Постанова

від 06.03.2019 по справі 823/666/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2019 року

Київ

справа №823/666/16

адміністративне провадження №К/9901/7924/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду : судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Айова до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації, за участю третіх осіб: ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю ВП Імпульс плюс про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ВП Імпульс Плюс на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Айова (далі - ТОВ Айова , позивач) звернулося суду з позовом до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області (далі - Тальнівське РУЮ Черкаської області, відповідач), Тальнівської районної державної адміністрації (далі - Тальнівська РДА, відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, індексний номер 28365798 від 22 лютого 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуваним рішенням зареєстровано право оренди за ТОВ ВП Імпульс плюс на земельну ділянку, яка використовується позивачем на підставі діючого договору оренди, без врахування переважного права на поновлення його дії.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що реєструючи право оренди на земельну ділянку за іншими юридичними особами, відповідач не переконався про наявність та дійсність вже зареєстрованого речового права позивача.

Крім того, суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки у процесі реформування юстиції змінено орган реєстрації з Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області на Тальнівську районну державну адміністрацію, тому для повного захисту порушеного права позивача було зобов'язано Тальнівську РДА внести зміни до державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Однак, судами наголошено, що дані зміни повинні стосуватися виключно запису у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації іншого речового права № 13363952.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Товариство з обмеженою відповідальністю ВП Імпульс Плюс звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 29 вересня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 823/666/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2019 року прийнято до свого провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Айова до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації, за участю третіх осіб: ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю ВП Імпульс плюс про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ВП Імпульс Плюс на постанову Черкаського окружного адміністративного суду віл 11 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 20 травня 2006 року між ТОВ Айова та ОСОБА_2 (орендодавець) укладено договір оренди землі, предметом якого є оренда земельної ділянки, строком на 10 років, загальною площею 2,42 га в адміністративних межах Кобриново-Гребельської сільської ради, що належить орендодавцю на праві власності відповідно до Державного акта від 30 грудня 2003 року серії НОМЕР_2 з кадастровим № НОМЕР_1.

Вказаний договір 06 вересня 2006 року зареєстровано Тальнівським районним відділом Черкаської регіональної філії ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № НОМЕР_3.

27 квітня 2010 року між ТОВ Айова та ОСОБА_2 (орендодавець) укладено додатковий договір № 123 до вищевказаного договору оренди, згідно з яким пункт 8 договору викладено у новій редакції, зокрема, про те що договір укладено на 6 років. Цим договором також передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Додатковий договір від 27 квітня 2010 року зареєстрований районним відділом регіональної філії ДП Центр ДЗК про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 26 листопада 2010 року за № НОМЕР_4.

15 вересня 2015 року між ТОВ ВП Імпульс плюс та ОСОБА_2 укладено договір оренди тієї ж земельної ділянки, відповідно до пункту 43 якого цей договір набуває чинності після підписання сторонами, а право оренди виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Державний реєстратор Тальнівського районного управління юстиції 22 лютого 2016 року прийняв рішення № 28365798 про реєстрацію за ТОВ ВП Імпульс плюс права оренди на вищевказану земельну ділянку на підставі договору оренди від 15 вересня 2015 № 134, укладеному вказаним товариством з ОСОБА_2

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що переважне право позивача не може бути порушене, так як воно ще не виникло. Таке право виникає на підставі пункту 8 договору оренди землі на наступний день після закінчення дії такого договору. До закінчення дії вищевказаного договору і вчинення дій щодо реалізації переважного права позивачем, неможливо стверджувати про виникнення та порушення такого права у позивача.

Крім того, скаржником надано додаткові пояснення, у яких ТОВ ВП Імпульс плюс зазначає, що даний спір має не публічний, а приватно-правовий характер, відтак його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому суди помилково розглянули даний спір в порядку адміністративного судочинства.

ТОВ Айова подало заперечення на касаційну скаргу ТОВ ВМ Імпульс Плюс , у якому зазначається, що посилання скаржника на те, що у реєстратора були відсутні правові підстави відмовити у реєстрації є безпідставним. Крім того, договір оренди на сьогодні є чинним, внаслідок чого на один об'єкт оренди зареєстровано право оренди за двома способами, тобто існує подвійна реєстрація прав оренди на земельну ділянку за різними правонабувачами, а тому, рішення судів попередніх інстанцій про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28365798 від 22 лютого 2016 року, є обґрунтованим, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на дату звернення позивача до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За правилами частини першої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У справі, що розглядається, спір виник стосовно правомірності рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права за договором оренди, укладеного між ОСОБА_7 та ТОВ ВП Імпульс Плюс , з підстав існування чинного договору оренди цієї ж земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_7 та ТОВ Айова . Відтак, у даній справі фактично оскаржується чинність договору оренди, на підставі якого було прийнято рішення про державну реєстрацію речового права, тобто існує спір між двома суб'єктами господарської діяльності щодо права оренди на земельну ділянку (чинності одного з договорів оренди землі).

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі , законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. У свою чергу, індивідуальні особливості врегулювання правовідносин між сторонами - договором оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з положеннями статті 17 цього ж Закону об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Отже, оскільки спірні правовідносини фактично виникли між ТОВ Айова і ТОВ ВП Імпульс Плюс стосовно права оренди на земельну ділянку, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

За таких обставин суд вважає, що між позивачем та відповідачем (суб'єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Все це підтверджує, що даний спір потребує вирішення за правилами ЦПК України, який, зокрема, передбачає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справах № 823/584/16 та № 823/397/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 823/398/16, а також у постановах Верховного Суду від 18 січня 2019 року у справі № 823/460/16, від 21 січня 2019 року у справі № 823/539/16, у яких сторонами виступають ТОВ Айова (позивач) та державний реєстратор (відповідач), третьою особою - ТОВ ВП Імпульс плюс , а предметом спору є правомірність дій державного реєстратора щодо реєстрації речового права на підставі договору оренди.

Колегія суддів також враховує, що на момент звернення позивача до суду Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 14 квітня 2009 року у справі № 21-367во09, від 14 червня 2016 року у справі № 826/4858/15, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин.

У справі, що розглядається, спір не обмежується оскарженням рішення, дії чи бездіяльності державного реєстратора, оскільки в його основі лежить корпоративний спір, який з урахуванням особливості справи не може бути вирішений в адміністративному суді, що обмежений при вирішенні таких спорів вимогами процесуального закону.

Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.

Намагання сторін вирішити земельний спір, використовуючи систему адміністративних судів, або розгляд адміністративними судами такого спору в порядку КАС України є помилковим.

Саме завдання Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів ) полягає у виправлені відповідних помилок.

Колегія суддів також враховує, що згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Суд також бере до уваги, що у цій справі жодна із сторін не заперечує існування, поза межами ініційованого публічно-правового спору, безпосередньо пов'язаного з ним, майнового спору між учасниками, вирішення якого призведе, фактично, до розв'язання публічно-правового спору.

Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене право на суд разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Ґолдер проти Сполученого Королівства ( Golder v. the United Kingdom ) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Станєв проти Болгарії ( Stanev v. Bulgaria ) від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Крім того, Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі Доббертен проти Франції зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France, заява № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ТОВ ВП Імпульс Плюс слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ВП Імпульс Плюс задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Айова до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації, за участю третіх осіб: ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю ВП Імпульс плюс про визнання протиправним та скасування рішення закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто за правилами цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко