Постанова

від 06.03.2019 по справі 487/2920/17

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

06.03.19

22-ц/812/112/19

Справа № 487/2920/17

Провадження № 22-ц/812/112/19

Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 березня 2019 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Горенко Ю.В.,

без участі осіб, які належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

представника особи, яка не приймала участі у справі ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 червня 2017 року, постановлену у приміщені цього ж суду головуючим суддею Щербиною С.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про зобов'язання здійснити дії щодо припинення обтяжень,-

В С Т А Н О В И Л А

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про зобов'язання здійснити дії щодо припинення обтяжень.

У червні 2017 року до суду надійшла спільна заява ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про затвердження мирової угоди у вказаній цивільній справі.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 червня 2017 року, з урахуванням ухвали про усунення описки цього ж суду від 04 серпня 2017 року, провадження у справі закрито, в зв'язку з укладанням мирової угоди між сторонами та затвердження її судом.

За умовами мирової угоди:

1.Предметом даної мирової угоди є врегулювання спору між Позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_6 у судовій справі №487/2920/17, яка розглядається Заводським районним судом м. Миколаєва за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про зобов'язання вчинити дії щодо припинення обтяжень;

2.Відповідач визнав, наявність боргових зобов'язань та відповідних обтяжень, що унеможливлює реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частину нежитлового об'єкту та земельну ділянку за адресою: м. Миколаїв, вул. Дніпровська, 4-а;

3.Позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_6 погоджено, що ОСОБА_5 в якості виконання своїх зобов'язань перед Позивачем передає у власність Позивача наступне нерухоме майно:

- нежитловий об'єкт (літ А-2 - Адміністративно- виробнича будівля; 1Б-1 - Навіс; 1В-1 - Навіс; Ттр - Трасформаторна підстанція; №5, 6, 7, 8 - Огорожа; І - Споруда), загальною площею 1224,4 кв.м , який розташований за адресою: м. Миколаїв, вул. Дніпровська, 4-б.

4.Після визнання цієї мирової угоди судом, позивач ОСОБА_4 має беззаперечне право на оформлення права власності на нерухоме майно, яке зазначено в п.3 цієї мирової угоди, шляхом проведення державної реєстрації права власності на це майно за собою, а Відповідач втрачає право власності на таке майно.

5.Кожна з Сторін підтверджує, що не обмежена у повноваженнях на укладання цієї мирової угоди, що мирова угода відповідає дійсним намірам, укладається ними у відповідності зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску і не є результатом впливу будь-яких тяжких обставин, мирова угода укладається Сторонами без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення. Сторони розуміють значення, умови мирової угоди, її правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даною мировою угодою.

Не погоджуючись з ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 червня 2017 року особа, яка не приймала участі у справі ОСОБА_2 оскаржила її в апеляційному порядку.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу вказує, що з грудня 2013 року вона є стягувачем у виконавчому провадженні, де боржником є ОСОБА_5, а тому умови мирової угоди суперечать закону, порушують її права як стягувача у виконавчому провадженні. Крім того, предметом розгляду є зобов'язання вчинити певні дії щодо припинення обтяжень, а не спір про право власності.

Посилаючись на викладене, просила оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Правом на подачу відзиву позивач та відповідач не скористалися.

У судове засідання учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В силу ст.372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності осіб, які не з'явилися у судове засідання.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її такою, що підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно до п.4 ч.1 ст. 205 ЦПК України, в редакції 2004 року, суд закриває провадження по справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом.

Згідно ст.175 ЦПК України в редакції 2004 р. мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Таким чином, виходячи із змісту ст.175 ЦПК України, укладена в цивільному процесі мирова угода породжує права та обов'язки для осіб не тільки процесуальні, а й матеріальні. Тому мирова угода має матеріальний зміст, укладається і затверджується судом у відповідності до вимог не лише цивільного процесуального права, а й з урахуванням цивільного права.

Постановляючи ухвалу по справі, суд виходив з того, що сторони дійшли взаємної згоди між собою щодо врегулювання спірних правовідносин по справі, уклали мирову угоду і просять суд її затвердити. Також суд виходив з того, що дана мирова угода не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб.

Але з таким висновком суду погодитись неможливо з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що у серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя та виділ у її власність Ѕ частки нерухомого майна.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2015 року, яке ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 01 листопада 2018 року залишено без змін, за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано право власності по 1/2 частки на нежитловий об'єкт, який складається з двох основних будівель за літ. А-2 загальною площею 1224,4 кв.м., літ. Е-1 загальною площею 12.1 кв.м. службових будівель і споруд та земельної ділянки площею 3356 кв.м. з цільовим призначенням для обслуговування виробничого цеху кадастровий номер 4810136900:05:075:0003, розташованих за адресою: м. Миколаїв вул. Дніпровська, 4-а.

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про зобов'язання здійснити дії щодо припинення обтяжень.

При цьому посилалася на те, що до теперішнього часу рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2015 року в частині реєстрації за нею права власності на Ѕ частини нежитлового об'єкту та земельну ділянки за адресою: м. Миколаїв, вул. Дніпровська, 4 а, не виконується, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровані обтяження на майно боржника.

Затвердженою мировою угодою відповідач визнав наявність боргових зобов'язань та відповідних обтяжень, що унеможливлює реєстрацію за ОСОБА_4 Ѕ частки нежитлового об'єкту та земельної ділянки за адресою: м. Миколаїв, вул. Дніпровська, 4-а, та в якості виконання наявних зобов'язань передає у власність позивача нерухоме майно, а саме: - нежитловий об'єкт (літ А-2 - Адміністративно-виробнича будівля; 1Б-1 - Навіс; 1В-1 - Навіс; Ттр - Трасформаторна підстанція; №5, 6, 7, 8 - Огорожа; І - Споруда), загальною площею 1224,4 кв.м , який розташований за адресою: м.Миколаїв, вул. Дніпровська, 4-б. Після визнання цієї мирової угоди судом, ОСОБА_4 має беззаперечне право на оформлення права власності на нерухоме майно шляхом проведення державної реєстрації права власності за собою, а відповідач втрачає право власності на таке майно. Провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5Г про зобов'язання здійснити дії щодо припинення обтяжень - закрито.

Однак, затверджуючи мирову угоду, судом першої інстанції не враховано вимоги ст.205 ЦПК України 2004 р., ст.207 ЦПК України, а також те, що предметом позову не були вимоги про визнання права власності на нерухоме майно, будь - яких позовних вимог щодо такого майна сторонами у даній справі не заявлено, а тому у суду не було підстав для застосування п.4 ч.1 ст.205 ЦПК Країни, 2004 року.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України лише власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Суд першої інстанції, затверджуючи мирову угоду та визнаючи право власності на нерухоме майно за ОСОБА_4, в порушення ст.89,263 ЦПК України, не з'ясував на якій підставі сторони уклали мирову угоду, чи виникло у відповідача на право власності на нерухоме майно.

Як вбачається із наданої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 28 листопада 2016 року за фізичною особо ОСОБА_5, зареєстровано право власності майна за адресою м. Миколаїв, вул. Дніпровська, 4-а.

Відомості про реєстрацію за ним права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою м. Миколаїв, вул. Дніпровська, 4-б у Державному реєстрі речових прав на дату затвердження мирової угоди в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, суд першої інстанції не перевірив та не пересвідчився перед визнанням мирової угоди чи існував такий об'єкт нерухомості за адресою м. Миколаїв, вул. Дніпровська, 4-б, який за мировою угодою мав передаватися позивачці, чи дійсно він належить на прав власності відповідачу, чи є у нього правовстановлюючі документи на передане ним майно.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції безпідставно, за мировою угодою, визнав право власності на це майно за позивачем.

Визнаючи мирову угоду суд дійшов висновку, що сторони досягли згоди з урегулювання спірних відносин, а тому закрив провадження у справі. Також суд виходив з того, що дана мирова угода не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб.

Однак з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.

Виходячи з положень статті 119 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) саме позивач, звертаючись до суду з позовом, визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідно до положень статей 33, 34, 35, 130 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та визнання мирової угоди в попередньому судовому засіданні) суд, зокрема, вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь в справі. На будь-якій стадії судового розгляду за клопотанням позивача, можливо залучити до участі у справі іншу особу, як співвідповідача, а також вступ третіх осіб, якщо рішення в справі може вплинути на їх права та обов'язки.

Отже, на суд покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону,суд має право й зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню.

З доданих до апеляційної скарги матеріалів вбачається, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 02 грудня 2013 року з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 стягнуто 3 649 356 грн. боргу.

На виконання цього рішення головним держаним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Одеській області відкрито виконавче провадження №51712067.

Постановою головного державного виконавця цього відділу від 21 липня 2016 року для забезпечення реального виконання рішення суду накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_6 Відомості щодо наявності обтяження на все належне відповідачеві майно містяться у довідці з Державного реєстру речових прав, наданих до суду першої інстанції позивачем ( а.с.7).

Однак, суд першої інстанції при затвердженні мирової угоди дані обставини не перевірив та не пересвідчився чи не порушуються за таких обставин права, свободи чи інтереси інших осіб, зокрема ОСОБА_2, оскільки її не було залучено до участі в справі, не з'ясовано питання - чи не суперечать закону умови мирової угоди, чи не порушують права останньої, оскільки вона є стороною виконавчого провадження, так як передача боржником у власність належного йому майна, позбавляє можливості стягувача розраховувати на виконання рішення суду за рахунок такого майна.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що безспірним є те, що умови мирової угоди суперечать закону,приймаючи оскаржуване судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі в справі, суд порушив норми процесуального права, які є обов'язковою підставою для його скасування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо визнання мирової угоди та закриття провадження у справі є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, а тому відповідно до вимог ст.379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в іншому складі суду у відповідності до ч.1 ст.37 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381,382 ЦПК України, колегія судів,-

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу представника особи, яка не приймала участі у справі ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 червня 2017 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду іншим складом суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

ОСОБА_7

Повний текст постанови складено 06 лютого 2019 р.