Рішення

від 28.02.2019 по справі 193/551/18

СОФІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

ЄУН 193/551/18

Провадження №2/193/23/19

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Р І Ш Е Н Н Я

28 лютого 2019 року сел.Софіївка

Софіївський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Кащук Д.А.,

при секретарі - Ратушній В.В.,

за участю сторін по справі

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Софіївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - Софіївська районна державна адміністрація про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

До Софіївського районного суду Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3, третя особа - Софіївська районна державна адміністрація про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним. У позовній заяві зазначила, що позивач є власником земельної ділянки площею 8,27 га, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса знаходження земельної ділянки - Софіївська селищна рада Софіївського району Дніпропетровської області, кадастровий номер НОМЕР_2. Маючи намір передати земельну ділянку в оренду, вона погодилась на пропозицію відповідача ОСОБА_3 про передачу йому в оренду земельної ділянки. Зазначає, що 14 липня 2014 року між позивачем, як Орендодавцем та ОСОБА_3, як Орендарем було укладено письмовий договір оренди земельної ділянки НОМЕР_3 строком, на 49 (сорок дев'ять) років, зареєстрований 17 липня 2014 року Реєстраційною службою Софіївського районного управління юстиції Дніпропетровської області, державний реєстратор - Товстуха Юрій Миколайович.

Стверджує, що в квітні місяці 2018 року позивачу стало відомо про те, що за свого життя її мати - ОСОБА_6 23 травня 2009 року уклала договір № 25/1 оренди землі, цієї ж земельної ділянки, яка належала їй на праві приватної власності, з ТОВ Агрофірма Петрово строком на 5 років. Договір зареєстрований у Софіївському відділі Дніпропетровської філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040910301387 від 14 грудня 2009 року. Вищезазначений договір оренди з ТОВ Агрофірма Петрово набрав чинності після його державної реєстрації та діяв з 24 грудня 2009 року до 24 грудня 2014 року. Таким чином, позивачу стало відомо про те, що укладений з ОСОБА_3 14 липня 2014 року договір оренди земельної ділянки являється недійсним, так як укладений в момент дії попереднього договору, який ніким не був визнаний недійсним, не розірваний, не припинений. На думку позивача, має місце наявність подвійної державної реєстрації договорів оренди земельної ділянки площею 8,27га, кадастровий номер земельної ділянки: НОМЕР_2, яка належить їй на праві приватної власності. Зазначає, що запропонувала ОСОБА_3 розірвати даний договір оренди в добровільному порядку, але відповідач відмовився. В зв'язку з викладеним, просив визнати договір оренди земельної ділянки від 14.07.2014 року, кадастровий номер НОМЕР_2 недійсним.

Справа була прийнята до провадження і вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Відповідачем до суду було подано відзив на позовну заяву в якому він просив відмовити в задоволенню позову в повному обсязі, застосувавши строк позовної давності, який на думку позивача пропущений відповідачем. При цьому, в обгрунтування поданих заперечень у відзиві зазначено, що майже через рік після смерті своєї матері ОСОБА_6 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1.) позивач ОСОБА_1 за взаємною згодою 14.07.2014 року уклала із відповідачем ОСОБА_3 договір оренди земельної ділянки.

Зазначає, що з боку відповідача в даному випадку будь-яких порушень прав та інтересів позивачки ОСОБА_1 не було. Стверджує, що позивач формально посилаючись на ст.203 ЦК Україні, без будь-яких порушень його прав та інтересів по формальнім підставам намагається визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, який був по взаємній згоді укладений між позивачем та відповідачем по справі. Зазначає, що позивач ОСОБА_1 у скрутний для неї час - відсутність житла, просила орендаря ОСОБА_3 сплатити частину орендної плати наперед і враховуючи скрутні обставини ОСОБА_1, відповідач сплатив позивачу наперед орендну плату на суму 120 тис. грн., підтвердженням чого являються видаткові касові ордери. Вказує на те, що спірний договір оренди земельної ділянки вже діє біля чотирьох років та відповідно орендна плата позивачу на її прохання сплачена наперед у сумі 120 тис.грн.. Просить застосувати строк позовної давності, відповідно визнати сплив позовної давності і відмовити позивачу в позові.

В поданому суду відповіді на відзив позивач посилається на наявність підстав для визнання договору земельної ділянки від 14.07.2014 року недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК України, в зв'язку з його державною реєстрацією в період дії попереднього договору від 26.05.2009 року. Додатково зазначила, що грошових коштів ніколи не отримувала та в даних документах свого підпису не ставила. Вважає надані відповідачем докази сфальсифікованими, а її підпис підробленим. А отже дані документи не можуть бути доказами по справі відповідно до ст.76 ЦПК України, так як не несуть достовірної інформації про наявність фактів. Жодним пунктом договору оренди не передбачено сплату орендної плати наперед. Натомість п.10 Договору передбачено, що обчислення розміру орендної плати на земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки. Але ніяких додаткових угод про збільшення розміру орендної плати в зв'язку зі зміною нормативної грошової оцінки землі за період з 2014 по 2018 роки між позивачем та відповідачем не укладалось.

Відносно спливу строку позовної давності та застосування їх до позовних вимог заперечує, вказуючи при цьому, що лише в квітні 2018 року їй стало відомо про те, що її мати 26.05.2009 року уклала договір №25/1 з ТОВ Агрофірма Петрово . Крім того зазначає, що в момент укладення договору оренди з ОСОБА_3 в липні місяці 2014 року ними було погоджено термін дії договору строком на 10 років. Державною реєстрацією договору оренди в реєстраційній службі займався відповідач. Після того, як позивач підписала договір оренди з ОСОБА_3, він залишив у себе оригінали реєстраційних документів на земельну ділянку і до цього часу не повернув їх позивачу, а також не надав примірник договору оренди від 14.07.2014 року. Тільки на її неодноразові прохання про надання примірника договору оренди позивачу, ОСОБА_3 в березні місяці 2018 року надав ксерокопію спірного договору оренди, в якому було зазначено термін дії договору - 49 років, а не 10 років, як вони домовлялись, отже правочин було вчинено під впливом обману. Отже, на думку позивача, у відповідності до ч.3 ст.256 ЦПК України, неможливо застосувати до її вимог про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним строк позовної давності.

12 жовтня 2018 року у справі закрито підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник позивача у вступному слові зазначив, що 14 липня 2014 року його довіритель підписала договір оренди земельної ділянки з відповідачем не будучи обізнаною про існування та дію попереднього договору. Проте, вказаний договір був зареєстрований з порушенням чинного законодавства, так як на момент реєстрації договору діяв попередній договір, дія якого закінчувалась лише 24 грудня 2014 року, отже існує факт подвійної реєстрації договорів оренди земельної ділянки, тому такий договір підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК України.

Відповідач в судовому засіданні щодо позовних вимог позивача заперечував.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив суд застосувати позовну давність та відмовити позивачу в позові.

Третя особа - Софіївська районна державна адміністрація в судове засідання представника не направила, хоча була повідомлена належним чином про час та місце його проведення.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_1 пояснила, що працює на посаді медсестри центру медицини. Стверджує, що в травні 2014 року вона зустрілась з ОСОБА_3 з питань укладення договору оренди її земельної ділянки. Між ними був погоджений строк дії Договору - 10 років. Домовились, що в січні 2015 року відповідач приступає до обробки земельної ділянки. Вона віддала відповідачу всі документи, і той провів державну реєстрацію договору оренди належної їй земельної ділянки, як потім вона з'ясувала на 49 років. В судовому засіданні факт отримання коштів від відповідача в сумі 120 тис. грн. в рахунок погашення орендної плати визнала. Зазначила, що взнала про існування попереднього договору в травні 2014 року.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 пояснив, що йому зателефонувала позивач ОСОБА_1 та запропонувала свою земельну ділянку йому в оренду, надала відповідні документи, після чого він звернувся до державного реєстратора, який йому повідомив, що інші договори оренди на цю земельну ділянку відсутні. За погодженням із позивачем строк дії договору складав 49 років. ОСОБА_1 звернулась до нього із заявами про виплату орендної плати на перед в зв'язку з скрутними життєвими обставинами, на що він з розумінням погодився та виплатив на перед в рахунок орендної плати 120000 грн., що підтверджується розрахунково-касовими ордерами, оригінали яких долучені до матеріалів справи. Зазначив, що ОСОБА_1 добровільно підписала договір оренди, строк дії оренди був погоджений сторонами, по іншому він би не виплатив наперед таку суму. Договір був викладений в печатному вигляді. В договорі не було прописано, що відповідач надає позивачу орендну плату наперед, він сплатив кошти на перед на підставі письмових заяв позивача. Про попередній договір не знав, тим більше йому державний реєстратор повідомив про відсутність інших договорів оренди на цю земельну ділянку.

Вивчивши і дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, суд прийшов до таких висновків.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на підставі Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер 20135114 від 08.04.2014р.) виданого приватним нотаріусом Софіївського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_8, являється власником земельної ділянки площею 8,27 га, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса знаходження земельної ділянки Софіївська селищна рада Софіївського району Дніпропетровської області, кадастровий номер НОМЕР_2 (а.с.8).

19 серпня 2016 року позивач вступила в зареєстрований шлюб з ОСОБА_9 і змінила прізвище з ОСОБА_1 на прізвище чоловіка - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 19.08.2016 року (а.с.9).

Підставою виникнення права власності на зазначену земельну ділянку у позивача є Свідоцтво про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за №269, серія та номер: НОМЕР_5, виданий 08.04.2014 року (а.с.8).

Мати позивача - ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про її смерть серії НОМЕР_6 від 01.10.2013р. (а.с.6).

ОСОБА_6 за життя, 26 травня 2009 року уклала договір № 25/1 оренди земельної ділянки, яка належала їй на праві приватної власності, з ТОВ Агрофірма Петрово строком на 5 років. Договір зареєстрований у Софіївському відділі Дніпропетровської філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №040910301387 від 14 грудня 2009 року. Строк дії зазначеного договору складав періодз 24 грудня 2009 року до 24 грудня 2014 року (а.с.15-18).

Під час дії вищевказаного договору, 14 липня 2014 року між позивачем, як Орендодавцем та відповідачем - ОСОБА_3, як Орендарем було укладено письмовий договір оренди земельної ділянки НОМЕР_3, строком на 49 (сорок дев'ять) років. Вказаний договір оренди зареєстрований 17 липня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Софіївського районного управління юстиції Дніпропетровської області Товстухою Юрієм Миколайовичем (а.с.12-14).

Згідно довідки Державної фіскальної служби за №4208/1004-83-31 зазначено, що відповідно відомостей Державної реєстрації фізичних осіб платників податку ДФС України про суми виплачених доходів гр-ці ОСОБА_1 (НОМЕР_1) ТОВ Агрофірма Петрово нараховано та виплачено доходи по оренді землі згідно ст.170.1, ст.170 ПК України у 2-му кв. та 3-му кв. 2014 року (а.с.69).

Згідно довідки ТОВ Агрофірма Петрово повідомлено, що по договору оренди землі від 26.05.2009 року, укладеному між ОСОБА_6 та ТОВ Агрофірма Петрово орендну плату отримували за 2013 рік - ОСОБА_6, за 2014 рік - ОСОБА_1 (а.с.62).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначав, що підставою для визнання договору оренди земельної ділянки від 14 липня 2014 року недійсним, є недотримання вимог статей 203, 215 ЦК України.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частини 1-3, 5-6 статті 203 ЦК України визначають: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В судовому засіданні та матеріалами справи підтверджені ті обставини, що позивач знав, що на момент укладення договору оренди землі 14 07.2014 року із відповідачем ОСОБА_3 діяв договір оренди землі, який було укладено 26.05.2009 року її матір'ю ОСОБА_6 із ТОВ Агрофірма Петрово та відповідно діяв до грудня 2014 року. В судовому засіданні 13.12.2018 року допитана в якості свідка позивач ОСОБА_1 підтвердила ті обставини, що на період укладення спірного договору оренди землі 14.07.2014 року із ОСОБА_3 вона знала, що існує і діє договір оренди землі від 26.05.2009 року, який уклала її матір ОСОБА_6 із ТОВ Агрофірма Петрово на одну і ту спірну земельну ділянку.

Крім того, як вбачається з довідок Державної фіскальної служби за №4208/1004-83-31 та ТОВ Агрофірма Петрово саме позивач в 2014 році отримував орендну плату по договору договору оренди землі від 26.05.2009 року, укладеному між ОСОБА_6 та ТОВ Агрофірма Петрово , а тому позивач не міг не знати при укладанні з відповідачем договору від 14.07.2014 року про існування діючого на той момент договору від 26.05.2009 року .

Відповідно до статті 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність згідно із статтею 257 ЦК встановлюється тривалістю у три роки. Статтею 258 ЦК передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (зокрема. Законом № 2343-ХІІ).

Відповідно до статті 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3,4).

Таким чином, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити у задоволенні заявлених вимог у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із застосуванням наведеної норми ЦК). Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду України від 23.08.2017 року за №3- 566гс17 .

Відповідно ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду .

У справі, що розглядається, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 знала, що на момент укладення із ОСОБА_3 спірного договору оренди землі 14.07.2014 року існує інший договір оренди землі, і тому вона мала можливість захисти порушені права на землю у встановлений законом трирічний строк, але його пропустила, не надавши обгрунтованих причин пропущення такого строку.

Посилання позивача на ч.3 ст.258 ЦК України щодо застосування спеціального п'ятирічного строку позовної давності судом до уваги не приймається, оскільки в судовому засіданні та матеріалами цивільної справи не доведено вчинення зазначеного правочину під впливом насильства або обману.

В судовому засіданні 13.12.2018 року позивач заявив, що отримувала від ОСОБА_3 орендну плату наперед у сумі 120 тис. грн., хоча у відповіді на відзив заперечувала факт отримання від відповідача орендної плати наперед в сумі 120 тис. грн. та ставила під сумнів видаткові касові ордери про отримання зазначених коштів. Клопотань про призначення почеркознавчої експертизи позивачем на розгляд суду подано не було.

Щодо строку спірного договору оренди землі судом враховується, що сам позивач безпосередньо у позові зазначила, що у липні 2014 року уклала з відповідачем договір оренди землі на 49 років, але цей договір являється недійсним, так як укладався під час дії іншого договору оренди землі на одну і ту ж земельну ділянку. Клопотань про призначення почеркознавчої експертизи позивачем на розгляд суду подано не було.

Позивач також на думку суду не надав суду доказів того, що в момент вчинення правочину 14 липня 2014 року (а не під час його подальшої реєстрації), були недодержані вимоги, передбачені у статті 203 ЦК України. При цьому, позивач взагалі не посилається на те, що зміст правочину суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що особи, які вчинили правочин, не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, що волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки позивач визнала умови договору оренди земельної ділянки від 14.07.2014 року шляхом отримання орендної плати в сумі 120 тис. грн..

Посилання позивача на те, що дія договору, який позивач просить визнати недійсним, почалась з моменту його державної реєстрації ще до закінчення дії попереднього Договору оренди землі, не може свідчити про недійсність договору з підстав недотримання вимог ЦК України на момент його укладення. В даному випадку може йти мова лише про дотримання чи недотримання вимог законодавства під час реєстрації права на оренду земельної ділянки, що не являється предметом спору в даній справі.

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною першої ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

При встановлених обставинах та досліджених доказах, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог. Позивачем не доведено факту порушення його прав, що свідчить про відсутність правових підстав для захисту цих прав шляхом визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 14.07.2014 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3.

У зв'язку з викладеним вище, зважаючи також на те, що позивач пропустила трирічний строк позовної давності, не надавши обгрунтованих причин пропущення такого строку, подану відповідачем заяву про застосування наслідків пропущення строків позовної давності суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст.41 Конституції України, ст.202, 203, 215, 316, 317, 319, 373, 638, 792 ЦК України, ст.90, 93, 124-126 ЗК України, ст.2, 13, 15, 16 Закону України "Про оренду землі", ст.6, 10, 12, 76-81, 83, 89, 92, 141, 263, 264, 265ЦПКУкраїни, суд

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - Софіївська районна державна адміністрація про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана Дніпровському апеляційному суду через Софіївський районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Особи, котрі не були присутні при проголошенні рішення, мають право його оскаржити у той же строк з дня отримання повного тексту рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 05 березня 2019 року.

Суддя Д.А.Кащук