Рішення

від 04.03.2019 по справі 0840/2788/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 березня 2019 року (12 год. 05 хв.)Справа № 0840/2788/18 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Калашник Ю.В., секретар судового засідання Cтовбур А.Ю.,

за участю представників: позивача - ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Приватного підприємства ТЕСС до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство ТЕСС (далі - позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 26.02.2018.

В обґрунтування позовної заяві вказано, що у періоді листопад-грудень 2014 року позивач мав господарські взаємовідносини із ТОВ Лідербуд Плюс . Всі первинні документи за наслідками таких взаємовідносин оформлені належним чином. ТОВ Лідербуд Плюс був зареєстрований платником ПДВ. Висновок перевіряючих про нереальність господарський відносин ґрунтується на лише вироку Червонозаводського районного суду м.Харкова від 20.05.2016 у справі №646/2543/16-к. Проте такі висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що факт поставки товару підтверджується всіма необхідними первинними документами, а наявність вироку не спростовує фактичне здійснення господарської операції. Таким чином податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 16.07.2018 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 07.08.2018.

Ухвалою суду від 07.08.2018 розгляд справи відкладався до 10.09.2018.

10.09.2018 ухвалою суду продовжений строк підготовчого провадження до 15.10.2018 та відкладений розгляд справи до 03.10.2018.

Ухвалою суду від 03.10.2018 провадження у справі зупинялось до 28.11.2018.

28.11.2018 провадження у справі поновлено та ухвалою суду від 28.11.2018 провадження у справі зупинено до 28.01.2019.

28.01.2019 провадження у справі поновлено та ухвалою суду від 28.01.2019 провадження у справі зупинено до 04.03.2019.

Ухвалою суду від 04.03.2019 провадження у справі поновлено.

Протокольною ухвалою суду від 04.03.2019 закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справі по суті на 04.03.2019.

У судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав та надав пояснення, аналогічні викладеним у позові. Зокрема вказав, що отриманий від ТОВ Лідербуд Плюс товар використаний позивачем у подальшому, що підтверджено відповідними документами. Також зазначив, що вироком Червонозаводського районного суду м.Харкова від 20.05.2016 у справі №646/2543/16-к визнано винною у вчиненні злочинів ОСОБА_3, в той час, як всі документи від ТОВ Лідербуд Плюс підписані ОСОБА_4 Просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив із підстав, викладених у відзиві на позов. Вказав, що у вироку Червонозаводського районного суду м.Харкова від 20.05.2016 у справі №646/2543/16-к встановлений факт фіктивного підприємництва ТОВ Лідербуд Плюс . Відтак, вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення законним та просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Сторони під час розгляду справи у судовому засіданні повідомили, що ними надано всі необхідні документи для вирішення спору по суті.

Враховуючи норми ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), у судовому засіданні 04.03.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, суд з'ясував наступне.

У період з 08.02.2018 по 12.02.2018, посадовими особами ГУ ДФС у Запорізькій області на підставі наказу від 07.02.2018 №368 проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період 2014 року при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Лідербуд Плюс . За результатами проведеної перевірки відповідачем складено ОСОБА_2 від 14.02.2018 №85/08-01-14-09/19264090 (а.с.39-48).

Проведеною перевіркою встановлені та у ОСОБА_2 №85/08-01-14-09/19264090 від 14.02.2018 зафіксовані порушення позивачем приписів Податкового Кодексу України. Перевіркою встановлено відсутність реально вчинених господарських операцій ПП Тесс по взаємовідносинам із ТОВ Лідербуд Плюс у листопаді, грудні 2014 року та, як наслідок, юридична дефектність первинних документів, яка не дозволяє формувати дані податкового обліку. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів не є підтвердженням реальності господарських операцій, внаслідок чого порушено:

п.44.1, пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 135.1.5 п. 135.5 ст.135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у 2014 році на 50453,00 грн.

Такі висновки перевіряючими зроблені на підставі вироку Червонозаводського районного суду м.Харкова від 20.05.2016 у справі №646/2543/16-к провадження № І-кп/646/256/2016.

За результатами проведеної перевірки та на підставі виявлених порушень відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 26.02.2018 №0002271409, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 50453,00 грн. та нараховані фінансові санкції у сумі 12613,25грн.(а.с.23).

Позивач оскаржував вказане рішення до ДФС України, проте рішенням про результати розгляду скарги від 10.06.2018, оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін (а.с.26-27).

Не погодившись із таким податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України, у редакції чинній на момент спірних правовідносин).

Із матеріалів справи вбачається, що під час перевірки відповідачем зборені висновки про порушення позивачем норм ПК України щодо правильності відображення та нарахування податку на прибуток.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.135.1 ст. 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п. 135.5 ст. 135 ПК України, до складу інших доходів, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування включається собівартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У акті перевірки податковим органом зроблено висновок, що позивачем порушені вказані приписи норм, які регулюють правильність обчислення та відображення податку на прибуток, оскільки позивачем не враховано у складі доходів вартість отриманих товарів (активів), походження яких не встановлено.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За змістом п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно із п. 138.4 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується, як передбачено п. 138.6 ст.138 ПК України, відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139 ПК України).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 Закону № 996-ХІV, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Разом з тим, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Таким чином, за правилами Податкового кодексу України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

Суд погоджується із висновками податкового органу про наявність порушень позивачем вимог податкового законодавства та зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено внаслідок перевірки взаємовідносин позивача із ТОВ Лідербуд Плюс .

Обґрунтовуючи свою позицію у справі, відповідач передусім посилається на вирок Червонозаводського районного суду м.Харкова від 20.05.2016 у справі №646/2543/16-к провадження № І-кп/646/256/2016 по обвинуваченню ОСОБА_3, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України.

Так, у вказаному вироку, який набрав законної сили 15.07.2016 встановлено наступні обставини:

… У середині 2014 року ОСОБА_3, переїхавши з окупованої території Луганської області до м. Харкова, маючи на меті отримання незаконного доходу від зайняття фіктивним підприємництвом, створила та придбала низку суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності. До вчинення цього злочину ОСОБА_3 залучила свого сина ОСОБА_5, а також своїх знайомих: ОСОБА_6 та ОСОБА_7А…

Так, у період 2014-2015 років ОСОБА_3, діючи групою осіб разом із ОСОБА_6, ОСОБА_5, та ОСОБА_8, з метою прикриття незаконної діяльності, направленої на сприяння підприємствам реального сектору економіки в ухиленні ними від сплати податків шляхом безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість підприємствам - контрагентам, створили та придбали на території м. Харкова та області низку суб'єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності.

…Так, приблизно на початку травня 2014 року, ОСОБА_5, реалізуючи свою частину плану злочинних дій, шляхом умовлянь та підкупу у вигляді обіцянки грошової винагороди, запропонував своєму знайомому ОСОБА_9 вчинити фіктивне підприємництво, для чого зареєструвати в органах державної влади на його паспортні дані суб'єкт господарювання - товариство з обмеженою відповідальністю, з метою його подальшого використання ОСОБА_3 та ОСОБА_8 для прикриття незаконної діяльності. При цьому ОСОБА_9, не маючи наміру здійснювати підприємницьку діяльність як засновник та директор новоутвореного підприємства, погодився на пропозицію ОСОБА_5 та на початку травня 2014 року надав ОСОБА_5 свої паспорт та довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру для виготовлення статуту фіктивного підприємства, про що ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_3 і передав надані ОСОБА_9 особисті документи ОСОБА_7 з метою підготовки необхідних документів для здійснення державної реєстрації фіктивного підприємства.

Після цього, приблизно у травні 2014 року, ОСОБА_7, діючи згідно з вказівкою ОСОБА_3 та на виконання спільного умислу групи, знаходячись за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 4, оф. 80-а, підготував рішення загальних зборів засновника від 21.05.2014 про створення товариства з обмеженою відповідальністю ЛІДЕРБУД ПЛЮС та затвердження на посаду директора товариства ОСОБА_9, а також три екземпляри Статуту та інші документи, необхідні для його створення і державної реєстрації, зазначивши у статуті, що загальна сума статутного капіталу товариства становить 250000,00 грн. та те, що він сформований за рахунок ОСОБА_9 з 100% часткою у формі грошових коштів, хоча останній грошових коштів до статутного капіталу товариства не вносив.

Після цього ОСОБА_9 підписав вищевказані документи, тим самим виконавши дії, спрямовані на створення фіктивного підприємства - ТОВ ЛІДЕРБУД ПЛЮС .

Далі ОСОБА_5 зустрівся зі знайомим ОСОБА_6- ОСОБА_10, який за грошову винагороду надав згоду на надання допомоги в реєстрації товариства, та після того як 27.05.2014 року приватний нотаріус ОСОБА_11 посвідчив підписи ОСОБА_9 у трьох екземплярах статуту ТОВ та довіреність від його імені на ім'я ОСОБА_10Б, останній 29.05.2014 року надав до Реєстраційної служби Харківського міського Управління юстиції необхідні документи для здійснення реєстрації. На підставі чого 29.05.2014 Реєстраційною службою Харківського міського Управління юстиції, яка знаходиться за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 96а, було здійснено державну реєстрацію ТОВ ЛІДЕРБУД ПЛЮС за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 12 та цьому товариству присвоєно ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності ЄДРПОУ 39230993.

30.05.2014 ТОВ ЛІДЕРБУД ПЛЮС взято на облік як платник податків у Основ'янській ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області (номер взяття на облік 203814065825) та автоматично у ГУ Казначейської служби у Харківській області було відкрито електронний рахунок платника ПДВ 37513000195404.

На початку травня 2014 року ОСОБА_12 передав ОСОБА_9 виготовлену печатку ТОВ та екземпляр статуту з відміткою про державну реєстрацію, які останній, знаходячись за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 4, оф. 80-а, передав ОСОБА_5, а той - ОСОБА_3 Після чого у кінці травня 2014 року ОСОБА_5 передав ОСОБА_9 грошові кошти в розмірі 2000 грн., які він отримав від ОСОБА_3, як грошову винагороду за вчинення вищевказаних дій, направлених на створення фіктивного підприємства ТОВ ЛІДЕРБУД ПЛЮС . Після того, як ОСОБА_9 набув право власності на ТОВ та став його формальним засновником і директором, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 набули можливість використовувати реквізити та поточні рахунки фіктивного підприємства для здійснення незаконної діяльності…

Вироком Червонозаводського районного суду м.Харкова від 20.05.2016 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України.

В той же час, судом встановлено та доказами, які містяться у справі підтверджується, що позивач мав взаємовідносини із ТОВ Лідербуд Плюс .

03.11.2014 між позивачем та ТОВ Лідербуд Плюс укладений договір поставки №257/14, який підписаний директором ТОВ Лідербуд Плюс ОСОБА_9

Також між позивачем та ТОВ Лідербуд Плюс 28.11.2014 укладений договір поставки б/н, який підписаний директором ТОВ Лідербуд Плюс ОСОБА_9

До вказаних договорів оформлені первині документи: рахунки-фактури, видаткові накладні.

Ураховуючи викладені вище обставини, суд зазначає, що позивач мав взаємовідносини із ТОВ Лідербуд Плюс . При цьому вироком Червонозаводського районного суду м.Харкова від 20.05.2016 встановлено, що ОСОБА_9 був формальним засновником і директором ТОВ Лідербуд Плюс , а ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 набули можливість використовувати реквізити та поточні рахунки фіктивного підприємства для здійснення незаконної діяльності.

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до приписів статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Тобто, обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена ч. 6 ст. 78 КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

При цьому, суд вважає, що рішення суду в цих питаннях є обов'язковим для адміністративного суду, який розглядає адміністративну справу, в якій обставини щодо реального вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ Лідербуд Плюс є предметом доказування.

Приймаючи до уваги, приписи ч. 6 ст. 78 КАС України, суд вважає висновки податкового органу, зроблені під час перевірки позивача доведеними та правомірними.

При цьому, суд критично ставиться до твердження представника позивача, що вирок ухвалений відносно ОСОБА_3, а не відносно ОСОБА_9, який є директором ТОВ Лідербуд Плюс , а відтак це свідчить про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ Лідербуд Плюс .

Суд вказує, що вироком Червонозаводського районного суду м.Харкова від 20.05.2016 встановлений факт того, що ТОВ Лідербуд Плюс є фіктивним підприємством, а ОСОБА_9 є формальним директором такого підприємства.

Щодо твердження позивача про використання в господарській діяльності товару, отриманого від ТОВ Лідербуд Плюс , то суд вказує, що наявність товару у позивача відповідачем не ставилась під сумнів. Проте, як вказано в ОСОБА_2, такий товар не міг бути отриманий від ТОВ Лідербуд Плюс .

Слід зазначити, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена рішенням суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому відображення в податковому обліку наслідків такої господарської операції є безпідставним.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05 травня 2018 року (справа №826/11377/14), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного суду.

А відтак з урахуванням факту фіктивності господарської діяльності спірних постачальників позивача згідно з вироком суду (копію якого долучено до матеріалів справи) суд вважає, що встановлені вказаним вироком обставини свідчать про відсутність реального характеру поставок між позивачем та ТОВ Лідербуд Плюс . Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що первинні документи, виписані для оформлення господарських операцій позивача з цим контрагентом, не мають юридичної сили первинних документів та не можуть підтверджувати правомірність формування даних податкового обліку позивача, а тому податковим органом правомірно та у відповідності до приписів законодавства позивачу донараховано суму податку на прибуток приватних підприємств.

Суд акцентує увагу на тому, що необхідність застосування підходу належної податкової обачності безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини Булвес АД проти Болгарії , де зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Таким чином, обачний платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової добросовісності за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента тощо.

Слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства ТЕСС (69095, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 109, к. 55-Б, код ЄДРПОУ 19264090) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 06.03.2019.

Суддя Ю.В. Калашник