Постанова

від 04.09.2019 по справі 753/6784/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e -mail : inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 753/2609/18

Головуючий у суді І інстанції - Трусова Т.О.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/9152/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Владімірової О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України про стягнення заборгованості по заробітній платі, з оплати лікарняних, відпусток, компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відсотків за користування чужими грошовими коштами,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України про стягнення заборгованості по заробітній платі, з оплати лікарняних, відпусток, компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги мотивовано тим, що з 01 березня 2004 року він працював в ДП Укртехніформ на посаді заступника керівника. Структура його заробітної плати складалась з основної заробітної плати (окладу) та додаткової заробітної плати. Посадовий оклад визначався штатним розписом, фінансувався за рахунок коштів державного бюджету і станом на 01 січня 2015 року становив 1500 грн. Розмір додаткової заробітної плати визначався на проектній основі та фінансувався за рахунок грантів науково-технічних програм Європейської комісії.

З 2015 року відповідач став виплачувати основну заробітну плату з затримками, а тому він подав заяву про звільнення його з роботи з 05 травня 2016 року у зв`язку з невиконанням відповідачем умов колективного договору. Всупереч вимог статті 116 Кодексу законів про працю України відповідач видав йому трудову книжку лише 19 травня 2016 року, а при звільненні не виплатив йому усі належні суми, а саме: заробітну плату в сумі 16396,22 грн.; заборгованість з оплати лікарняного за період з 28 вересня 2015 року по 30 вересня 2015 року в сумі 1233,25 грн.; заборгованість з оплати лікарняного за період з 22 вересня 2016 року по 24 вересня 2016 року в сумі 1007,19 грн.; грошову компенсацію за 57 днів невикористаної щорічної відпустки в сумі 16086,33 грн.

Разом з тим, позивач просить суд також стягнути з відповідача на його користь компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, середній заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представником ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Посилання суду першої інстанції на пропуск заявником строків звернення до суду визначених ст. 233 КЗпП України як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог вважає необґрунтованим, оскільки вимоги щодо стягнення заробітної плати, грошової компенсації за невикористані відпустки підлягають задоволенню без обмеження строками звернення. У зв`язку з чим також підлягають стягненню і кошти за затримку розрахунку при звільненні.

Окрім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції допущено невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та порушено норми процесуального та матеріального права. Враховуючи вищевикладене, апелянт просив частково скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Відповідач у справі Державне підприємство Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України в особі виконуючого обов`язки директора вказаного підприємства Кочеткова В.М., подало відзив на зазначену апеляційну скаргу, в якій просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги відповідач зазначив, що позивач у справі, подаючи заяву про звільнення, ніяких претензій щодо неправильного нарахування йому заробітної плати за час його роботи на підприємстві чи обрахування часу його роботи не висловлював. При отримання наказу про звільнення 19 травня 2016 року погодився із з ним та викладеними в ньому обставинах, підписавши його.

Крім того між ним ( ОСОБА_3 ) як керівником установи та позивачем була розмова щодо наявної в позивача заборгованості перед підприємством у зв`язку з помилковою переплатою йому лікарняних в лютому та вересні 2015 роках, тому підприємство йому і не виплачувало заробітну плату за травень 2016 року та компенсацію за 30 днів не використаної відпустки. Також вважає, що судом обґрунтовано враховано пропуск строку звернення до суду як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з чим просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

При апеляційному розгляді справи представник апелянта ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі та просила її задовольнити, посилаючись на незаконність застосування судом першої інстанції строків давності при зверненні позивача як працівника за захистом своїх порушених права на оплату праці, стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та коштів за затримку розрахунку. При цьому вважала, що відповідачем у справі неправильно нараховано середньоденний заробіток позивача без врахуванням доплат отриманих за грантами, який був виплачений в березні 2016 року, а також вважає, що позивач мав право на оплату праці за повний робочий день, оскільки заяв- погоджень на зменшення робочого часу він не подавав, а тому накази, які подані відповідачем є незаконними.

Представник відповідача у справі ОСОБА_3 заперечив щодо доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, оскільки порушень норм чинного КЗпП України відповідач не допускав. При звільненні розрахунок не проводився в силу того, що позивачу було зайво виплачені кошти при нарахуванні лікарняних в 2015 році, що значно перевищують суму заробітної плати за травень 2016 року та компенсацію за 30 днів невикористаної відпустки. При ознайомленні 19 травня 2016 року з наказом про звільнення позивач погодився із вказаними обставинами та не висував ніяких претензій протягом року. Вважає рішення суду законим та обґрунтованим, просив залишити його без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Так, суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що ДП Укртехніформ засновано на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства освіти і науки України і є правонаступником Київського державного центру науково- технічної і економічної інформації (КиївЦНТЕІ).

Метою діяльності підприємства є, зокрема, підтримка інноваційної діяльності суб`єктів господарювання різних форм власності, сприяння залученню вітчизняних та іноземних інвестицій у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.

Підприємство є суб`єктом підприємницької діяльності і самостійно несе відповідальність за наслідки своєї діяльності в межах належного йому на праві господарського відання майна (т. 1 а.с. 45-59).

Наказом директора КиївЦНТЕІ № 12-к від 01 березня 2004 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду заступника керівника національного інформаційного центру зі співробітництва з Європейським Союзом у сфері науки і технологій (Інформцентру ЄС) з посадовим окладом згідно штатного розкладу (т. 1 а.с. 61).

Згідно з наказом від 03 серпня 2015 року № 27 до штатного розпису підприємства були внесені зміни, відповідно до яких посаду заступника керівника з посадовим окладом 1500 грн. було скорочено та введено посаду заступника директора з міжнародного співробітництва з таким же посадовим окладом (т. 1 а.с. 99).

Наказом від 03 серпня 2015 року № 24/1-К позивача за його згодою переведено на посаду заступника директора з міжнародного співробітництва (т.2 а.с. 29).

Колективним договором, укладеним між адміністрацією та трудовим колективом ДП Укртехніформ , який був чинний в оспорюваний період (т. 1 а.с. 126-135), передбачено, що за заявами працівників адміністрація вправі встановлювати неповний робочий день або неповний робочий тиждень з оплатою пропорційно відпрацьованому часу (Розділ 5, пункт 5.1.З.).

Починаючи з 31 січня 2014 року керівником ДП Укртехніформ щомісячно видавались накази про встановлення низці працівників підприємства, в тому числі і ОСОБА_1 , неповного робочого тижня: в перший місяць (лютий 2014 р.) - на умовах відпрацювання 0,5 тривалості денної норми робочого часу, а з 01 березня 2014 року - 0,2 тривалості денної норми робочого часу (т. 3 а.с. 6-28; т. 1 а.с. 63-96).

Факт роботи позивача на умовах відпрацювання 0,2 тривалості денної норми робочого часу підтверджується наданими відповідачем табелями обліку використання робочого часу та звітами автоматизованої системи контролю підприємства (т. 1 а.с. 103, 104, 105, 106, 107, 108, 109, 110, 111, 112, 113, 114, 115, 116, 117, т. 2 а.с. 43-45).

На підставі вищевказаних наказів ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась заробітна плата пропорційно відпрацьованому часу, що становило 1/5 частину його посадового окладу.

Судом встановлено, що окрім окладу позивачу також виплачувались суми, джерелом походження яких були кошти, отримані за грантовими угодами № 611063 EAST-HORIZON та № 609531 NoGAP , що сторонами не оспорюється та підтверджує наказами керівника підприємства ті відомостями розподілу заробітної плати (т. 1 а.с. 195-204, 178-194).

Водночас у колективних договорах ДП Укртехніформ виплати за грантовими угодами не віднесені до доплат та надбавок до посадових окладів працівників.

Також суд першої інстанції встановив, що 05 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до в.о. директора ДП Укртехніформ із заявою про звільнення його з роботи з 07 травня 2016 року (т. 1 а.с. 121). Підставою звільнення позивач зазначив невиконання умов колективного договору.

Відповідно до наказу ДП Укртехніформ № 15 від 10 травня 2016 року на підприємстві було створено комісію з прийому-передачі виконаних робіт за грантовими угодами та визначений термін здачі позивачем посади до 17 травня 2016 року, про що позивач був повідомлений шляхом направлення вказаного наказу на його електронну пошту (т. 1 а.с. 118, 120).

17 травня 2016 року бухгалтерією підприємства проведено перевірку нарахувань позивачу заробітної плати, за результатами якої виявлено помилки при нарахуванні лікарняних за лютий, вересень та жовтень 2015 р., у зв`язку з чим було видано наказ № 18 про проведення перерахунку нарахованих позивачу сум лікарняних (т. 1 а.с. 100, 101).

Наказом від 19 травня 2016 року № 18-К позивача звільнено з роботи з 19 травня 2016 року за власним бажанням згідно статті 38 Кодексу законів про працю України (т. 1 а.с. 62).

23 травня 2016 року позивач ознайомився з наказом про звільнення, поставивши на ньому свій підпис без будь-яких зауважень і застережень, підстави звільнення він не оскаржував і не оскаржує.

Наказом про звільнення позивача з роботи на бухгалтера ДП Укртехніформ було покладено обов`язок провести з позивачем остаточний розрахунок та виплатити компенсацію за 32 дні невикористаної відпустки за період з роботи з 28.02.2015 по день звільнення.

Судом встановлено, що відповідач ні в день звільнення, ні пізніше, не провів з позивачем остаточний розрахунок, зокрема, не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.

З наданих відповідачем бухгалтерських довідок вбачається, що підставою для невиплати позивачу при звільненні належних йому сум стало виявлення переплат лікарняних за лютий і вересень 2015 р. в сумах 38,02 грн. і 25,59 грн., відповідно, та переплата коштів в листопаді 2015 р. в сумі 5 162,79 грн., розмір якої станом на кінець квітня 2016 р. становив 3838,54 грн. (т. 1 а.с. 102, 97).

Жодних доказів, які б спростовували факт надання та використання позивачем вищевказаних відпусток, суду не надано.

З огляду на вказане суд першої інстанції з врахуванням положень статті 6 Закону України Про відпустки та ст. 116 КЗпП України прийшов до висновку, що відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу у день звільнення грошову компенсацію за 30 днів невикористаної відпустки в розмірі 1 973,10 грн. (65,77 х 30).

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтував свій висновок тим, що позовні вимоги в частині стягнення сум, які належали йому при звільненні та середнього заробітку за час затримку розрахунку є обґрунтованими, однак позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду за захистом порушеного права, що визначений статтею 233 Кодексу законів про працю України у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Так, відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтями 116, 117 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України).

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України "Про оплату праці".

Стаття 2 Закону України "Про оплату праці" у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Згідно з пунктом 2.2.12 розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 компенсація за невикористану відпустку входить до фонду додаткової заробітної плати.

Відповідно до статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Аналогічна норма міститься у статті 24 Закону України "Про відпустки", згідно якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

З аналізу положень статті 24 Закону України "Про відпустки" та статей 47, 83 КЗпП України слідує, що грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку відноситься до сум, які належать до виплати працівникові при звільненні відповідно до вимог частини першої статті 116 КЗпП України.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що на час звільнення ОСОБА_1 мав право на грошову компенсацію за не використані відпустки тривалістю 30 днів, що підтверджується і матеріалами справи. Так, відповідно до наказів по ДП Укртехніформ в період з 2012 року і по день звільнення позивачу надавались такі відпустки: з 23 липня по 19 серпня 2012 року (28 календарних днів); з 22 липня по 07 серпня 2013 року (17 календарних днів); з 28 липня по 25 серпня 2014 року (28 календарних днів); з 26 по 27 серпня 2014 року (2 календарні дні) (т. 1 а.с. 122, 123, т. 2 а.с. 33-40). Згідно умов колективних договорів ДП Укртехніформ тривалість основної щорічної відпустки для працівників підприємства становить 24 календарних дні (пункти 5.1.4., 6.7.2.). Відповідно до довідки розрахунку середньомісячний заробіток ОСОБА_1 за період з 01 травня 2015 року по 30 квітня 2016 року складає 65,77 грн. (а.с. 79 т.3).

З врахуванням викладеного, суд першої інстанції правильно встановив суму невиплаченої грошової компенсації за 30 днів невикористаної відпустки в розмірі 1973,10 грн. (65,77 х 30).

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що позивачем у травні 2016 року відпрацьовано один робочий день - 5 травня 2016 року тривалістю 1.6 год., що підтверджується табелем обліку використання робочого часу за травень 2016 року та і довідкою - роз`ясненням до наказу №18-к від 19 травня 2016 року ( а.с. 97 , 103 т.1). Разом із тим, відповідачем в день звільнення не здійснено розрахунок з позивачем за вказаний робочий час.

Згідно до довідки № 3 від 13 серпня 2018 року, виданої відповідачем, середньоденний заробіток позивача складав 13.95 грн. (а.с.80 т.3)

Розмір середнього заробітку для врахування грошової компенсації за не використану відпустку та середньоденного заробітку для виплати заробітної плати за травень місяць та за час вимушеного прогулу відповідачем вірно визначено за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем у справі на день звільнення позивача 19 травня 2016 року підлягало сплаті грошова компенсація за 30 днів не використаної відпустки в розмірі 1973,10 грн. та 13,95 грн. заробітної плати за відпрацьований один день в травні 2016 року ( 5 травня 2016 року тривалістю 1.6 год).

Перевіряючи законність утримання відповідачем вказаних коштів з позивача без його згоди, колегія суддів враховує наступні положень норм матеріального права.

Так, згідно з частиною четвертою статті 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Невиплата позивачу заробітної плати та грошової компенсації за невикористану відпустку погіршує умови оплати праці працівника гарантовані статтею 24 Закону України "Про відпустки" та статтями 47, 83 КЗпП України.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що ОСОБА_1 згоди на утримання з нього вказаних коштів не давав.

Неправомірність дій відповідача щодо утримання вказаних грошових коштів врегульована також і ст. 1212, 1215 ЦК України .

Так, відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Разом із тим, статтею 1215 ЦК України встановлено випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Аналогічний висновок зробив і Верховний Суд України в постанові від 2 липня 2014 року у справі № 6-91цс14.

Згідно із пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" до лічильних (рахункових) помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо.

Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, що має місце по даній справі.

Так, із матеріалів справи вбачається, що грошові кошти за час перебування ОСОБА_1 на лікарняному в 2015 році були нараховані із врахування грантових доплат, що чинним законодавством не повинно бути враховано при здійсненні вказаних виплат, а тому вказана помилка є неправильним застосуванням законодавства, а не рахунковою помилкою працівника бухгалтерії відповідача, при цьому недобросовісності дії позивача не вбачається.

З врахуванням вище викладеного колегія суддів приходить до висновку про незаконність дій відповідача при звільненні, а саме неправомірності не проведення розрахунку при звільненні.

Щодо висновку суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду як підстав для відмови у задоволенні позову, то колегія суддів виходить з наступного.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оплату праці" структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат.

До останніх належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Тобто, компенсація за невикористану відпустку входить до структури заробітної плати.

До аналогічного висновку прийшов КЦС в складі ВС при розгляді 25 січня 2018 року цивільної справи № 483/69/16-ц.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку із статтями 117, 237-1 КЗпП України за статтею 47 КЗпП України в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Враховуючи те, що при звільненні позивача у день звільнення йому невиплачено заробітну плату та грошову компенсацію за невикористанні відпустки, то перебіг тримісячного строку не почався. Висновок суду першої інстанції в цій частині зводяться до неправильного розуміння норм про застосування позовної давності у трудових спорах, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухвалення нового судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача не виплаченої суми заробітної плати за травень 2016 року в сумі 13,95 грн, грошової компенсації за невикористану відпустку в розмірі 1973,10 грн. та відповідно до норм ст. 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Визначаючи розмір суми коштів, що підлягають стягненню за затримку розрахунку при звільненні колегія суддів враховує, що обов`язок відповідача здійснити вказаний розрахунок виник 19 травня 2016 року а останні уточнені вимоги позивача у вказаній справі були заявлені 10 серпня 2018 року (а.с.61 т.3), час затримки розрахунку становить 557 робочих днів а середньоденний заробіток 13,95 грн, тому розмір вказаної компенсації складає 7770,15 грн (557 х 13,95).

В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2018 року, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим .

Згідно до вимог ч.1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позивач у справі відповідно до вимог Закону України Про судовий збір то судові витрати по вказаній справі повинні бути відшкодовані державі за рахунок відповідача в розмірі 1600 грн, із яких 640 грн, судовий збір за подачу позову до суду першої інстанції та 960 грн за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 1,2 Закону України "Про оплату праці", ст. 24 Закону України "Про відпустки" та статей 47,83, КЗпП України , ст. 1215 ЦК України, ст. 268, 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати скасувати та ухвалити в цій частині постанову про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнути з Державного підприємства Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України ( юридична адреса 03150 м. Київ, вул. Антоновича, 180 код ЄДРПОУ 03056656) на користь ОСОБА_1 ( прож. АДРЕСА_1 НОКПП НОМЕР_2 ) невиплачену заробітну плату в сумі 13 гривень 95 копійок, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1973,10 грн. та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 7770,15 грн, а всього 9757 гривень 20 копійок, без урахуванням обов`язкових внесків та платежів.

Стягнути з Державного підприємства Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України ( юридична адреса 03150 м. Київ, вул. Антоновича, 180 код ЄДРПОУ 03056656) в дохід держави судовий збір в розмірі 1600 грн.

В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 5 вересня 2019 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц. Кашперська

В.О.Фінагеєв