Рішення

від 25.02.2019 по справі 760/4060/18

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 760/4060/18

2-1659/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Трофимчук К.О.

за участі

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши за правилами спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

12 лютого 2018 року ОСОБА_2 звернулася в суд з зазначеним позовом до Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій ДСНС про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги мотивує тим, 13 лютого 2017 року її було призначено на посаду фахівця групи оповіщення Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій ДСНС України.

У червні 2017 року їй надійшла повістка про виклик до Ізяславського районного військового комісаріату Хмельницької області на відправку 19 червня 2017 року. Після цього вона звернулася до відповідача та повідомила про призов на дійсну військову службу, передавши в руки керівнику, вручену в Ізяславському РВК Хмельницької області повістку та повідомлення про призов.

19 червня 2017 року вона прибула до Ізяславського РВК Хмельницької області, де цього ж дня, відповідно до наказу Міністра оборони України від 15 червня 2017 року № 403, у зв`язку з призовом на дійсну військову службу була відправлена для проходження військової служби у військову частину на 5 курси перепідготовки та підвищення кваліфікації Військового інституту телекомунікацій та інформатизації м. Київ. Саме тому 19 червня 2017 року та в подальшому була відсутня на роботі. Таким чином вона з 19 червня 2017 року вже була призвана на дійсну військову службу.

20 червня 2017 року вона була зарахована до списків особового складу 5 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації Військового інституту телекомунікацій та інформатизації м. Київ для подальшого проходження військової служби і виконання завдань за призначенням і до цього часу перебуває на дійсній військовій службі.

На місці дислокації військової частини, під час проходження військової служби, у липні 2017 року її було повідомлено, що на адресу Ізяславського РВК надійшов витяг з наказу ДСНС України № 76 від 20 червня 2017 року про звільнення її з посади фахівця групи оповіщення Центру ДСНС України в зв`язку з прогулом.

Разом з тим, на час видання наказу ДСНС України № 76 від 20 червня 2017 року про звільнення в Україні діяв особливий період. Вона не прогулювала роботу, а перебувала на дійсній військовій службі.

Просить суд ухвалити рішення, яким:

-визнати незаконним та скасувати наказ Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій ДСНС України № 76 від 20 червня 2017 року про звільнення її у зв`язку з прогулом;

-зобов`язати відповідача поновити її на посаді фахівця групи оповіщення Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій ДСНС України;

-зобов`язати відповідача здійснити виплату середнього заробітку на картковий рахунок «Приватбанку» починаючи з 21 червня 2017 року.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 16 лютого 2018 року відкрито спрощене позовне провадження в справі.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому Центр оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій ДСНС просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с. 22-28).

Посилається на те, що від позивача до Центру з приводу її призову на військову службу не надходило будь-яких заяв та документів. У журналі вхідної кореспонденції такі документи не зареєстровані, що підтверджується витягом з журналу. Вважає, що позивач знала про призов та навмисно приховала цей факт, а також не повідомила про це свого безпосереднього керівника начальника групи оповіщення ЦОЗ ДСНС України Єфремова I.A. та начальника Центру. У роботодавця були всі правові підстави для звільнення позивача в зв`язку з її відсутністю за місцем роботи 19 та 20 червня 2017 року без поважних причин та не надання підтверджуючих документів до Центру. Підставою для звільнення позивача стали акти про відсутність на роботі в ці дні та повідомлення про її відмову від надання пояснень. Крім того, починаючи з 23 серпня 2015 року особливий період в Україні не діє та на час звільнення позивача особливий період також не діяв.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року залишено без задоволення заяву відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року призначено цивільну справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалами Солом`янського районного суду м. Києва від 19 червня 2018 року виправлено описки в частині зазначення правильної назви відповідача.

У судовому засіданні позивач підтримала заявлений позов та просила його задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на недоведеність та необґрунтованість позовних вимог. Підтримала викладене у відзиві на позову заяву.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що наказом від 13 лютого 2017 року № 21 ОСОБА_2 прийнято на роботу на посаду фахівця групи оповіщення Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій ДСНС України з тарифним розрядом 6 (посадовий оклад 2320 гривень на місяць) (а.с. 37-38).

Наказом від 20 червня 2017 року № 76 звільнено ОСОБА_2 , фахівця групи оповіщення Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій ДСНС України, з посади 20 червня 2017 року у зв`язку з прогулом (відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (а.с. 44).

Позивач посилається на те, що її відсутність на роботі пов`язана з поважними причинами, про які вона повідомила роботодавця. 19 червня 2017 року вона прибула до Ізяславського РВК Хмельницької області, де цього ж дня була відправлена для проходження військової служби у військову частину на 5 курси перепідготовки та підвищення кваліфікації Військового інституту телекомунікацій та інформатизації м. Київ. Крім того, на час видання наказу про звільнення в Україні діяв особливий період, тому за нею як працівником зберігається робоче місце.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни підлягає з`ясуванню в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

У наказі про звільнення ОСОБА_2 зазначено, що підставою для видачі наказу є акт про відсутність на роботі ОСОБА_2 від 20 червня 2017 року, табель обліку робочого часу та заява начальника групи оповіщення ЦОЗ ДСНС України Єфремова І.А. від 20 червня 2017 року.

З акту про відсутність на роботі ОСОБА_2 , який складено 20 червня 2017 року о 17 годині 50 хвилин вбачається, що відповідно до системи контролю управління доступу STOP-NET 4.0 обліку робочого часу працівників ОСОБА_2 , фахівець групи оповіщення ЦОЗ ДСНС України була відсутня на роботі: 19 червня 2017 року з 9.00 години до 18.00 години (за робочий день час відсутності складає 8 годин 15 хвилин) та 20 червня 2017 року з 9.00 години до 17.40 години (за робочий день час відсутності складає 7 годин 55 хвилин). ОСОБА_2 свою відсутність на роботі не мотивує, пояснень та документів про причину відсутності до ЦОЗ ДСНС України не надала (а.с. 30).

Згідно з заявами начальника групи оповіщення ОСОБА_3 від 19 червня 2017 року та 20 червня 2017 року ОСОБА_2 19 червня 2017 року та 20 червня 2017 року не з`явилася на роботу, на дзвінки не відповідає (а.с. 31, 32).

Відсутність ОСОБА_2 на роботі 19 червня 2017 року та 20 червня 2017 року підтверджується також табелем виходу на роботу за червень 2017 року (а.с. 34).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 пояснила, що повістку до військомату вона надала ще 16 червня 2017 року начальнику ОСОБА_3 , а потім всім керівникам за підпорядкованістю особисто в руки, та не реєструвала через канцелярію. 18 червня 2017 року вона поїхала до військомату та прибула туди 19 червня 2017 року. У цей же день її направили на збірний пункт Хмельницького військомату та 20 червня 2017 року зі збірного пункту вони прибули до м. Києва до Військового інституту.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Суд вважає, що відсутність реєстрації позивачем повістки про виклик до військомату в журналі реєстрації вхідної кореспонденції відповідача не є достатнім доказом на підтвердження необізнаності роботодавця чи його службових осіб про призов позивача на військову службу з 20 червня 2017 року та необхідністю вибуття її до військомату 19 червня 2017 року.

У матеріалах справи міститься припис Ізяславського РВК Хмельницької області від 16 червня 2017 року № 1973, виданий на підставі наказу МОУ № 403 від 15 червня 2017 року, яким молодшому лейтенанту ОСОБА_2 запропоновано 19 червня 2017 року вибути до військового інституту телекомунікації та інформатизації на курси перепідготовки та підвищення кваліфікації на прибути в строк до 20 червня 2017 року (а.с. 155).

Згідно з наказом начальника 5 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації від 20 червня 2017 року № 13 молодшого лейтенанта ОСОБА_2 , через Ізяславський районний військовий комісаріат Хмельницької області, яку призвали на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України наказом Міністра оборони України від 15 червня 2017 року для оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », призначених слухачами 5 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації м. Київ з 20 червня 2017 року, зараховано до списків особового складу курсів, на всі види забезпечення вважати такою, що приступила до виконання службових обов`язків (а.с. 5).

За п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Вбачається, що причину прогулу можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником.

Молодшому лейтенанту ОСОБА_2 на підставі наказу МОУ № 403 від 15 червня 2017 року необхідно було 19 червня 2017 року вибути до військового інституту.

Суд вважає причину відсутності позивача на робочому місці 19 червня 2017 року та 20 червня 2017 року поважною та такою, що не залежить від працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 пояснила, що, незважаючи на завчасне повідомлення керівництва про необхідність вибути за повісткою, 20 червня 2017 року їй телефонували з кадрової служби та пропонували надати повістку на підтвердження відсутності на роботі. Також 20 червня 2017 року їй зателефонував керівник і запропонував звільнитись за власним бажанням, оскільки за нею не буде збережено робоче місце.

У матеріалах справи міститься повідомлення від 20 червня 2017 року (а.с. 35).

У тексті повідомлення зазначено, що майор служби цивільного захисту ОСОБА_4 , начальник відділення персоналу Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій ДСНС України, 20 червня 2017 року о 17 годині 32 хвилини телефонувала ОСОБА_2 та під час розмови нею було запропоновано ОСОБА_2 з`явитися до Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій ДСНС України для надання офіційних документів, які пояснять її відсутність на роботі 19 червня 2017 року та 20 червня 2017 року, а також попереджено про відповідальність згідно КЗпП України у разі їх ненадання. (а.с.35).

Суд вважає, що таке повідомлення та пропозиція позивачу надати офіційні документи та пояснення не є належним виконанням роботодавцем вимог ст. 149 ЦПК України.

Представник відповідача зазначила, що робочий день Центру триває до 18 години 00 хвилин. Повідомлення було передано позивачу о 17 годині 32 хвилини 20 червня 2017 року.

Вбачається, що роботодавцем було надано працівнику лише 28 хвилин для явки, надання пояснень та доказів, оскільки в це й же день (20 червня 2017 року) було видано наказ про звільнення позивача за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Частиною п`ятою ст. 17 Конституції України гарантовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

У ч. 6 ст. 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» в Україні діє особливий період. Відповідне рішення уповноваженою особою про його скасування, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу, не приймалося. Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Такий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 131/1449/16-ц; від 14 лютого 2018 року у справі № 727/2187/16-ц; від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц; від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц; від 25 квітня 2018 у справі № 205/1993/17-ц.

У частинах 1-3 ст. 119 КЗпП України визначено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зазначене свідчить про те, що призов позивача на військову службу відбувався під час дії особливого періоду, а відтак на ОСОБА_2 поширювалися гарантії та пільги, визначені ст. 119 КЗпП України, зокрема, збереження місця роботи (посади).

Вбачається, що позивач ОСОБА_2 20 червня 2017 року перебувала на військовій службі.

Крім того, про про призов ОСОБА_2 на військову службу за призовом осіб офіцерського складу з 20 червня 2017 року Ізяславським РВК Хмельницької області на адресу керівника ДСНС України надіслано повідомлення від 16 червня 2017 року № 1964 (а.с. 156). Зазначене повідомлення було відправлене 20 червня 2017 року та вручене 26 червня 2017 року, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 157, 161).

Разом з тим, після отримання інформації про поважність причин відсутності ОСОБА_2 на роботі 20 червня 2017 року, роботодавцем Центром оперативногозв`язку,телекомунікаційних системта інформаційнихтехнологій Державноїслужби Україниз надзвичайнихситуацій будь-яких дій щодо факту її звільнення за прогул вжито не було.

За таких обставин, суд вважає, що звільнення ОСОБА_2 наказом від 20 червня 2017 року № 76 не відповідало вимогам закону, а тому вона підлягає поновленню на посаді фахівця групи оповіщення Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 20 червня 2017 року.

Питання щодо скасування наказу про звільнення не належить до компетенції суду, оскільки має вирішуватись роботодавцем у порядку виконання рішення у випадку задоволення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 325 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У зв`язку з поновленням на роботі на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 20 червня 2018 року по день вирішення спору судом 26 лютого 2019 року.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Час вимушеного прогулу позивача за період з 20 червня 2018 року по 26 лютого 2019 року складає 424 робочих дні.

З довідки про доходи від 06 квітня 2018 року № 2 (а.с. 48) вбачається, що останніми повними відпрацьованими місяцями є травень 2017 року та квітень 2017 року. За травень 2017 року заробітна плата становить 5568 гривень, за квітень 2017 року 5568 гривень.

Відповідно середньоденна заробітна плата становить 285 гривень 54 копійки ((5568 + 5568) / 39 днів = 338,25).

Середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 121068 гривень 96 копійок (338,25 х 424 = 121068,96).

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає 121068 гривень 96 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20 червня 2017 року по 26 лютого 2019 року.

Частино 1 ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно зі ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Позивач ОСОБА_2 у позовній заяві зазначає, що отримала копію оскаржуваного наказу про звільнення в серпні 2017 року.

Відповідачем на спростування наведеної обставини доказів не надано.

У серпні 2017 року, тобто в межах строку звернення до суду, ОСОБА_2 подала позов до Окружного адміністративного суду м. Києва, вважаючи, що даний спір є публічно-правовим та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2018 року, яку позивач отримав 09 лютого 2018 року, було закрито провадження та роз`яснено, що розгляд справи має відбуватися в порядку цивільного судочинства (а.с. 8-9).

З позовом до Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_2 звернулася 12 лютого 2018 року.

У такому випадку, суд вважає за можливе поновити позивачу строк звернення до суду.

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково.

З урахуванням часткового задоволення позову та відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь держави підлягає 1915 гривень 48 копійок судового збору.

На підставі п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України підлягає допуску до негайного виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі.

Керуючись статтями 17, 43 Конституції України, статтями 21, 40, 115-117, 119, 149, 232-235 КЗпП України, Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 272-279, 430 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій Державної служби України з надзвичайних ситуацій (01130, м. Київ, вул. О. Гончара, 55А, ЄДРПОУ 23000385) про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 20 червня 2017 року № 76 про звільнення 20 червня 2017 року ОСОБА_2 з посади фахівця групи оповіщення Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій Державної служби України з надзвичайних ситуацій у зв`язку із прогулом (відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Поновити ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) на посаді фахівця групи оповіщення Центру оперативногозв`язку,телекомунікаційних системта інформаційнихтехнологій Державноїслужби Україниз надзвичайнихситуацій (01130,м.Київ,вул.О.Гончара,55А,ЄДРПОУ 23000385) з 20 червня 2017 року.

Стягнути з Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій Державної служби України з надзвичайних ситуацій (01130, м. Київ, вул. О. Гончара, 55А, ЄДРПОУ 23000385) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 червня 2017 року по 26 лютого 2019 року в розмірі 121068 гривень 96 копійок з утриманням податків і інших обов`язкових платежів.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) на посаді фахівця групи оповіщення Центру оперативногозв`язку,телекомунікаційних системта інформаційнихтехнологій Державноїслужби Україниз надзвичайнихситуацій (01130,м.Київ,вул.О.Гончара,55А,ЄДРПОУ 23000385) з 20 червня 2017 року допустити до негайного виконання.

Стягнути з Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій Державної служби України з надзвичайних ситуацій (01130, м. Київ, вул. О. Гончара, 55А, ЄДРПОУ 23000385) на користь держави 1915 гривень 48 копійок судового збору.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: