Постанова

від 10.10.2019 по справі 193/551/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5497/19 Справа № 193/551/18 Суддя у 1-й інстанції - Кащук Д. А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2019 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар ЯМ.

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.

секретар судового засідання - Чубіна А.В.

сторони справи :

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2019 року, ухваленого суддею Кащук Д.А. у смт.Софіївка, повний текст рішення суду складено 05 березня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Софіївська районна державна адміністрація про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

В мотивування заявлених позовних вимог зазначила, що є власником земельної ділянки площею 8,27 га, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса знаходження земельної ділянки - Софіївська селищна рада Софіївського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225255100:03:003:0203. Між сторонами, 14 липня 2014 року укладено письмовий договір оренди земельної ділянки № 2 строком, на 49, років, який зареєстрований Реєстраційною службою Софіївського районного управління юстиції Дніпропетровської області, державний реєстратор 17 липня 2014 року.

В квітні 2018 року дізналась, що за свого життя її мати - ОСОБА_3 23 травня 2009 року уклала договір № 25/1 оренди землі, цієї ж земельної ділянки, яка належала їй на праві приватної власності, з ТОВ Агрофірма Петрово строком на 5 років. Договір зареєстрований у Софіївському відділі Дніпропетровської філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України 14 грудня 2009 року. Посилаючись на те, що укладений з ОСОБА_2 14 липня 2014 року договір оренди земельної ділянки є недійсним, тому що укладений в момент дії попереднього договору, який ніким не був визнаний недійсним, не розірваний, не припинений. Посилаючись на наявність подвійної державної реєстрації договорів оренди земельної ділянки площею 8,27га, кадастровий номер земельної ділянки: 1225255100:03:003:0203, просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 14.07.2014 року.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволені позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мудраченко В.М. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.

В мотивування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом не враховано, що позивач не була обізнана про укладання договору оренди у 2009 році її матусею, що є підставою для визнання спірного договору оренди від 14.07.2014 року недійсним, як такого,що укладений під час дії першого договору, про який дізналася лише у червні 2018 року після отримання витягу з державного земельного кадастру. Посилається що не була обізнана зі строком дії договору оренди, його примірник не отримувала. Вважає, що строк позовної давності починає відлік не з дати обізнання про існування договору оренди від 2009 року, а з дати повідомлення про строк його дії, тобто з червня 2018 року.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ОСОБА_2 посилаючись на пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом порушених прав. Просить рішення суду,як законне та обґрунтоване, на його думку, залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді- доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 ( до шлюбу - ОСОБА_4 ) є власником земельної ділянки площею 8,27 га, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса знаходження земельної ділянки Софіївська селищна рада Софіївського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225255100:03:003:0203 на підставі свідоцтва про право на спадщину (а.с.8).

Спадкодавець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя, 26травня 2009 року ОСОБА_3 уклала договір № 25/1 оренди земельної ділянки з ТОВ Агрофірма Петрово строком на 5 років. Договір зареєстрований у Софіївському відділі Дніпропетровської філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №040910301387 від 14 грудня 2009 року. Строк дії зазначеного договору складав період з 24 грудня 2009 року до 24 грудня 2014 року (а.с. 6,15-18).

Під час дії договору оренди, 14 липня 2014 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 , укладено письмовий договір оренди земельної ділянки № 2, строком на 49 років. Вказаний договір оренди зареєстрований 17 липня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Софіївського районного управління юстиції Дніпропетровської області Товстухою Ю.М. (а.с.12-14).

Згідно довідки Державної фіскальної служби за №4208/1004-83-31 зазначено, що відповідно відомостей Державної реєстрації фізичних осіб платників податку ДФС України про суми виплачених доходів гр-ці ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) ТОВ Агрофірма Петрово нараховано та виплачено доходи по оренді землі згідно ст. 170.1, ст.170 ПК України у 2-му кв. та 3-му кв. 2014 року (а.с.69).

Довідкою ТОВ Агрофірма Петрово повідомлено, що по договору оренди землі від 26.05.2009 року, укладеному між ОСОБА_3 та ТОВ Агрофірма Петрово орендну плату отримували за 2013 рік - ОСОБА_3 , за 2014 рік - ОСОБА_5 (а.с.62).

Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку що позивач на час укладання спірного договору оренди земельної ділянки знала про дію попереднього договору, в момент його ускладнення, позивачем не доведено факту порушення її прав спірним договором оренди. А також, суд дійшов висвноку, що позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду за захистом порушених прав, що є також підставою для відмови в позові.

Однак, колегія суддів не може у повному обсязі погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Як видно з мотивувальної частини судового рішення, судом відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог з двох окремих підстав, недоведеності заявлених вимог та пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом порушених прав.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі , у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає у рішенні про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, всупереч вищевикладеного, виходив одночасно з недоведеності позовних вимог та пропуску позивачем позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Тому, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, вважає за необхідне змінити мотиви відмови у його задоволенні.

Колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції про відсутність та недоведеність вимог позивача ОСОБА_1 щодо підстав для визнання оскаржуваного договору оренди земельної ділянки недійсним.

За змістом статей 1, 13, 14 Закону України Про оренду землі за договором оренди орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною четвертою статті 124 Земельною кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору у урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту,вимог розумності та справедливості (частіша перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, грунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору.

Сторонами не заперечувався факт укладання ОСОБА_1 оспорюваного договору оренди земельної ділянки під час дії попереднього договору оренди цієї земельної ділянки зі строком дії 24 грудня 2009 року до 24 грудня 2014 р.

Також матеріалами справи доведено отримання позивачем ОСОБА_1 ( до шлюбу Радутна) та отримання нею орендної плати за 2014р., як від ТОВ Агрофірма Петрово , що підтверджується довідкою, так і орендної плати від відповідача ОСОБА_2 , у серпні 2014р, вересні 2014р., жовтні 2014 р., та грудні 2014 року в загальній сумі 120000 грн. (а.с.34-35,62).

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною третьою статті 215 ЦК України зазначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Колегія суддів, дійшовши висновку, що одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та обтяжень від 01 липня 2004 року, який спрямований на забезпечення виконання та захисту речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, є правовою підставою для визнання спірного договору оренди землі від 14 липня 2014 року недійсним.

Доводи апеляційної скарги в частині не отримання орендної плати, не підписання спірного договору, колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки позивачем не заявлялось клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи для встановлення факту не підписання нею видаткових касових ордерів про отримання плати за оренду та підпису в договорі.

Проте, колегія суддів не може погодитися із твердженням позивача в апеляційній скарзі про порядок відліку строку звернення до суду за захистом порушених прав.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.

Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Колегія суддів приходить до висновку, що перебіг позовної давності починається не з моменту отримання позивачем Інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 13 червня 2018 року, оскільки право на його отримання позивач мала в будь який зручний для неї час у вільному доступі. А з часу, укладання між сторонами 14 липня 2014 року та державної реєстрації 17 липня 2014 року договору оренди земельної ділянки між позивачем та ФОП ОСОБА_2 , саме з цього часу позивач дізналася або повинна була, дізнатися про порушення свого майнового права.

Аналогічні висновки щодо застосування положень статей 256, 261 ЦК України викладені в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі №6-48цс15, постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, тому колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач звернувшись до суду із позовом 27 квітня 2018 року пропустила строк позовної давності для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14 липня 2014 року.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Натомість суд першої інстанції дійшовши висновку про відсутності порушених прав або охоронюваних законом інтересів позивача, також застосував наслідки спливу позовної давності, що одночасно є неможливим.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Софіївська районна державна адміністрація про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском позивачем трирічного строку звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України в зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, зміні в частині мотиві відмови у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2019 року в частині мотивів відмови ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст судового рішення складено 10 жовтня 2019 року.

Головуючий:

Судді: