Постанова

від 21.02.2019 по справі 308/12159/16-ц

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/12159/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 лютого 2019 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Джуги С.Д. і Собослоя Г.Г.,

з участю секретаря Микуляк Є.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10 жовтня 2018 року (у складі судді Світлик О.М.) за позовом ОСОБА_2 до державної установи Закарпатська обласна фітосанітарна лабораторія про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу , -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся у суд із цим позовом у листопаді 2016 р.

Просив:

-Поновити строки подання цієї позовної заяви у випадку, якщо суд визнає, що порушені строки її подачі;

-Визнати наказ № 11-ОС від 02.03.2016 р. незаконним і протиправним та скасувати його;

-Визнати звільнення ОСОБА_2 незаконним;

-Скасувати наказ на звільнення ОСОБА_2 за № 27-ОС від 27.05.2016 р. як незаконний і протиправний;

-Поновити ОСОБА_2 на посаді завідуючого загальним відділом Державної установи Закарпатська обласна фітосанітарна лабораторія ;

-Стягнути з Державної установи Закарпатська обласна фітосанітарна лабораторія на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу;

-Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Заявлені вимоги мотивував тим, що керівником державної установи Закарпатська обласна фітосанітарна лабораторія видано наказ № 11-ОС від 02.03.2016 р. з порушенням норм ст. 22 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , ст. 49-4 КЗпП України та пунктів 3.2 і 3.6 діючого колективного договору. Прийняття цього наказу порушило також його права як голови профкому та призвело до звільнення усупереч вимогам ст. 41 Закону Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності і положенням КЗпП України.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 10 жовтня 2018 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено за пропуском строків звернення до суду за вирішенням трудового спору (т.2, а.с.38-49).

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати це рішення та ухвалити нове про задоволення позову. Посилається на порушення судом норм матеріального (ст.ст. 233, 234 КЗпП України) та процесуального права (ст. 263 ЦПК України). Узагальнені доводи скарги зводяться до такого:

-суд залишив поза увагою, що позивач протягом липня-серпня 2016 р. мав загострення хвороби (подагри), яке, з огляду на клінічні особливості хвороби, не надавали йому змоги без сторонньої допомоги навіть учиняти елементарні побутові дії (одягнутись, узутись тощо); тобто, страждаючи від гіпертонічної хвороби та загострення подагри, зустрітись із фахівцем у галузі права для підготовки та подачі позовної заяви не мав змоги;

-суд не врахував, що загострення указаних хвороб об'єктивно позбавило позивача можливості вчасно звернутися до суду, оскільки на момент стабілізації артеріального тиску йому були протипоказані будь-які хвилювання і нервові навантаження; при цьому, саме видання відповідачем наказу № 27-ОС від 27.05.2016 р. стало каталізатором різкого погіршення стану здоров'я;

-судом не проводилось (на жодному судовому засіданні) обговорення причин, з яких позовна заява не була подана в місячний строк, указані обставини залишені ним поза увагою і лише на стадії судових дебатів позивач мав змогу звернути увагу суду на те, що має низку важких захворювань.

Письмового відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Січка В.В., не визнав скарги як безпідставної і просить залишити рішення суду без змін.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення - скасуванню із ухваленням нового по суті позовних вимог, із таких мотивів.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 без поважних причин пропустив строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки про своє звільнення з 31.05.2016 р. знав того ж дня (з моменту ознайомлення із наказом про звільнення), трудову книжку йому було видано у червні 2016 р., а відтак подання позову 21.11.2016 р. є зверненням до суду з пропуском передбаченого ст. 233 КЗпП України місячного строку.

При цьому суд установив порушення трудових прав позивача.

Так, при звільненні позивача відповідачем не було дотримано вимог ч.2 ст. 40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки позивачу не було запропоновано всіх вакансій, які існували у відповідача в період його звільнення. Матеріали справи не містять доказів дотримання відповідачем ст. 42 КЗпП України. При звільненні позивача було також порушено ст.43 КЗпП, оскільки засідання президії профспілкової організації відбулося за відсутності працівника, а доказів присутності позивача на засіданні та доказів його належного повідомлення про таке засідання матеріали справи не містять. Профспілкою також не з'ясовувалося питання гарантій щодо недопущення звільнення із ініціативи роботодавця позивача, який був обраний до складу профспілкового органу установи, протягом року після закінчення строку, на який він обирався.

Тобто, вимоги ОСОБА_2 про скасування наказу державної установи Закарпатська обласна фітосанітарна лабораторія № 27-ОС від 27.05.2016 р. про звільнення із роботи та поновлення позивача на посаді завідувача загального відділу є обґрунтованими.

Позовна вимога про визнання незаконним і скасування наказу № 11-ОС від 02.03.2016 р. Про зміну в організації виробництва та праці задоволенню не підлягає, оскільки визначення організаційної структури, чисельності працівників та штатного розпису належить до виключної компетенції установи, а суд не вправі втручатися у прийняття власником підприємства рішень щодо зміни організаційної структури та чисельності працівників.

Згідно з положеннями ст. 367 ч.1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводи скарги стосуються лише питання строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися із висновком суду першої інстанції про відмову в позові за пропуском строків звернення до суду без поважних причин.

Частина перша статті 233 КЗпП України передбачає, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Установлено та не заперечується, що з наказом № 27-ОС від 27.05.2016 р. про звільнення ОСОБА_2 із 31.05.2016 р. останній ознайомився під розпис 31.05.2016 р. (т.1, а.с.110), а трудову книжку отримав протягом двох тижнів, хоча даних щодо вручення позивачу наказу про звільнення або конкретної дати видачі трудової книжки немає.

Разом із тим, згідно з вимогами ст. 234 КЗпП України в разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз'яснено, що в кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Відмовляючи в задоволенні позову за пропуском строку звернення до суду без поважних причин, суд першої інстанції виходив із того, що наведені позивачем доводи, оригінали медичних документів і звернення до різних лікарів за допомогою (консультації невропатолога від 15.06.2016 р., консультативні висновки спеціалістів від 11.07.2016 р., від 10.08.2016 р., 22.09.2016 р.) не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не можуть бути належними та допустимими доказами відсутності можливості звернутися до суду за захистом свого порушеного права понад п'ять місяців.

Колегія суддів вважає таку оцінку передчасною і не зовсім обґрунтованою.

Так, позивач уклав із адвокатом угоду про надання правової допомоги лише 21.11.2016 р. Того ж дня був поданий позову до суду.

Наявні в матеріалах справи та досліджені судом першої інстанції консультації невропатолога від 15.06.2016 р. і від 22.09.2016 р., консультативні висновки спеціалістів від 11.07.2016 р. і від 10.08.2016 р., додані до апеляційної скарги виписка з історії хвороби № 5467/305, виписка з медичної карти стаціонарного хворого, виписка із історії хвороби № 310, долучені до справи копії медичних документів із медичної карти ОСОБА_2 (зокрема, за червень-серпень 2016 р.) і безпосередньо оглянута в судовому засіданні медична карта в сукупності дають підстави для висновку про те, що позивач не ставився зневажливо до питання захисту своїх порушених трудових прав, але його своєчасному зверненню до суду перешкоджали причини, пов'язані зі станом здоров'я (хронічні хвороби, їх загострення у зв'язку зі звільненням і подальше тривале лікування).

Відповідно до положень ст.2 ч.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Указані обставини у поєднанні зі встановленим судом першої інстанції фактом порушення трудових прав ОСОБА_2, який не оспорений відповідачем, зобов'язують суд із урахуванням норм моралі виявити повагу до працівника та визнати причини пропуску строку для звернення до суду поважними, поновити їх і задовольнити позов частково (у межах установлених судом першої інстанції і неоспорених обставин щодо скасування наказу відповідача № 27-ОС від 27.05.2016 р. про звільнення із роботи та поновлення позивача на посаді завідувача загального відділу).

Згідно з вимогами ст. 235 ч.1, ч.2, ч.7 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У суді першої інстанції справа розглядалася із 24.11.2016 р. по 10.10.2018 р., тобто більше одного року. Проте низка судових засідань відкладалася як із ініціативи позивача та (або) його представника, так і через їх неявку. З огляду на цю обставину колегія суддів вважає доцільним і справедливим присудити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах одного року, що складає 87180 грн.

Так, згідно з довідкою про нарахування заробітної плати від 11.02.2019 р. № 01-13/24 заробіток позивача за квітень 2016 р. склав 5346.31 грн., за травень 2016 р. - 8602.72 грн.; кількість робочих днів у квітні складала 21 день, у травні - 19, а загалом - 40 днів; середньоденна заробітна плата складає 348.72 грн. (5346.31 + 8602.52) : 40), а середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах року (з 01.06. по 31.12.2016 р. - 149 днів, з 01.01.2017 р. по 31.05.2017 р. - 101 день, а загалом - 250 днів х 348.72 = 87180 грн.

При цьому, згідно з вимогами ст. 430 ЦПК України рішення у частині поновлення на роботі та присудження виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, підлягає негайному виконанню, а відповідно до ст. 141 цього Кодексу судовий збір належить покласти на відповідача та присудити державі.

Керуючись ст.ст. 233, 234 КЗпП України, ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.3 п.4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. 2.Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10 жовтня 2018 року в частині відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку звернення до суду за вирішенням трудового спору скасувати. 3.Поновити ОСОБА_2 строк звернення до суду за вирішенням трудового спору як пропущений із поважних причин. 4. Позов ОСОБА_2 задовольнити частково. 5.Визнати незаконним і скасувати наказ державної установи Закарпатська обласна фітосанітарна лабораторія № 27-ОС від 27 травня 2016 р. Про звільнення ОСОБА_2 з роботи . 6.Поновити ОСОБА_2 на посаді завідуючого загальним відділом державної установи Закарпатська обласна фітосанітарна лабораторія . 7.Стягнути з державної установи Закарпатська обласна фітосанітарна лабораторія на користь ОСОБА_2 87180 (вісімдесят сім тисяч сто вісімдесят) грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (без урахування податків та інших обов'язкових платежів). 8.Рішення у частині поновлення на роботі та присудження виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, підлягає негайному виконанню. 9.Стягнути з державної установи Закарпатська обласна фітосанітарна лабораторія у дохід держави 871.80 грн. у відшкодування судового збору. 10. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 11.Повне судове рішення складено 01 березня 2019 р.

Судді: