Рішення

від 05.03.2019 по справі 120/4727/18-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 березня 2019 р. Справа № 120/4727/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара Павла Анатолійовича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Бершадського району Вінницької області про визнання рішення в частині протиправним, визнання компетенції щодо вчинення певних дій

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Бершадського району Вінницької області про визнання рішення в частині протиправним, визнання компетенції щодо вчинення певних дій.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 20.07.2018 він звернувся до голови ОСОБА_2 сільської ради ОСОБА_3, депутатів ОСОБА_2 сільської ради Бершадського району Вінницької області із зверненням про невідкладне внесення на розгляд чергової сесії ОСОБА_2 сільської ради питання спорудження пам'ятного знаку ОСОБА_4 в центрі села Війтівка, навпроти будинку культури, на місці демонтованого пам'ятника ОСОБА_5.

Рішенням 24 сесії 7 скликання ОСОБА_2 сільської ради від 31.07.2018 Про розгляд звернення ОСОБА_1 щодо встановлення пам'ятного знаку ОСОБА_4 підтримано ініціативу ОСОБА_1 щодо спорудження пам'ятного знаку ОСОБА_4 на території с. Війтівка Бершадського району за власні кошти депутата Вінницької обласної ради ОСОБА_1 Однак, пунктами 2, 3 вказаного рішення щодо надання ОСОБА_2 сільською радою дозволу на встановлення пам'ятного знаку на території ОСОБА_2 загальноосвітньої школи та направлення виконавчим комітетом ОСОБА_2 сільської ради звернення до Бершадської районної ради щодо надання дозволу на встановлення пам'ятного знаку на території ОСОБА_2 загальноосвітньої школи позивач вважає протиправними, оскільки відсутня компетенція (повноваження) відповідача щодо прийняття зазначених рішень, у зв'язку з чим звернувся до суду з вимогами:

- визнати відсутність у відповідача ОСОБА_2 сільської ради Бершадського району Вінницької області компетенції (повноважень) визначати розташування пам'ятника ОСОБА_4 на території ОСОБА_2 загальноосвітньої школи чи направлення звернення до Бершадської районної ради про надання дозволу на розміщення вказаного пам'ятника на території ОСОБА_2 загальноосвітньої школи, оскільки Бершадська районна рада теж не є розпорядником території (землі) ОСОБА_2 загальноосвітньої школи і не має відповідної компетенції та на цій підставі визнати протиправним і скасувати рішення 24 сесії 7 скликання ОСОБА_2 сільської ради від 31 липня 2018 року в частині:

2. З метою патріотичного виховання підростаючого покоління, вшанування Великого Кобзаря як українського поета, письменника, громадського і політичного діяча, національного героя і символу України - місцем розташування пам'ятного знаку визначити територію ОСОБА_2 ОСОБА_6 ступенів.

3. Виконавчому комітету сільської ради направити звернення до Бершадської районної ради щодо надання дозволу на встановлення пам'ятного знаку на території ОСОБА_2 ЗОШ .

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з судового збору.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.12.2018 адміністративний позов залишено без руху у зв'язку із невідповідністю вимогам Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано позивачу у 10-денний строк з дня отримання ухвали суду усунути недоліки позовної заяви.

09.01.2019 на адресу суду позивачем подано заяву (вх. №1172) щодо усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16.01.2019 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справі у письмовому провадженні.

28.01.2019 до суду ОСОБА_1 подав заяву про відвід судді Комару Павлу Анатолійовичу.

Ухвалою суду від 29.01.2019 провадження у справі зупинено до вирішення питання про відвід судді.

Ухвалою суду від 30.01.2019 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Комара П.А. відмовлено.

Ухвалою суду від 04.02.2019 поновлено провадження у справі.

06.02.2019 надійшов відзив ОСОБА_2 сільської ради Бершадського району Вінницької області, згідно якого позовні вимоги позивача вважають необґрунтованими та просять відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з огляду на наступне.

Оскаржуване рішення 24 сесії 7 скликання від 31.07.2018 прийняте ОСОБА_2 сільською радою у відповідності до вимог чинного законодавства Закону України Про органи місцевого самоврядування , Земельного Кодексу та інших нормативно-правових актів.

Власником земельної ділянки на якій розташований заклад освіти є ОСОБА_2 сільська рада.

В позовній заяві заявник не зазначив, які саме норми закону чи нормативних актів були порушені при прийнятті оскаржуваного рішення. Також, не зазначив в чому саме полягає порушення його особистих прав оскаржуваним рішенням.

Крім того, депутати сільської ради (а не сільський голова) погодили встановлення пам'ятного знаку в місці, біля якого буває найбільше мешканців села.

11.02.2019 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено наступне.

Рішенням 24 сесії 7 скликання ОСОБА_2 сільської ради від 31 липня 2018 року Про розгляд звернення ОСОБА_1 щодо встановлення пам'ятного знаку ОСОБА_4 підтримано ініціативу ОСОБА_1 щодо спорудження пам'ятного знаку ОСОБА_4 на території с. Війтівка Бершадського району за власні кошти депутата Вінницької обласної ради ОСОБА_1, однак ОСОБА_2 сільська рада Бершадського району, в особі голови сільської ради - ОСОБА_3, порушуючи вимоги статті 19 Конституції України, Закону України Про освіту від 05.09.2017 № 2145-УШ, Земельного Кодексу України, Закону України Про доступ до публічної інформації оголосила рішення про розміщення пам'ятника ОСОБА_4 не в центрі села Війтівка на місці демонтованого пам'ятника ОСОБА_5 (за ініціативою позивача, як мецената), а в другорядному для гідності ОСОБА_4 місці, в закутку (в глибині території ОСОБА_2 загальноосвітньої школи), де більшість жителів села Війтівка Бершадського району Вінницької області будуть позбавлені можливості навіть бачити Великого Кобзаря.

Дане рішення позивач вважає протиправним в частині визначення місцем розташування пам'ятного знаку на території ОСОБА_2 загальноосвітньої школи.

ОСОБА_7 №104143143 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, вбачається, що земельна ділянка площею 2,2451 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування закладів освіти, розташована в с. Війтівка Бершадського району Вінницької області, вул. Соборна, 101 ( юридична адреса ОСОБА_2 загальноосвітньої школи) на праві постійного користування належить Відділу освіти, фізичної культури та спорту Бершадської районної державної адміністрації.

Таким чином, прийнявши спірне рішення без номера від 31 липня 2018 року про визначення місця розташування пам'ятника ОСОБА_8 на території ОСОБА_2 загальноосвітньої школи, відповідач фактично припинила право ОСОБА_2 загальноосвітньої школи, Відділу освіти, фізичної культури та спорту Бершадської районної державної адміністрації на користування земельною ділянкою певної площі.

Оскільки позивач, як фізична особа, ніколи не звертався до ОСОБА_2 загальноосвітньої школи та до Відділу освіти Бершадської районної державної адміністрації з питань надання йому земельної ділянки під спорудження на ній пам'ятника ОСОБА_8 за рахунок земельної ділянки ОСОБА_2 загальноосвітньої школи, то відтак ні ОСОБА_2 загальноосвітня школа, ні Відділ освіти Бершадської районної державної адміністрації не використовували підстави, передбачені ст. 141 Земельного кодексу України щодо погодження питання про надання мені, як фізичній особі земельної ділянки за рахунок земель ОСОБА_2 загальноосвітньої школи та ними ніколи не надавалась згода на вилучення земельної ділянки із користування даного навчального закладу на вказану мету, що підтверджується листом № 01-18/194 від 29.01.2019 Відділу освіти, фізичної культури та спорту Бершадської районної державної адміністрації на інформаційний запит, в якому повідомляється, що дана земельна ділянка використовується лише за цільовим призначенням .

В оскаржуваному рішенні ОСОБА_2 сільської ради від 31.07.2018 відсутнє будь-яке обґрунтування його прийняття та не наведено жодних підстав, які б слугували припиненню права користування вищевказаною земельною ділянкою ОСОБА_2 загальноосвітньою школою та Відділом освіти, фізичної культури та спорту Бершадської районної державної адміністрації.

18.02.2019 відповідачем подано заперечення у відповідь на відзив, в якому зазначено, що позивач не обґрунтував в чому саме полягає порушення його прав чи прав інших осіб, в інтересах яких він має право звернутись до суду із оскаржуваним рішенням. Також, не зазначає чому прийняте рішення не відноситься до компетенції ОСОБА_2 сільської ради.

Земельна ділянка знаходиться на території ОСОБА_2 сільської ради, належить територіальній громаді та перебуває в постійному користуванні. Представники громади, депутати ОСОБА_2 сільської ради, серед яких є вчителі, прийняли рішення, яким визначили можливе місце розташування пам'ятного знаку. Ніяким чином дане рішення не зобов'язує будь кого встановлювати пам'ятний знак саме на зазначеному місці. Дане рішення лише дозволяє продовжити роботу документального оформлення встановлення пам'ятного знаку, якою має займатись саме позивач ініціатор, а не сільська рада.

Крім того, будь-яких офіційних звернень, після прийняття оскаржуваного рішення, від зацікавлених сторін до ОСОБА_2 сільської ради, щодо місця розташування пам'ятного знаку не було, в тому числі не було заперечень від Відділу освіти, фізичної культури та спорту Бершадської райдержадміністрації, як правокористувача земельної ділянки.

22.02.2019 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшли спростування на заперечення відповідача, в яких, крім іншого, зазначено, що переважна більшість жителів громади села Війтівка, в тому числі і вчителі, підтримали ініціативу ОСОБА_1 щодо пам'ятника ОСОБА_8, саме в центрі села Війтівка навпроти будинку культури (на даний час зібрана чимала кількість підписів жителів територіальної громади с. Війтівка з підтримкою ініціативи ОСОБА_1А.).

28.02.2019 від ОСОБА_2 сільської ради надійшли заперечення на спростування, згідно яких просять відмовити у задоволенні позову та зазначають, що позивач так і не конкретизував в чому полягає порушення його прав щодо визначення місця розташування пам'ятного знаку ОСОБА_4 в найбільш достойному на території громади місці. У позивача не було права встановлювати пам'ятний знак там де він забажає, а тому оскаржуване рішення і ніяким чином не позбавило його такого права, тобто його права не були порушені. Крім того, для встановлення пам'ятного знаку необхідно звертатись до різних інстанцій за отриманням погоджень, про що позивач в своїй позовній заяві замовчує. Тому оскаржуване рішення не дозволяє, не зобов'язує, не забороняє, а рекомендує саме лише місце розташування можливого пам'ятного знаку. Адже, на сьогодні будь-яких дій щодо реального встановлення пам'ятного знаку ніким не вживається.

Дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.

20.07.2018 ОСОБА_1 звернувся із зверненням до голови ОСОБА_2 сільської ради ОСОБА_3, депутатів ОСОБА_2 сільської ради Бершадського району Вінницької області про невідкладне внесення на розгляд чергової сесії ОСОБА_2 сільської ради питання спорудження пам'ятного знаку ОСОБА_4 в центрі села Війтівка, навпроти будинку культури, на місці демонтованого пам'ятника ОСОБА_5.

Рішенням 24 сесії 7 скликання ОСОБА_2 сільської ради Бершадського району Вінницької області від 31.07.2018 Про розгляд звернення ОСОБА_1 щодо встановлення пам'ятного знаку ОСОБА_4 вирішено:

- підтримати ініціативу ОСОБА_1 щодо спорудження пам'ятного знаку ОСОБА_4 на території с. Війтівка Бершадського району Вінницької області за власні кошти;

- з метою патріотичного виховання підростаючого покоління, вшанування великого Кобзаря як українського поета, письменника, громадського і політичного діяча, національного героя і символа України - місцем розташування пам'ятного знаку визначити територію ОСОБА_2 ОСОБА_6 ст.;

- виконавчому комітету сільської ради направити звернення до Бершадської районної ради щодо надання дозволу на встановлення пам'ятного знаку на території ОСОБА_2 ЗОШ;

- контроль за виконанням даного рішення покласти на постійну комісію, з питань соціально-економічного та культурного розвитку, комунальної власності, роботи з молоддю, регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища (ОСОБА_9).

Однак, не погоджуючись з пунктами 2, 3 вказаного рішення позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування № 280/97-ВР, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

За частиною 1 статті 3 Закону № 280/97-ВР, громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону № 280/97-ВР, первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Статтею 25 Закону № 280/97-ВР зазначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

Статтею 27 Закону № 280/97-ВР зазначено, що до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, повноваження у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку. До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

1) підготовка програм соціально-економічного та культурного розвитку сіл, селищ, міст, цільових програм з інших питань самоврядування, подання їх на затвердження ради, організація їх виконання; подання раді звітів про хід і результати виконання цих програм;

2) забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів;

3) забезпечення складання балансів фінансових, трудових ресурсів, грошових доходів і видатків, необхідних для управління соціально-економічним і культурним розвитком відповідної території, а також визначення потреби у місцевих будівельних матеріалах, паливі;

4) розгляд проектів планів підприємств і організацій, які належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, внесення до них зауважень і пропозицій, здійснення контролю за їх виконанням;

5) попередній розгляд планів використання природних ресурсів місцевого значення на відповідній території, пропозицій щодо розміщення, спеціалізації та розвитку підприємств і організацій незалежно від форм власності, внесення у разі потреби до відповідних органів виконавчої влади пропозицій з цих питань;

6) подання до районних, обласних рад необхідних показників та внесення пропозицій до програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно районів і областей, а також до планів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, з питань, пов'язаних із соціально-економічним та культурним розвитком території, задоволенням потреб населення;

7) залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку сіл, селищ, міст, координація цієї роботи на відповідній території;

8) розміщення на договірних засадах замовлень на виробництво продукції, виконання робіт (послуг), необхідних для територіальної громади, на підприємствах, в установах та організаціях;

9) утворення цільових фондів соціальної допомоги особам з інвалідністю, визначення порядку і умов витрачання коштів цих фондів.

За п. 1 частини 1 статті 16 Закону України Про культуру , органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування забезпечують збереження культурних цінностей на території України, охорону культурної спадщини, захист історичного середовища.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 16.04.2009 №7-рп/2009 та від 3 жовтня 1997 року № 4-зп дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи - мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Згідно частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьев проти України 2).

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 2 статті 264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд зазначає, що суб'єктивна оцінка порушеного права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Право на захист це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Отже, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило застосовується і до оскарження правових актів індивідуальної дії.

Суд критично оцінює посилання позивача, що на даний час зібрана чимала кількість підписів жителів територіальної громади с. Війтівка з підтримкою ініціативи ОСОБА_1, щодо спорудження пам'ятника ОСОБА_8 в центрі села навпроти будинку культури, оскільки доказів останній не надає.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ОСОБА_5 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, власником земельної ділянки, кадастровий номер 0520485800:02:001:0272, є ОСОБА_2 сільська рада.

Крім того, судом не встановлено в чому полягає порушення прав ОСОБА_1 чи прав інших осіб.

Суд зазначає, що визначеною обставиною є встановлення факту порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Адже, якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Завданням адміністративного судочинства є вирішення публічно-правового спору між сторонами. Рішення суду усуває спірність і в цей спосіб досягається захист прав та інтересів особи. Отже, захист прав - це наслідок вирішення спору, а не завдання суду.

Відповідно до матеріалів справи, стверджуючи про своє порушене право у результаті прийняття оскаржуваного рішення, позивач не підтвердив його жодними доказами.

Відтак, суд дійшов висновку, що п. 2, 3 Рішення 24 сесії 7 скликання від 31.07.2018 ОСОБА_2 сільської ради не порушує жодних прав та інтересів позивача, не створюють для позивача жодних юридичних прав та/чи обов'язків й не можуть порушувати його особистих прав та/або інтересів, оскільки не містять будь-яких обмежень/заборон щодо нього.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.

Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (24412, Вінницька область, Бершадський район, с. Війтівка, вул. Соборна, 83, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1)

Відповідач: ОСОБА_2 сільська рада Бершадського району Вінницької області (24412, Вінницька область, Бершадський район, с. Війтівка, вул. Соборна, 104, код ЄДРПОУ 04329702)

Суддя Комар Павло Анатолійович