Постанова

від 27.02.2019 по справі 910/13048/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2019 р. Справа№ 910/13048/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Ручка О.А. довіреність № КВ№764058 від 04.01.2019 року;

від відповідача: Шевченко В.І. довіреність № КВ№287172 від 23.04.2018 року,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіс Софт" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2018 року( дата підписання повного тексту 08.10.2018 року)

у справі № 910/13048/17 (суддя: Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАККОН"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіс Софт"

про про стягнення 528 486,70 грн.

Встановив

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАККОН" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіс Софт" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 528 486,70 грн.

Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з виконання робіт за договором на виконання робіт №СФ0012 від 21.06.2016 року, внаслідок чого позивачем заявлено вимогу про повернення передоплати за 4 та 5 етапи робіт та стягнення штрафу за затримку строків виконання робіт.

Господарський суд міста Києва частково задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МАККОН" своїм рішенням від 03.10.2018 року (повний текст складено 08.10.2018 року) та присудив до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіс Софт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАККОН" заборгованість у розмірі 143 472,00 грн, штраф у розмірі 20 192,24 грн, в іншій частині позовних вимог - відмовив.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітіс Софт" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі в частині задоволення вимог та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про призначення повторної судової експертизи у Науково-дослідному центрі судової експертизи з питань інтелектуальної власності, з тих підстав, що стороною не було надано доказів проведення експертною установою такого виду експертиз.

Також, скаржник вказав, що висновок суду першої інстанції про те, що позивачем на рахунок відповідача були перераховані грошові кошти у розмірі 627847,92 грн за договором №СФ0012 від 21.06.2016 року і що вказані кошти є передплатою, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки сума перерахованих коштів за договором №СФ0012 становила 496636,80 грн.

Крім того, скаржник вказав, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не врахував, що зі сторони замовника Товариства з обмеженою відповідальністю Маккон були допущені порушення грошових зобов'язань, що мало наслідком затримку строків виконання робіт виконавцем. Внаслідок несвоєчасної оплати вартості робіт за сторони позивача, строки виконання робіт змінилися на період прострочення.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2018 року справу № 910/13048/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Чорногуз М.Г.

Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіс Софт" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2018 року у справі № 910/13048/17 залишив без руху своєю ухвалою від 13.11.2018 року.

Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у встановленому розмірі згідно з чинним законодавством.

Північний апеляційний господарський суд відкрив провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіс Софт" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2018 року у справі № 910/13048/17 та призначив розгляд справи на 23.01.2019 року своєю ухвалою від 13.12.2018 року.

У зв'язку з перебуванням судді Суліма В.В., 23.01.2019 року на засіданні експертної ради Департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації та ліцензування, розгляд справи № 910/13048/18 призначений на 23.01.2019 року не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 року призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіс Софт" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2018 у справі № 910/13048/17 на 27.02.2019 року.

Через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від представника відповідача надійшло клопотання про призначення повторної судової компютерно-технічної експертизи із питань визначених в ухвалі Господарського суду міста Києва від 23.10.52017 року, проведення якої доучити Науково-дослідному центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності, яке не підлягає задоволенню як необґрунтоване та безпідставне.

Відмовляючи в задоволенні клопотанні, Північний апеляційний господарський суд звертає увагу та те, що скаржником не вказано які саме належні обставини вказують на необхідність та можливість проведення повторної експертизи, враховуючи висновки попередньої експертизи, а матеріали справи місять достатньо відповідних доказів для винесення правомірного рішення.

Крім того, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Отже, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.

Так, клопотання скаржника про призначення судової експертизи відхиляється судом апеляційної інстанції, оскільки її призначення призведе лише до затягування розгляду справи, що є неприпустимим.

27.02.2019 року у судовому засіданні скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, просив їх задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду першої інстанції залишити без змін а скаргу без задоволення.

Крім того, позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що позивач не прострочував своїх зобов'язань, щодо передоплати відповідно до договору, а твердження наведені в апеляційній скарзі про те, що відсутні підстави для застосування штрафу за п. 8.3 договору - не підтверджуються обставинами справи та доказами.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2018 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіс Софт" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 21.06.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАККОН" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіс Софт" був укладений договір на виконання робіт №СФ0012 (далі - договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати роботи з налаштування (автоматизації) інформаційної системи підприємства замовника (роботи) на платформі " 1С:Підприємство 8. Управління виробничим підприємством для України" (продукт).

Згідно п. 1.3 договору, перелік робіт, строки їх виконання та вартість вказані в додатку №2 до даного договору та є його невід'ємною частиною.

За змістом п. 4.2 договору по завершенню кожного етапу робіт виконавець надає замовнику для затвердження акт здачі-приймання на обсяг фактично виконаних робіт.

Згідно з п. 5.1 договору загальна договірна вартість робіт за даним договором складає 465 104,00 грн. без ПДВ, що відповідає 16 400,00 Євро за офіційним курсом НБУ на 12.06.2015 року, крім того ПДВ 20% 93 020,80 грн, а всього 558 124,80 грн.

Відповідно до п. 5.2 договору порядок розрахунків за роботи наступний:

- замовник виконує 70% передоплату вартості робіт відповідного етапу, передбаченого додатком №2, протягом 5 банківських днів з моменту підписання договору (п. 5.2.1);

- остаточний розрахунок за виконані роботи замовник здійснює протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт по відповідному етапу.

Додатком №2 до договору сторони погодили перелік етапів робіт, їх вартість, а також строк виконання кожного з таких етапів, а додатковою угодою №1 від 22.09.2016 року до нього вносилися зміни, зокрема в частині строків виконання.

З метою виконання грошового зобов'язання за договором позивачем на рахунок відповідача були перераховані грошові кошти у розмірі 627 847,92 грн, що підтверджується довідкою ПАТ АБ "Укргазбанк" №5-173/26/140/2017 від 24.07.2017 року (наявна в матеріалах справи).

Зокрема, позивачем повністю були оплачені 1 (на суму 105 000,00 грн), 2 (на суму 15120,00 грн), 3 (на суму 40 320,00 грн) та 4 (на суму 192 724,80 грн) етапи виконання робіт, а також частково оплачено 5 етап на суму 143 472,00 грн.

Разом з цим, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що висновок суду першої інстанції про те, що позивачем на рахунок відповідача були перераховані грошові кошти у розмірі 627847,92 грн за договором №СФ0012 від 21.06.2016 року і що вказані кошти є передплатою, не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки сума перерахованих коштів за договором №СФ0012 становила 496636,80 грн, з огляду на наступне.

Так, матеріали справи містять копію видаткової накладної №1 від 08.07.2016 року про поставку товару за договором №СФ0013 від 21.06.2016 року на загальну суму 131211.12 грн. Оплата товару за цією поставкою відображена в довідці банку, однак не заявлялась позивачем до стягнення як невикористаного авансу.

Тому, фактично за договором №СФ0012 від 21.06.2016 року сума авансу складає 496 636,80 грн (627 847,92 грн. (загальна сума згідно довідки банку) - 131 211,12 грн. (сума оплати поставленого товару)).

За договором №СФ0012 від 21.06.2016 року було підписано акти виконання робіт на загальну суму 353 164,80 грн., а саме:

№8 від 16.09.2016 р. на суму 105 000,00 грн;

№9 від 29.09.2016 р. на суму 15 120,00 грн;

№1 від 16.01.2017 р. на суму 40 320,00 грн;

№2 від 02.03.2017 р. на суму 192 724,80 грн,

Таким чином, сума авансу, який підлягав поверненню за договором складає 143 472,00 грн (496 636,80 грн (сума авансу за роботи) - 353 161,80 грн.(сума виконаних робіт згідно з актами)).

Відповідачем частково були виконані роботи з налаштування інформаційної системи підприємства замовника, що підтверджується актами виконання робіт (надання послуг) №8 від 16.09.2016 (етап 1), №9 від 29.09.2016 (етап 2), №1 від 16.01.2017 (етап 3) та №2 від 02.03.2017 (етап 4).

Договір є договором підряду, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України та Глави 33 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ч. 2 ст. 854 Цивільного кодексу України підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Додатком №2 до договору сторони погодили перелік етапів, їх вартість, а також строк виконання кожного з таких етапів, а додатковою угодою №1 від 22.09.2016 року до нього вносилися зміни, зокрема в частині строків виконання.

09.12.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАККОН" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіс Софт" була укладена угода про пролонгацію договору №1/СФ0012 г., якою сторони погодилися перенести строк закінчення робіт за договором на 31.05.2017 року, при цьому змінивши розклад робіт згідно викладеного графіку.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідачем були надані, а позивачем прийняті роботи без зауважень по 1, 2 та 3 етапах, що підтверджується підписаними між сторонами актами виконання робіт (надання послуг) №8 від 16.09.2016 року (етап 1), №9 від 29.09.2016 року (етап 2), №1 від 16.01.2017 року (етап 3).

Також сторонами був підписаний акт виконання робіт (надання послуг) №2 від 02.03.2017 року по етапу 4, проте позивач вказує, що 30% робіт за таким етапом відповідачем виконано не було, а між сторонами існували домовленості щодо завершення таких робіт в рамках етапу 5.

Так, у зв'язку з частковим невиконанням відповідачем робіт по етапу 4, а також повним невиконанням робіт по етапу 5, позивачем заявлено вимогу про повернення суми передоплати у розмірі 201 289,44 грн. (57 817,44 грн та 143272,00 грн).

Відповідно до ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Відповідно до п. 4.2 договору по завершенню кожного етапу робіт виконавець надає замовнику для затвердження акт здачі-приймання на обсяг фактично виконаних робіт.

Згідно п. 4.3 договору, за наявності претензій до виконавця замовник зобов'язаний протягом 5 робочих днів після надання акта приймання-передачі виконаних робіт надати виконавцю письмову мотивовану відмову від приймання робіт. Після отримання письмової мотивованої відмови замовника від приймання робіт замовник та виконавець складають акт з переліком необхідних доопрацювань та строків їх виконання, або виконавець надає замовнику обґрунтування неможливості усунення претензій.

За змістом п. 4.4 договору у випадку якщо замовник протягом 5 робочих днів не підписав акт здачі-приймання робіт передбачених додатком №2 до даного договору та не надав мотивованої відмови від приймання робіт, то ці роботи вважаються прийнятими без зауважень замовника.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять, а позивачем не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, належних та допустимих доказів на підтвердження факту звернення позивача із претензією до відповідача щодо неналежного виконання робіт за 4 етапом.

Також позивачем не надано належних та допустимих доказів існування між сторонами домовленості щодо завершення частини робіт по розробці функціональних вимог етапу 4 в рамках етапу 5, тобто перенесення строків та обсягів виконання робіт, а жодних додаткових угод з цього приводу між сторонами не укладалось.

Таким чином, враховуючи відсутність будь-яких заперечень щодо обсягу та/або якості виконаних відповідачем робіт по етапу 4, а також враховуючи підписання позивачем акту виконання робіт (надання послуг) №2 від 02.03.2017 без зауважень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що роботи за таким актом вважаються прийнятими у повному обсязі.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 30% передоплати за роботи, виконані в рамках 4 етапу, у розмірі 57 817,44 грн.

Разом з цим, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 143472,00 грн передоплати за виконання робіт за етапом 5, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.09.2016 року додатковою угодою №1 сторони погодили нові строки виконання кожного з етапів роботи, якою погоджено строк виконання останнього 5 етапу - 28.02.2017 року 30.03.2017 року позивач звернувся до відповідача із претензією №238 від 30.03.2017 року, якою вказував на необхідність повернення грошових коштів у розмірі 201289,44 грн у зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за 4 етапом та невиконанням робіт за 5 етапом.

Разом з цим, як було встановлено вище, сторони погодилися перенести строк закінчення робіт за договором на 31.05.2017 року, Тобто, закінчення останнього етапу виконання робіт за договором мало відбутися не пізніше 31.05.2017 року.

В матеріалах справи наявний акт виконання робіт (надання послуг) №10 від 31.05.2017 року, який був переданий відповідачем для підписання позивачу з метою підтвердження виконання обсягу робіт за останнім 5 етапом.

Так, за твердженням позивача, зазначений акт ним було отримано 03.07.2017 року, проте від підписання даного акту позивач відмовилося у зв'язку з тим, що до виконання робіт, вказаних в акті, відповідач не приступив, та роботи не виконав, про що зазначено на самому примірнику такого акту.

Крім того, 05.07.2017 року позивач звернувся до відповідача із письмовою мотивованою відмовою від прийняття робіт №6 від 04.07.2017 року, в якій вимагав повернення сплаченої суми передоплати за 4 етап у розмірі 57817,44 грн, за 5 етап у розмірі 143472,00 грн, а також сплатити штраф за прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до п. 4.3 договору після отримання письмової мотивованої відмови замовника від приймання робіт, мав бути складений акт з переліком необхідних доопрацювань та строків їх виконання, або виконавець повинен був надати замовнику обґрунтування неможливості усунення претензій.

Разом з цим, матеріали справи не містять, а відповідачем не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів надання заперечень стосовно заявлених позивачем претензій щодо невиконання останнього етапу робіт за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 року у справі №910/13048/17 було задоволено клопотання відповідача та призначено судову комп'ютерно-технічну експертизу з метою встановлення обсягу виконаних відповідачем робіт по 5 етапу (дослідна експлуатація) за договором.

29.08.2018 року до Господарського суду міста Києва від Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшли матеріали справи №910/13048/17, разом з висновком експерта №9/309 від 21.08.2018 року.

З вказаного висновку вбачається, що вирішити поставлені в ухвалі суду питання не виявляється можливим у зв'язку з недостатньою інформацією та ненаданням в розпорядження експерта у повному обсязі даних згідно з заявленим клопотанням.

Крім того, експерт зазначав, що вирішення питань щодо обсягу виконання робіт по 5 етапу унеможливила також відсутність в актах виконання робіт (надання послуг) між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіс Софт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАККОН" зазначених серійних номерів та кодів продукту, відсутність актів прийому-передачі програмного забезпечення між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіс Софт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАККОН", а також інформації до програмного забезпечення, яка б підтверджувала передачу програмного забезпечення для ведення діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "МАККОН" на базі " 1С: Підприємство" версії 8.3 представниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіс Софт".

Разом з цим, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про призначення повторної судової експертизи у Науково-дослідному центрі судової експертизи з питань інтелектуальної власності, з тих підстав, що стороною не було надано доказів проведення експертною установою такого виду експертиз, оскільки, судом першої інстанції було відмовлено в даному клопотанні, оскільки, зокрема наявний в матеріалах справи висновок експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України є обґрунтованим та не суперечить обставинам справи, а експерт, як було зазначено раніше, фактично не зміг вирішити поставлені йому питання по причині відсутності вказівки в Актах виконаних робіт серійних номерів та кодів продукту, тощо.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідачем жодними належними та допустимими в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовано тверджень позивача, що роботи за останнім 5 етапом не були виконані.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що роботи по 5 етапу не були виконані.

Відповідно до ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Згідно ч. 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, аванс - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Аналогічна правова позиція містяться у постанові Верховного суду від 21.02.2018 року у справі №910/45382/17.

З огляду на викладене та враховуючи факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань з виконання робіт за 5 етапом, враховуючи звернення позивача із письмовою мотивованою відмовою від приймання робіт за таким етапом, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 143 472,00 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 20192,24 грн за несвоєчасне виконання зобов'язання з виконання робіт за 3, 4 та 5 етапами за договором, колегія суддів відзначає наступне.

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 8.3 договору, у випадку затримки строків виконання робіт (строків усунення недоліків або зауважень замовника), встановлених даним договором та додатком №2 до нього, виключно з вини виконавця, останній сплачує неустойку у розмірі 5% від вартості прострочених робіт. У випадку якщо така про строчка перевищує 30 днів, замовник має право відмовитися від послуг виконавця, та розірвати договір в односторонньому порядку. У цьому випадку виконавець зобов'язується повернути замовнику суму здійсненої останнім передоплати за прострочені та невиконані роботи, виконавець несе повну відповідальність за якість виконаних робіт в рамках цього договору, як власних, так і виконаних залученими ними субпідрядниками.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідачем було прострочено виконання робіт за етапами 3 та 4, а також не було виконано роботи за останнім 5 етапом згідно узгодженого сторонами графіку виконання робіт.

Разом з цим, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що зі сторони замовника (Товариства з обмеженою відповідальністю Маккон ) були допущені порушення грошових зобов'язань, що мало наслідком затримку строків виконання робіт виконавцем. Внаслідок несвоєчасної оплати вартості робіт за сторони позивача, строки виконання робіт змінилися на період прострочення, з огляду на наступне.

Так, за твердженням позивача (викладену у відзиві на апеляційну скаргу) на виконання п. 5.2.1. договору позивач 24.06.2016 року оплатив Товариству з обмеженою відповідальністю СГТІС СОФТ 70% вартості робіт по етапу № 1 - 73 500,00 грн, що підтверджується випискою АБ УКРГАЗБАИК від 24.07.2017 року № 5-173/26/140/2017 року.

Акт виконаних робі по етапу № 1 було підписано 16.09.2016 року і 20.09.2017 року позивач остаточно розрахувався по першому етапу сплативши 31 500,00 грн (30 % вартості).

20.09.2016 року - оплачено 100% вартості по етапу № 2 - 15 120,00 грн. Акт виконаних робіт № 9 по етапу № 2 був підписаний 29.09.2016 року.

100% вартості 3 етапу робіт було перераховано 20.09.2016 року.

Акт виконаних робіт по етапу № 3 був підписаний лише 16.01.2017 року.

100% вартості по етапу № 4 було оплачено уже до 08.12.2016 року, ще до підписання акту виконаних робіт по етапу № 3.

02.03.2017 року було підписано акт виконаних робіт по етапу № 4, і уже до 03.03.2017 року позивач оплатив 70 % вартості по 5 етапу.

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, навіть враховуючи несвоєчасну сплату позивачем авансу на користь відповідача, останнім все одно було допущено прострочення виконання 3, 4 та 5 етапів.

При цьому, колегія судді приймає до уваги, що відсутність своєї вини у простроченні виконання таких робіт відповідачем не доведено, а матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що відповідач протягом дії спірного договору звертався до позивача із відповідними листами щодо неможливості закінчити роботи за 3, 4 та 5 етапами у зв'язку з неналежним виконанням позивачем своїх грошових зобов'язань.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача штраф у розмірі 20 192,24 грн, а саме за прострочення 3 етапу (40320,00 грн*5%), прострочення 4 етапу (192 724,80 грн*5%), прострочення 5 етапу (170 800,00 грн*5%).

Щодо стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 307 005,02 грн (еквівалент 10 000,00 Євро), колегія суддів відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 21.06.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАККОН" (отримувач) та Європейським банком реконструкції та розвитку (далі - "Банк") була укладена угода про надання гранту №GA-UKR-2016-1342649373 (далі - "Угода"), відповідно до умов якої, банк зобов'язується надати отримувачу на підставі та згідно з умовами та положеннями угоди грант у розмірі, що не перевищує суму, вказану в розділі 8 специфікації (10 000,00 Євро).

Згідно п. 3.02 угоди, грант виплачується отримувачу банком повністю, за умови попереднього виконання задовільним для банка чином наступних умов, або на особистий розсуд банка, при відмові від вимоги виконання всіх або деяких частин умов, за умови дотримання вимог або безумовним способом:

- банк отримав один належним чином підписаний оригінал угоди;

- банк отримав від отримувача оригінал акту приймання послуг, підготовлений загалом за формою додатку 2;

- банк отримав екземпляр заключної доповіді консультанта (Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіс Софт"), підготовлений згідно з договором;

- банк отримав екземпляр рахунку-фактури (рахунків-фактур) консультанта згідно договору;

- банк отримав задовільне підтвердження оплати послуг отримувачем;

- банк отримав всі інші документи, які Банк витребував розумним способом.

Так за твердженням позивача, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором, листом від 19.06.2017 року банк відмовився від угоди та повідомив про припинення її дії, що унеможливило отримання позивачем гранту у розмірі 10000,00 Євро, які заявлені до стягнення з відповідача як упущена вигода.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Визначення поняття збитків наводяться також у частині другій статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 Цивільного кодексу України).

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Як встановлено судом, відповідачем було допущено прострочення виконання зобов'язання за Договором за 3, 4 етапами, а також взагалі не було виконано заключний 5 етап робіт, що свідчить про наявність протиправної поведінки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини в порушенні зобов'язання.

Під час розгляду даної справи відповідачем не було доведено суду відсутність своєї вини у порушенні зобов'язань за договором, а відтак і даний елемент правопорушення вважається встановленим.

При цьому, стосовно причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками у вигляді упущеної вигоди у розмірі 10 000,00 Євро, колегія суддів відзначає наступне.

Як встановлено судом з листа Банку від 19.06.2017, Угоду було розірвано в односторонньому порядку на підставі п. 5.03 (а) (2) Загальних положень Угоди.

Зокрема, вказаним підпунктом визначено випадки припинення дії угоди банком, а саме: шляхом надання письмового повідомлення отримувачу банк має право припинити дії угоди якщо строк дії договору сплив, або його дію було припинено. Тобто, пункт 5.03 (а) (2) загальних положень угоди дає право банку припинити дію Угоди у зв'язку з припиненням дії договору, укладеного між позивачем та відповідачем.

Як було встановлено раніше, 09.12.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАККОН" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіс Софт" була укладена угода про пролонгацію Договору №1/СФ0012 г., якою сторони погодилися перенести строк закінчення робіт за договором на 31.05.2017 року.

Таким чином, 31.05.2017 року закінчився строк дії договору, у зв'язку з чим банком було реалізовано право на відмову від угоди шляхом направлення повідомлення від 19.06.2017 року.

З огляду на викладене, як правильно встановлено судом першої інстанції, припинення банком дії угоди та ненадання позивачеві гранту у розмірі 10000,00 Євро не знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з протиправними діями відповідача, оскільки припинення дії угоди в даному випадку відбулося не у зв'язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіс Софт" зобов'язань за договором, а внаслідок закінчення строку дії останнього.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що враховуючи приписи ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України, на кредитора покладений обов'язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов'язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином.

Законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів.

Відповідно до п. 5.01 угоди, отримувач оперативно повідомляє банк про призупинення або припинення дії договору, або про інші події, які можуть привести до призупинення або припинення дії договору.

Матеріали справи не містять належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження факту звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "МАККОН" до Банку із відповідними повідомленнями щодо можливого припинення дії договору, або вчинення відповідачем прострочення, яке б унеможливлювало виконання договору у встановлений строк.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача та завдання позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 307 005,02 грн (еквівалент 10000,00 Євро).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Разом з тим, скаржник не надав суду доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України по. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ).

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіс Софт" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2018 року у справі №910/13048/17 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/13048/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді М.Г. Чорногуз

О.М. Коротун

Дата складення повного тексу 07.03.2019 року.