Рішення

від 24.02.2019 по справі 916/2135/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2019 р.Справа № 916/2135/16

Господарський суд Одеської області, м. Одеса

у складі судді Малярчук І.А.,

при секретарі судового засідання Матвієнко А.С.,

за участю представників сторін:

прокурора: Риженко М.Ю., згідно посвідчення №044623 від 20.10.2016р.

позивача - МОУ: Добров О.І., згідно довіреності №220/576/д від 20.12.2018р.

позивача КЕВ м. Одеси: Поляков О.Г., згідно довіреності №554 від 04.02.2019р.

відповідача ТОВ Аль-Карім: Балан В.І., згідно довіреності від 21.12.18р.

відповідача ОМР: не з`явився,

розглянувши справу №916/2135/16 за позовом Заступника військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України (65058, м. Одеса, вул. Армійська,18) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект,6) в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (65014, м. Одеса, вул.Єврейська,13) до Одеської міської ради (65004, м. Одеса, Думська площа, 1), Товариства з обмеженою відповідальністю „Аль-Карім (65014, м. Одеса, вул. Успенська, 39/1, офіс 29)

про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 17.12.2013р. №4424-VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Аль-Карім» в оренду земельної ділянки загальною площею 0,4130га, за адресою: АДРЕСА_1 , для подальшого проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями»;

про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди землі від 21.01.2014р., укладеного між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аль-Карім» щодо земельної ділянки, площею 4130кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, заяв, клопотань, процесуальні документи суду щодо їх вирішення та ходу судового розгляду:

Прокурор позовні вимоги підтримує, в їх обґрунтування, з врахуванням наведеного у поясненнях від 20.10.2016р. за вх.№25757/16, від 31.05.2017р. за вх.№12093/17, від 21.01.2019р. за вх.№1123/19 зазначає, що рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 29.05.1951р. №27 «Про відновлення прав землекористувачів, а також прав на будівлі, відведені у довоєнний та повоєнний період для потреб Одеського військового округу» було відновлено право землекористування Одеського військового округу на земельні ділянки, відведені для потреб Одеського військового округу у довоєнний період. На підставі вказаного рішення на зазначених земельних ділянках дотепер дислоковано військові формування, землі перебувають на обліку у КЕВ м. Одесі відповідно до вимог наказів Міністра оборони України №483 від 22.12.1997р., №215 від 21.04.2011р. Так, прокурор зазначає, що на земельній ділянці, розташованій за адресою: м. Одеса, вул.Асташкіна,29, (до 1971р. вул. Провіантська) дислокується військове містечко №21 (на даний час військове містечко вивільнено). Згідно з інвентаризаційною відомістю на обліку КЕВ м. Одеса знаходиться нерухоме майно військового містечка №21, що перелічене у технічному паспорті від 07.12.2006р.

Прокурор вказує, що внаслідок незаконних дій ОСОБА_1 , що встановлено вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 20.10.2010р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16.03.2011р., здійснено передачу приватно-комерційним структурам об`єктів нерухомості МОУ, зокрема, у березні 2006р. ПП «Весса-Юг» передано будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , ПП «Сюіта-2006». У подальшому власниками зазначених об`єктів нерухомості були: ПП «Сюіта-2006» та громадянин ОСОБА_2 (протягом 2007-2008р.р.), ТОВ «Новострой 2008» (протягом 2008-2013р.р.), громадянка ОСОБА_3 (протягом 2013р.), ТОВ «Аль-Карім» (з 2014р.). Зі змісту договорів купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна військового містечка №21 вбачається, що ціна предмету вказаних договорів визначена лише на підставі оцінки будівель та споруд без урахування вартості земельної ділянки, на якій вони розміщені, відтак, на думку прокурора, перехід речових прав на земельну ділянку відповідно до вищевказаних угод на підставі ст.120 ЗК України не відбувся. Крім того, прокурор вказує, що рішенням Господарського суду від 01.12.2014р., по справі №916/2625/14, залишеним без змін апеляційною та касаційною інстанціями, визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 15.04.2008р., укладений між ПП «Сюіта-2006» та ТОВ «Новострой 2008» в частині купівлі-продажу 4/5 частин нежитлових будівель та споруд, загальною площею 2701,8кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07.04.2016р. по справі №522/18166/15 визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/5 частин нежитлових будівель та споруд, розташованих за вищевказаною адресою, укладений між громадянином ОСОБА_2 та ТОВ «Новострой 2008».

Згідно позовної заяви, з моменту прийняття рішення від 29.05.1951р. до теперішнього часу державний акт на право постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , оформлене не було у зв`язку з відсутністю відповідних бюджетних призначень на зазначені цілі.

Прокурор вважає, що в порушення прав держави в особі МОУ ТОВ «Аль-Карім» на початку 2014р. демонтовано об`єкти нерухомого державного майна військового містечка №21 та на вивільненій земельній ділянці здійснено будівництво двох багатоповерхових будинків. Прокурор зазначає, що підставою для проведення будівельних робіт, на думку ТОВ «Аль-Карім», зокрема, є рішення ОМР від 17.12.2013р. №4424-VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ТОВ «Аль-Карім» в оренду земельної ділянки, загальною площею 0,5188га, за адресою: АДРЕСА_1 , для подальшого проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями. Прокурор вказує, що на виконання вищевказаного рішення 21.01.2014р. між ОМР та ТОВ «Аль-Карім» укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ОМР передає, а товариство приймає у строкове платне володіння, користування земельну ділянку, площею 4130кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, як вважає прокурор, рішення ОМР від 17.12.2013р. та договір оренди від 21.01.2014р. не відповідають вимогам законодавства, із чого вбачає підстави для їх скасування у зв`язку із наступним. На думку прокурора, в порушення вимог п.5 ст.116, ст.ст.21, 123 ЗК України, при прийнятті спірних рішення та укладенні договору оренди, ОМР незаконно надано у користування ТОВ «Аль-Карім» земельну ділянку, яка перебуває у користуванні МОУ та дотепер відноситься за цільовим призначенням до земель оброни, без дотримання процедури припинення права постійного користування МОУ та зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки.

Як вказує прокурор, у ЗК УРСР 1922р., який регулював земельні відносини на час прийняття рішення про відновлення прав землекористування Одеського військового округу у 1951 р.), усі землі перебували у державній власності та чіткого поділу земель за цільовим призначенням, виокремлення земель оборони у земельному законодавстві того часу не було взагалі. Однак, відповідно до положень ст.157 ЗК УРСР 1922р. допускалось існування земель для спеціальних цілей або земель спеціального призначення, на яких розміщувались фортеці та інші військові споруди та які знаходились в управлінні відповідних відомств. Отже, оскільки чинне на той час законодавство не визначало момент набуття права землекористування у зв`язку із поновленням раніше наданих прав, рішення 1951 р. прокурор вважає достатньою підставою для виникнення права постійного землекористування у Одеського військового округу. В подальшому прийняті 1970р., 1990р. земельні кодекси, як вважає прокурор, в частині визначення моментом набуття права власності та права постійного користування після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі держакту, що посвідчує відповідне право, - не розповсюджуються на відносини, що виникли до їх прийняття. Та згідно земельних кодексів 1970р., 1990р. відсутність правовстановлюючих документів не є підставою для втрати постійного користування земельною ділянкою.

Окремо, прокурор зазначає, що рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалось, згода Міністром оборони України на її вилучення не надавалась, з огляду на що ОМР, приймаючи спірне рішення, та укладаючи спірний договір, перевищила межі наданих їй повноважень, здійснила незаконне розпорядження спірною земельною ділянкою, чим порушила право власності держави та право постійного користування МОУ на вказані землі.

Стосовно висновку ОНДІСЕ №17-3491 від 31.10.2018р. прокурор зазначає, що він не містить в собі нової доказової інформації, оскільки на перше питання «Чи відповідає земельна ділянка, визначена в рішенні звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих №27 від 29.05.1951р., тій земельній ділянці, що була надана в користування відповідно до рішення Одеської міської ради №4424-VI від 17.12.2013р., а саме: за технічними показниками, за площею земельної ділянки, за цільовим призначенням земельної ділянки, за конфігурацією (формою) земельної ділянки?» з посиланням на відсутність геодезичних даних експерти взагалі не надано відповідь, незважаючи на те, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.10.2017р. експертам надано погодження на залучення до проведення топографо-геодезичних робіт (необхідних для проведення експертизи) інженера-геодезиста. Як зазначає прокурор, у відповіді на друге питання «Яка площа земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29, під об`єктами нерухомості, відображеними у технічному паспорті від 07.12.2006р., генеральному плані військового містечка №21 від 01.01.2012р.?» експерти проаналізували відомості, які містять технічний паспорт КП «ОМБТІ та РОН» від 07.12.2006р. (площа забудови земельної ділянки 2607 кв.м.) та генеральний план в/м №21 (приблизна площа забудови - 2458 кв.м.), які наявні в матеріалах справи, будь-яких нових відомостей, які б не були у матеріалах справи №916/2135/16, експертний висновок не містить.

Позивачем МОУ подано до суду письмові пояснення від 20.10.2016р. за вх.№25756/16, від 16.05.2017р. за вх.№10782/17, від 21.01.2019р. за вх.№1121/19, де позивач підтримує позовні вимоги прокурора в повному обсязі та вважає, що приймаючи рішення від 17.12.2013р. №4424-VI та укладаючи договір оренди землі від 21.01.2014р., ОМР перевищила межі наданих їй повноважень, що полягає у незаконному розпорядженні вказаною земельною ділянкою, наданою свого часу для потреб оборони рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради від 1951 року, чим порушила право власності держави та право постійного користування МОО на вказані землі. В обґрунтування своєї позиції МОУ посилається на те, що рішенням від 29.05.1951р. №27 було відновлено право землекористування Одеського військового округу на земельні ділянки, відведені для потреб Одеського військового округу у довоєнний період, на яких дотепер дислоковано військові формування, землі перебувають на обліку у КЕВ м. Одеси відповідно до вимог наказів Міністра оборони України №483 від 22.12.1997р. та №215 від 21.04.2011р., зокрема, на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , дислокується військове містечко №21. МОУ вважає, що оскільки чинне на той час законодавство не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування у зв`язку із поновленням раніше наданих прав, що вищезазначене рішення звуженого виконкому Одеської міської ради було достатньою підставою для виникнення права постійного землекористування в Одеського військового округу. Також, МОУ зазначає, що рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося, згода Міністром оборони України на її вилучення та передачу до комунальної власності не надавалася. Більш того, 06.02.2008р. Міністром оборони України затверджений «Перелік земельних ділянок вивільнених військових містечок, які доцільно використати для будівництва житла військовослужбовців та членів їх сімей із залученням інвестиційних коштів», до якого включено земельну ділянка військового містечка №21.

У поясненнях від 21.01.2018р. за вх.№1124/19 КЕВ м. Одеси зазначив, що у висновку ОНДІСЕ №17-3491 від 31.10.2018р. не надано відповідей на поставлені судом перед експертами запитання, позаяк, висновок не впливає на розгляд справи по суті.

30.08.2016р. за вх.№21068/16 до суду від ТОВ «Аль-Карім» надійшов відзив на позов, 12.06.2017р. за вх.№12786/17 та 21.01.2019р. за вх.№1082/19 надійшли пояснення, де зазначає, що згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №26996005 від 18.09.2014р. встановлено, що на момент звернення Заступника військового прокурора Одеського гарнізону із позовом до Господарського суду Одеської області нежитлові будівлі та споруди загальною площею 2701,8кв.м., що знаходились у місті Одесі, вул. Асташкіна, 29, перебували в приватній власності ТОВ «Аль-Карім». Земельна ділянка за адресою вул. Асташкіна,29, передана згідно рішення ОМР №4424-VI від 17.12.2013р. в оренду ТОВ «Аль-Карім», належить територіальній громаді м. Одеси в особі ОМР, на праві власності з 15.01.2014р., яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Також, ТОВ «Аль-Карім» зазначає, що рішення ОМР №4424-VI від 17.12.2013р. є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, тому скасування такого акту не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватись за нормами цивільного законодавства, звідси, відповідач вважає неналежним обраний прокурором спосіб захисту права.

Крім того, посилаючись на положення ст.377 ЦК України, ст.120 ЗК України, ТОВ «Аль-Карім» вказує, що до нього, як власника нерухомості по АДРЕСА_1 , перейшло право користування тією частиною земельної ділянки, на якій розміщено нерухомість, та частиною ділянки, яка необхідна для її обслуговування, з огляду на що вбачає правомірним укладення спірного договору оренди. Також, відповідачу має сумніви стосовно способу, яким прокурор та позивачі мають намір провести віндикаційну процедуру з повернення земельної ділянки за умови знаходження на ній житлового комплексу, введеного в експлуатацію 15.03.2016р.

ТОВ «Аль-Карім» вважає, що у зв`язку з непроведенням реєстрації права постійного користування спірною земельною ділянкою з 1951 року до теперішнього часу та неотриманням державного акту на право користування землею, право користування МОУ не є дійсним. Також, відповідач не вбачає підтвердженими доказами твердження КЕВ м. Одеси про те, що на час розгляду справи об`єкти нерухомості по вул. Асташкіна,29, перебувають на обліку і балансі КЕВ м. Одеси, оскільки 03.06.2014р. ТОВ «Аль-Карім» отримало дозвіл ДАБІ України на будівництво за вказаною адресою житлового комплексу, який добудований 15.03.2016р. згідно сертифікату відповідності закінченого будівництва №165160751063, у зв`язку з чим спірне майно перестало існувати.

З приводу висновку експерта №17-3491 від 31.10.2018р. ТОВ «Аль-Карім» зазначив, що ним встановлено неможливість визначити відповідність земельних ділянок за технічними показниками, їх площею, конфігурацією рішенню 1951 року, у зв`язку з чим відповідач має сумнів щодо того, що передана йому в оренду земельна ділянка має відношення до земельної ділянки, визначеної у рішенні №27 від 29.05.1951р. Висновки експерта по другому питанню викликають у ТОВ «Аль-Карім» сумніви щодо достовірності даних, викладених у «Генплані військового містечка №21».

12.09.2016р. ОМР за вх.№22152/16 подано до суду відзив на позов, в якому зазначає, що, в силу положень ст.114 Конституції України, п.34 ч.1 ст.26, ст.ст.10, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч.1 ст.122, ч.1 ст.124, ст.12 ЗК України, вважає наявними у ОМР повноваження на прийняття спірного рішення щодо надання земельної ділянки у користування із земель комунальної власності. З врахуванням того, що позивачем з 1951 року до теперішнього часу не було проведено реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, в той час як обов`язкова реєстрація права землекористування шляхом отримання відповідного державного акту на право користування землею (за формою, встановленою Радою Міністрів СРСР) була передбачена ще з моменту введення в дію Земельного кодексу УРСР 1922 року, відповідно до ч.4 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на думку ОМР, вищевказане право постійного користування не може вважатися ані дійсним, ані «збереженим» як на це посилається заступник військового прокурора.

Стосовно позовних вимог прокурора щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21.01.2014 р., укладеного між ОМР та ТОВ «Аль-Карім», ОМР вказує, що підставою його укладання є рішення ОМР №4424-VI від 17.12.2013р., а оскільки воно не скасоване та незаконним не визнавалось, то позовна вимога про визнання недійсним договору, яка є похідною від вимоги про визнання незаконним рішення, не підлягає задоволенню.

Постановою ВГСУ від 06.042017р. постанову ОАГС від 25.01.2016р. та рішення Господарського суду Одеської області від 20.10.2016р. скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

За результатами повторного автоматичного розподілу справи, справу №916/2135/16 передано на розгляд судді Малячук І.А., у зв`язку з чим ухвалою від 27.04.2017р. справу прийнято до провадження суддею Малярчук І.А.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.07.2017р. призначено у справі судову землевпорядну експертизу, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Ухвалою суду від 13.04.2018р. постановлено розглядати справу №916/2135/16 за правилами Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017р.) в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, поновлено провадження по справі, призначено засідання суду для розгляду клопотання експерта.

Ухвалою суду від 23.05.2018р. задоволено клопотання ОНДІСЕ від 11.04.2018р. за вх.№2-1941/18 про надання додаткових доказів для проведення судової експертизи, надання погодження на продовження строку проведення судової експертизи, надано погодження на проведення судової землевпорядної експертизи по справі №916/2135/16 не раніше червня 2018р.

Ухвалою суду від 23.05.2018р. задоволено клопотання ТОВ «Аль-Карім» від 23.05.2018р. за вх.№2-2606/18.

03.12.2018р. за вх.№24897/18 до суду від ОНДІСЕ надійшов висновок судової земельно-технічної експертизи №17-3491 від 31.10.2018р. та справа №916/2135/16, у зв`язку із чим ухвалою суду від 04.12.2018р. поновлена провадженням по справі, призначено підготовче засідання на 26.12.2018р. о 14год.30хв.

Ухвалою суду від 29.12.2018р. продовжено строк проведення підготовчого провадження до 25.01.2019р., призначено підготовче засідання суду на 16.01.2019р. о 12год.00хв.

У судовому засіданні 16.01.2019р. оголошено протокольну ухвалу про перерву у судовому засіданні до 21.01.2019р. до 10год.00хв.

Ухвалою суду від 21.01.2019р. закрито підготовче провадження по справі №916/2135/16, призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні 25.01.2019р. об 11год.30хв.

У судовому засіданні 25.01.2019р. оголошено протокольну ухвалу про перерву у судовому засіданні до 20.02.2019р. до 10год.00хв.

У судовому засіданні 20.02.2019р. оголошено протокольну ухвалу про перерву у судовому засіданні до 25.02.2019р. до 14год.30хв.

Клопотання сторін від 15.05.2017р. за вх.№10739/17, від 30.05.2017р. за вх.№12004/17 про відкладення розгляду справи, від 30.05.2017р. за вх.№11922/17, від 12.06.2017р. за вх.№12781/17, від 22.06.2017р. за вх.№13732/17, від 26.06.2017р. за вх.№14017/17 про долучення доказів до справи, від 04.07.2017р. за вх.№14609/17, від 25.09.2017р. за вх.№20537/17, від 24.10.2017р. за вх.№22666/17, від 14.05.2018р. за вх.№9596/18, від 23.05.2018р. за вх.№10305/18, від 20.12.2018р. за вх.№26329/18, від 16.01.2019р. за вх.№834/19 про ознайомлення з матеріалами справи були судом задоволені.

Заява ТОВ «Аль-Карім» від 22.05.2017р. за вх.№2-2738/17 про зупинення провадження по справі №916/2135/16 до перегляду у ній судових рішень Верховним судом України судом не задоволена, оскільки ухвалою ВСУ від 01.06.2017р. відмовлено у допуску справи №916/2135/16 до провадження ВСУ.

Клопотання ТОВ «Аль-Карім» від 07.07.2017р. за вх.№2-3663/17 про призначення у справі судової будівельної експертизи судом не задоволено.

Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:

Рішенням звуженого виконкому ОМР депутатів трудящих від 29.05.1951р. «Про відновлення прав землекористування, а також прав на будівлі, відведені у довійськовий та післявійськовий періоди для потреб Одеського військового округу» підтверджено приналежність власних будівель ОдВО по вул.Провіантській,29, відновлено право землекористування ОдВО на земельні ділянки, відведені для потреб ОдВО у довійськовий період.

07.12.2006р. КП «ОМБТІ та РОН» виготовлено технічний паспорт на будівлі за адресою: Асташкіна,29.

Як вбачається із листа КЕВ м. Одеси від 12.02.2008р. військове містечко №21 знаходиться на обліку та балансі у КЕВ м. Одеса, земельна ділянка, загальною площею 0,42га, відведена рішенням МВК №27 від 29.01.1951р.

18.07.2013р. ОМР прийнято рішення №3729-VI, яким надано дозвіл ТОВ «Аль-Карім» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 0,5188га за адресою: АДРЕСА_1 , для подальшого проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями.

Рішенням ОМР №4424-VI від 17.12.2013р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:24:011:0005), площею 0,4130га (категорія земель за основним цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови), за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна,29; надано ТОВ «Аль-Карім» земельну ділянку, площею 0,4130га (категорія земель за основним цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови), за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна,29, у довгострокову оренду терміном на 5 років для проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями; затверджено договір оренди землі між ОМР та ТОВ «Аль-Карім».

21.01.2014р. між ОМР (орендодавець) та ТОВ «Аль-Карім» (орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець на підставі Закону України «Про оренду землі» та рішення ОМР №4424-VI від 17.12.2013р. передає, а орендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку, площею 4130кв.м., що знаходиться у м. Одесі, вул. Асташкіна,29, згідно з планом земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору. Зазначена земельна ділянка належить територіальній громаді м. Одеси в особі ОМР, право власності на яку зареєстровано 15.01.2014р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за р.н. 267917851101 (п.п.1.1., 1.2. договору).

Згідно п.3.1. договору оренди від 21.01.2014р. його укладено на 5 років для проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкта нерухомого майна №18328691 від 27.02.2014р. право власності на нежилі будівлі та споруди за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна,29, зареєстровано за ТОВ «Аль-Карім» з 15.01.2014р., а також з 21.01.2014р. зареєстровано за вказаним товариством право оренди земельної ділянки за зазначеною адресою.

До 15.01.2014р. право власності на спірний об`єкт нерухомості було зареєстровано за ТОВ «Новострой 2008» з 18.04.2008р.

Також, прокурором до справи подано Генплан військового містечка №21.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.01.2015р. по справі №916/2625/14 залишено без змін рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2014р., яким визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 15.04.2008р., укладений між ПП «Сюіта-2006» та ТОВ «Новострой 2008», в частині купівлі-продажу 4/5 частин нежитлових будівель та споруд загальною площею 2701,8кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна,29.

Згідно витягу з вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 20.10.2010р. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.365 КК України, і призначено йому кримінальне покарання.

14.07.2011р. Шевченківський районний суд м. Києва уточнив вирок від 20.10.2010р. та зазначив, що об`єкти нерухомості по Асташкіна,29, що передані на зберігання ТОВ «Новострой 2008» слід повернути власнику військовому містечку №21 КЕВ м. Одеси МОУ.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07.04.2016р. по справі №522/18166/15 визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 15.04.2008р., укладений між гр. ОСОБА_2 та ТОВ «Новострой 2008», в частині купівлі-продажу 1/5 частин нежитлових будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Лист ГоловКЕУ ЗСУ №303/6/28/711 від 07.08.2014р. вказує на те, що МОУ не надавало згоди на вилучення та зміну цільового призначення земельної ділянки площею 0,42га з метою передачі її у комунальну, приватну власність.

Згідно листа Управління Держгеокадастру у м. Одесі Одеської області від 09.09.2016р. №9-1505-0.15-4599/2.16 станом на 31.12.2012р. згідно книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, відсутня інформація щодо реєстрації права власності (користування) на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а з 01.01.2013р. право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з яким Управління не являється суб`єктом реєстрації прав.

Також, до справи КЕВ м. Одеси подані листи останнього №4971 від 26.12.2012р., №37 від 11.01.2014р., №87 від 13.01.2015р., №999 від 28.03.2017р., річні звіти щодо наявності та використання земель оборони по КЕВ м. Одеси станом на 01.01.2013р., 01.01.2014р., 01.01.2015р., 01.01.2016р., 01.01.2017р., індивідуальні картки обліку будівель по АДРЕСА_1 , довідку про залишкову вартість будівель військового містечка № НОМЕР_1 , які знаходяться на балансі КЕВ м. Одеси станом на 24.05.2017р., акти прийняття-передачі основних засобів від 12.12.2006р.

КЕВ м. Одеси 10.02.2014р. складено акт перевірки стану фактичного використання фондів військового містечка № НОМЕР_1 , відповідно до якого на частині земельної ділянки, на якій були розташовані будівлі військового містечка № НОМЕР_1 , проводяться будівельні роботи, будівлі знесено, роботи з демонтажу будівель та вивозу сміття та ґрунту проводяться за допомогою важкої будівельної техніки, роботи виконуються представниками невідомої організації, які не представилися і відмовили в наданні документів.

03.06.2014р. ДАБІ України видано ТОВ «Аль-Карім» дозвіл №ІУ 115141540212 на виконання будівельних робіт за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна,29.

Сертифікатом №165160751063 від 15.03.2016р. засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта нового будівництва 2-х житлових будинків по АДРЕСА_1 , проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.

Згідно Наказу начальника Одеського гарнізону №36 від 31.10.2008р. «Про закріплення казармено-житлового фонду інженерних мереж та споруд, земельних ділянок за командирами військових частин Одеського гарнізону» військове містечко № НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), земельна ділянка загальною площею 0,42га закріплені за командиром військової частини НОМЕР_2 .

Як вбачається із висновку ОНДІСЕ №17-3491 від 31.10.2018р., враховуючи відсутність геодезичних даних на земельну ділянку, визначену в рішенні звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих №27 від 29.05.1951р., визначити чи відповідає земельна ділянка, зазначена в рішенні звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих №27 від 29.05.1951р., тій земельній ділянці, що була надана в користування відповідно до рішення Одеської міської ради №4424-VІ від 17.12.2013р. за технічними показниками, за площею земельної ділянки, за конфігурацією (формою) земельної ділянки не є можливим. Крім того, у висновку експерта встановлено, що загальна площа забудови земельної ділянки АДРЕСА_1 згідно даних технічного паспорту КП «ОМБТІ та РОН» від 07.12.2006р. складає 2607кв.м., згідно даних генплану військового містечка № НОМЕР_1 на земельній ділянці по АДРЕСА_1 розташовані штаб, склади, туалет, гараж, сховище для техніки, загальна площа забудови 2458кв.м.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши пояснення представників сторін, їх мотивовану оцінку кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення чи відмови у позові, проаналізувавши нижченаведені норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст.4 Закону України «Про економічну самостійність Української PCP» від 03.08.1990р., власність в Українській PCP виступає в таких формах: державна; колективна; індивідуальна (особиста і приватна трудова власність) та інші, передбачені Законом форми власності. Відносини власності встановлюються і регулюються на основі законодавства Української PCP. Українська PCP гарантує рівноправність всіх форм власності. Право власності охороняється законом.

Верховою Радою УРСР 07.02.1991р. прийнято Закон УРСР «Про власність», відповідно до ст.31 якого до державної власності в Українській PCP належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно- територіальних одиниць (комунальна власність). Відповідно до ст.34 зазначеного Закону загальнодержавну (республіканську) власність складають, зокрема, майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об`єкти. Згідно зі ст. 39 Закону УРСР «Про власність» майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою (організацією), яка перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління.

У подальшому відповідно до постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990р. «Про порядок введення в дію Закону Української PCP «Про місцеві Ради народних депутатів Української PCP та місцеве самоврядування» та від 26.03.1991р. «Про введення в дію Закону Української PCP «Про власність» Кабінетом Міністрів України 05.11.1991р. прийнято постанову №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю».

Згідно ст.1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Відповідно до ст.ст.2, 3, 6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.

Згідно ст.1 Закону України „Про використання земель оборони (в редакції станом на 25.05.2007р.) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини). Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Приписи ч.1 п.8 ч.2 ст.5 ЗУ „Про управління об`єктами державної власності (в редакції станом на 25.05.2007р.) встановлюють, що Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом. Здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, зокрема: приймає рішення про передачу відповідно до закону об`єктів державної власності в комунальну власність, дає згоду на передачу об`єктів з комунальної в державну власність.

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, серед іншого: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу (п. а) ч.1 ст.13, ч.7 ст.122 ЗК України).

За приписами статті 13 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України, статей 9 та 14 Закону України Про збройні Сили України землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України. Землі, які використовують Збройні Сили України, є державною власністю. Вони підлягають обов`язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002р. №1282 затверджено Порядок вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, відповідно до п.п. 2, 4 якого передача нерухомого майна (будівель, споруд, об`єктів незавершеного будівництва, приміщень, інше нерухомого майна), зокрема, у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України. Відповідно до п.5 зазначеного порядку до прийняття Кабінетом Міністрів України, Міноборони проводить вилучення військового майна з оперативного управління військових частин. У разі прийняття рішення про вилучення військового майна воно знімається з обліку в порядку, що визначається Міноборони, і залишається на тимчасовому зберіганні та обслуговуванні цих військових частин. Згідно п.6 Порядку відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. №1919 рішення про відчуження, зокрема, нерухомого майна, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.ч.1, 2 ст.317, ч.ч.1, 2 ст.319, ч.ч.1, 2 ст.321 ЦК України).

Положення ч.1 ст.12 ЗК України визначають, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.20 ЗК України (в редакції станом на 25.05.2007р.) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно ч.ч.1, 2, 3, 4, 5 ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Положення ч.1 ст.116 Земельного кодексу України визначають, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Як передбачено ч.ч.1, 2 ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з ч.1 ст.122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч.1 ст.123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст.124 ЗК України (в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Положення ч.1 ст.141 ЗК України передбачають, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (ч.ч.1, 2, 3, 4, 9 ст.149 ЗК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (ч.ч.1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 9, 10 ст.79-1 ГПК України).

Згідно ст.1 Закону України „Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України „Про оренду землі).

За положеннями ч.4 ст.4 Закону України „Про оренду землі орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.

Згідно з п.34 ч.1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Частиною 4 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Відповідно до пункту 1 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001р. рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення в дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Положення ст.202 ЦК України передбачають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями ч.ч.1, 2, 3 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положення п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 6.11.2009р. №9 звертають увагу судів на те, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).

Проаналізувавши встановлені за матеріалами справи обставини, суд вбачає, що відповідно до діючого на момент прийняття звуженого рішення 1951р. законодавства, МОУ мало право постійного користування спірною земельною ділянкою, навіть за умови неоформлення державного акту, однак, встановити в межах заявлених у даній справі позовних вимог фактичні відносини вибуття спірної земельної ділянки із постійного користування МОУ до комунальної власності територіальної громади міста Одеси суд не взмозі, так як таке не є предметом судового розгляду у даній справі.

Наразі, обґрунтовуючи заявлений позов, прокурор та МОУ викладають свою позицію щодо неправомірності прийняття ОМР рішення від 17.12.2013р. та укладення на його підставі договору оренди від 21.01.2014р. за умови відсутності у останньої права розпорядження даною земельною ділянкою державної форми власності, що перебуває на праві постійного користування за МОУ. Між тим, дана позиція прокурора та позивача є помилковою, оскільки за умови чинності, як на момент укладення спірного договору оренди, так і на даний час, зареєстрованої на праві комунальної власності за ОМР земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна,29, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна інд.№18328691 від 27.02.2014р., за номером запису 4266803 від 15.01.2014р., на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012р., ОМР розпорядилась спірною земельною ділянкою за наявності на то законних підстав.

Разом з цим, зазначаючи про неправомірність прийняття рішення від 17.12.2013р. №4424-VI про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ТОВ «Аль-Карім» в оренду земельної ділянки, загальною площею 0,5188га, за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна,29, що перебуває на праві постійного користування за МОУ, та як вказав у своїй постанові ВГСУ, прийнятого до моменту реєстрації за ОМР права комунальної власності, прокурором та позивачами не враховано приписи ст.ст.79, 79-1 ЗК України, з огляду на які задля оформлення земельної ділянки як об`єкту речового права саме у випадках, передбачених даними положеннями земельного законодавства, ОМР зобов`язана була прийняти рішення про розробку проекту відведення земельної ділянки, що дає підстави сформувати таку земельну ділянку, винести в натурі (на місцевості) її межі, координати, присвоїти їй кадастровий номер, що в подальшому дає можливість державної реєстрації права власності на неї. Отже, розроблення проекту землеустрою є безумовною обставиною сформування несформованої земельної ділянки як об`єкту речового права. У зв`язку з чим, так як спірна земельна ділянка не була сформована, з врахуванням ст.12 ЗК України, ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальна громада прийняла рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, що мало місце в розпорядженні від 18.07.2013р. №3729-VI, і потім, по його виконанні, рішенням від 17.12.2013р. №4424-VI затвердила такий проект та вирішила питання щодо оформлення правокористування даною земельною ділянкою, в даному випадку надання в оренду.

Саме за умови сформування земельної ділянки, як об`єкту речового права, у суб`єкта такого права, наразі, ОМР, виникає право згідно до ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» оформити правоволодіння, що і було реалізовано територіальною громадою, шляхом реєстрації в Державному реєстрі прав 15.01.2014р. права комунальної власності на земельну ділянку за адресою вул. Асташкіна,29.

Також, відповідно до ст.79-1 ЗК України на підставі розробленого проекту землевідведення земельній ділянці присвоюється кадастровий номер. Як вбачається із Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 30.08.2016р., такий кадастровий номер було присвоєно і земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна,29, а саме 5110137500:24:011:0005, в тому числі віднесено її до категорії земель за основним цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови.

Звідси, є передчасним заявлення Заступником військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси позову щодо визнання недійсним рішення від 17.12.2013р. та договору від 21.01.2014р. з підстав відсутності у ОМР права розпорядження спірною земельною ділянкою, за умови наявності зареєстрованого за територіальною громадою міста Одеси в особі ОМР права комунальної власності на неї та необгрунтування, недоведення неправомірності оформлення ОМР землекористування згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

За таких обставин, суд невзмозі надати належну правову оцінку обґрунтованості позиції прокурора щодо неналежного землеволодіння МОУ земельною ділянкою, переданою за рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 29.05.1951р. №27 станом на момент укладання договору оренди земельної ділянки від 21.01.2014р. та прийняття рішення від 17.12.2013р., оскільки дана обставина перебуває в площині дослідження правомірності оформлення ОМР за територіальною громадою міста Одеси земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна,29, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012р., що не є предметом дослідження даної справи.

Також, як вбачається із матеріалів справи, та що підтверджено в судовому засіданні 25.02.2019р. в усній формі всіма представниками сторін, договір від 22.06.2013р. щодо купівлі-продажу нежилих будівель та споруд військового містечка № НОМЕР_1 ТОВ «Аль-Карім», свідоцтва про право власності індексний номер 5252076, видане 22.06.2013р., недійсними в судовому порядку не визнавались, уточнене рішення Шевченківського районного суду від 14.07.2011р. №1-1081/10 фактично не виконувалось, у зв`язку з цим на момент звернення ТОВ «Аль-Карім» до ОМР щодо оформлення землекористування та укладення договору оренди земельної ділянки від 21.01.2014р. останній був власником нерухомого майна, отже підставно клопотав про оформлення землекористування та прокурором, позивачами не обґрунтовано як підстава заявленого позову. Прокурор, позивачі в обгрунтування заявлених позовних вимог обмежились лише посиланням на неналежність передачі ОМР земельної ділянки в оренду ТОВ "Аль-Карім", тоді як розгляду потребують обставини набуття ОМР земельної ділянки в комунальну власність, що прокурором та позивачами не викладалось як підставу заявлення позову та не містило предметного визначення.

За встановлених обставин, суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, доходить висновку про відмовлу прокурору у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 17.12.2013р. №4424-VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Аль-Карім» в оренду земельної ділянки загальною площею 0,4130га, за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна,29, для подальшого проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями»; про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди землі від 21.01.2014р., укладеного між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аль-Карім» щодо земельної ділянки, площею 4130кв.м., розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна,29.

За попереднім розрахунком прокурора розмір понесених ним судових витрат складає 2756грн. судового збору за подання до суду даного позову.

Згідно ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За розгляд даного позову судом прокурор поніс витрати на оплату судового збору в сумі 2756грн., які не підлягають відшкодуванню платнику за рахунок відповідачів, внаслідок відмови у задоволенні позову повністю.

Керуючись ст.ст.123, 124, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Заступника військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України (65058, м. Одеса, вул. Армійська,18, код ЄДРПОУ ) повністю.

2. Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2756 грн. покласти на Заступника військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України (65058, м. Одеса, вул. Армійська,18).

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до п.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 06 березня 2019 р.

Суддя І.А. Малярчук