Постанова

від 28.02.2019 по справі 826/6225/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2019 року

Київ

справа №826/6225/17

адміністративне провадження №К/9901/69681/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гімона М.М., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 826/6225/17

за позовом Міністерства екології та природних ресурсів України

до Державної регуляторної служби України,

третя особа : Товариство з обмеженою відповідальністю "Український центр поводження з відходами"

про визнання протиправними та скасування розпорядження,

за касаційною скаргою Міністерства екології та природних ресурсів України

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2018 року (у складі судді Качура І.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року (у складі колегії суддів Ісаєнко Ю.А., Мельничука В.П., Земляної Г.В.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Міністерство екології та природних ресурсів України (далі також - Мінприроди, позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної регуляторної служби України, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Український центр поводження з відходами про визнання протиправними та скасування розпорядження, в якому просить:

- скасувати розпорядження Державної регуляторної служби України від 07 квітня 2017 року № 51 про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, видане за результатом скарги ТОВ УЦПВ від 14 грудня 2016 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване розпорядження винесено з порушенням Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 року № 466 та Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Україні від 24 грудня 2014 року № 724.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що розпорядження від 07 квітня 2017 року № 51 видане Державною регуляторною службою України на підставі, в межах та у спосіб, визначених частиною першою статті 4 та частиною одинадцятою статті 5 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 28 грудня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 січня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гімона М.М. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/6225/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 28 лютого 2019 року.

Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що на підставі наказу Мінприроди від 20 вересня 2016 року № 345 "Про затвердження Плану-графіку планових перевірок додержання ліцензіатами ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами на IV квартал 2016 року" та Посвідчення (направлення) на право проведення перевірки від 10 листопада 2016 року № 34/16 було проведено планову перевірку з дотримання ТОВ УЦПВ Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами.

Під час проведення перевірки за фактичним місцем провадження ліцензійної діяльності було виявлено невідповідність матеріально-технічної бази заявленої при отриманні ліцензії з наявною на підприємстві, а саме відсутність: Дробарки ZМК 50/2x18.5 кВт; Апарат Керхер 1,181-300,0 К5,700, штаблера ручного гідравлічного.

На підставі викладеного 18 листопада 2016 року складено акт № 34/16-1 про виявлення недостовірних даних у документах, поданих ТОВ УЦПВ разом із заявою про отримання ліцензії та акт № 34/16 про проведення планової перевірки ТОВ УЦПВ .

На підставі вказаних актів, Мінприроди на підставі пункту 7 частини другої статті 16 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності видало наказ від 23 листопада 2016 року № 434, яким анулювало ліцензію ТОВ УЦПВ .

В подальшому, ТОВ Український центр поводження з відходами 14 грудня 2016 року подано скаргу до експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при державній регуляторній службі України.

Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування при державній регуляторній службі України 04 квітня 2017 року скаргу ТОВ Український центр поводження з відходами задовольнила та прийняла рішення про визнання наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 23 листопада 2016 року № 434 про анулювання ліцензії на право провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами ТОВ Український центр поводження з відходами , ліцензія від 19 жовтня 2015 року № 371 таким, що був прийнятий з порушенням вимог законодавства у сфері ліцензування.

Так, Державна регуляторна служба України відповідно до частини одинадцятої статті 5 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності на підставі Рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України від 04 квітня 2017 року № 4.2 (протокол № 05-17) прийняла розпорядження від 07 квітня 2017 року № 51, яким встановила порушення Міністерством екології та природних ресурсів України:

- вимог Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності від 02 березня 2015 року № 222-VІІІ, а саме:

1) пункту 7 частини другої, частини третьої статті 16: органом ліцензування неправомірно, та необґрунтовано застосовано підставу для анулювання, оскільки в акті перевірки не зазначено детальних фактів, їх обґрунтування, з посиланням на порушення вимог законодавства щодо виявлення недостовірних даних у документах, поданих суб'єктом господарювання разом із заявою про отримання ліцензії, на момент подання суб'єктом господарювання заяви про отримання ліцензії (не є виявленням недостовірних даних у документах, поданих суб'єктом господарювання разом із заявою про отримання ліцензії, зазначення у акті перевірки про не подання відомостей щодо приведення діяльності підприємства у відповідність до вимог Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 року № 446, та зазначення порушення вимог вказаних Ліцензійних умов);

2) частини шостої статті 16: щодо оформлення рішення про анулювання ліцензії: в наказі Мінприроди від 23 листопада 2016 року № 434 не вказано:

реквізити рішення про видачу ліцензії; вид господарської діяльності, на провадження якого анулюється ліцензія;

підстави анулювання ліцензії (зазначено лише пункт 7 частини другої статті 16, але не вказано підставу: Акт про виявлення недостовірності даних у документах, поданих суб'єктом господарювання разом із заявою про отримання ліцензії з реквізитами);

- вимог абзацу 2 частини другої статті 8 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності в частині обов'язку органу контролю повно, об'єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом.

Не погоджуючись з вказаним розпорядженням Державної регуляторної служби України, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права відмовлено в задоволенні його вимог. Зазначає, що згідно частини восьмої статті 5 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності та пункту 3 розділу 3 Регламенту, апеляції розглядаються на засіданні Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування у строк, що не перевищує десяти календарних днів з дня одержання від органу ліцензування запитуваних документів стосовно оскаржуваного рішення. Документи, що стосуються оскаржуваного рішення були направлені Мінприроди до Державної регуляторної служби України електронною поштою та у друкованому варіанті 10 лютого 2017 року, таким чином строк розгляду апеляції мав становити - до 20 лютого 2017 року включно. Натомість рішення ухвалене експертно-апеляційною радою з питань ліцензування було прийнято з порушенням встановленого строку на його розгляд - 07 квітня 2017 року. Судами першої та апеляційної інстанцій дану обставину в повному обсязі не досліджено, однак зазначено, що позивачем даний факт не доведено.

04 лютого 2019 року на адресу суду надійшов відзив Державної регуляторної служби України на касаційну скаргу Міністерства екології та природних ресурсів України, в якому зазначено, що касаційна скарга позивача не відповідає вимогам пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, оскільки, не містить обґрунтування у чому полягає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а лише відображає позицію скаржника щодо незгоди із рішенням судів попередніх інстанцій, можливості їх оскарження та фактично дублює позицію, викладену у позовній заяві та апеляційні скарзі. Окрім того, касаційна скарга та матеріали справи не містять доказів, що свідчать про неповноту судового розгляду, необ'єктивність та невірну оцінку обставинам справи, а висновки судів засновані на доказах, досліджених в судових засіданнях, яким надана належна оцінка. Також, відповідач у відзиві просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

О5 лютого 2019 року на адресу суду надійшов відзив ТОВ Український центр поводження з відходами на касаційну скаргу Міністерства екології та природних ресурсів України, в якому зазначено, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, зокрема, чи було оскаржуване рішення Державної регуляторної служби України прийняте зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року № 724, ДРС є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.

Приписами статті 4 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", передбачено, що спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, серед іншого: здійснює нагляд за додержанням органами державної влади, державними колегіальними органами законодавства у сфері ліцензування; утворює Експертно-апеляційну раду з питань ліцензування та забезпечує її діяльність.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", державна політика у сфері ліцензування ґрунтується, зокрема, на принципі дотримання законності шляхом того, що повноваження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування - Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування та порядок набрання чинності рішеннями органу ліцензування поширюються на сферу ліцензування всіх видів господарської діяльності, визначаються виключно цим Законом і не можуть бути обмежені іншими законами.

Частиною першою статті 5 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" встановлено, що Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування є постійно діючим колегіальним органом при спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування та діє за регламентом, що затверджується спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України не здійснює владні управлінські функції та не є юридичною особою.

Регламент Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Державної регуляторної служби України від 14 липня 2015 року № 783/40, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 липня 2015 року за № 847/27292.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, зокрема, видає розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування та відхилення або задоволення апеляцій чи скарг з урахуванням рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування; порушує питання щодо відповідальності посадових осіб органів ліцензування, які прийняли рішення, скасоване на підставі рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування.

Частиною одинадцятою статті 5 цього Закону встановлено, що рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування щодо розгляду апеляцій або інших скарг здобувачів ліцензії чи ліцензіатом, проектів нормативно-правових актів та/або пропозицій про запровадження чи скасування ліцензування виду господарської діяльності є обов'язковими для розгляду спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування у триденний строк з дня ухвалення відповідного рішення Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування і є підставою для видання спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування розпорядження про задоволення апеляції або про відхилення апеляції, про розгляд скарг, про погодження чи відхилення проектів нормативно-правових актів та/або усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено, що рішенням у адміністративній справі № 826/18792/16, яке набрало законної сили відповідно до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, за позовом ТОВ Український центр поводження з відходами до Міністерства екології та природних ресурсів України визнано протиправними дії відповідача стосовно проведення перевірки з 14 листопада 2016 року по 18 листопада 2016 року; визнано протиправним та скасовано наказ від 20 вересня 2016 року № 345 Про затвердження плану-графіку планових перевірок додержання ліцензіатами ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами на IV квартал 2016 року та визнано протиправним та скасовано наказ від 23 листопада 2016 року № 434 Про анулювання ліцензії .

Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, станом на момент розгляду адміністративної справи як судами попередніх інстанцій, так і Верховним Судом, наказ Міністерства екології та природних ресурсів України № 434 від 23 листопада 2016 року про анулювання ліцензії на право провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами Товариству з обмеженою відповідальністю Український центр поводження з відходами є таким, що скасований в судовому порядку.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов вірного висновку про прийняття Державною регуляторною службою України розпорядження від 07 квітня 2017 року № 51 на підставі, в межах та у спосіб, визначених частиною першою статті четвертої та частиною одинадцятою статті 5 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності".

Крім цього, суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що Державною регуляторною службою України не порушено права та охоронюваних законом інтересів позивача у зв'язку з виданням розпорядження № 51, оскільки останнім не скасовано виданий Міністерством екології та природних ресурсів України наказ від 23 листопада 2016 року № 434, а лише зобов'язано позивача усунути порушення вимог законодавства у сфері ліцензування, в тому числі скасувавши наказ від 23 листопада 2016 року № 434 в частині анулювання ліцензії, який вже наразі є скасованим в судовому порядку.

В частині доводів касаційної скарги щодо порушення строку розгляду апеляції, яка, на переконання позивача, мала бути розглянута до 20 лютого 2017 року, натомість рішення було ухвалено 07 квітня 2017 року, то судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях вірно зазначено, що відповідачем спростовано такі посилання, адже згідно з частиною восьмою статті 5 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності , апеляції розглядаються на засіданні Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування у строк, що не перевищує десяти календарних днів з дня одержання від органу ліцензування запитуваних документів стосовно оскаржуваного рішення. Разом з тим, Мінприроди запитувані документи щодо перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Український центр поводження з відходами надало лише 21 березня 2017 року, що підтверджується вхідним номером ДРС № 2707/0/19-17 від 21 березня 2017 на супровідному листі Мінприроди від 20 березня 2017 року № 5/26-7/2101-17.

Тому, колегія суддів Верховного Суду вважає, що зазначені посилання позивача в касаційній скарзі не відповідають обставинам справи, та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій. При цьому, суд звертає увагу на те, що в касаційні скарзі не міститься жодного доводу з приводу отримання Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування витребуваних документів від Мінприроди лише 21 березня 2017 року, і це взято до уваги судами попередніх інстанцій, як обставину, яка зумовила прийняття оспорюваного рішення 07 квітня 2017 року.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі Брайєн проти Об'єднаного Королівства (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі Путтер проти Болгарії (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства екології та природних ресурсів України залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.М. Гімон

Н.В. Коваленко