Постанова

від 30.01.2019 по справі 494/790/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

місто Київ

справа № 494/790/16-ц

провадження № 61-24849св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В. , Усика Г. І.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідачі: Селянське (фермерське) господарство Ірина , Головне управління юстиції в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Ірина на рішення Березівського районного суду Одеської області від 03 листопада 2016 року у складі судді Римаря І. А. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2017 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Артеменка І. А., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачів

У червні 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Селянського (фермерського) господарства Ірина

(далі - СФГ Ірина ), Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області про визнання договорів недійсними, скасування їх державної реєстрації та зобов'язання повернути земельні ділянки власникам.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що ОСОБА_3 є власницею 1/3 частки земельної ділянки, площею 6, 0744 га, кадастровий номер НОМЕР_1, а також земельної ділянки № 66, площею 5, 9194 га, кадастровий номер НОМЕР_2, та земельної ділянки, площею 6, 074 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що розташовані на території Анатоліївської сільської ради Березівського району Одеської області.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є власниками по 1/3 частки кожна земельної ділянки площею 6,0744 га, яка розташована на території Анатоліївської сільської ради Березівського району Одеської області. Позивачі зазначили, що в березні 2015 року їм надійшла усна пропозиція від СФГ Ірина в особі керівника ОСОБА_6 про укладення договорів оренди земельної ділянки, площею 6,0744 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що належить позивачам на праві спільної часткової власності по 1/3 частки, строком на 7 років, а також договорів оренди земельних ділянок, які належать на праві власності ОСОБА_3 У березні 2015 року під час зустрічі з представником СФГ Ірина , яка надала позивачам чисті бланки договорів, та пояснила, що їй відомо про домовленості позивачів з керівником СФГ Ірина , запевнила, що усі домовленості будуть відображені в договорі оренди. Після того, як позивачі отримали копії договорів оренди, з'ясувалось, що земельні ділянки були передані в оренду строком на 40 років, зазначені договори орендар в односторонньому порядку зареєстрував у Державному реєстрі прав на нерухоме майно. Позивачі вважають, що зазначені договори оренди земельних ділянок складені з порушенням норм законодавства, а також, що при укладенні договорів відповідач своїми діями увів їх в оману, не було досягнуто згоди щодо строку дії договорів. Окрім цього, договори оренди містять відомості про нормативну грошову оцінку землі, яка менша дійсної вартості. Також оплата за договорами складає 3 %, що також не відповідає вимогам чинного законодавства.

Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 26 вересня 2016 року замінено відповідача у справі Березівське міжрайонне управління юстиції в Одеській області на Головне управління юстиції в Одеській області.

Стислий виклад заперечень відповідачів

СФГ Ірина заперечувало проти задоволення позовної заяви та зазначило, що вимоги договору були виконані. Підписавши власноруч договори, позивачі отримали грошові кошти за оренду земельних ділянок. Крім цього, договори зареєстровані в реєстраційній службі Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області.

Головне територіальне управління юстиції в Одеській області вважало себе неналежним відповідачем у справі, оскільки вимога позивачів стосується скасування саме державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, а не державної реєстрації речового права, Державний реєстр правочинів припинив функціонування, а тому вважало вимогу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 03 листопада 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Судом визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 6, 0744 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Анатоліївської сільської ради Березівського району Одеської області, укладений 27 березня 2015 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та СФГ Ірина , зареєстрований реєстраційною службою по Березівському району Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області 30 березня 2015 року. Скасовано державну реєстрацію від 30 березня 2015 року договору оренди земельної ділянки, площею 6, 0744 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Анатоліївської сільської ради Березівського району Одеської області, укладеного 27 березня 2015 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та СФГ Ірина , номер запису про інше речове право: 9271090. Зобов'язано СФГ Ірина повернути ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 належні їм по 1/3 частини кожній земельну ділянку, площею 6, 0744 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Анатоліївської сільської ради Березівського району Одеської області.

Також судом визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 5, 9194 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована на масиві 7-8 на території Анатоліївської сільської ради Березівського району Одеської області, укладений 27 березня 2015 року між ОСОБА_3 та СФГ Ірина , зареєстрований реєстраційною службою по Березівському району Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області 30 березня 2015 року. Скасовано державну реєстрацію від 30 березня 2015 року договору оренди земельної ділянки, площею 5, 9194 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована на масиві 7-8 на території Анатоліївської сільської ради Березівського району Одеської області, укладеного 27 березня 2015 року між ОСОБА_3, та СФГ Ірина , номер запису про інше речове право: 9267184. Зобов'язано СФГ Ірина повернути ОСОБА_3 належну їй земельну ділянку, площею 5, 9194 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована на масиві 7-8 на території Анатоліївської сільської ради Березівського району Одеської області.

Судом визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 6, 074 га, кадастровий номер НОМЕР_3, яка розташована на території Анатоліївської сільської ради Березівського району Одеської області, укладений 27 березня 2015 року між ОСОБА_3 та СФГ Ірина , в особі керівника ОСОБА_6, зареєстрований реєстраційною службою по Березівському району Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області 31 березня 2015 року. Скасовано державну реєстрацію від 31 березня 2015 року договору оренди земельної ділянки, площею 6, 074 га, кадастровий номер НОМЕР_3, яка розташована на території Анатоліївської сільської ради Березівського району Одеської області, укладеного 27 березня 2015 року між ОСОБА_3 та СФГ Ірина , номер запису про інше речове право: 9288053. Зобов'язано СФГ Ірина повернути ОСОБА_3 належну їй земельну ділянку, площею 6, 074 га, кадастровий номер НОМЕР_3, яка розташована на території Анатоліївської сільської ради Березівського району Одеської області. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що при укладанні договорів оренди земельних ділянок від 27 березня 2015 року між позивачами та СФГ Ірина нормативна грошова оцінка земельних ділянок не була проведена та записана усно (пункт 5 договорів), орендна плата визначена у розмірі - не менше 3 % без зазначення, саме від якої величини вона підлягає обрахуванню, а тому наведене свідчить про недосягнення між сторонами домовленості щодо усіх істотних умов договору. Окрім цього, у договорі від 27 березня 2015 року між ОСОБА_3 та СФГ Ірина щодо земельної ділянки, площею 6, 074 га, не повністю зазначений кадастровий номер земельної ділянки. Суд вважав, що підписання ОСОБА_3 договорів оренди земельних ділянок строком на 40 років, у віці 57 років, свідчить про несправедливі істотні умови договору щодо строку дії договору, оскільки фактично дія договорів має припинитися в разі досягнення позивачем віку 97 років.

В частині вимог до Головного управління юстиції в Одеській області суд визнав його неналежним відповідачем, оскільки 16 червня 2016 року Березівське районне управління юстиції в Одеській області припинило свою діяльністю, Головне територіальне управління юстиції в Одеській області не є правонаступником Березівського районного управління юстиції в Одеській області, оскільки відбулась ліквідація юридичної особи, а нову не наділено функціями щодо реєстрації речових прав.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що, аналізуючи та перевіряючи оспорювані договори оренди на відповідність вимогам чинного законодавства України, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що сторонами не досягнуто домовленості щодо такої істотної умови договору, як розмір орендної плати. Суд обґрунтовано вважав за необхідне визнати такі договори оренди земельних ділянок недійсними, а тому підлягали задоволенню похідні вимоги щодо скасування державної реєстрації договорів та зобов'язання СФГ Ірина повернути ділянки власникам.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у лютому 2017 року, СФГ Ірина просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник стверджує, що позовна заява не відповідає вимогам статті 119 ЦПК України

(в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року). Судами не враховано зміни, які внесені відповідно до Закону України від 12 лютого 2016 року № 191-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція) до Закону України Про оренду землі . На переконання заявника, суди не врахували, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, і не встановлено, чи дійсно порушуються права позивачів у зв'язку з відсутністю в договорах оренди зазначених умов їх істотності, а також судом не з'ясовано, в чому саме полягає порушення законних прав позивачів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 21 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV . ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є спадкоємцями після смерті ОСОБА_8 і власниками земельних ділянок.

ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є власниками кожна по 1/3 частини земельної ділянки площею 6, 0744 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що підтверджується витягами про реєстрацію в Спадковому реєстрі, а також витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 6, 074 га, кадастровий номер НОМЕР_3

Згідно із свідоцтвом право на спадщину та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 5, 9194 га, кадастровий номер НОМЕР_2.

Позивачі 27 березня 2015 року уклали з відповідачем три договори оренди земельних ділянок.

Договори оренди земельних ділянок зареєстровані реєстраційною службою по Березівському району Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, про що свідчать витяги про реєстрацію іншого речового права.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував таке.

Частиною першою статті 2 Закону України Про оренду землі передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, другою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами статті 1 Закону України Про оренду землі , яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди

землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статті 15 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6 , 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Згідно з частинами першою - третьою статті 21 Закону України Про оренду землі (в редакції станом на момент укладення оспорюваних договорів із змінами, внесеними згідно із Законами України від 25 березня 2005 року № 2505-IV, від 02 грудня 2010 року № 2756-VI) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За правилами статті 22 Закону України Про оренду землі (в редакції станом на момент укладення оспорюваних договорів - у редакції Закону України від 02 грудня 2010 року № 2756-VI) орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Піддавши аналізу оспорювані договори оренди на відповідність вимогам чинного законодавства України, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що сторонами не досягнуто згоди щодо такої істотної умови, як розмір орендної плати та її індексації.

Суди встановили, що у пункті 9 договорів оренди земельних ділянок зазначено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі - не менше 3 % .

Верховний Суд погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що наведений зміст пункту 9 договорів оренди не є таким, що не містить визначення розміру орендної плати, таке визначення, записане від руки, про прив'язку до 3 % , є незрозумілим, оскільки сторони не зазначили, від якої певної суми вона має бути розрахована. Інші положення укладених договорів шляхом тлумачення також не дають підстав дійти розуміння такої істотної умови як розмір орендної плати.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оцінку земель (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Частинами четвертою-сьомою статті 5 цього Закону визначено, що грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок та прав на них проводиться з метою визначення вартості об'єкта оцінки. Експертна грошова оцінка земельних ділянок використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на них, крім випадків, визначених цим Законом, а також іншими законами.

Тобто, законом на час укладення оспорюваних договорів не вимагалося обов'язкового проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок (крім земель державної та комунальної власності), однак й не містилося такої заборони. Згідно з поясненнями сторони відповідача у пункті 9 договорів оренди сторони мали на увазі нормативну грошову оцінку земельних ділянок як основу для обрахування плати за землю, оскільки нарахування орендної плати здійснювалось саме від оцінки земельних ділянок, то нормативна грошова оцінка землі є основою для визначення розміру орендної плати, яка є істотною умовою договору.

Проте, відповідно до пункту 5 договорів оренди нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить 100 254, 32 грн. Згідно з довідкою відділу Держгеокадастру у Березівському районі Одеської області від 31 жовтня 2016 року нормативна грошова оцінка спірних земельних ділянок станом на 27 березня 2015 року (тобто на день підписання договорів) становила 125 238, 67 грн.

Доказів нормативної грошової оцінки станом на 27 березня 2015 року у розмірі 100 254, 32 грн стороною відповідача не надано, а отже, таке тлумачення умов договору не отримало належного обґрунтування та не може вважатися доведеним.

Зважаючи на те, що при укладанні договорів оренди земельних ділянок від 27 березня 2015 року між позивачами та СВГ Ірина нормативна грошова оцінка земельних ділянок не проводилась, то обґрунтованим є висновок судів про те, що вимоги законодавства про досягнення сторонами домовленості (згоди) щодо усіх істотних умов у договорах оренди не дотримані.

Таким чином, суди, встановивши відсутність в змісті оспорюваних договорів оренди землі істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі , зробили обґрунтований висновок про визнання таких договорів недійсними, а також про задоволення похідних вимог про скасування державної реєстрації договорів та зобов'язання СФГ Ірина повернути земельні ділянки їх власникам.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог до Головного територіального управління юстиції в Одеській області за межами доводів касаційної скарги Верховним Судом не переглядалися.

Безпідставними Суд визнає посилання заявника на невідповідність позовної заяви вимогам статті 119 ЦПК України 2004 року, оскільки предметом касаційного перегляду є правильність вирішення судами спору по суті пред'явлених вимог.

Не заслуговують на увагу також доводи заявника про те, що при вирішенні спору судами не враховано зміни, внесені Законом України від 12 лютого 2016 року № 191-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція) до Закону України Про оренду землі , оскільки оспорювані договори оренди укладались раніше, у березні 2015 року. Оспорювані договори підлягають оцінці на предмет відповідності вимогам законодавства, чинного на момент їх укладення.

Інші формальні недоліки ухвалених у справі рішень судів першої та апеляційної інстанції не впливають на правильність остаточних висновків щодо суті заявлених стороною позовних вимог і не впливають на загальну оцінку справедливості й правомірності вирішення спору.

Висновки за наслідком розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Ірина залишити без задоволення.

Рішення Березівського районного суду Одеської області від 03 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді А. С. Олійник

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик