Ухвала

від 01.10.2018 по справі 810/4344/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

01 жовтня 2018 року м. Київ № 810/4344/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Великокарашинської сільської ради Макарівського району Київської області про скасування рішень та визнання недійсним державного акту про право власності на землю,

в с т а н о в и в:

позивачка звернулась в порядку оскарження рішень Великокарашинської сільської ради Макарівського району Київської області та визнання недійсним акту про право власності на землю.

Ухвалою суду від 22.08.2018 р. позовна заява була залишена без руху, заявниці визначено строк та спосіб для усунення її недоліків шляхом подання до суду: належним чином оформленої позовної заяви, яка відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161 КАСУ (у кількості примірників, відповідно до кількості учасників справи, один з яких для суду), зокрема, але не виключно, із зазначенням: реєстраційного номеру облікової картки платника податків, номеру телефону та електронної адреси позивачки , ідентифікаційного коду юридичної особи в ЄДРПОУ, адреси електронної пошти та номери засобів зв'язку відповідача та третьої особи; конкретизувати зміст позовних вимог відповідно до п. 4,6,7 прохальної частини позову; викладу обставин, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги та докази, що підтверджують кожну обставину заявленого позову; наявності у позивачки або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивачки, з посиланням на те, які саме права порушені; власного письмового підтвердження позивачки про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; оригінал або належним чином завірену копію довіреності; копій додатків до позовної заяви для відповідача та третьої особи; квитанцію про сплату судового збору у розмірі 4228, 80 грн.

На виконання вимог ухвали ОСОБА_1 було подано змінений позов з новими вимогами, в якому вона просить скасувати рішення Великокарашинської сільської ради від 21.02.2018 р. №206-19-VII, 207-19-VII, 208-19-VII щодо надання дозволу на проведення робіт та розробку проекту землеустрою ОСОБА_2, відмову у наданні такого дозволу їй та зобов'язання відповідача повторно розглянути її заяву від 07.02.2018 р. та визнати недійсним державний акт на право власності на землю III-КВ №012332.

Дослідивши зміст заявлених вимог, суд приходить до висновку, що даний спір не належить до юрисдикції адміністративного суду, з урахуванням такого:

21.02.2018 р., рішеннями Великокарашинської сільської ради Макарівського району Київської області Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3В." було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки у власність площею 0,6000 га за адресою с. Великий Карашин, вул. Набережна, 49, ОСОБА_4 та надано дозвіл на розробку проекту землеустрою у власність гр. ОСОБА_2 цієї ж земельної ділянки. В порядку реалізації свого права землекористувача, ОСОБА_2 одержала спірну земельну у власність, що підтверджується державним актом про право власності на землю III-КВ №012332, який заявниця просить визнати недійсним.

Надаючи правової оцінки спірним відносинам, суд зазначає таке:

у частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із ч.1 ст.15 ЦПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 19 ЦПК України в редакції Закону №2147-VIII.

Відповідно до ст.19 КАСУ, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Таким чином, можна зробити висновок, що адміністративна юрисдикція поширюється на справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

До визначальних ознак приватноправових відносин належить юридична рівність учасників та їх майна, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

За змістом положень статті 122 ЗКУ вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. У разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч.2 ст. 123 ЗК України). Особа, яка має намір одержати у власність або у користування земельну ділянку із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які згідно їх повноважень, визначених статтею 122 ЗКУ, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому ст.186 ЗК України. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).

Рішення про надання земельної ділянки у власність та/або користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються шляхом затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про встановлення на законодавчому рівні підстав, порядку, строків передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявою для одержання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення, за результатами розгляду якої визначені в ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а є лише одним із етапів набуття такого права.

Конституційний Суд України у рішенні від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів а , б , в , г статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що: положення пунктів а , б , в , г статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень; положення пункту 1 частини першої статті 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно зі статтею 151-1 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

При цьому, реалізуючи дискрецію при визначенні предметної юрисдикції справ, суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Тобто рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним (протиправним) - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникає право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер . У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (у даному випадку право власності на землю), що виникає в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Така правова позиція викладена в постанові від 21 березня 2018 року ОСОБА_5 Верховного Суду по справі № 536/233/16-ц.

У справі, яка розглядається, позивачка звернулась до суду з позовом в порядку оскарження рішення суб'єкта владних повноважень - Великокарашинської сільської ради Макарівського району Київської області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки для передачі її у приватну власність ОСОБА_2, відмову заявниці у наданні такого дозволу для передачі цієї ж землі їй у власність та визнання недійсним державного акту про право власності на землю ОСОБА_2

У дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне її місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде перебувати). Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою.

Коли орган місцевого самоврядування надає дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, то це означає, що він дозволяє особі здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет права власності.

Коли орган місцевого самоврядування затверджує проект землеустрою, то це означає, що він, зі свого боку, погодився із вибором предмета права власності. Таким чином, внаслідок цих дій майбутніми між сторонами (попереднім та майбутнім власником) погоджується одна із умов договору про передачу у власність майна - земельної ділянки, яка стане предметом такого договору.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Сокуренко і Стригун проти України від 20 липня 2006 року вказав, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі Zand v. Austria (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року), висловлено думку, що термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів […] .

З огляду на вищевикладене, ураховуючи позицію Верховного Суду щодо розмежування предметної підсудності справ, пов'язаних з оспорювання рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки, яка має бути передана у власність, а також ураховуючи, що предметом спором є земельна ділянка, яка вже перебуває у власності третьої особи ОСОБА_2, суд вважає, що даний спір має приватноправовий характер незалежно від складу учасників та наявності у ньому суб'єкта владних повноважень та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі ОСОБА_1 (код 339231126, с. Великий Карашин, вул. Набережна, 49) до Великокарашинської сільської ради Макарівського району Київської області (код 04362237, с. Великий Карашин, вул. Перемоги, 1) про скасування рішень та визнання недійсним державного акту про право власності на землю.

2. Роз'яснити позивачці, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Брагіна О.Є.