Постанова

від 28.02.2019 по справі 705/3897/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/387/19Головуючий по 1 інстанції Категорія : на ухвалу Корман О. В. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2019 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів:

Новікова О.М.,

Храпка В.Д., Вініченка Б.Б.,

за участю секретаря Матюхи В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18 вересня 2018 року у складі судді Корман О.В. у справі за позовом ОСОБА_5 до Державного реєстратора виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області, товариства з обмеженою відповідальністю Ресурс Центр-М про скасування рішення та реєстрації права власності -

в с т а н о в и в :

До Уманського міськрайонного суду Черкаської області надійшла позовна заява ОСОБА_5 до Державного реєстратора виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області, товариства з обмеженою відповідальністю Ресурс Центр-М про скасування рішення та реєстрації права власності.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18 вересня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України у зв'язку з тим, що позовна заява не підлягає до розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала оскаржена позивачкою в апеляційному порядку з посиланням на порушення судом норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що підставою для звернення з позовом стала інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що державним реєстратором Виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області Миколенка Тарасом Олександровичем позбавлено її права власності на майно, а саме: комплекс нежитлових будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1

Так, їй стало відомо, що державний реєстратор 20 серпня 2018 року о 15:21:13 вніс запис про реєстрацію речових прав (права власності) на вищевказане майно позивачки за ПАТ Уманьагрохім на підставі рішення Господарського суду Черкаської області від 05.10.2017 року у справі №925/720/17.

Зазначила, що станом на 20 серпня 2018 року не існувало жодного судового рішення чи спору щодо її майна, внаслідок яких позивачку було би позбавлено права власності чи заявлені такі вимоги.

Станом на 20.08.2018 року ТОВ Ресурс Центр-М не мало у власності майна, а саме: комплекс нежитлових будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 Відповідно в Реєстрі речових прав не існувало запису про реєстрацію речових прав на вказане майно за ТОВ Ресурс Центр-М .

Також ОСОБА_5 вказувала на те, що в даному випадку виник спір про право цивільне, оскільки в результаті державної реєстрації права власності за третьою особою порушено право власності позивача. Виходячи з суб'єктного складу сторін, спір підлягає до вирішення за правилами цивільного судочинства.

Крім того, апелянт вказує на те, що суд неправомірно відмовив у розгляді заяви про забезпечення позову лише з тих підстав, що така заява повинна бути оформлена у відповідності до вимог ст. 151 ЦПК України окремим процесуальним документом та подаватись у порядку визначеному ст. 152 ЦПК України, а не бути зазначеною в позовній заяві.

На підставі вказаних аргументів ОСОБА_5 просить оскаржувану ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду не відповідає вказаним вимогам.

Відповідно до положень ст. 20 ГПК України в редакції, що діє з 15.12.2018 року, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 6, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Разом з тим згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

При цьому визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.

Згідно із ч. ч. 1, 4 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб, визначений частиною другою ст. 16 ЦК України.

Рішення суб'єкта владних повноважень може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про його скасування та визнання права власності за особою - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку такі вимоги можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Отже, справи у спорах, предмет яких безпосередньо стосується прав і обов'язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

З матеріалів, доданих до позовної заяви, вбачається, що за ОСОБА_5 15.02.2018 року зареєстровано право власності на комплекс нежитлових будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1

Суть позовних вимог зводиться до того, що позивачку було позбавлено права власності діями та рішенням державного реєстратора.

З позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до загального суду з метою вирішення спору в порядку цивільного судочинства та заявляв вимоги про застосування заходів забезпечення позову, скасування рішення про державну реєстрацію прав, а також про реєстрацію права власності на майно, законним власником якого є ОСОБА_5

Таким чином, не зважаючи на те, що запис про реєстрацію права власності було зроблено на підставі рішення господарського суду Черкаської області від 05.10.2017 року, розгляд даного спору може вплинути на коло прав і обов'язків фізичної особи.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 20 ЦК України визначено, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до ст. 189 ЦПК України на стадії підготовчого провадження суд остаточно визначає предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу; з'ясовує заперечення проти позовних вимог; визначає обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішує відводи; визначає порядок розгляду справи; вчиняє інші дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Окрім того, відповідно до п.п. 4, 5, 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява, серед іншого, повинна містити зміст позовних вимог, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

За змістом зазначеної норми, саме позивач обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Відсутність обґрунтування чому позивач, за вказаних обставин, звернувся до суду загальної юрисдикції за захистом своїх прав як фізичної особи не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі. При всебічному дослідженні обставин справи, недоведеність позовних вимог може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Звертаючись до суду, позивачка виклала обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, додала до позовної заяви докази, з яких вбачаються, що її права можуть бути порушені.

Суд першої інстанції зазначених обставин та положення норм ЦПК України не врахував, а тому висновок про відмову у відкритті провадження у справі є помилковим.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на судовий захист, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних справ та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про приватноправовий характер спору, що виник між учасниками справи. Тому відмова місцевого суду у відкритті провадження у зв'язку з тим, що справа не підлягає до розгляду в порядку цивільного судочинства на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, є передчасною і необґрунтованою.

Таким чином, ухвалу суду слід скасувати на підставі ст. 379 ЦПК України, як таку що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а справу - направити для продовження розгляду до суду першої інстанції та вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 268, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційній суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18 вересня 2018 року скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 01 березня 2019 року.

Судді