Постанова

від 05.07.2007 по справі 2/993-24/167

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

2/993-24/167

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

05 липня 2007 р.                                                                                   № 2/993-24/167  

      Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.

суддівДроботової Т.Б., Швець В.О.

розглянувши  матеріали касаційної скаргиДержавного казначейства України

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 12.03.07

у справі№ 2/993-24/167

за позовом

доПриватного підприємства “Сейл”

1)Мостиської митниці2) Державного казначейства України

за участю Прокуратури Львівської області

простягнення 129 600,00 грн.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Петровська-Караченцева Л.Г.- за дов. №35 від 20.03.07; Омельчук Н.О.- за дов. №36; Оніщенко О.В.- за дов. №36 від 20.03.07.

Представники  відповідача –1, 2 у судове засідання не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду справи.

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 21.06.07 №02-20/26 утворено з 02.07.07 колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В.- головуючий, Гоголь Т.Г., Швець В.О. У зв'язку з відпусткою судді Гоголь Т.Г., Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 04.07.2007  для розгляду касаційної скарги у справі № 2/993-24/167 господарського суду Львівської області призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого,  Дроботової Т.Б., Швець В.О.

доповідач: Добролюбова Т.В.

          Приватним підприємством “Сейл” у червні 2006 року заявлений позов про стягнення 129 600,00 грн. неодержаного прибутку. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 19, 56 Конституції України, статтями 15, 16, 22, 176, 623, 1166, 1172, 1173, 1174 Цивільного кодексу України. Позивач зазначав, що на підставі контракту №5 від 21.02.05 на адресу позивача були відвантажені стальні бочки в кількості 1800 шт., перевізником яких було Товариство з обмеженою відповідальністю “Веста”. Проте, як стверджував позивач, 24.02.05 два автомобілі “Рено” з цим товаром безпідставно були затримані Мостиською митницею і незаконно винесені начальником митниці постанови про порушення кримінальних справ. Разом з цим,  підприємство вказувало, що постановами Мостиського районного суду Львівської області від 06.06.05, які залишені без змін апеляційним судом Львівської області, скасовані постанови про порушення кримінальних справ за відсутністю ознак складу злочину. На думку позивача, через неправомірні дії відповідача-1, ним не отримано прибуток у розмірі 129 600,00 грн., оскільки товар повернутий митницею лише у листопаді 2005 року, що унеможливило виконання підприємством зобов'язань за договором №24 від 22.02.05 про поставку до 01.03.05 ТОВ “Київська пивна компанія” бочок та відмови останнього від отримання товару. Позивач наголошував, що за таких обставин, змушений був продати бочки іншому покупцеві за значно нижчою ціною.         

          Рішенням господарського суду Львівської області від 07.11.06, ухваленим суддею Хабіб М.І., позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету, відкритих у Державному казначействі України на користь позивача 129 600,00 грн. неодержаного прибутку. Місцевий суд вмотивовуючи рішення керувався приписами статей 19, 56 Конституції України, статтями 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, статтею 7 Закону України “Про ціни та ціноутворення”, статтями 25, 48  Бюджетного кодексу України.     

          Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Мельник Г.І.- головуючий, Новосад Д.Ф., Михалюк О.В. постановою від 12.03.07, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу Управління Державного казначейства у Львівській області залишив без задоволення.

          Мостиською митницею судові рішення по суті не оскаржені.

Державне казначейство України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти в частині стягнення саме з державного бюджету матеріальних збитків на суму       129 600,00 грн. та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні вимог до Державного казначейства України.  Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги заявник зазначає про неврахування судами положень пункту 2 статті 4 Бюджетного кодексу України. Заявник вважає, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать нормам Конституції України, цього Кодексу та Закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Казначейство наголошує на тому, що  не несе відповідальності за дії чи бездіяльність органів Державної митної служби України, оскільки є юридичною особою, має самостійний кошторис видатків і здійснює свою діяльність відповідно до Положення про Державне казначейство України. Разом з цим, скаржник посилається на пункт 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №6, відповідно до якої шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок, та є вина зазначеної особи. Казначейство стверджує, що у відносинах з позивачем не перебувало, і не порушувало права та законні інтереси останнього. На думку скаржника, судами також не враховано приписи статті 7 Бюджетного кодексу України, якими передбачено принцип цільового використання бюджетних коштів та статті 23 цього Кодексу, за положеннями якої будь-які бюджетні зобов'язання і платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Окрім цього, скаржник зазначає, що судами не взято до уваги відсутність нормативно-правових актів покладаючих  на Державне казначейство України зобов'язання щодо встановлення загальнодержавних видатків, їх змін і цільового спрямування, а також відповідальності за дії інших органів державної влади. Заявник стверджує, що погашення зобов'язань, які виникли у державних органів в тому числі у зв'язку із завданням шкоди, здійснюється за рахунок кошів державного бюджету, які обліковуються на рахунках розпорядника бюджетних коштів –заподіювача шкоди, що не суперечить статті 56 Конституції України, статті 1174 Цивільного кодексу України. Разом з цим, казначейство наголошує на неправильному тлумаченні судами положень статті 56 Конституції України, статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, статей 25, 48 Бюджетного кодексу України.    

          Від Приватного підприємства “Сейл” надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому підприємство просить судові рішення у справі залишити без змін, а касаційну скаргу Державного казначейства України залишити без задоволення.

Від  Мостиської митниці, Прокуратури Львівської області відзиви на касаційну скаргу судом не отримані.

          Вищий  Господарський  суд  України  заслухавши  доповідь  судді  Добролюбової Т.В. і пояснення представників позивача, переглянувши  матеріали  справи та в межах доводів  касаційної  скарги, перевіривши  правильність  застосування господарськими  судами  приписів  чинного   законодавства,  відзначає  наступне.

          Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Постанова апеляційної інстанції переглядається в оскарженій Державним казначейством України частині.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом позову є матеріально - правова вимога Приватного підприємства “Сейл” про стягнення з держави 129 600,00 грн. неодержаного прибутку на підставі  статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України. Задовольняючи позовні вимоги суди дійшли висновку про доведеність понесення позивачем збитків у вигляді неодержаного прибутку у розмірі    129 600,00 грн., завданих підприємству неправомірною дією службових осіб Мостиської митниці. Водночас суди визнали необхідність стягнення цих коштів з рахунків, на яких обліковуються  кошти Державного бюджету, відкритих у Державному казначействі України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю цих органів, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними повноважень. Як вбачається, наведеною нормою запроваджена публічно-правова відповідальність за незаконні рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, їх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 1173 Цивільного Кодексу України встановлено, що шкода, завдана юридичній особі незаконними діями органу державної влади  при здійсненні ними своїх повноважень відшкодовується державою незалежно від вини цих органів. Положеннями статті 1174 Цивільного кодексу України унормовано, що шкода завдана юридичній особі незаконними діями посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою. Отже, відповідальність за шкоду, яка завдана органами державної влади несе держава за рахунок грошових коштів, які належать їй на праві власності. Оскільки розпорядження майном відбувається через відповідні фінансові органи держави, то саме зазначені фінансові органи мають бути відповідачами за позовами, що випливають з цього делікту. Відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами Державного бюджету. Статтею 25 цього Кодексу встановлено, що Державне казначейство здійснює безспірне списання з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету та місцевих бюджетів, за рішеннями, яке було прийнято державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування. Тобто, у дані справі, відшкодування позивачеві шкоди, завданої незаконними діями митниці, має здійснюватись державою за рахунок коштів Державного бюджету України, а не митницею чи Митною службою за рахунок коштів, які виділяються державою на їх утримання для здійснення покладених на них державою функцій. Такий висновок підтверджується також і рішенням Конституційного Суду України від 03.10.01 у справі № 1-36/2001, прийнятим за результатами розгляду близьких за змістом правовідносин, у якому, зокрема, зазначено, що Конституція України гарантує громадянам право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання цих органів.  Посилання скаржника на пункт 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №6 не є підставою для скасування постанови у справі, оскільки на час ухвалення цієї постанови діяли положення Цивільного кодексу УРСР.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник не навів інших підстав для задоволення своїх вимог, ніж ті , які розглянуті у апеляційному провадженні, а відтак доводи касаційної скарги не спростовують встановленого судом апеляційної інстанції щодо стягнення заявленої позивачем суми з рахунків, на яких обліковуються  кошти Державного бюджету, відкритих у Державному казначействі України.  

       Враховуючи викладене та керуючись  статтями 1115, 1117 , 1118,  1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.07 у  справі  № 2/993-24/167  залишити  без  змін.

Касаційну скаргу Державного казначейства України залишити без задоволення.

Головуючий, суддя

Т. Добролюбова

                       Судді

Т. Дроботова

В.Швець