Рішення

від 27.06.2015 по справі 2-178/2010

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2-2766/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2010 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого Борця Є.О.,

при секретарі судового засідання Лимар О.Ф.,

за участю позивача ОСОБА_1,

за участю представника позивача ОСОБА_2,

за участю відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5,

за участю представників відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8,

розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про визнання права на Ѕ частку у праві приватної власності на жилий будинок з надвірними будівлями та господар-ськими спорудами об'єктом спільної сумісної власності подружжя, про визнання за позивачем в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя права на Ѕ частку, а також в порядку спадкування за законом права на 1/8 частку у праві приватної власності на жилий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами,

встановив:

В липні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом (а.с.3-5), вимоги якого вона в ході розгляду справи уточнила (а.с.71-73): просить суд визнати право на Ѕ частку у праві приватної власності на жилий буди-нок з надвірними будівлями та господарськими спорудами, що розташовується в АДРЕСА_1, об'єктом спільної її та ОСОБА_9 сумісною власністю подружжя. Крім того, ОСОБА_1 просить суд в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право на Ѕ частку, а також в порядку спадкування за законом право на 1/8 частку у праві приватної власності на цей же жилий бу-динок з надвірними будівлями та господарськими спорудами.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позов підтримують, на його задово-ленні наполягають.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_6 пред'явлений позов не визнають, проти його задово-лення заперечують.

Відповідачі ОСОБА_5 та малолітня ОСОБА_4, від імені та в інтересах якої діють представники служби у справах дітей Бориспільської районної державної адміністрації ОСОБА_7 та ОСОБА_8, позов визнають, проти його задоволення на заперечують.

Заслухавши у судовому засіданні пояснення позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, від-повідачів ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, їх представників ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_2, показання свідків, та дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах цивільної справи, суд дійшов до висновку, що позов підлягає лише частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були співвласниками жилого будинку з надвірними бу-дівлями та господарськими спорудами, що розташовується в АДРЕСА_1 Рішенням Бориспільського районного суду від 11 квітня 1990 року (а.с.12-15) та ухвалою цього ж суду від 14 липня 1999 року (а.с.16) за кожним з них в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя було виз-нано право на Ѕ частку у праві приватної власності на цей жилий будинок, надвірні будівлі та господарські спо-руди. З показань свідка ОСОБА_10 вбачається, що в її власність були передані приміщення в жилому будинку, які у технічному паспорті від 6 липня 1999 року (а.с.19-22) позначаються цифрами 1-1, 1-2, 1-3, 1-4 та 1-5. У власності ОСОБА_9 були залишені приміщення в жилому будинку, які позначаються в цьому ж технічному паспорті цифрами 2-3, 2-4, 2-5 та 2-6. На ОСОБА_9 був покладений обов'язок з частини кімнат, які були за-лишені в його власності, обладнати вихід.

У разі поділу жилого будинку на дві квартири право спільної часткової власності на жилий будинок при-пиняється лише після повного відокремлення кожної з квартири та реєстрації за кожним співвласником в місце-вому бюро технічної інвентаризації права власності на квартиру. У зв'язку з цим, кожній з квартир присвоюєть-ся відповідний номер та адреса.

Судом встановлено, що ОСОБА_10, забивши цвяхами прохідні двері, заблокувала всі проходи між части-ною приміщень, які були виділені в її власність, та частиною приміщень, які були залишені у власності ОСОБА_9 Остаточно вхідні пройоми вона не демонтувала. Крім того, право власності на квартири, як окремі об'єкти, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на своє ім'я в бюро технічної інвентаризації не реєстрували. Цим квартирам не при-значався номер та окрема адреса.

Викладені обставини свідчать про те, що право спільної ОСОБА_9 та ОСОБА_10 часткової власності на жилий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами не припинилось. У жодного з них не виникло права власності на окремі квартири.

19 січня 1991 року ОСОБА_9 уклав шлюб з ОСОБА_1, що підтверджується копією відповідного сві-доцтва серії НОМЕР_1 (а.с.38). До липня 1999 року вони до жилого будинку добудували приміщення, які позначені в технічному паспорті цифрами 2-1, 2-2, 2-7 та обладнали вихід.

У відповідності до ст.25 чинного на той час КЗпШС якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилось у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого подружжя або їх обох, воно могло бути визнаним судом спільною сумісною власністю.

Крім того, за змістом ст.119 чинного на той час ЦК України 1960 року збільшення співвласником корис-ної площі в спільному будинку шляхом прибудови або надбудови допускалось лише за згодою решти співвлас-ників.

Як вже зазначалось вище, співвласником жилого будинку, що розташовується в АДРЕСА_3, на той час була ОСОБА_10 З її показань, які вона дала як свідок у судовому засіданні, вбачається, що дозволу на добудову до жилого будинку інших приміщень, зокрема, 2-1, 2-2 та 2-7 вона ОСОБА_9 не давала. Відсутні також беззаперечні докази, які б підтвердили, що добудова цих приміщень істотно збільшила вартість Ѕ частки ОСОБА_9 у праві приватної власності на жилий будинок.

З огляду на викладене, суд вважає, що підстави для визнання за ОСОБА_9 та ОСОБА_1 права спільної сумісної власності на Ѕ частку у праві приватної власності на спірний жилий будинок з надвірними бу-дівлями та спорудами, відсутні.

В обґрунтування власних доводів представник позивача ОСОБА_2 посилалась на те, що ОСОБА_9 не потребував дозволу ОСОБА_10 на прибудову приміщень до частини приміщень, які були виділені в його власність, адже вжиття цього заходу передбачалось рішенням Бориспільського районного суду від 11 квітня 1990 року (а.с.12-15). Це посилання суд оцінює критично, адже цим рішенням суду на ОСОБА_9 покладався обов'язок облаштувати лише вихід з частини приміщень, які були виділені в його власність. Прибудова до них інших приміщень цим рішенням не допускалась.

З матеріалів справи вбачається, що 13 грудня 2001 року ОСОБА_10 та ОСОБА_9 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Кузьміченком А.П., зареєстрований в реєстрі за №5612 (а.с.17). За цим договором ОСОБА_10 продала, а ОСОБА_9 купив ін-шу Ѕ частку у праві приватної власності на жилий будинок з надвірними будівлями та господарськими спору-дами, що розташовується в АДРЕСА_3.

Згідно з ч.1 ст.22 та ст.28 чинного на той час КЗпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, було його спільною сумісною власністю. Частки кожного з подружжя у випадку поділу спільного сумісного майна вважа-лись рівними.

Іншу Ѕ частку у праві приватної власності на спірний будинок з надвірними будівлями та спорудами ОСОБА_12 та ОСОБА_1 придбали під час шлюбу, тому вона є їх спільною сумісною власністю. Після укладення вказаного договору вони до жилого будинку добудували приміщення, які в технічному паспорті від 24 лютого 2009 року (а.с.23-26) позначаються цифрами 2-1, 1-І та 1-ІІ. А 7 грудня 2008 року ОСОБА_9 помер, що під-тверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 8 грудня 2008 року (а.с.9, 37зворот). У зв'яз-ку зі смертю спільна сумісна власність ОСОБА_9 та ОСОБА_1 припинилась: в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 набула право на ј (1/2 : 2) частку у праві приватної власності на жилий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами, а решта ѕ (1/4 + 1/2) частки ввійшло до спад-кової маси ОСОБА_9

За час свого життя ОСОБА_9 заповіт не складав, тому після його смерті спадкування здійснювалось за законом. Спадкоємцями першої черги за законом були: його дружина ОСОБА_1, повнолітня дочка ОСОБА_3, неповнолітня дочка ОСОБА_5 та малолітня дочка ОСОБА_4 Достовірність цих обставин підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 19 січня 1991 року (а.с.11, 38), копією сві-доцтва про народження серії НОМЕР_3 від 1 липня 1973 рок, виданого на ім'я ОСОБА_13 (а.с.39зворот) та копією свідоцтва про одруження від 20 жовтня 2001 року (а.с.40), на підставі якого ОСОБА_13 змінила своє прізвище на ОСОБА_3; та копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_4 від 2 березня 1992 року (а.с.38 зворот) та серії НОМЕР_5 від 14 травня 2001 року (а.с.39), виданих на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_4

У відповідності до ст.ст.1268 та 1269 ЦК України для набуття права на спадкове майно спадкоємець по-винен прийняти спадщину. Таким, що прийняв спадщину, він вважається, якщо на час відкриття спадщини по-стійно проживав зі спадкодавцем або якщо протягом шестимісячного строку після відкриття спадщини звер-нувся до державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Малолітні та неповнолітні особи вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, коли їх батьки (усиновлювачі) або опікуни з дозволу органу опіки та піклування протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини відмовляються від неї.

З копій матеріалів спадкової справи №34/09, заведеної 23 січня 2009 року Бориспільською районною дер-жавною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_9 (а.с.35-43), вбачається, що 7 грудня 2009 року, тобто з дотриманням шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, ОСОБА_3 звернулась до Бориспільської ра-йонної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (а.с.36). 23 січня 2009 року з такими ж заявами до цієї ж нотаріальної контори звернулись ОСОБА_5 та ОСОБА_1, яка діяла від власного імені та від імені малолітньої дочки ОСОБА_4

Таким чином, після смерті ОСОБА_9 спадщину прийняли всі без виключення спадкоємці першої черги за законом, у такий спосіб в порядку спадкування за законом кожний з них набув право на 3/16 (3/4 : 4) часток у праві приватної власності на спірний жилий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами.

Узагальнюючи викладене, суд дійшов до висновку, що в порядку поділу спільної сумісної власності по-дружжя та спадкування за законом ОСОБА_1 набула право на 7/16 (1/4 + 3/16) часток у праві приватної власності на жилий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами, що розташовується в АДРЕСА_3.

Решті відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, як вже вище зазначалось, належить по 3/16 часток у праві приватної власності на цей жилий будинок з надвірними будівлями та господарськими споруда-ми.

Керуючись ст.ст.1268, 1269 ЦК України, п.2 ч.1 ст.208, ч.3 ст.209, ст.ст.212-215 та 218 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_14 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про визнання права на Ѕ частку у праві приватної власності на жилий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами об'єктом спільної сумісної власності подружжя, про визнання за пози-вачем в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя права на Ѕ частку, а також в порядку спадкування за законом права на 1/8 частку у праві приватної власності на жилий будинок з надвірними будівлями та гос-подарськими спорудами, задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_14 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя та спадкування за заповітом право на 7/16 часток у праві приватної власності на жилий будинок з надвірними бу-дівлями та господарськими спорудами, що розташовується в АДРЕСА_1

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_14, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду шляхом подачі заяви про апеляційне оскаржен-ня протягом 10 днів з часу оголошення рішення та подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня подачі зая-ви про апеляційне оскарження, або у порядку, передбаченому в ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя

Бориспільського міськрайонного суду Є.О. Борець