Постанова

від 01.03.2019 по справі 914/1815/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2019 р. Справа №914/1815/18

Місто Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бонк Т.Б.

суддів Мирутенко О.Л.

Якімець Г.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафто-газ сервіс", м. Львів б/н і б/д

на рішення господарського суду Львівської області від 03.12.2018 (головуючий суддя Манюк П.Т., повний текст складено - 07.12.2018)

у справі № 914/1815/18

за позовом Фізичної особи - підприємця - Курницький Роман Ярославович, м.Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафто-газ сервіс", м.Львів

про стягнення 146 532,09 грн.

без повідомлення учасників справи

ВСТАНОВИВ:

короткий зміст вимог позову і рішення суду першої інстанції:

фізична особа - підприємець Курницький Роман Ярославович звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафто-газ сервіс" про стягнення 146 532, 09 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 13.02.2017 між сторонами у справі було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого позивач (орендодавець) передав, а відповідач (орендар) прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 18,8 кв.м., яке являє собою частину приміщення, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Котляревського, 40. Як зазначає позивач, орендар свої зобов'язання за договором щодо сплати орендної плати виконав частково, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість, на яку нараховано штраф, три проценти річних, інфляційні втрати, неустойку на підставі ст. 785 ЦК України, а також заявлено до стягнення плату за фактичне користування приміщенням.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.12.2018 (головуючий суддя Манюк П.Т.) у справі №914/1815/18 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафто-газ сервіс" на користь Фізичної особи - підприємця Курницького Романа Ярославовича суму в розмірі 113 205, 08 грн, з яких: - 20 000, 00 грн основного боргу; - 20 000, 00 грн штрафу; - 491, 50 грн 3 % річних; - 1 040, 59 грн інфляційних втрат; - 70 000, 00 грн неустойки; - 1 672, 99 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду про задоволення позову мотивоване обґрунтованістю позовної вимоги про стягнення з відповідача боргу з орендної плати в сумі 20 000, грн., у зв'язку з чим позивачем правомірно на цю суму нараховано штраф згідно п.6.2 договору, інфляційні втрати та три проценти річних. Крім того, оскільки відповідачем у встановлений строк не було повернуто орендоване приміщення, то стягнення пені на підставі ст. 785 ЦК України є також законним.

Рішення суду про відмову в позові в частині стягнення плати за фактичне користування приміщенням мотивоване тим, що одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів апеляційної скарги:

апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким у позові відмовити повністю, мотивуючи це тим, що приблизно у вересні - жовтні 2017 року у ТОВ Нафто-газ сервіс виникли фінансові труднощі та відпала необхідність в оренді приміщення, у зв'язку з чим керівництво розпочало неодноразові спроби зв'язатись з позивачем з метою припинення договору оренди. Позивач не вчиняв жодних дій, щоб вийти на контакт з відповідачем. Скаржник вважає, що невиконання зобов'язань за договором сталося з вини позивача, а не відповідача, а тому рішення суду першої інстанції не є об'єктивним та прийнятим, виходячи лише з наданих позивачем даних. Саме відсутність з боку позивача бажання контактувати з представниками відповідача, зробило неможливим укладення акту повернення об'єкта оренди, тому вимоги позивача про стягнення неустойки та орендної плати за період після 13.02.2018 скаржник вважає протиправними.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи це тим, що орендна плата підлягає сплаті орендарем незалежно від наслідків його господарської діяльності; жодних спроб зв'язатися з позивачем не здійснювалося; не дотримавшись форми та порядку розірвання договору оренди, не повідомивши про намір розірвати договір, скаржник не може розраховувати на односторонню відмову від договору та його припинення; ключі від орендованого приміщення досі знаходяться в скаржника, що свідчить про неповернення орендованого приміщення. В суді першої інстанції скаржник не скористався правом ознайомлення з матеріалами справи тощо, про існування зазначеного судового спору скаржнику було відомо ще до 05.11.2018, оскільки скаржник подавав заяву до суду першої інстанції.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21 січня 2019 року справу №914/1815/18 призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справі за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам та запереченням сторін, які містяться в апеляційній скарзі, у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з огляду на таке.

Встановлені судами обставини; норми права, мотиви, якими керувався апеляційний суд при прийнятті постанови.

13.02.2017 між Фізичною особою - підприємцем Курницьким Романом Ярославовичем (надалі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафто-газ сервіс" (надалі - відповідач, орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення (надалі - договір), за умовами п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 18,8 кв.м., яке являє собою частину приміщення що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Котляревського, 40 та відображене в технічному паспорті на нежитлове приміщення від 04.03.2011, як приміщення 1-1 (надалі - нежитлове приміщення).

Позивачем передано відповідачу об'єкт оренди визначений договором, що підтверджується актом приймання - передачі в оренду нежитлового приміщення від 13.02.2017.

Відповідно до п. 3.1 договору, орендна плата за користування вказаним в розділі 1 даного договору нежитловим приміщенням складає 5 000, 00 грн за календарний місяць. Орендна плата здійснюється щомісячно, не пізніше 5 (п'ятого) числа поточного місяця в безготівковій формі шляхом банківського переказу з поточного рахунку орендаря на поточний рахунок орендодавця. Авансові платежі допускаються.

Згідно п. 3.6. договору, орендна плата сплачується орендарем з часу передачі йому нежитлового приміщення за актом приймання-передачі по час належного повернення нежитлового приміщення орендодавцю. Оплата неповного місяця оренди здійснюється пропорційно кількості днів оренди, виходячи з вартості одного дня оренди.

Згідно п. 5.1 договору строк дії даного договору - 12 місяців. Строк оренди обчислюється з моменту підписання договору та акту приймання - передачі та закінчується в останній день строку дії цього договору оренди. Дія даного договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно ст. 5.2 договору дія даного договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено; достроково за згодою сторін.

Як передбачено ч.1 ст.763 ЦК України , договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Встановлено, що договір оренди нежитлового приміщення від 13.02.2017 припинив свою дію 14.02.2018. Докази продовження строку дії договору оренди на новий строк у матеріалах справи відсутні.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що приблизно у вересні - жовтні 2017 року у нього виникли фінансові труднощі та відпала необхідність в оренді приміщення, у зв'язку з чим, як зазначає скаржник, керівництво ТОВ НАфто-газ сервіс розпочало неодноразові спроби зв'язатися з ФОП Курницьким Р.Я. з метою припинення договору оренди нежитлового приміщення, а фактичне користування приміщенням було припинене, та не сплачувалася орендна плата.

Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У матеріалах справи відсутні належні докази повідомлення відповідачем позивача про намір дострокового припинення договору оренди, а відтак і докази дострокового припинення дії договору оренди в порядку, передбаченому договором, а саме - за згодою сторін.

Відповідач свої зобов'язання за договором щодо сплати орендної плати виконав частково, сплативши за період дії договору - з 14.02.2017 по 13.02.2018 (12 місяців) - 40 000, 00 грн, що підтверджується долученою до матеріалів справи довідкою з банку про надходження коштів на рахунок позивача за період з 01.01.2017 по 30.07.2018.

Разом з тим, як вбачається з п. 3.1. договору, орендна плата за встановлений сторонами строк дії договору становить - 60 000,0 грн.

За приписами ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України , порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України , боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зважаючи на наведене, оскільки відповідач доказів сплати орендної плати в повному розмірі за спірний період не представив, не надав доказів достроково припинення дії договору оренди, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо стягнення з відповідача основної заборгованості з орендної плати в розмірі 20 000,00 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення штрафу на підставі п. 6.2. договору у розмірі 20 000,0 грн.

У пункті 6.2. договору сторони погодили, що за кожне прострочення по сплаті орендних платежів орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі місячної орендної плати.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ГК України , учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно ст. 217 ГК України , у сфері господарювання застосовуються, зокрема, такі види господарських санкцій як штрафні санкції.

Частиною 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

З огляду на неналежне виконання відповідачем умов договору, а саме прострочення оплати орендної плати за чотири місяці, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність та підставність позовної вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 20 000, 00 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 процентів річних.

За умовами ст. 625 ЦК України , боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, керуючись ст. 625 ЦК України , заявив до стягнення з відповідача нараховані на суму основного боргу 3 % річних в розмірі 491, 50 грн та інфляційні втрати в розмірі 1 040, 59 грн, за період з 06.10.2017 по 17.09.2018.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України , не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Апеляційний суд, перевіривши розрахунок в частині інфляційних втрат та 3 процентів річних, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 491, 50 грн та інфляційних втрат на суму 1 040, 59 грн є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо позовної вимоги про стягнення неустойки на підставі ст. 785 ЦК України.

За умовами п.2.3. договору, орендар зобов'язаний повернути орендоване приміщення протягом 5 днів з дня закінчення строку оренди. Орендоване приміщення вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Згідно п. 4.1.6. орендар зобов'язаний по закінченню строку дїї даного договору повернути орендодавцю орендоване приміщення у належному стані з урахуванням нормального фізичного зносу.

Як встановлено, що договір оренди нежитлового приміщення від 13.02.2017 припинив свою дію 14.02.2018, однак доказів повернення відповідачем об'єкта оренди орендодавцю суду не надано. У матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження дій відповідача щодо повернення орендованого приміщення чи з метою дострокового припинення дії договору (надіслання листів з повідомленням про вручення, складання двостороннього акту тощо), зокрема, відсутній акт про повернення орендованого приміщення чи належні докази щодо спроб зобов'язати позивача підписати такий акт та прийняти майно з оренди. Позовні вимоги, пов'язані з прийняттям майна з оренди (за наслідками припинення відповідного договору оренди), узгоджуються з приписом пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України , яким передбачений такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як примусове виконання обов'язку в натурі.

Статтею 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

На підставі ст. 785 ЦК України , позивачем заявлено до стягнення з відповідача неустойку в розмірі 70 000, 00 грн, нараховану за період з 14.02.2018 по 14.09.2018. Позов подано до суду - 28.09.2018.

Крім того, позивач нарахував відповідачу 35 000, 00 грн орендної плати за фактичне користування приміщенням у період з 14.02.2018 по 14.09.2018, посилаючись на п. 3.6. договору, яким передбачено, що орендна плата сплачується орендарем з часу передачі йому нежитлового приміщення за актом приймання-передачі по час належного повернення нежитлового приміщення орендодавцю.

З приводу заявлених позивачем вимог про одночасне стягнення з відповідача неустойки та орендної плати суд зазначає, що передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні 230 ГК України . Таким чином, одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення (аналогічна правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду наведена у мотивувальній частині постанови від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16).

У вищезгаданій постанові Верховного Суду, в аналогічних до даної справи обставинах, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що неповернення майна з орендного користування у визначений договором оренди строк є підставою для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України .

З огляду на наведене, враховуючи викладені вище обставини справи, апеляційний суд вважає правомірною та обґрунтованою позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 70 000, 00 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення орендної плати за фактичне користування приміщенням на суму 35 000, 00 грн, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови в позові в цій частині.

Щодо доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, то такі спростовуються наступним.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, позовну заяву відповідачу було надіслано позивачем та судові рішення судом першої інстанції за адресою місцезнаходження (юридичною адресою) відповідача, яку сам відповідач вказав також в апеляційній скарзі; конверт з ухвалою суду першої інстанції про відкриття провадження було повернуто на адресу суду "за закінченням терміну зберігання"; відповідач 05.11.2018 в день призначеного судового засідання надіслав на адресу суду першої інстанції заяву про надіслання на його адресу копії позовної заяви, таким чином відповідачу станом на 05.11.2018 було відомо про призначене судове засідання; за поданою заявою судом першої інстанції було відкладено судове засідання та роз'яснено право ознайомитися з матеріалами справи; надалі відповідач 19.11.2018 подав заяву про відкладення судового засідання з метою пошуку адвоката, за якою судом першої інстанції також було відкладено судове засідання, однак відповідач явки уповноваженого представника не забезпечив. Подання відзиву на позовну заяву є правом сторони.

З огляду на вищевикладене, господарським судом першої інстанції були створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції, однак, відповідач явку повноважного представника в судові засідання не забезпечив, відзиву на позов не подав, позовні вимоги не заперечив, доказів сплати заборгованості не представив, незважаючи на неодноразове відкладення судом розгляду справи за клопотанням відповідача.

Окрім того, скаржник не позбавлений права до апеляційної скарги долучити нові докази на підтвердження його заперечень, які не були подані в суд першої інстанції, у встановлені строки, з обґрунтуванням поважності причин щодо перешкод такого неподання в суді першої інстанції. Однак, скаржником не було долучено жодних доказів до апеляційної скарги.

Пунктами 1,3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно зі ст.2 ГПК України , принципами господарського судочинства, є зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи. За умовами ч. 3 ст. 13 ГПК України , кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі щодо спроб повідомлення орендодавця про намір достроково припинити договір оренди та про відсутність вини скаржника/орендаря у порушенні договірного зобов'язання не підтверджені жодними належними доказами.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу знайшли своє підтвердження при оцінці доказів та встановленні обставин справи, зокрема, відсутні докази повідомлення відповідачем позивача про розірвання договору, відповідачем не дотримано форми та порядку розірвання договору оренди, не повідомлено про намір розірвати договір. У свою чергу, скаржник не заперечив факт неповернення майна з оренди.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 03.12.2018 у справі №914/1815/18 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктами 1, 2 ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати. Згідно ст. 129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 8, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафто-газ сервіс", м.Львів, б/н б/д - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 03.12.2018 у справі №914/1815/18 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги - покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286 - 289 ГПК України.

Головуючий (суддя-доповідач): Т.Б. Бонк

Судді О.Л. Мирутенко

Г.Г. Якімець