Постанова

від 26.02.2019 по справі 915/641/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року м. ОдесаСправа № 915/641/18 Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді : Ярош А.І.

суддів: Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.,

секретар судового засідання Молодов В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.12.2018 року, суддя Алексєєв А.П., м. Миколаїв, повний текст складено 29.12.2018 року

у справі № 915/641/18

за позовом Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави

до відповідача - 1: Очаківської районної державної адміністрації

до відповідача - 2: Фізичної особи - підприємця Шендрик Світлани Михайлівни

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Чорноморської сільської ради

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору купівлі-продажу,

за участю представників учасників процесу :

від прокуратури - Коломійчук І.О., довіреність № 048039, дата видачі: 27.09.17;

від відповідача-1 - Камалєтдінова О.В., довіреність № 252/02-01/10, дата видачі: 06.02.19; Очаківської районної державної адміністрації;

Особисто Фізична особа - підприємець Шендрик С. М. - за паспортом,

від третьої особи - Лушников В.П., довіреність № 673/04.03, дата видачі: 02.11.18; Чорноморської сільської ради;

У червні 2018 року Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Очаківської районної державної адміністрації і Фізичної особи - підприємця Шендрик Світлани Михайлівни, в якій просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Очаківської районної державної адміністрації від 13.06.2017 року № 103, яким затверджено Звіт про експертну грошову оцінку та продаж земельної ділянки державної власності з кадастровим номером 4825184800:03:000:0892 Фізичній особі-підприємцю Шендрик С.М. для розташування об'єкту роздрібної торгівлі в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, Лагерна коса 20; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером 4825184800:03:000:0892, укладений 14.06.2017 року між Очаківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Шендрик С.М., який посвідчено приватним нотаріусом Очаківського районного нотаріального округу Миколаївської області 14.06.2017 року та зареєстровано в реєстрі за № 215, а також відшкодувати прокуратурі за рахунок відповідачів судові витрати.

Позовні вимоги мотивовано тим, що вищевказане розпорядження прийнято з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а укладений на його підставі договір - недійсним.

21.06.2018 року разом з позовною заявою заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 подано суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій заявник просив: накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 4825184800:03:000:0892 за адресою: Лагерна коса, 20, Чорноморська сільська рада Очаківського району Миколаївської області, та заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки; заборонити Шендрик Світлані Михайлівні вчиняти дії, спрямовані на зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 4825184800:03:000:0892, її поділу або об'єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22 червня 2018 року у справі №915/641/18, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.08.2018 року у справі № 915/641/18, заяву заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 про вжиття заходів забезпечення позову заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Очаківської районної державної адміністрації, фізичної особи - підприємця Шендрик Світлани Михайлівни - задоволено частково. Накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 4825184800:03:000:0892 за адресою: Лагерна коса, 20, Чорноморська сільська рада Очаківського району Миколаївської області, та заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки.

08.10.2018 року Фізична особа - підприємець Шендрик Світлана Михайлівна звернулась до Господарського суду Миколаївської області з заявою, в якій просила суд, зокрема, залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Чорноморську сільську раду Очаківського району Миколаївської області.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.10.2018 року у справі №915/641/18 залучено Чорноморську сільську раду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.12.2018 року у справі №915/641/18 (суддя Алексєєв А.П.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що прокурором не надано допустимих доказів порушення відповідачами вимог земельного та водного законодавства, не доведено викладені у позові обставини порушення з боку відповідачів вимог ст. ст. 59, 84 Земельного кодексу України та ст. ст. 85, 88 Водного кодексу України, як наслідок порушення інтересів держави у сфері земельних відносин.

Перший заступник прокурора Миколаївської області з рішенням суду не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення, просить суд скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.12.2018 року у справі № 915/641/18 та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Зазначає скаржник, що вказане судове рішення від 20.12.2018 ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 60, 62, 84, 128 ЗК України, ст.ст. 85, 88 ВК України, ст.ст. 73, 77, 86, 236, 237 ГПК України.

Скаржник вважає, що висновки суду стосовно того, що факт розташування земель у межах прибережної захисної смуги може бути підтверджений актами перевірок, приписами, протоколами про адміністративні правопорушення та постанови, складені посадовими особами органів Держгеокадастру та Держекоінспекції не лише не відповідають вимогам закону, а й не узгоджуються з визначеними ГПК України завданнями господарського судочинства.

На думку Першого заступника прокурора Миколаївської області, роздруківка з Публічної кадастрової карти , відповідно до якої відстань від урізу води Чорного моря до землі складає 156 м - є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом на підтвердження позовних вимог, а відповідачами і третьою особою не спростовано факт розташування спірної земельної ділянки у нормативно встановленій прибережній смузі Чорного моря.

Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води.

За доводами прокурора, факт розташування земель у межах прибережної захисної смуги може бути підтверджений невичерпним переліком доказів, а не лише матеріалами перевірок контролюючих органів.

Апелянт наголошує, що внаслідок прийняття спірного розпорядження та укладення на його підставі договору купівлі-продажу землі застосовано невірний механізм надання та одержання у приватну власність земельної ділянки прибережної захисної смуги, чим порушено інтереси держави у сфері земельних відносин.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 року у справі №915/641/18 відкрито апеляційне провадження у справі, призначено розгляд справи на 12.02.2019 року.

04.02.2019 року через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Фізичної особи - підприємця Шендрик Світлани Михайлівни, в якому відповідач-2 просить суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.12.2018 року у справі №915/641/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві відповідач-2 вказує на те, що при зверненні до суду прокурор не зазначив орган, уповноважений на здійснення функцій держави у спірних відносинах та не обґрунтував підстав для самостійного звернення до суду в інтересах держави. Також у відзиві вказано, що прокурором обрано помилково відповідний спосіб захисту порушеного права.

При цьому, прокурором не враховано, що відсутні негативні наслідки щодо державних, суспільних інтересів, які виникли (можуть виникнути) в результаті продажу у приватну власність відповідачу-2 спірної земельної ділянки.

07.02.2019 року від Очаківської районної державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-1 просить суд залишити рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.12.2018 року у справі №915/641/18 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві відповідач-1 зазначив, що відсутнє порушення суспільного інтересу, кошти від продажу земельної ділянки надійшли до сільського бюджету та використані в інтересах громади. Жодних порушень земельного і екологічного законодавства прокурором не виявлено та не підтверджено відповідними доказами.

07.02.2019 року від Чорноморської сільської ради надійшли пояснення щодо апеляційної скарги, в яких третя особа вказала, що рішення Господарського суду Миколаївської області є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга не спростовує вірних висновків суду.

У поясненнях зазначено з посиланням на практику Верховного Суду і Європейського суду з прав людини, що жоден громадянин не може нести відповідальність за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а також вказано, що прокурор не зазначив у чому саме полягає шкода державі.

Відзиви відповідачів і пояснення третьої особи судовою колегією долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні, в якому оголошувалась перерва за правилами ст. 216 ГПК України, присутні представники учасників справи підтримали свої доводи та заперечення з мотивів, що викладені письмово.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судовою колегією, 01.02.2002 року між Очаківською райдержадміністрацією та ФОП Шендрик С.М. укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0330 га для розташування об'єктів роздрібної торгівлі із земель запасу, що розташована на Лагерній косі Очаківського району Миколаївської області у тимчасове користування на 2 роки. (т.1 а.с. 87)

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію, Фізичну особу-підприємця Шендрик С.М. зареєстровано 07.12.2010 року (т.1 а.с.86)

03.02.2010 року Шендрик С.М. зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, магазин-кафетерій за адресою с.Чорноморка, Лагерна коса, 20 площею 92,6 кв.м. на підставі рішення виконкому Чорноморської сільської ради від 28.01.2010 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності САС №81008 (т.1 а.с.93-94) .

Розпорядженням Очаківської районної державної адміністрації від 13.06.2017 року № 103 затверджено звіт про експертну грошову оцінку та продаж земельної ділянки державної власності площею 0,0529 га за кадастровим номером 4825184800:03:000:0892 Фізичній особі-підприємцю Шендрик С.М. під розміщення об'єкту торгівлі в межах території Чорноморської сільської ради, Лагерна коса, 20, Очаківського району, Миколаївської області.

На підставі даного розпорядження між Очаківською районною державною адміністрацією (Продавець) та Фізичною особою-підприємцем Шендрик С.М. (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.06.2017 року, який посвідчено приватним нотаріусом Очаківського районного нотаріального округу Миколаївської області Корчемахою С.С. та зареєстровано в реєстрі за № 215, за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність покупця за плату земельну ділянку площею 0,0529 га за кадастровим номером 4825184800:03:000:0892, що знаходиться в межах території Чорноморської сільської ради, Лагерна коса, 20, Очаківського району, Миколаївської області, а Покупець зобов'язався прийняти і оплатити вартість земельної ділянки.

За актом приймання-передачі від 14.06.2017 року Очаківською районною державною адміністрацією було передано Шендрик С.М. вищевказану земельну ділянку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем-2 оплачено на користь Очаківської РДА 6000,00 грн. 09.02.2017 року за договором на оплату авансового внеску від 07.02.2017р., та 150230,00 грн. 15.06.2017 року згідно квитанцій на загальну суму 156230,00 грн. (т.1 а.с.96-97).

Фізичною особою-підприємцем Шендрик С.М. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.06.2017 року зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4825184800:03:000:0892 За, про що вчинено запис №21009501.

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4804378382018 від 02.02.2018 року вбачається, що спірна земельна ділянка за категорією земель відноситься до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; земельна ділянка використовується для розташування об'єкту роздрібної торгівлі - нежитлової будівлі магазину кафетерію; власник Шендрик Світлана Михайлівна; відомості про обмеження у використанні земельної ділянки не зареєстровані; державна реєстрація земельної ділянки здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 21.01.2016 року; дата державної реєстрації земельної ділянки - 27.02.2016 року.

Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 у позовній заяві вказує, що з роздруківки з Публічної кадастрової карти України вбачається, що приблизна відстань спірної земельної ділянки до урізу води Чорного моря становить 156 м, у зв'язку з чим вважає, що порушено вимоги законодавства при передачі (продажу) земельної ділянки у приватну власність відповідачу-2, оскільки відчуження у приватну власність земельної ділянки, яка розташована у межах прибережної захисної смуги Чорного моря приписам ст.ст.85, 88 Водного кодексу України та ст.ст.58, 60, 62, 122, 124 Земельного кодексу України, а отже порушує цивільні права та інтереси держави.

Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону і гарантується державою.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом ст. 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

За приписами ст. ст. 78, 80, 81 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Громадяни є суб'єктами права власності на землі приватної власності та набувають це право лише з підстав, передбачених законом, зокрема у разі безоплатної передачі ділянок із земель державної і комунальної власності. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Обмеженням цьому є пряма заборона законом передачі земель у приватну власність громадян.

Згідно зі ст. 58 Земельного кодексу України, ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать прибережні захисні смуги вздовж морів, річок та навколо водойм.

Так, положеннями ст. 59 Земельного кодексу України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Частиною 4 ст. 84 Земельного кодексу України визначено, що землі водного фонду взагалі не можуть передаватись в приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (ст. 60 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 88 Водного кодексу України).

Так, у відповідності до ст. 88 Водного кодексу України, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Так, згідно зі статтею 61 Земельного кодексу України, статтею 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Частиною 3 ст. 60 Земельного кодексу України встановлено, що розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних (ст. 62 Земельного кодексу України, ст. 90 Водного кодексу України).

Землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній або комунальній власності і можуть надаватись у передбаченому законом порядку лише у користування фізичних та юридичних осіб та лише для цілей, визначених земельним та водним законодавством (ст. ст. 59, 84 Земельного кодексу України, ст. ст. 85, 88 Водного кодексу України).

Прибережні захисні смуги (з установленою в них пляжною зоною) встановлюються за окремими проектами землеустрою, які є документами, що містять графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах.

При цьому, порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року №486 (далі - Порядок).

Зазначений Порядок встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них.

Відповідно до п. 5 Порядку розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.

Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держземагентства, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Згідно із п. 11 Порядку водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води.

Пунктом 2.9. Порядку визначено, що погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 року № 434 у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1999 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них" передбачено, що проекти водоохоронних зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держземагентства, і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Судом встановлено, що на замовлення відповідача-2, у 2016 році розроблялась технічна документація щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки в межах території Чорноморської сільради, яка погоджена начальником Управлінням Держгеокадастру в Очаківському районі Миколаївської області, затверджена розпорядженням Очаківської райдержадміністрації від 21.03.2016 року № 44, і яка не містить даних щодо розташування земельної ділянки у прибережній захисній смузі, обмежень (в тому числі водоохоронних) щодо користування нею і щодо можливості її продажу. У наданому суду прокурором витязі з Державного земельного кадастру від 02.02.2018 року також зазначено, що відомості про будь-які обмеження у використанні спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі не зареєстровані.

Рішенням Чорноморської сільської ради (15 сесія 1 скликання) від 14.12.2017 року № 2 затверджені Генеральний план села Чорноморка, план зонування території; згідно листа Чорноморського сільського голови від 03.10.2018 року № 577/04.03 на запит адвоката, об'єкт нерухомості - магазин-кафетерій по вул. Лагерна коса, 20, що належить Шендрик С.М., із земельною ділянкою перебуває у межах села Чорноморка Очаківського району Миколаївської області, визначених проектом землеустрою, який погоджений рішенням Чорноморської сільської ради від 03.08.2018 року № 2 (26 сесія 1 скликання), і в подальшому був узгоджений Очаківською райдержадміністрацією та затверджений рішенням Очаківської районної ради від 26.10.2018 року № 10.

З матеріалів справи вбачається, що також було погоджено загальний ситуаційний план зонування територій на Лагерній косі та схему детального планування розміщення об'єктів комплексу обслуговування загального користування на Лагерній косі.

Відповідно до ч. 6 ст. 88 Водного кодексу України, у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Згідно п. 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 486 від 08.05.1996 року, на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про неналежність та недостатність такого доказу, як роздруківка з Публічної кадастрової карти, для підтвердження розташування земельної ділянки відповідача-2 приблизно 156 метрів до урізу води, та, відповідно - саме у прибережній смузі.

Роздруківка з Публічної кадастрової карти України, а також графічні матеріали із землевпорядної документації, ситуаційний план розміщення земельної ділянки, на які посилається прокурор, не містять жодної інформації про те, яка сама віддаленість спірної земельної ділянки від урізу моря. (т.1 а.с.35, 36, 41)

Таким чином, посилання прокурора на те, що приблизна відстань до урізу води складає 156 метрів, що є меншим ніж законодавчо встановлений розмір прибережної захисної смуги, не може бути враховане в даному випадку, оскільки заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка розташована у прибережній захисній зоні.

Статтею 60 Земельного кодексу України встановлено, що розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Як встановлено судовою колегією, рішенням Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області від 14.12.2017 року №2 затверджено містобудівну документацію Генеральний план с. Чорноморка Очаківського району Миколаївської області загальною площею 3650 га; проте, проект землеустрою щодо визначення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги в межах села Чорноморка не затверджений.

Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що фактичний розмір межі прибережної захисної смуги визначено нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлено законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, розташованих у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 Земельного кодексу України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, а також у постановах Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15, від 01.07.2015 у справі № 6-184цс15.

Разом з тим, надаючи оцінку укладеному договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для визнання його недійсним, з огляду на наступне.

Крім того, згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Правомірність втручання в мирне право особи володіти майном необхідно оцінювати за такими критеріями: 1) законність; 2) чи переслідує воно "суспільний" (публічний) інтерес; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Якщо хоч одного критерію не додержано - є порушення статті 1 Першого протоколу.

Рішенням Європейського суду з права людини "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" від 24.06.2003 року №44277/98 встановлено, що, згідно з усталеною практикою Суду при здійсненні будь-якого втручання має забезпечуватися справедливий баланс між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідної особи.

Вимога забезпечення такого балансу знаходить своє відображення у всій структурі статті 1 Першого протоколу, включно з її другою частиною. Отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями.

Уряд наголошував у цій справі на важливості дотримання принципу ultra vires, який служить гарантією проти зловживань владою з боку місцевих та інших заснованих за законодавством органів, не дозволяючи їм виходити за межі своєї компетенції, передбаченої національним законом.

Отже, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції", тому визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Відповідно до другого речення ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб'єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 року у справі Трегубенко проти України вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний "inter alia", інтерес суспільства та умови, передбачені законом.

Більш того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності.

Справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний і надмірний тягар.

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

З матеріалів справи вбачається, що Фізична особа-підприємець Шендрик С.М. є власником магазину, який збудовано за її замовленням, спірною земельною ділянкою , на якій розташований магазин, користується з 2002 року без заперечень з боку органів державної влади та місцевого самоврядування; крім того, належних та допустимих доказів віднесення спірної земельної ділянки, наданій їй у власність, до земель прибережних захисних смуг матеріали справи не містять.

При цьому, прокурором не було зазначено конкретних підстав того, в чому саме полягає шкода державі або громаді, завдана спірним рішенням та укладеним договором купівлі-продажу, оскільки: грошові кошти за земельну ділянку сплачені державі - Очаківській районній державній адміністрації, земельна ділянка використовується для обслуговування магазину, магазин слугує підвищенню рівня торгівельного обслуговування на відповідній території, а також яким чином буде змінено наявну ситуацію в бік державних (суспільних) інтересів щодо використання земельної ділянки в разі задоволення позовних вимог.

Окрім цього, прокурором не надано жодних доказів того, що діяльність відповідача-2 - не забезпечує збереження водного фонду або веде до знищення водних ресурсів, що на вказаній земельній ділянці можливо встановити інженерні захисні споруди для захисту від берегоруйнування, підтоплення, захисту флори, фауни.

Доведення вказаних обставин має суттєве значення для позбавлення особи права мирно володіти своїм майном, так як згідно з вимогами ч. 3 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В даному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи, застосовуючи принцип "справедливого балансу" між суспільними та приватними інтересами, судова колегія дійшла висновку, що, при оформленні відповідних правовідносин, прокурором не було доведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції спричинення такими діями шкоди ані державі, ані територіальній громаді.

З огляду на що, судова колегія доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо правомірності звернення до суду з відповідним позовом, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005 року, заява № 61517/00, п. 27).

Водночас є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009 року, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Ураховуючи викладене, зважаючи на роль прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до ч. 1, абз. 1 ч. 3 та абз. 1 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.

У Рішенні від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Аналіз положень ч.ч. 3- 5 ст. 53 ГПК України у взаємозв'язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Апеляційний господарський суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 року у справі № 924/1237/17).

Підстави представництва прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

В даному випадку матеріалами справи не доведено, що звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання передачі в приватну власність земельної ділянки, що перебуває під особливою охороною держави, а також не доведено, що порушено суспільний інтерес, тому судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, судова колегія доходить висновку про те, що наведені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення, оскільки оскаржуване рішення містить висновки, які визнаються судовою колегією законними та обґрунтованими.

Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.12.2018 року у справі №915/641/18 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області - без задоволення.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, судовий збір за апеляційний перегляд рішення покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п1 ч.1 ст.275, ст. 276, 282, 287-288 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.12.2018 року у справі №915/641/18 залишити без змін.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписаний 06.03.2019 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя Н.М. Принцевська

Суддя Я. Ф. Савицький