Постанова

від 04.03.2019 по справі 728/1929/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 березня 2019 року

м. Київ

справа № 728/1929/17

провадження № 61-47575 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

треті особи - Державний нотаріус Каховської районної державної нотаріальної контори Херсонської області Заремба Сергій Аркадійович та Семенівська сільська рада Каховського району Херсонської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 24 липня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року в складі колегії суддів: Бобрової І.О., Висоцької Н.В. та Шитченко Н.В.,

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним. В обґрунтування позову посилалась на те, що позивач є донькою ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Після смерті матері батько одружився вдруге, після смерті другої дружини він познайомився з іншою жінкою з якою невідомо чи укладав шлюб чи просто проживали разом. Перед своїм від'їздом до останньої жінки батько за життя оформив на неї довіреність для отримання належної йому орендної плати за оренду земельних часток (паю), згідно з договором з ВАТ Бахмацьке ХПП . Батько неодноразово казав, що після його смерті дві належні йому земельні ділянки повинні належати їй.

В позові позивач посилається, що волевиявлення батька, який склав заповіт на користь доньки жінки, з якою проживав востаннє, не відповідало його дійсній волі, яку він неодноразово озвучував, в тому числі при свідках.

Про існування спірного заповіту ОСОБА_4 дізналася 07 жовтня 2014 року коли отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким успадкувала 1/6 частку кожної з двох земельних ділянок, але самого заповіту не бачила, з текстом знайома не була.

На підставі наведеного, просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5, згідно з яким відповідач отримала у спадщину 5/6 земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,1618 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та 5/6 земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 2,9015 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які за життя батька належали йому на праві приватної власності і які знаходяться в межах Фастовецької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області.

Враховуючи заяву про зміну підстав позову позивачка просила визнати недійсним заповіт складений її померлим батьком ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 04 серпня 2011 року. В обґрунтування посилалась на те, що оспорюваний заповіт посвідчувався особою без необхідного обсягу повноважень, якими вона мала б бути наділена відповідно до рішення виконавчого комітету сільської ради та не був зареєстрований в Спадковому реєстрі.

Рішенням Бахмацького районного суду від 24 липня 2018 року, яке залишено без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 суд першої інстанції прийшов до висновку, що при складанні оспорюваного заповіту волевиявлення заповідача було вільним, зміст заповіту відповідав його волі, та заповіт було складено з дотриманням вимог щодо його форми та посвідчення.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд дійшов висновку про те, що при складанні оспорюваного заповіту були повністю дотримані вимоги закону щодо його форми та посвідчення у відповідності до положень статей 1247 та 1251 ЦК України.

26 листопада 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 24 липня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року, просила скасувати судові рішення та ухвали нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що в суди при недоведеності обставин, що мають значення для правильного вирішення справи визнали встановленими при невідповідності висновків викладених у рішеннях, обставинам справи, неправильно застосували норми матеріального права та ухвалили рішення з порушенням процесуального права в частині дослідження доказів і їх оцінки.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Бахмацького районного суду Чернігівської області справу № 728/1929/17.

23 жовтня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_5 на касаційну скаргу ОСОБА_4, в якому посилається на необґрунтованість та безпідставність доводів викладених у касаційній скарзі, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи не було встановлено підстав для визнання недійсним заповіту, а тому рішення ухвалені судами відповідають чинному законодавству України та підстав для їх скасування немає.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд у складі колегії суддів вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, виходячи з наспаного.

Судами встановлено, що ОСОБА_9, який доводився батьком позивачці помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

10 січня 2001 року ОСОБА_9 склав заповіт на все своє майно на користь дітей: ОСОБА_10, ОСОБА_4 та ОСОБА_11, який посвідчений секретарем Фастовецької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області.

15 липня 2009 року ОСОБА_9 склав заповіт, який було посвідчено секретарем Семенівської сільської ради Каховського району Херсонської області МазурЛ. М. Цим заповітом ОСОБА_9 на випадок своєї смерті заповідав ОСОБА_13 земельну ділянку площею 3,06 га згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3.

04 серпня 2011 року ОСОБА_9 склав заповіт на все своє майно на користь ОСОБА_5, який було посвідчено секретарем Семенівської сільської ради Каховського району Херсонської області Мазур Л. М.

06 грудня 2013 року відповідачка ОСОБА_5 отримала два свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 5/6 часток земельних ділянок згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3.

07 жовтня 2014 року позивачці ОСОБА_4 видано два свідоцтва про право на спадщину за законом по 1/6 часток земельних ділянок згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 відповідно до вимог частини 1 статті 1241 ЦК України.

Вказані свідоцтва про право на спадщину були видані державним нотаріусом Каховської районної державної нотаріальної контори Херсонської області Зарембою С. А.

Вищезазначені земельні ділянки, загальна площа яких складає 3,06 га, які знаходяться на території Фастовецької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області, належали ОСОБА_9 на підставі державного акту серії НОМЕР_3, виданого 12 квітня 2007 року.

10 жовтня 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Бахмацького районного суду Чернігівської області з урахуванням положень частини 1 статті 114 ЦПК України (в редакції 2004 року), якою встановлена виключна підсудність щодо пред'явлення позову, що виникає в приводу нерухомого майна, який пред'являється за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Рішенням Бахмацького районного суду від 24 липня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що при складанні оспорюваного заповіту волевиявлення заповідача було вільним, зміст заповіту відповідав його волі, та заповіт було складено з дотриманням вимог щодо його форми та посвідчення.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що при наявності формальних помилок при складанні заповіту заповідач ОСОБА_9 недієздатною чи обмежено дієздатною визнаний судом не був, тому мав право на складання заповіту; заповіт має письмову форму та посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування; зміст заповіту, текст якого підписаний особисто заповідачем, якому роз'яснено зміст статей 1241, 1307 ЦК України; примірник якого виданий заповідачу; зареєстровано в книзі обліку заповітів.

Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України (тут і далі в редакції чинній на час укладання заповіту), заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу.

Частина перша статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього ЦК України.

Стаття 203 ЦК України визначає наступні вимоги: зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт, як односторонній правочин відповідає загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складенні особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, заповіт від 04 серпня 2011 року складався за особистим зверненням ОСОБА_9, дієздатність якого було перевірено. Будь-яких доказів про те, що на момент посвідчення заповіту ОСОБА_9 не мав повної цивільної дієздатності до суду позивачем не надано. Крім того, судами встановлено, що заповіт містить вказівку на місце та час його складання с. Семенівка Каховського району Херсонської області, 04 серпня 2011 року о 10 год 00 хв. та мається особистий підпис заповідача - ОСОБА_9, із зазначенням його повного прізвища та ініціалів.

Крім того, стаття 1251 ЦК України передбачає, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Права, обов'язки та повноваження секретаря сільської ради, який є посадовою особою органу місцевого самоврядування, визначені статтею 50 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні . Відповідно до пункту 1.1. Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, та положень частини першої статті 37 Закону України Про нотаріат у сільських населених пунктах на уповноважених на це посадових осіб органу місцевого самоврядування покладено повноваження вчинення такої нотаріальної дії як посвідчення заповітів (крім секретних).

Розпорядженням виконавчого комітету Семенівської сільської ради Каховського району Херсонської області від 30 грудня 2010 року відповідно до статті 37 зазначеного Закону та наказу Міністерства юстиції від 25 серпня 1994 року № 22/5 Про затвердження інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів , Закону України Про місцеве самоврядування в Україні було призначено уповноважену особу, яка має право вчиняти нотаріальні дії на території Семенівської сільської ради з питань, віднесених законом до відання виконкому, секретаря сільської ради МазурЛ. М.

Отже, виходячи з наведеного доводи касаційної скарги ОСОБА_4, щодо недійсності заповіту у зв'язку з тим, що заповіт був посвідчений особою, яка не мала на це право є необґрунтованими оскільки, суд встановивши, що Мазур Л. М. посвідчувала заповіт будучи посадовою особою - секретарем виконавчого комітету Семенівської сільської ради та відповідно до інструкції від 09 листопада 2010 року мала такі повноваження на вчинення нотаріальних дії на території Семенівської сільської ради.

Відповідно до частин 1-3 статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Відповідно до частин 1-3 статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту у зв'язку з тим, що у ньому відсутні будь які відмітки стосовно відміни чи зміни попереднього заповіту є необґрунтованими.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що доводи ОСОБА_4 щодо відсутності інформації про державну реєстрацію заповіту у Спадковому реєстрі, як одностороннього правочину, у зв'язку з чим, на думку скаржниці, нотаріус не мав права видавати свідоцтва про право на спадщину за цим заповітом, не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки не вчинення цієї дії не може бути підставою недійсності (нікчемності) заповіту, оскільки таких наслідків законом не передбачено.

Як вбачається із роз'яснень, викладених у частині другій пункту 16 та частини третьої пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування від 30 травня 2008 року №7 - заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочин, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила. Заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК України визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

Виходячи з наведеного апеляційний суд враховуючи наявність формальних помилок при складанні заповіту, виходячи з того, що заповідач ОСОБА_9 недієздатним чи обмежено дієздатним визнаний судом не був, тому мав право на складання заповіту; заповіт має письмову форму та посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування; зміст заповіту, текст якого підписаний особисто заповідачем, якому роз'яснено зміст статей 1241, 1307 ЦК України; примірник якого виданий заповідачу; зареєстровано в реєстрі вчинення нотаріальних дій та дійшов обґрунтованого висновку про те, що при складанні оспорюваного заповіту були повністю дотримані вимоги закону щодо його форми та посвідчення у відповідності до положень статей 1247, 1251 ЦК України.

Отже наведенні в касаційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження, оскільки судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі ОСОБА_4, цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовими рішеннями.

Крім того доводи касаційної скарги ОСОБА_4 аналогічній доводам її апеляційної скарги. Зазначені доводи були предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, яким надано оцінку та спростовані апеляційним судом.

З урахуванням вищенаведених вимог закону та встановлених фактичних обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано прийняв судове рішення, а отже касаційну скаргу ОСОБА_4 слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 24 липня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

А. О.Лесько

С. Ю.Мартєв