Постанова

від 06.03.2019 по справі 809/1025/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/4403/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Обрізка І.М., Кухтея Р.В.,

з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2018 року у справі за його позовом до державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудика Тараса Богдановича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Івано-Франківське архієпархіальне управління Української Греко-Католицької Церкви про визнання протиправними та скасування рішення та реєстраційного запису,

суддя у І інстанції Біньковська Н.В.,

час ухвалення рішення 12 год. 11 хв.,

місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,

дата складення повного тексту рішення 10 жовтня 2018 року,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_2 звернувся в суд із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними і скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудика Т.Б. (далі - Реєстратор) та реєстраційний запис від 1 червня 2017 року № 11161100006000487 про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРПОУ) рішення щодо припинення в результаті ліквідації юридичної особи - релігійної організації Посічанського монастиря Матері Божої Знамення Української Греко-Католицької Церкви (далі - Монастир).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2018 року у справі № 809/1025/17 у задоволенні позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що оскільки Реєстратору були надані всі необхідні документи для реєстрації рішення про припинення в результаті ліквідації юридичної особи - Монастиря, які відповідали вимогам чинного законодавства, то у відповідача не було правових підстав для зупинення розгляду відповідних документів або відмови у державній реєстрації і така була здійснена у відповідності до вимог чинного законодавства.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем ОСОБА_2, який просить його скасувати та задовольнити його позовні вимоги.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ні засновник Монастиря ОСОБА_2, ні загальні збори (рада) монастиря рішення про його ліквідацію не приймали.

Кодекс канонів східних церков, яким встановлено правовий статус митрополита (Глава VІ, канони 133-139) чи єпархіального єпископа (канони 190-211) не передбачає повноваження митрополита скасовувати монастир свого права.

Висновок суду про те, що Декрет № 262 від 27 квітня 2017 року прийнятий у відповідності до установчих документів Монастиря та не суперечить Закону України Про свободу совісті та релігійні організації , тобто є рішенням про ліквідацію Монастиря, яке прийнято та підписано уповноваженою відповідно до Статуту Монастиря особою, не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідач Реєстратор та третя особа Івано-Франківське архієпархіальне управління Української Греко-Католицької Церкви подали апеляційному суду відзиви на апеляційну скаргу, у яких зазначили, що вважають оскаржуване рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники позивача ОСОБА_2 у ході апеляційного розгляду підтримали вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просили скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2

Реєстратор та представник третьої особи архієпархіального управління Української Греко-Католицької Церкви у судовому засіданні підтримали відзиви на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, Монастир засновано 28 серпня 1998 року. Його засновником є ОСОБА_2.

27 квітня 2017 року Верховним Архиєпископом Києво-Галицьким Святославом Шевчуком (Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви) було прийнято Декрет № ВА 11/434, яким він постановив закрити Монастир.

30 травня 2017 року Архієпископом і Митрополитом Івано-Франківським Володимиром Війтишиним було видано Декрет № 262, що набрав чинності 31 травня 2017 року, яким прийнято рішення про припинення цього Монастиря шляхом ліквідації, а також створено ліквідаційну комісію.

1 червня 2017 року на підставі поданого головою ліквідаційної комісії Монастиря Мощичом Б.Д. Декрету № 262 від 30 травня 2017 року Реєстратором прийнято оспорювані позивачем рішення та реєстраційний запис від 1 червня 2017 року № 11161100006000487 про внесення до ЄДРПОУ рішення щодо припинення в результаті ліквідації Монастиря.

На переконання апеляційного суду, спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про припинення державної реєстрації юридичної особи, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем.

Оскаржуване рішення про державну реєстрацію припинення державної реєстрації юридичної особи було прийняте відповідачем за зверненням іншої особи, а не позивача.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги порушенням його прав, як засновника юридичної особи - Монастиря. При цьому вважає, що оспорюване рішення про припинення цієї юридичної особи було прийнято на підставі рішення особи (Архієпископа і Митрополита Івано-Франківського Володимира Війтишина), яка не була уповноважена його приймати, виходячи із статуту Монастиря.

Такий критерій визначення юрисдикції спору, як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації припинення юридичної особи, не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою. Окрім того, скасування державної реєстрації припинення юридичної особи у порядку адміністративного судочинства у даному випадку не дозволяє остаточно вирішити спір по суті, а отже не виконує основного завдання судочинства.

Суд апеляційної інстанції вважає, що визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації припинення юридичної особи - Монастиря є фактично захистом прав позивача, як засновника вказаної юридичної особи. Відтак, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував того, що цей спір є спором корпоративним, що стосується законності ухвалення рішення про припинення юридичної особи - Монастиря.

Належним відповідачем у такій справі є особа, яка прийняла рішення про ліквідацію юридичної особи - Монастиря. Участь державного реєстратора, як відповідача, у спорі не змінює його правового характеру.

Оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, то такий спір є спором про корпоративне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію припинення юридичної особи з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства.

Таким чином, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію припинення юридичної особи безпосередньо пов'язане із захистом позивачем своїх корпоративних прав, як засновник Монастиря.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України до справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

На підставі наведеного апеляційний суд вважає, що такий спір має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Відповідно до приписів частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Наведені обставини залишились поза увагою та не були враховані судом першої інстанції при розгляді та вирішенні даного спору, а отже оскаржуване рішення у справі слід скасувати та закрити провадження у адміністративній справі, роз'яснивши позивачу право на звернення за захистом свого права до господарського суду.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2018 року у справі № 809/1025/17 та закрити провадження у адміністративній справі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. В. Кухтей І. М. Обрізко Постанова у повному обсязі складена 7 березня 2019 року.