Ухвала

від 16.09.2019 по справі 809/1025/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 вересня 2019 року

Київ

справа №809/1025/17

адміністративне провадження №К/9901/11169/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 809/1025/17

за касаційною скаргою адвоката Осадчук Стефанії Стефанівни в інтересах ОСОБА_1

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року

за позовом ОСОБА_1

до Державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудика Тараса Богдановича,

третя особа Івано-Франківська Архієпархія Української Греко-Католицької Церкви

про визнання протиправним та скасування рішення та реєстраційного запису,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із позовом до Державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудика Тараса Богдановича (далі також - відповідач, реєстратор), за участі третьої особи - Івано-Франківської Архієпархії Української Греко-Католицької Церкви (далі також - третя особа), у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудика Т.Б. та реєстраційний запис від 01 червня 2017 року № 11161100006000487 про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рішення щодо припинення в результаті ліквідації юридичної особи - релігійної організації Посічанського монастиря Матері Божої Знамення Української Греко-Католицької Церкви (далі - Монастир).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач в порушення статей 15, 17, 28 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, пункту 3.2 Статуту Монастиря, протиправно здійснив реєстраційний запис № 11161100006000487 про рішення засновників (учасників) юридичної особи - Посічанського Монастиря Матері Божої Знамення УКГЦ щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації, оскільки вказаний реєстраційний запис здійснено на підставі документу - Декрету № 262 від 27 квітня 2017 року, виданого неуповноваженою особою - Архієпископом і Митрополитом Івано- Франківським ОСОБА_2, хоча засновником юридичної особи є ОСОБА_1 , а відповідно до пункту 3.2 Статуту Монастиря рішення про заснування чи скасування монастиря належить до компетенції Єпископа-Ординаря.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що державний реєстратор при державній реєстрації рішення про припинення релігійної організації зобов`язаний перевірити подані документи на їх відповідність Конституції, законів України та статуту цієї організації. Повноваження перевіряти відповідність положень статуту релігійної організації положенням Церковного Канонічного Права у державного реєстратора відсутні. Таким чином, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року та закрито провадження у адміністративній справі.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд зазначив, що визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації припинення юридичної особи - Монастиря є фактично захистом прав позивача, як засновника вказаної юридичної особи. Відтак, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував того, що цей спір є спором корпоративним, що стосується законності ухвалення рішення про припинення юридичної особи - Монастиря .

Не погоджуючись з рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, адвокат Осадчук Стефанія Стефанівна в інтересах ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга подана 22 квітня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 809/1025/17, витребувано матеріали адміністративної справи та запропоновано учасникам справи подати відзив на касаційну скаргу.

У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема суд апеляційної інстанції дійшов невірного висновку про корпоративний характер спору. Скаржник зазначає, що даний спір стосується реалізації органом державної реєстрації своїх повноважень, установлених законом, правовідносини сторін мають публічно-правовий характер, у зв`язку з чим позовні вимоги повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

11 червня 2019 року від Івано-Франківської Архієпархії Української Греко-Католицької Церкви надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому в задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Відповідно до частини шостої статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Враховуючи, що учасник справи оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, то за правилами частини шостої статті 346 КАС України є підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010 прийшов до наступних висновків. Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов`язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною. Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, § 230).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23, 24 та тексті свого рішення у справа "Сокуренко і Стригун проти України" (№ 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом"; фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у Рішенні у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держави-учасниці організувати їхню судову систему в такий спосіб, щоб їхні суди і трибунали виконували кожну зі своїх функцій (пункт 44), притаманну відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Керуючись статтями 341, 345, 346, 347, 359 КАС України,

У Х В А Л И В:

Справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудика Тараса Богдановича, третя особа Івано-Франківська Архієпархія Української Греко-Католицької Церкви про визнання протиправним та скасування рішення та реєстраційного запису передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко