Постанова

від 27.02.2019 по справі 826/847/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/847/16 Головуючий у 1 інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Ганечко О.М. Кузьмишиної О.М. Борейка Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перес" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Перес" звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати у повному обсязі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 13 листопада 2015 року:

- №0009562207 про збільшення суми грошового зобов'язання за основним платежем: податок на прибуток підприємств у розмірі 937 718,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 234 429,50 грн.;

- №0009572207 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 301640,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 150820,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві 13.11.2015 р. №0009562207, №0009572207.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт посилається на те, що відносно контрагентів позивача існує досудове розслідування в кримінальному провадженні №32014100000000036 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 205, ч. 3 ст. 209, ч.3 ст. 212 Кримінального кодексу України.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Перес (ЄДРПОУ 21480725) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Гефес Альянс , ТОВ ЗКХР за період з 01.10.2011 р. по 30.04.2014 р.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ Перес :

1. п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду у розмірі 1592828,00 грн., а тому числі по періодам: - жовтень 2011 року - 22288,00 грн.;- листопад 2011 року - 404266,00 грн.;- грудень 2011 року - 273209,00 грн.;- січень 2012 року - 149638,00 грн.;- лютий 2012 року - 92067,00 грн.;- березень 2012 року - 42374,00 грн.;- квітень 2012 року - 112548,00 грн.;- травень 2012 року - 54413,00 грн.;- червень 2012 року - 64290,00 грн.;- липень 2012 року - 76095,00 грн.;- листопад 2012 року - 123129,00 грн.;- грудень 2012 року - 178511,00 грн.

2. п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток всього у сумі 1742445,00 грн., у тому числі и по періодам:- ІІ- ІV квартали 2011 року - 8047727,00 грн.;- 2012 рік - 937718,00 грн.

За наслідками перевірки ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, складено акт від 07.08.2015 року №374/22-07/21480725 (далі - акт перевірки) та прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.08.2015 року №0006692207 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 804727 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 402364 грн. та №0006702207 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1592828 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 796414 грн.

Рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 30.10.2015 року №16555/10/26-15-10-05-35 про результати розгляду первинної скарги скасоване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 21.08.2015 року №0006692207 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та скасоване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 21.08.2015 року №0006702207 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в частині основного платежу у розмірі 1291188 грн., в частині застосованих штрафних санкцій в розмірі 645594 грн., в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

На підставі акта перевірки від 07.08.2015 року №374/22-07/21480725, з врахуванням рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 30.10.2015 року №16555/10/26-15-10-05-35, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення від 13.11.2015 року:

- №0009572207, яким позивачу визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 452460,00 грн., з яких 301640,00 грн. - за основним платежем та 150820,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями);

- №0009562207, відповідно до якого позивачу визначене грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 1172148,50 грн., з яких 937718,00 грн. - за основним платежем, 234429,50 грн. - штрафні санкції.

Вважаючи вказані рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України)(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. На даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Первинні документи по відображенню господарських операцій являються основою і для податкового обліку.

Первинний документ, згідно з визначенням ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Колегія суддів вказує, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами ПК України.

Відповідно до п. 44.1, п.п. 44.3 - 44.5 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно з п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Колегія суддів, також, зазначає, що законодавцем визначається поняття первинних документів, як доказів, які підтверджують реальність здійснення економічної господарської операції, здійснення договірних відносин за результатами яких відбулась зміна майнового стану платника податків та змінились показники податкового зобов'язання такого платника. Первинні документи повинні підтвердити укладання договору між платником податку, у даному випадку позивачем, його виконання тобто отримання послуг для власної діяльності, здійснення оплати, що передбачає передачу коштів від замовника на рахунок виконавця.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків. Позивачем не підтверджені витрати, як засіб оплати за отримані від контрагента послуги підряду.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ Перес (замовник) та ТОВ БК Гефес-Альянс (підрядник) укладено договір підряду від 01.11.2012 р. №01/11-12, відповідно до умов якого, підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик власними та/або залученими силами, засобами та матеріалами виконати роботи і передати їх результати замовнику у встановлені строки, а замовник зобов'язується прийняти від підрядника закінчені роботи та оплатити їх , відповідно до умов цього договору.

В силу пункту 1.2 Договору, замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконувати наступні будівельні роботи при будівництві інженерних мереж на об'єктах замовника ТОВ Перес : демонтаж трубопроводів, колодязів, камер, бетонного покриття , земляні роботи, в тому числі доробка ґрунту після механізованих робіт , розробка ґрунту в стислих умовах та на глибині більш 3-х метрів, вивезення ґрунту , завезення ґрунту або піску для зворотної засипки, ущільнення ґрунту, кріплення траншей, котлованів, гідроізоляція трубопроводів, колодязів камер, відновлення благоустрою після прокладки мереж , та при необхідності інші роботи , що передбачені ліцензією ТОВ БК Гефес-Альянс .

На підтвердження реальності виконання вказаного договору, позивачем надано ліцензію Товариства з обмеженою відповідальністю БК Гефест-Альянс , яка видана Державною архітектурно-будівельною інспекцією України на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, перелік яких є тотожним до завдань, відповідно до укладеного договору від 01.11.2012 р.№01/11-12; копії договірної ціни, актів приймання виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт, податкові накладні, банківські виписки з рахунків позивача.

Крім цього, позивачем (замовник) укладено договір підряду із Товариством з обмеженою відповідальністю Запорожський коксохимремонт (ТОВ ЗКХР / підрядник) від 26.07.2011 р. №26-07/11, відповідно до умов якого, підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик власними та/або залученими силами, засобами та матеріалами виконати роботи і передати їх результати замовнику у встановлені строки, а замовник зобов'язується прийняти від підрядника закінчені роботи та оплатити їх , відповідно до умов цього договору.

Предметом договору були будівельні роботи при будівництві зовнішніх мереж на об'єктах замовника ТОВ Перес (вул. Драгомирова, Підвисоцького, П.Лумумби Печерського району м. Києва, вул. Смілянська, Cолом'янського району м. Києва, вул. Набережна м. Вишгород та ін.).

Позивачем на підтвердження виконання умов вищезазначеного договору, надано суду копії договірної ціни, актів приймання виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт, податкові накладні, платіжні доручення, банківські виписки з рахунків позивача.

Крім цього, позивачем надано ліцензію Товариства з обмеженою відповідальністю Запорожский коксохимремонт , яка видана Державною архітектурно-будівельною інспекцією України на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що вищевказані документи не мають суттєвих дефектів щодо форми, змісту або пошкодження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості, тобто, оформлені відповідно до чинного законодавства України, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій та засвідчують фактичний рух активів між задекларованими учасниками.

Контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Колегія суддів зазначає, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавалися, що підтверджується наявними в матеріалах довідками з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, свідоцтвами про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки контролюючого органу ґрунтуються (за змістом акту перевірки позивача) на акті Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 14.08.2014 №383/26-52-22-03-14/37312719 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ БК Гефес Альянс та акті Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 21.08.2014 №456/26-56-22-01-05/34656607 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ ЗКХК .

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, сформовані на підставі вказаних актів податкового органу та зазначає, що, відповідно до п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог Податкового кодексу України, ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві та ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було складено Акт, а не довідку, як це передбачено вимогами податкового законодавства.

В Актах про неможливість проведення зустрічної звірки викладені висновки, однак, як підтверджено матеріалами справи, зустрічна звірка не відбулась, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Також, згідно правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 31 липня 2018 року по справі №825/4218/13-а, неприйнятним є довід податкового органу про неможливість проведення звірки податковим органом з його контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Олеся", з огляду на те, що зафіксований актом податкового органу факт неможливості проведення звірки посвідчує виключно цю обставину і жодним чином не впливає на склад податкового правопорушення в розумінні статті 109 Податкового кодексу України.

Крім цього, на підтвердження доводів щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентами, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві посилається на пояснення засновника та директора ТОВ БК Гефес Альянс ОСОБА_5, відповідно до яких, факт реєстрації на нього ТОВ БК Гефест Альянс йому не відомий, жодного відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства він не мав, жодних бухгалтерських документів або документів податкової звітності він не підписував.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що первинні документи укладені між позивачем та ТОВ БК Гефест Альянс , були підписані ОСОБА_6, як директором контрагента позивача, протиправність дій якого не встановлена, а тому, посилання апелянта на вказані пояснення іншої особи не можуть бути прийняті судом як беззаперечний доказ нереальності здійснення господарських операцій.

Щодо посилання податкового органу на досудове розслідування в кримінальному провадженні №32014100000000036 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 205, ч. 3 ст. 209, ч.3 ст. 212 Кримінального кодексу України, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що внесення кримінальних проваджень до Єдиного реєстру досудового розслідувань не може бути підставою для висновків про фіктивність тих чи інших господарських операцій.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку про те, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотнього відповідачем до суду не надано.

Враховуючи той факт, що у Товариства наявні всі первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку та які підтверджують факт виконання будівельних робіт контрагентами позивача, колегія суддів вважає, що висновки податкового органу про відсутність підстав у позивача на формування податкового кредиту та віднесення сум до валових витрат по взаємовідносинам з зазначеними контрагентами є необгрунтованими.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

В силу п. 198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.1. ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.10. ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

З наведених норм права вбачається, що єдиним документом, який дає право платнику податків включити відповідні суми до податкового кредиту є податкова накладна.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому, сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано податковим органом, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів у останніх, тощо.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Згідно правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 січня 2018 року у справі № К/9901/2558718, чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Можлива відсутність у контрагента трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Таким чином, позивач, як платник податків, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету, відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р. ( Булвес АД проти Болгарії ) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є власністю у розумінні статті 1 Протоколу № 1. яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону Про ПДВ стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п. 43. п. 69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Крім цього, посилання апелянта на кримінальне провадження, як на одну з підстав нереальності укладених господарських договорів між позивачем та контрагентами, не можуть бути підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань, оскільки контролюючим органом не надано до матеріалів адміністративної справи вироків по зазначеним кримінальним провадженням.

Отже, під час апеляційного розгляду справи апелянтом доказів наявності вироків відносно контрагентів позивача не надано, а тому, сам по собі факт порушення кримінальних справ щодо посадових осіб контрагентів позивача не може слугувати належним доказом фіктивності господарських операцій у даній справі.

Враховуючи зазначене, та, оскільки колегією суддів не встановлено фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства.

У зв'язку із зазначеним, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 13.11.2015 №0009562207, №0009572207 та наявність правових підстав для їх скасування.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Перес" та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління ".

Водночас, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, обов'язку доказування правомірності спірних рішень не виконано.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250,315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Ганечко О.М. Кузьмишина О.М. Повний текст постанови виготовлено 04.03.2019 року.