Постанова

від 08.05.2019 по справі 810/4344/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 810/4344/18 Суддя (судді) першої інстанції: Брагіна О.Є.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Карпушової О.В., Епель О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Великокарашинської сільської ради Макарівського району про визнання протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому (з урахуванням уточнення позову) просила скасувати рішення Великокарашинської сільської ради від 21.02.2018 року №206-19-VII, 207-19-VII, 208-19-VII щодо надання дозволу на проведення робіт із розробки проекту землеустрою ОСОБА_2 , відмову у наданні такого дозволу позивачці, зобов`язання відповідача повторно розглянути її заяву від 07.02.2018 року, а також визнати недійсним державний акт на право власності на землю НОМЕР_1 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України, з підстав неналежності розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, при цьому, наголошує, що ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, є упередженою, протиправною, суперечить нормам чинного законодавства та порушує її права, гарантовані Конституцією України на право отримання землі. Вказує, що звертається не за захистом права власності на землю, а за скасуванням рішень сільської ради, тому спір належить до розгляду адміністративним судом.

Згідно п.2 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.08.2018 року позовна заява була залишена без руху та позивачці визначено строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: належним чином оформленої позовної заяви, яка відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161 КАС України (у кількості примірників, відповідно до кількості учасників справи, один з яких для суду), зокрема, але не виключно, із зазначенням: реєстраційного номеру облікової картки платника податків, номеру телефону та електронної адреси позивачки , ідентифікаційного коду юридичної особи в ЄДРПОУ, адреси електронної пошти та номери засобів зв`язку відповідача та третьої особи; конкретизувати зміст позовних вимог відповідно до п. 4,6,7 прохальної частини позову; викладу обставин, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги та докази, що підтверджують кожну обставину заявленого позову; наявності у позивачки або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивачки, з посиланням на те, які саме права порушені; власного письмового підтвердження позивачки про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; оригінал або належним чином завірену копію довіреності; копій додатків до позовної заяви для відповідача та третьої особи; квитанцію про сплату судового збору у розмірі 4228,80 грн.

На виконання вимог ухвали позивачем було подано змінений позов з новими вимогами, в якому вона просить скасувати рішення Великокарашинської сільської ради від 21.02.2018 року №206-19-VII, 207-19-VII, 208-19-VII щодо надання дозволу на проведення робіт та розробку проекту землеустрою ОСОБА_2, відмову у наданні такого дозволу їй та зобов`язання відповідача повторно розглянути її заяву від 07.02.2018 року та визнати недійсним державний акт на право власності на землю НОМЕР_1 .

Так, 21.02.2018 року рішеннями Великокарашинської сільської ради Макарівського району Київської області Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки у власність площею 0,6000 га за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 та надано дозвіл на розробку проекту землеустрою у власність гр. ОСОБА_2 цієї ж земельної ділянки. В порядку реалізації свого права землекористувача ОСОБА_2 одержала спірну земельну у власність, що підтверджується державним актом про право власності на землю НОМЕР_1 , який позивач просить визнати недійсним.

Дослідивши зміст заявлених вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку, що даний спір не належить до юрисдикції адміністративного суду та відмовив у відкритті провадження у справі, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.

Так, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із ч.1 ст.15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 19 ЦПК України в редакції Закону №2147-VIII.

Відповідно до ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, можна зробити висновок, що адміністративна юрисдикція поширюється на справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

До визначальних ознак приватноправових відносин належить юридична рівність учасників та їх майна, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

За змістом положень статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч.2 ст. 123 Земельного кодексу України).

Особа, яка має намір одержати у власність або у користування земельну ділянку із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які згідно їх повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому ст.186 Земельного кодексу України. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).

Рішення про надання земельної ділянки у власність та/або користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються шляхом затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про встановлення на законодавчому рівні підстав, порядку, строків передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявою для одержання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення, за результатами розгляду якої визначені в ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а є лише одним із етапів набуття такого права.

Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним (протиправним) розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникає право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (у даному випадку право власності на землю), що виникає в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Така правова позиція викладена в постанові від 21 березня 2018 року Великої Палати Верховного Суду по справі № 536/233/16-ц.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Позивач, звертаючись до адміністративного суду з позовом про визнання недійсним державного акта про право приватної власності на землю, обґрунтовує вимоги тим, що відповідач всупереч нормам діючого законодавства своїм рішенням надав третій особі земельну ділянку, яка знаходилась у користуванні позивача.

Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з передачею на підставі рішення органу місцевого самоврядування третій особі земельної ділянки та видачею на неї державного акта про право приватної власності, оскільки зазначена земельна ділянка перебуває в користуванні позивача.

Таким чином, предметом розгляду в цій справі є спір про право, зокрема, спір щодо захисту права позивача на земельну ділянку, яка знаходиться у його користуванні, однак була передана у власність третій особі, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Тобто, у цій справі існує невирішений спір про право на земельну ділянку, що унеможливлює його розгляд за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності (постійного користування) на земельну ділянку.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 2107/5039/2012/13-а.

Позовна вимога про скасування рішень Великокарашинської сільської ради від 21.02.2018 року №206-19-VII, 207-19-VII, 208-19-VII щодо надання дозволу на проведення робіт із розробки проекту землеустрою є взаємопов`язаною з вимогами стосовно визнання недійсним державного акта про право приватної власності на земельну ділянку, оскільки також спрямована на захист цивільного права позивача щодо отримання земельної ділянки, яка перебуває у власності іншої особи.

Таким чином, всі заявлені позивачем вимоги є взаємопов`язаними і підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 635/1968/16-а.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, адже оскаржувану ухвалу суд першої інстанції постановив з дотриманням норм процесуального права, викладені у скарзі міркування та твердження позивача не спростовують правильності висновків суду.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким повно і правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення , а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року - без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Карпушова

О.В. Епель