Постанова

від 20.02.2019 по справі 694/1179/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 694/1179/17

провадження № 61-40757св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів : Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 січня 2018 року у складі судді Гончаренко Т. В. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 21 червня 2018 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Храпка В. Д., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини .

Позовна заява мотивована тим, що він є рідним онуком ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. За життя ОСОБА_5 склала заповіт від 15 травня 2002 року, яким належний їй сертифікат на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 площею 2,9 га та майновий пай на суму 801,00 грн заповіла йому. Право власності на вказану земельну ділянку у ОСОБА_5 виникло на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай), на яку у подальшому було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 19 січня 2004 року площею 1,67 га.

Про існування заповіту, складеного ОСОБА_5, він не знав та випадково знайшов його у травні 2017 року, наводячи лад в її особистих речах.

10 червня 2017 року він звернувся до державного нотаріуса Звенигородської державної нотаріальної контори (за місцем відкриття спадщини) із заявою про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Постановою державного нотаріуса Звенигородської державної нотаріальної контори від 10 червня 2017 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки він пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини. Крім того, на спадкове майно, яке складається із земельної ділянки площею 1,67 га на території Озірнянської сільської ради Звенигородського району, 12 вересня 2012 року сину померлої - ОСОБА_3, вже було видано свідоцтво про право на спадщину за законом.

Вказував, що на час відкриття спадщини він не проживав зі спадкодавцем, однак нотаріус не вчинила усіх дій щодо розшуку і повідомлення його як спадкоємця за заповітом, про існування якого йому стало відомо випадково лише після спливу шестимісячного строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини.

Оскільки про наявність заповіту, складеного спадкодавцем на його користь, йому відомо не було, тому із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 він не звертався, так як у неї були спадкоємці першої черги.

На підставі вказаного, ОСОБА_1, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 06 грудня 2017 року, просив суд визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини і визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 вересня 2012 року, видане ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1,67 га, яка належала померлій ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 19 січня 2004 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 вересня 2012 року, видане державним нотаріусом Зенигородської державної нотаріальної контори Черкаської області ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1,67 га, яка належала померлій ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 19 січня 2004 року.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тривалістю у три місяці з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач на момент відкриття спадщини проживав окремо від спадкодавця, при цьому нотаріус не вчинила передбачених законом дій зі встановлення кола спадкоємців після смерті ОСОБА_5, оскільки в матеріалах спадкової справи відсутні відомості належного повідомлення ОСОБА_1 про відкриття спадкової справи і про наявність заповіту, складеного на його користь.

Оскільки при видачі оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю за законом були порушені права іншого спадкодавця за заповітом, то позовна вимога ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним відповідно до статті 1031 ЦК України підлягає задоволенню.

Неповідомлення позивача про існування заповіту, складеного на його користь, є поважною причиною неподання ним заяви про прийняття спадщини в установлені законом строки.

Врахувавши наявність волевиявлення ОСОБА_5 на передачу належного їй майна у порядку спадкування своєму онуку - позивачу у справі, суд дійшов висновку, що визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини буде відповідати загальним засадам цивільного законодавства, визначеним у статті 3 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 21 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 січня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до статті 63 Закону України Про нотаріат державний нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Оскільки державний нотаріус після встановлення ним наявності заповіту спадкодавця не вчинив усі необхідні дії для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини та не здійснювався виклик спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило про неналежне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про визнання оспорюваного свідоцтва про прав на спадщину за законом недійсним є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вважаючи, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, місцевий суд вірно визначив позивачу додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини .

При цьому апеляційний суд послався на правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах: від 23 серпня 2017 року (провадження № 6-1320цс17), від 06 вересня 2017 року (провадження № 6-496цс17).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що державний нотаріус вчинила усі дії, передбачені законодавством, щодо встановлення кола спадкоємців ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та повідомлення позивача про відкриття спадщини і про наявність заповіту, складеного на його ім'я. Так, державним нотаріусом було направлено позивачу два повідомлення із роз'ясненням порядку спадкування: 05 вересня 2012 року та 10 вересня 2012 року.

Визнаючи недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, не зазначив, які саме порушення було допущено державним нотаріусом при видачі цього свідоцтва.

Крім того, судами справа було розглянута з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки його зареєстрованим місцем проживання є с. Копиткове Здолбунівського району Рівненської області. Отже, з урахуванням положень статті 109 ЦПК України 2004 року, позов повинен бути пред'явлений до Здолбунівського районного суду Рівненської області.

Також суди помилково вважали, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки не встановили, коли позивач дізнався про існування заповіту, складеного на його користь.

Доводи особи, яка подала відзив

У жовтні 2018 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Так, судами першої та апеляційної інстанцій було правильно встановлено, що державним нотаріусом Звенигородської державної нотаріальної контори при визначенні кола спадкоємців і видачі свідоцтва про право на спадщину за законом було грубо порушено вимоги Закону України Про нотаріат та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, що призвело до позбавлення позивача права на прийняття спадщини відповідно до складеного на його користь заповіту.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 виданого 13 лютого 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Звенигородського районного управління юстиції Черкаської області (а.с. 8).

19 вересня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до Звенигородської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5, вказавши, що він є спадкоємцем за законом, інших спадкоємців немає , спадщину прийняв фактично, оскільки на час відкриття спадщини проживав разом зі спадкодавцем (а. с. 39).

За заявою ОСОБА_3 державним нотаріусом Звенигородської державної нотаріальної контори була заведена спадкова справа № 447/2012.

Згідно з довідками виконавчого комітету Звенигородської міської ради від 23 липня 2012 року № 3554 і від 20 липня 2012 року № 3695 ОСОБА_5 з 11 вересня 2007 року по день смерті проживала разом зі своїм сином по АДРЕСА_1 (а. с.49, 50).

За життя ОСОБА_5 склала заповіт № 24 від 15 травня 2002 року, яким на випадок своєї смерті зробила заповідальне розпорядження, згідно з яким належний їй на праві власності сертифікат на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 площею 2,9 га та майновий пай на суму 801,00 грн заповіла своєму онуку ОСОБА_1 (а. с. 45).

05 вересня 2012 року та 10 вересня 2012 року державним нотаріусом Звенигородської державної нотаріальної контори ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 були направлені повідомлення про необхідність прибуття до нотаріальної контори для встановлення кола спадкоємців ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та роз'яснення порядку спадкування. Зазначено, що у разі неявки свідоцтво про право на спадщину за законом буде видано ОСОБА_3, який звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (а. с. 55, 56).

Доказів отримання цих повідомлень ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

19 вересня 2012 року державний нотаріус Звенигородської районної державної нотаріальної контори Черкаської області видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом, що складається із земельної ділянки площею 1,67 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах Озірнянської сільської ради Звенигородського району Черкаської області та належала померлій ОСОБА_5 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_5, виданого Звенигородською районною державною адміністрацією Черкаської області 19 січня 2004 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 300 (а. с. 52).

10 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса Звенигородської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Постановою державного нотаріуса Звенигородської державної нотаріальної контори від 10 червня 2017 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки він пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини, крім того, на спадкове майно, яке складається із земельної ділянки площею 1,67 га на території Озірнянської сільської ради Звенигородського району, 12 вересня 2012 року ОСОБА_3 вже було видано свідоцтво про право на спадщину за законом.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви або ці обставини суд визнав поважними.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що він не проживав зі спадкодавцем за заповітом, а нотаріус не вчиняв дій щодо розшуку і повідомлення його як спадкоємця за заповітом, про існування заповіту йому стало відомо лише після спливу шестимісячного строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до статті 63 Закону України Про нотаріат нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме.

Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Згідно з пунктами 2.2 та 3.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту та повідомляє про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз'яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

Судом установлено, що при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру встановила наявність заповіту, складеного ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1, однак не вчинили усіх необхідних дій для повідомлення позивача про відкриття спадщини, не здійснила виклик позивача як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі , що свідчило б про неналежне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.

Наявні в матеріалах спадкової справи повідомлення від 05 вересня 2012 року і 10 вересня 2012 року не свідчать про виконання нотаріусом положень статті 63 Закону України Про нотаріат та пунктів 2.2, 3.2 Порядку, оскільки матеріали справи не містять доказів направлення цих повідомлень та їх отримання позивачем . Крім того, повідомлення були направлені за адресою: АДРЕСА_2, у той час, як зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 з 19 січня 2007 року є: АДРЕСА_3, що підтверджується відповідною відміткою у паспорті позивача (а. с. 6). З урахуванням вказаного, не маючи точних відомостей про місце проживання позивача, нотаріус у порушення вимог пункту 2.2 Порядку не здійснила виклик спадкоємця шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

У статті 1301 ЦК України визначено, що свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування судам роз'яснено, що іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо .

Оскільки державний нотаріус не здійснила усіх дій, якій б свідчили про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця, чим порушила права позивача, як спадкоємця за заповітом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане відповідачу.

З указаного вбачається, що доводи касаційної скарги про незазначення судами, які саме порушення було допущено державним нотаріусом при видачі цього свідоцтва, є безпідставними.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, нотаріус при заведенні спадкової справи повинен перевірити за даними Спадкового реєстру наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту та вчинити дії для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, здійснити виклик спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини .

У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Встановивши, що ОСОБА_1, внаслідок дій нотаріуса, був необізнаний про наявність заповіту, складеного на його користь, оскільки нотаріус не здійснив належним чином повідомлення та виклик спадкоємця за заповітом, суди дійшли правильного висновку про поважність причин пропуску позивачем строку прийняття спадщини, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України є підставою для визначення йому додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

При цьому судами враховано свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та дотримано принцип пропорційності між застосованим заходом і переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, принцип пропорційності тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності , натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності (рішення Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2003 року у справі Реквеньї проти України від 29 червня 2004 року у справі Жовнер проти України ).

Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про порушення судами при розгляді справи правил територіальної підсудності, оскільки у цьому спорі, який виник з приводу спадкового нерухомого майна, яке складається із земельної ділянки, позивач обґрунтовано відповідно до вимог статті 114 ЦПК України 2004 року пред'явив позов за місцезнаходженням майна.

Посилання заявника на те, що він особисто повідомляв позивача про існування заповіту та необхідність з'явитися до нотаріальної контори для прийняття спадщини на правильність висновків судів не впливає, оскільки на підтвердження цих обставин відповідачем не надано належних і допустимих доказів, а згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, вказана обставина суперечить змісту поданої ним до Звенигородської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, в якій він зазначив, що інших спадкоємців немає (а. с. 39).

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3залишити без задоволення.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 21 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк