Рішення

від 20.11.2018 по справі 753/6784/17

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/6784/17

провадження № 2/753/2052/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т.О.,

секретарі судового засідання: Кримчук Я.Р., Косолап Л.П.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_2,

представник позивача: ОСОБА_3,

відповідач: Державне підприємство Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України ,

представник відповідача: ОСОБА_4,

треті особи: ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України про стягнення заборгованості по заробітній платі, з оплати лікарняних, відпусток, компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відсотків за користування чужими грошовими коштами,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 р. ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2, позивач) звернувся до суду з позовом до державного підприємства Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України (далі по тексту - ДП Укртехніформ , відповідач) про стягнення заборгованості по заробітній платі, з оплати лікарняних, відпусток, компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відсотків за користування чужими грошовими коштами в загальному розмірі 135606,62 грн.

Позов обґрунтований такими обставинами. З 01.03.2004 позивач працював в ДП Укртехніформ на посаді заступника керівника. Структура його заробітної плати складалась з основної заробітної плати (окладу) та додаткової заробітної плати. Посадовий оклад визначався штатним розписом, фінансувався за рахунок коштів державного бюджету і станом на 01.01.2015 становив 1500 грн. Розмір додаткової заробітної плати визначався на попроектній основі та фінансувався за рахунок грантів науково-технічних програм Європейської комісії. З 2015 р. відповідач став виплачувати основну заробітну плату з затримками, а тому позивач подав заяву про звільнення його з роботи з 05.05.2016 у зв'язку з невиконанням відповідачем умов колективного договору. Всупереч вимог статті 116 Кодексу законів про працю України відповідач видав позивачу трудову книжку лише 19.05.2016, а при звільненні не виплатив йому усі належні суми, а саме: заробітну плату в сумі 16396,22 грн.; заборгованість з оплати лікарняного за період з 28.09.2015 по 30.09.2015 в сумі 1233,25 грн.; заборгованість з оплати лікарняного за період з 22.02.2016 по 24.02.2016 в сумі 1007,19 грн.; грошову компенсацію за 57 днів невикористаної щорічної відпустки в сумі 16086,33 грн. Окрім того позивач має право на отримання компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відсотків за користування чужими грошовими коштами.

В ході розгляду справи позивач неодноразово збільшував розмір позовних вимог, змінюючи розрахунки розміру середньоденної заробітної плати, кількості днів невикористаної відпустки та збільшуючи період затримки розрахунку та користування чужими грошовими коштами.

Остаточно ОСОБА_2 просив стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 31 139,45 грн.; заборгованість з оплати лікарняних в сумі 11848,20 грн.; заборгованість з оплати відпусток в сумі 14776,29 грн.; заборгованість з компенсації невикористаної відпустки в сумі 17 512,31 грн.; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати в сумі 39745,13 грн.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні виходячи із середньоденної заробітної плати в розмірі 441,65 грн.; відсотки за користування чужими грошовими коштами в сумі 37 574,82 грн. (т. 3 а.с. 84-85).

Аргументи позивача зводяться до того, що відповідач безпідставно не врахував виплати за грантовими угодами при розрахунку його середньої заробітної плати, заяв про встановлення неповного робочого часу він не подавав і з наказами про зміну істотних умов праці його не ознайомлювали. Відтак до моменту звільнення позивач продовжував працювати повний робочий день у відповідності до правил трудового розпорядку. За міркуванням позивача виплати за грантовими угодами входять до структури заробітної плати як додаткова заробітна плата і повинні були враховуватись при оплаті лікарняних, відпусток тощо. До того ж відповідач неправильно розрахував кількість днів невикористаної відпустки, оскільки після 22.07.2014 позивач не подавав жодних заяв про відпустки. Позивач також вважає, що з огляду на зміст рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 Кодексу законів про працю України, на його вимоги положення закону щодо строку позовної давності не поширюються.

Відповідач позов не визнав пославшись на те, що позивач надав викривлену інформацію щодо суті справи і не довів свої вимоги належними доказами. Також відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Заперечення відповідача обґрунтовані тим, що до 16.01.2016 виплати за грантовими угодами не були частиною заробітної плати, а тому не повинні ураховуватись під час розрахунків середньої заробітної плати. Всупереч доводів позивача ДП Укртехнінформ не є бюджетною установою і не фінансується з державного бюджету, а основними джерелами фінансування фонду оплати праці у спірний період були науково-інформаційна і господарська діяльність та виконання грантових угод. Натомість позивач у всіх своїх розрахунках всупереч чинному на той час законодавству ураховує виплати в рамках грантів як додаткову заробітну плату. Не входять до структури заробітної плати і виплати за лікарняними, а тому вимоги про їх стягнення не можуть бути предметом позову про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати. Також усі розрахунки позивача здійснені без дотримання вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, відповідно до якого обчислення середньої заробітної плати, окрім оплати відпусток та компенсації за них, провадиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передує події, з якою пов'язана відповідна виплата. Окрім того ррозрахунки позивача базуються на тому, що він відпрацьовував повну норму робочого часу, проте це не відповідає дійсності, оскільки відповідно до наказів відповідача позивач працював неповний робочий тиждень, а саме 0,2 тривалості денної норми робочого часу. У зв'язку з наведеним у 2014 р. позивач відпрацював 1494 год., а у 2015-2016 - 524 год. Це підтверджують табелі використання робочого часу та звіти автоматизованої системи контролю підприємства. Позивач безпідставно встановлює собі тривалість щорічної відпустки 28 календарних днів в той час як відповідно до умов колективного договору її тривалість становить 24 дні. Під час звільнення позивачу виплачена компенсація за 30 днів невикористаної відпустки. Не відповідають дійсності і наведені позивачем відомості про дату його звільнення. Так, у заяві про звільнення позивач просив звільнити його з 07.05.2016, однак з урахуванням його посади керівником підприємства був визначений термін здачі посади до 17.05.2016, про що був виданий відповідний наказ. У зв'язку з відсутністю позивача на робочому місці даний наказ був відправлений йому на електронну пошту, але він його проігнорував. З 05.05.2016 позивач на робочому місці не з'являвся, на зв'язок не виходив, у здачі посади участі не приймав. Позивач звільнений з посади наказом від 19.05.2016 № 18-к, і в цей же день з ним проведений остаточний розрахунок. 23.05.2016 позивач ознайомився з наказом про звільнення та отримав трудову книжку. Ні під час ознайомлення з наказом про звільнення, ні протягом травня 2016 - квітня 2017 р., позивач не висував до відповідача претензій щодо неповноти чи невчасності виплати заробітної плати.

ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві подала заяву про розгляд справи у відсутність її представника.

Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації своїх представників до суду не направило, про причини неявки не повідомило і письмових пояснень щодо позову та/або відзиву не надало.

11.05.2017 суд під головуванням судді Кириченко Н.О. постановив ухвалу про відкриття провадження у справі та призначення справи до судового розгляду на 22.05.2017.

22.05.2017 представник відповідача подав письмове клопотання про відкладення розгляду справи.

22.05.2017 суд постановив ухвалу про відкладення розгляду справи на 15.06.2017.

15.06.2017 представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, а представник відповідача - заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, у якій також виклав заперечення по суті позовних вимог, та письмові докази.

15.06.2017 суд оголосив перерву до 11.07.2017 для ознайомлення позивача з наданими відповідачем доказами.

11.07.2017 представник відповідача подав заяву про залучення письмових доказів.

11.07.2017 суд постановив ухвалу про витребування від відповідача копій колективних договорів за 2013-2016 рр. та оголосив перерву до 19.09.2017.

29.08.2017 від відповідача надійшли копії колективних договорів.

19.09.2017 суд розглянув клопотання представника позивача про витребування доказів та оголосив перерву до 27.09.2017.

26.09.2017 від відповідача надійшли копії документів.

27.09.2017 суд оголосив перерву до 06.10.2017 для ознайомлення позивача з наданими відповідачем доказами.

06.10.2017 представник позивача подав клопотання про поновлення строку звернення до суду та заяву про збільшення позовних вимог, у зв'язку з чим суд оголосив перерву до 17.11.2017.

28.11.2017 у зв'язку з відстороненням судді Кириченко Н.О. від здійснення правосуддя справу передано в провадження судді Шклянки М.П.

28.02.2018 від відповідача надійшли письмові заперечення на позов разом з додатками - копіями табелів обліку використання робочого часу, журналів реєстрації вхідної кореспонденції, наказів, акту перевірки використання кошів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

05.03.2018 представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог.

05.03.2018 суд постановив ухвалу (протокольну) про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, у зв'язку з чим замінив засідання з розгляду справи по суті підготовчим засіданням та відклав підготовче засідання на 15.05.2018.

11.05.2018 представник позивача подав відповідь на відзив та на заяву про збільшення позовних вимог.

15.05.2018 представник відповідача подав клопотання про відкладення підготовчого засідання.

15.05.2018 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 21.06.2018.

06.06.2018 представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив та заяву про збільшення позовних вимог.

21.06.2018 представник відповідача подав заяву про залучення доказів.

06.07.2018 у зв'язку зі звільненням судді Шклянки М.П. справу передано в провадження судді Трусової Т.О.

06.07.2018 представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог.

В судовому засіданні 31.07.2018 суд залишив без розгляду заяви відповідача про залучення доказів, відмовив у прийнятті заяви позивача про збільшення позовних вимог розцінивши її як таку, що містить зміну підстав і предмету позову, зобов'язав позивача уточнити позовні вимоги, зобов'язав відповідача надати довідку про середню заробітну плату позивача та відклав розгляд справи на 22.10.2018.

13.08.2018 представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог.

14.08.2018 представник відповідача подав довідку про середню заробітну плату позивача.

22.10.2018 представник позивача подав клопотання про виправлення технічних помилок у розрахунках позовних вимог, у зв'язку з чим суд відклав розгляд справи на 07.11.2018.

02.11.2018 представник відповідача подав заперечення на заяву про уточнення позовних вимог та заяви про виклик свідків.

07.11.2018 суд розпочав розгляд справи по суті та оголосив перерву до 19.11.2018.

Заслухавши в судовому засіданні представників сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ДП Укртехніформ засновано на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства освіти і науки України і є правонаступником Київського державного центру науково-технічної і економічної інформації (КиївЦНТЕІ).

Метою діяльності підприємства є, зокрема, підтримка інноваційної діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності, сприяння залученню вітчизняних та іноземних інвестицій у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.

Підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності і самостійно несе відповідальність за наслідки своєї діяльності в межах належного йому на праві господарського відання майна (т. 1 а.с. 45-59).

Наказом директора КиївЦНТЕІ від 01.03.2004 № 12-к ОСОБА_2 було прийнято на роботу на посаду заступника керівника національного інформаційного центру зі співробітництва з Європейським Союзом у сфері науки і технологій (Інформцентру ЄС) з посадовим окладом згідно штатного розкладу (т. 1 а.с. 61).

Згідно з наказом від 03.08.2015 № 27 до штатного розпису підприємства були внесені зміни, відповідно до яких посаду заступника керівника з посадовим окладом 1500 грн. було скорочено та введено посаду заступника директора з міжнародного співробітництва з таким же посадовим окладом (т. 1 а.с. 99).

Наказом від 03.08.2015 № 24/1-К позивача за його згодою переведено на посаду заступника директора з міжнародного співробітництва (т. 2 а.с. 29).

Колективним договором, укладеним між адміністрацією та трудовим колективом ДП Укртехніформ , який був чинний в оспорюваний період (т. 1 а.с. 126-135), передбачено, що за заявами працівників адміністрація вправі встановлювати неповний робочий день або неповний робочий тиждень з оплатою пропорційно відпрацьованому часу (Розділ 5, пункт 5.1.3.).

Починаючи з 31.01.2014 керівником ДП Укртехніформ щомісячно видавались накази про встановлення низці працівників підприємства, в тому числі і ОСОБА_2, неповного робочого тижня: в перший місяць (лютий 2014 р.) - на умовах відпрацювання 0,5 тривалості денної норми робочого часу, а з 01.03.2014 - 0,2 тривалості денної норми робочого часу (т. 3 а.с. 6-28; т. 1 а.с. 63-96).

На підставі вищевказаних наказів ОСОБА_2 нараховувалась та виплачувалась заробітна плата пропорційно відпрацьованому часу, що становило 1/5 частину його посадового окладу.

На обґрунтування вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі позивач посилається, зокрема, на те, що до моменту звільнення він працював повний 8-годинний робочий день у відповідності до правил трудового розпорядку, заяв про встановлення неповного робочого часу він не подавав, із відповідними наказами його не ознайомлювали.

Проте ці доводи позивача суд вважає необґрунтованими і такими, що суперечать встановленим обставинам та законодавчим положенням.

Так, відповідно до положень статті 94 Кодексу законів про працю України та статті 1 Закону України Про заробітну плату заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 32 Кодексу законів про працю України передбачено, що у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці- систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів, найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Отже накази про встановлення неповного робочого часу за своєю юридичною природою є наказами про зміну істотних умов праці.

Судом встановлено, що ні позивачем, ні іншими працівниками відповідача, вказані накази не оскаржувались і у встановленому законом порядку не скасовувались, а відтак вони є чинними і відповідач обґрунтовано нараховував позивачу заробітну плату пропорційно відпрацьованому часу.

До того ж факт роботи позивача на умовах відпрацювання 0,2 тривалості денної норми робочого часу підтверджується наданими відповідачем табелями обліку використання робочого часу та звітами автоматизованої системи контролю підприємства (т. 1 а.с. 103, 104, 105, 106, 107, 108, 109, 110, 111, 112, 113, 114, 115, 116, 117, т. 2 а.с. 43-45).

Представник відповідача ОСОБА_4, будучи допитаним під присягою як свідок, пояснив, що у 2014 р. у зв'язку з нестачею коштів на заробітну плату усі працівники підприємства були переведені на неповний робочий тиждень. Тоді усі співробітники, в тому числі позивач і свідок, подавали відповідні заяви, однак документально це підтвердити відповідач не може у зв'язку з втратою частини документів. Контроль робочого часу на підприємстві здійснювався автоматизованою системою. За магнітними картками, які були у кожного працівника, фіксувався час перебування на робочому місці. З 2014 р. і до звільнення позивач працював у такому режимі і жодних претензій з цього приводу не заявляв. 29.04.2016 свідка було призначено в.о. директора, а 05.05. до цього звернувся позивач з питанням щодо суми коштів, які залишились на рахунках грантових угод. Коли він назвав суму - 1,5 тис. євро, позивач став говорити, що кошти були використані неправильно, і він не хоче більше працювати і відповідати за це. Через кілька годин надійшла заява позивача про звільнення. 10.05. він видав наказ про створення комісії для передачі справ, але позивач на роботу так і не з'явився, на дзвінки не відповідав, а тому наказ відправили на його електронну пошту. Оригінали грантових угод і короткі звіти про їх виконання 12.05. принесла ОСОБА_6, яка працювала з позивачем. Комісія не завершила свою роботу, але він не міг більше тримати позивача і 19.05.2016 видав наказ про його звільнення. 23.05.2016 з'явився позивач, якому було доведено до відома наказ про звільнення. На його прохання позивач пообіцяв допомогти скласти фінальні звіти по грантовим угодам, але обіцянки не дотримався. Це було останнє з'явлення позивача на роботі. В подальшому позивач не звертався до відповідача з будь-якими заявами чи скаргами і не висував жодних претензій, зокрема з приводу невиплати заробітної плати та інших належних йому сум.

Згідно положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, проте позивачем не наданожодних доказів, які б підтверджували, що з 01.02.2014 він працював в режимі повного робочого тижня.

Та обставина, що понад два роки позивачу щомісяця нараховувалась і виплачувалась лише 1/5 частина визначеного штатним розписомпосадового окладу (т. 1 а.с. 98, 163-177), дає підстави вважати, що він знав про зміну істотних умов його праці і погоджувався працювати на таких умовах.

Судом встановлено, що окрім окладу позивачу також виплачувались суми, джерелом походження яких були кошти, отримані за грантовими угодами № 611063 EAST-HORIZON та № 609531 NoGAP , що сторонами не оспорюється та підтверджується наказами керівника відповідача та відомостями розподілу заробітної плати (т. 1 а.с. 195-204, 178-194).

Водночас у колективних договорах ДП Укртехніформ виплати за грантовими угодами не віднесені до доплат та надбавок до посадових окладів працівників.

Даючи оцінку доводам позивача про те, що виплати за грантовими угодами відповідач повинен був враховувати при нарахуванні йому сум відпускних та лікарняних, суд керується положеннями Закону України Про оплату праці в редакції, яка була чинною у спірний період.

Так, відповідно до статті 2 цього Закону структура заробітної плати включає в себе основну заробітну плату, додаткову заробітну плату та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає надбавки? гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно статті 4 Закону України Про оплату праці джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

У зв'язку з набранням 16.01.2016 чинності Закону України Про наукову і науково-технічну діяльність частину 3 статті 2 та частину 2 статті 4 Закону України Про оплату праці було доповнено нормою щодо включення до структури заробітної плати (до заохочувальних та компенсаційних виплат) виплат в рамках грантів.

Аналіз наведених законодавчих норм дає підстави для висновку, що до 16.01.2016 виплати в рамках грантів не визначались як джерело коштів на оплату праці і не входили до структури заробітної плати, а відтак з урахуванням правила зворотної дії законів у часі (стаття 58 Конституції України), суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що позивач безпідставно врахував отримані ним до вказаної дати виплати за грантовими угодами при обчисленні свого середнього заробітку і подальших розрахунків сум відпускних та лікарняних.

До того ж позивач при обчисленні середнього заробітку і подальших розрахунків безпідставно врахував і інші виплати, які ніколи не входили і на цей час не входять до структури заробітної плати, а саме лікарняні та витрати на відрядження.

05.05.2016 ОСОБА_2 звернувся до в.о. директора ДП Укртехніформ із заявою про звільнення його з роботи з 07.05.2016 (т. 1 а.с. 121). Підставою звільнення позивач зазначив невиконання умов колективного договору.

Відповідно до наказу ДП Укртехніформ від 10.05.2016 № 15 на підприємстві було створено комісію з прийому-передачі виконаних робіт за грантовими угодами та визначений термін здачі позивачем посади до 17.05.2016, про що позивач був повідомлений шляхом направлення вказаного наказу на його електронну пошту (т. 1 а.с. 118, 120).

17.05.2016 бухгалтерією відповідача проведено перевірку нарахувань позивачу заробітної плати, за результатами якої виявлено помилки при нарахуванні лікарняних за лютий, вересень та жовтень 2015 р., у зв'язку з чим було видано наказ № 18 про проведення перерахунку нарахованих позивачу сум лікарняних (т. 1 а.с. 100, 101).

Наказом від 19.05.2016 № 18-К позивача звільнено з роботи з 19.05.2016 за власним бажанням згідно статті 38 Кодексу законів про працю України (т. 1 а.с. 62).

Частиною 3 зазначеної норми передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Водночас зміст та формулювання наказу про звільнення позивача з роботи свідчить про те, що його було звільнено з роботи на загальних підставах, а не у зв'язку з невиконанням власником умов колективного договору.

23.05.2016 позивач ознайомився з наказом про звільнення, поставивши на ньому свій підпис без будь-яких зауважень і застережень, підстави звільнення він не оскаржував і не оскаржує.

Отже на підставі викладених у заявах по суті справи аргументів і оцінки наданих сторонами доказів суд дійшов висновку про необґрунтованість і недоведеність вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі, заборгованості з оплати лікарняних та відпусток.

Згідно статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За приписом зазначеної норми при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до статті 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки…

Аналогічна норма міститься і в статті24 Закону України Про відпустки .

Наказом про звільнення позивача з роботи на бухгалтера ДП Укртехніформ було покладено обов'язок провести з позивачем остаточний розрахунок та виплатити компенсацію за 32 дні невикористаної відпустки за період з роботи з 28.02.2015 по день звільнення.

Судом встановлено, що відповідач ні в день звільнення, ні пізніше, не провів з позивачем остаточний розрахунок, зокрема, не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.

З наданих відповідачем бухгалтерських довідок вбачається, що підставою для невиплати позивачу при звільненні належних йому сум стало виявлення переплат лікарняних за лютий і вересень 2015 р. в сумах 38,02 грн. і 25,59 грн., відповідно, та переплата коштів в листопаді 2015 р. в сумі 5 162,79 грн., розмір якої станом на кінець квітня 2016 р. становив 3838,54 грн. (т. 1 а.с. 102, 97).

Водночас бухгалтерські довідки не є достатніми доказами існування у позивача заборгованості перед відповідачем та законності її утримання, а інших доказів на підтвердження наведеної обставини суду не надано.

Відповідно до статті6 Закону України Про відпустки щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відраховується з дня укладення трудового договору.

Згідно умов колективних договорів ДП Укртехніформ тривалість основної щорічної відпустки для працівників підприємства становить 24 календарних дні (пункти 5.1.4., 6.7.2.), а відтак ствердження позивача про те, що він мав право на 28-денну відпустку, є безпідставними.

Відповідно до наказів відповідача в період з 2012 р. і по день звільнення позивачу надавались такі відпустки: з 23.07. по 19.08.2012 (28 календарних днів); з 22.07.по 07.08.2013 (17 календарних днів); з 28.07.2014 по 25.08.2014 (28 календарних днів); з 26.08.2014 по 27.08.2014 (2 календарні дні) (т. 1 а.с. 122, 123, т. 2 а.с. 33-40).

Жодних доказів, які б спростовували факт надання та використання позивачем вищевказаних відпусток, суду не надано.

Отже при звільненні позивач мав отримати грошову компенсацію за 30 днів невикористаної відпустки, а не за 47 днів як зазначає позивач в останньому розрахунку.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок обчислення середньої заробітної плати), обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Нарахування компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях, провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки (пункт 7 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати).

З огляду на вказане суд приймає до уваги надану відповідачем довідку-розрахунок, відповідно до якої сукупний розмір заробітної плати, отриманої позивачем за останні 12 календарних місяців роботи, що передують звільненню (за період з травня 2015 р. по квітень 2016 р.), становить 23415,67 грн. (т. 3 а.с. 79).

Кількість календарних днів (без святкових) у вказаному періоді становила 356, а відтак середній (середньоденний) розмір заробітної плати позивача становить 65,77 грн. (23415,67/356).

З урахуванням 30 днів невикористаної відпустки сума грошової компенсації, яку відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу у день звільнення, складає 1 973,10 грн. (65,77 х 30).

Отже зважаючи на ненадання відповідачем належних і допустимих доказів, які б підтверджували законність утримання з позивача належних йому при звільненні сум, суд вважає обґрунтованими ствердження позивача про порушення відповідачем вимог трудового законодавства щодо проведення з ним повного розрахунку при звільненні.

За приписом частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до пункту 2 розділу IІ Порядку обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Оскільки подією, з якою пов'язана виплата позивачу коштів, є його звільнення у травні 2016 р., при обчисленні середньомісячної заробітної плати варто виходити з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували цій події - за березень та за квітень 2016 р.

За ці два місяці позивач отримав заробітну плату у розмірі 600 грн., а фактично відпрацьовано робочих днів за цей період - 43, а відтак розмір середньоденного заробітку, який підлягає застосуванню при обчисленні компенсації в порядку статті 117 Кодексу законів про працю України, становить 13,95 грн. (т. 3 а.с. 80).

Разом з тим при вирішенні вимог про стягнення сум, які належали позивачу при звільненні, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд керується положеннями частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України, яка встановлює, що працівник може звернутися до суду з заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Позиція суду ґрунтується на офіційному тлумаченні положень статті 233 Кодексу законів про працю України, дана у рішенні Конституційного суду України від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 У вказаному рішенні Конституційний суд України визначив, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним не розрахувався.

Позивач дізнався про те, що відповідач з ним не розрахувався, у день ознайомлення з наказом про звільнення - 23.05.2016, а з даним позовом він звернувся до суду лише 12.04.2017, тобто зі значним пропуском встановленого законом тримісячного строку.

З клопотанням про поновлення установленого статтею 233 Кодексу законів про працю України строку в частині вимог про стягнення сум, які належали позивачу при звільненні, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач не звертався і доказів поважності його пропущення не надав.

Відтак суд, визнаючи обґрунтованість вимог ОСОБА_2 в частині про стягнення сум, які належали йому при звільненні, та середнього заробітку за час затримки розрахунку, відмовляє у позові у зв'язку з пропуском встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України тримісячного строку звернення до суду.

Оскільки вимоги про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати та відсотків за користування чужими грошовими коштами є похідними від інших вимог, підстави для їх задоволення також відсутні.

Варто також зазначити, що положення статті 1214 ЦК України, на які позивач посилається як на підставу вимог про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами, на спірні правовідносини не поширюються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Державного підприємства Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України про стягнення заборгованості по заробітній платі, з оплати лікарняних, відпусток, компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: