Постанова

від 04.03.2019 по справі 757/10634/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 березня 2019 року

м. Київ

справа № 757/10634/15-ц

провадження № 61-14945св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЛеськоА. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,

учасники справи:

стягувач - ОСОБА_4,

боржник - товариство з обмеженою відповідальністю Інститут економічних реформ ,

суб'єкти оскарження: Міністерство юстиції України, Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 червня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із скаргою на бездіяльність директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС Міністерства юстиції України), начальника Печерського районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Печерський РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві).

Заява мотивована тим, що з 2008 року відділ ДВС Печерського РУЮ у м. Києві неодноразово відкривав виконавче провадження у справі № 2-254-1/08 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Печерським районним судом міста Києва на підставі виконавчого листа, виданого на виконання заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня

2008 року, ухвали Апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2008 року, ухвали Печерського районного суду міста Києва від 29 травня 2009 року, ухвали Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2010 року про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ Інститут економічних реформ (далі - ТОВ Інститут економічних реформ ) на її користь заробітної плати за серпень-вересень 2001 року в розмірі 3 000,00 грн, 46 500,00 грн, втраченого заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку у 2001 році в розмірі 15 000,00 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн.

У зв'язку із викладеним просила суд визнати бездіяльність директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, начальника Печерського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві щодо невжиття передбачених законом заходів по зверненню стягнення на кошти боржника незаконною.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державний виконавець діяв в межах наданих йому повноважень та на підставі Закону України Про виконавче провадження , оскільки не підлягають арешту відповідно до частини третьої статті 52 вказаного Закону кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_4 оскаржила її до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, ухвалу суду першої інстанції від 16 березня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_4 на бездіяльність директора Департамента ДВС Міністерства юстиції України, начальника Печерського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві, суд першої інстанції не з'ясував всіх обставин справи, оскільки не встановив, чи перераховувались кошти на банківський рахунок боржника, чи вирішувалося питання щодо накладення арешту на його рахунок, тому дійшов передчасного висновку про необґрунтованість скарги.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та постановити нову ухвалу, якою вирішити питання по суті.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку стосовно того, що справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що судом першої інстанції належним чином не з'ясовано всіх обставин справи. Вважає, що за встановлених обставин апеляційний суд мав підстави для розгляду її скарги по суті заявлених вимог без направлення справи на новий розгляд.

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

26 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди встановили, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 серпня 2016 року у справі № 757/10634/15-ц задоволено позов ОСОБА_4 до ТОВ Інститут економічних реформ та стягнуто на її користь кошти в розмірі 105 000,00 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн.

На підставі вказаного рішення було видано виконавчий лист № 757/10634/15-ц від 14 вересня 2016 року.

Постановою Печерського РВ ДВС у м. Києві ГТУЮ у м. Києві від 19 вересня

2016 року відкрито виконавче провадження № 52260275.

Постановою державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у

м. Києві Журбою Т. В. від 05 жовтня 2016 року накладено арешт на кошти ТОВ Інститут економічних реформ в розмірі 126 616,32 грн, які містяться на рахунку АТ Райффайзен Банк Аваль у м. Києві, та на всі інші відкриті рахунки, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, що належать останньому.

11 жовтня 2016 року державним виконавцем до АТ Райффайзен Банк Аваль направлено платіжні вимоги щодо примусового списання коштів з рахунку боржника, по даній платіжній вимозі кошти з рахунку боржника на депозитний рахунок відділу не перераховувались, платіжна вимога на адресу відділу не поверталася.

17 жовтня 2016 року ТОВ Інститут економічних реформ направлено вимогу щодо проведення виконавчих дій, а саме перевірки майнового стану боржника за адресою: м. Київ, вул. Турівська, 19-Б.

Виходом державного виконавця за адресою: м. Київ, вул. Турівська, 19-Б, боржника не розшукано, про що державним виконавцем складено акт від

25 жовтня 2016 року.

11 листопада 2016 року державним виконавцем направлено вимогу керівнику підприємства про надання декларації про доходи та майно боржника, дана вимога повернулася на адресу відділу без вручення.

11 січня 2017 року здійснено повторно вихід за юридичною адресою боржника, а саме: м. Київ, б-р Л. Українки, 29, пов. 9 та встановлено, що боржник за вказаною адресою відсутній, що підтверджується актом державного виконавця.

12 січня 2017 року державним виконавцем повторно направлено до АТ Райффайзен Банк Аваль платіжні вимоги щодо примусового списання коштів з рахунку боржника.

01 лютого 2017 року на адресу відділу надійшла заява стягувача, в якій вона вказує, що на спеціальний реєстраційний рахунок Департаменту ДВС Міністерства юстиції України надійшли кошти щодо виплати справедливої статисфакції на користь ТОВ Інститут економічних реформ у розмірі

123 472,19 грн, на що 03 лютого 2017 року державним виконавцем на адресу Департаменту ДВС Міністерства юстиції України направлений лист для перевірки вказаного факту.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; водночас основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів державної виконавчої служби та умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законами України Про державну виконавчу службу та Про виконавче провадження .

Відповідно до статті 383 ЦПК України 2004 року сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

За змістом статті 387 ЦПК України 2004 року за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців є однією із засад виконавчого провадження, встановлених статтею 2 Закону України Про виконавче провадження .

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України Про виконавче провадження під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 10 Закону України Про виконавче провадження заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Відповідно до частини 2 статті 48 Закону України Про виконавче провадження стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Згідно з пунктом 7 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до частини п'ятої статті 45 Закону України Про виконавче провадження у вказаній редакції, не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 цього Закону).

Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких ці суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником у іншому виконавчому провадженні).

Частиною 1 статті 52 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

ОСОБА_4 оскаржує бездіяльність посадових осіб Міністерства юстиції України та Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві щодо невжиття заходів, передбачених Законом України Про виконавче провадження , при виконанні рішення суду, зокрема незвернення стягнення на кошти боржника в розмірі 4 500,00 євро.

Під час розгляду вказаної скарги судом першої інстанції було встановлено, що

27 грудня 2016 року на спеціальний реєстраційний рахунок департаменту ДВС Міністерства юстиції України надійшли кошти (виплата справедливої сатисфакції) на користь ТОВ Інститут економічних реформ у розмірі

123 472,19 грн, однак не було з'ясовано, чи перерахована зазначена сума на банківський рахунок ТОВ Інститут економічних реформ , чи вирішувалося питання щодо накладення арешту на зазначений рахунок боржника.

Також суд першої інстанції зазначив, що 11 січня 2017 року державним виконавцем здійснено повторно вихід за юридичною адресою боржника, а саме: м. Київ, б-р Л. Українки, 29, пов. 9 та встановлено, що боржник за вказаною адресою відсутній, проте не звернув уваги на те, що справжня юридична адреса ТОВ Інститут економічних реформ : м. Київ, бульвар Л. Українки, 26.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги

ОСОБА_4, не з'ясував всіх обставини справи, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про необґрунтованість скарги.

Установивши, що судом першої інстанції не з'ясовано обставини, які мають значення для вирішення справи, зокрема: не перевірено чи перерахована вказана скаржником сума на банківський рахунок боржника; чи вирішувалося питання щодо накладення арешту на зазначений рахунок; не встановлено місцезнаходження боржника, не надано їм правової оцінки, у зв'язку з чим, ухвалене у справі рішення суду є передчасним.

За змістом пункту 3 частини першої статті 312 ЦПК України 2004 року, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом . В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

С.П. Штелик