Постанова

від 11.06.2019 по справі 760/4060/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 760/4060/18 Головуючий у 1 інстанції: Українець В.В.

провадження № 22-ц/824/7692/2019 Суддя-доповідач: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Олійника В.І.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Приходька К.П.,

при секретарі Бондаренко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій Державної служби України на рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 26 лютого 2019 року у складі судді Українця В.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який обґрунтовувала тим, що 13 лютого 2017 року її було призначено на посаду фахівця групи оповіщення Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій ДСНС України.

У червні 2017 року їй надійшла повістка про виклик до Ізяславського районного військового комісаріату Хмельницької області на відправку 19 червня 2017 року. Після цього вона звернулася до відповідача та повідомила про призов на дійсну військову службу, передавши в руки керівнику, вручену в Ізяславському РВК Хмельницької області, повістку та повідомлення про призов.

19 червня 2017 року вона прибула до Ізяславського РВК Хмельницької області, де цього ж дня, відповідно до наказу Міністра оборони України від 15 червня 2017 року №403, у зв`язку з призовом на дійсну військову службу була відправлена для проходження військової служби у військову частину на 5 курси перепідготовки та підвищення кваліфікації Військового інституту телекомунікацій та інформатизації м. Київ. Саме тому 19 червня 2017 року та в подальшому була відсутня на роботі. Отже, вона від 19 червня 2017 року вже була призвана на дійсну військову службу.

20 червня 2017 року вона була зарахована до списків особового складу 5 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації Військового інституту телекомунікацій та інформатизації м. Київ для подальшого проходження військової служби і виконання завдань за призначенням і до цього часу перебуває на дійсній військовій службі.

На місці дислокації військової частини, під час проходження військової служби, у липні 2017 року її було повідомлено, що на адресу Ізяславського РВК надійшов витяг з наказу ДСНС України №76 від 20 червня 2017 року про звільнення її з посади фахівця групи оповіщення Центру ДСНС України в зв`язку з прогулом.

Проте, на час видання наказу ДСНС України №76 від 20 червня 2017 року про звільнення в Україні діяв особливий період. Вона не прогулювала роботу, а перебувала на дійсній військовій службі.

Тому просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій ДСНС України №76 від 20 червня 2017 року про звільнення її у зв`язку з прогулом; зобов`язати відповідача поновити її на посаді фахівця групи оповіщення Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій ДСНС України; зобов`язати відповідача здійснити виплату середнього заробітку на картковий рахунок «ПриватБанку», починаючи від 21 червня 2017 року.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 16 лютого 2018 року було відкрито спрощене позовне провадження в справі.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому Центр оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій ДСНС просив суд відмовити в задоволенні позову (а.с.22-28).

При цьому, посилався в ньому на те, що від позивача до Центру з приводу її призову на військову службу не надходило будь-яких заяв та документів. У журналі вхідної кореспонденції такі документи не зареєстровані, що підтверджується витягом з журналу. Вважав, що позивачка знала про призов та навмисно приховала цей факт, а також не повідомила про це свого безпосереднього керівника - начальника групи оповіщення ЦОЗ ДСНС України Єфремова I.A. та начальника Центру. У роботодавця були всі правові підстави для звільнення позивача в зв`язку з її відсутністю за місцем роботи 19 та 20 червня 2017 року без поважних причин та не надання підтверджуючих документів до Центру. Підставою для звільнення позивача стали акти про відсутність на роботі в ці дні та повідомлення про її відмову від надання пояснень. Крім того, починаючи від 23 серпня 2015 року особливий період в Україні не діє та на час звільнення позивачки особливий період теж не діяв.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року залишено без задоволення заяву відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження і ухвалою цього ж суду від 04 червня 2018 року призначено цивільну справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін.

У судовому засіданні позивачка підтримала заявлений позов і просила його задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, а також підтримала викладене у відзиві на позовну заяву.

Рішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 26 лютого 2019 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 20 червня 2017 року №76 про звільнення 20 червня 2017 року ОСОБА_1 з посади фахівця групи оповіщення Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій Державної служби України з надзвичайних ситуацій у зв`язку із прогулом (відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді фахівця групи оповіщення Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 20 червня 2017 року.

Стягнуто з Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період від 20 червня 2017 року до 26 лютого 2019 року в розмірі 121068 грн. 96 коп. з утриманням податків і інших обов`язкових платежів.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді фахівця групи оповіщення Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 20 червня 2017 року допущено до негайного виконання.

Стягнуто з Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь держави 1915 грн. 48 коп. судового збору.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідача з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 наказом від 20 червня 2017 року №76 не відповідало вимогам закону, а тому вона підлягає поновленню на посаді, а питання щодо скасування наказу про звільнення не належить до компетенції суду, оскільки має вирішуватися роботодавцем у порядку виконання рішення у випадку задоволення позову.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що наказом №21 від 13 лютого 2017 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду фахівця групи оповіщення Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій ДСНС України з тарифним розрядом 6 (посадовий оклад 2320 гривень на місяць) (а.с.37-38).

Наказом №76 від 20 червня 2017 року звільнено ОСОБА_1 - фахівця групи оповіщення Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій ДСНС України, з посади 20 червня 2017 року у зв`язку з прогулом (відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (а.с.44).

Позивачка посилалася на те, що її відсутність на роботі пов`язана з поважними причинами, про які вона повідомила роботодавця. 19 червня 2017 року вона прибула до Ізяславського РВК Хмельницької області, де цього ж дня була відправлена для проходження військової служби у військову частину на 5 курси перепідготовки та підвищення кваліфікації Військового інституту телекомунікацій та інформатизації м. Київ.

Крім того, на час видання наказу про звільнення в Україні діяв особливий період, а тому за нею як працівником зберігалося робоче місце.

За п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни підлягає з`ясуванню в чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

У наказі про звільнення ОСОБА_1 зазначено, що підставою для видачі наказу є акт про відсутність на роботі ОСОБА_1 від 20 червня 2017 року, табель обліку робочого часу та заява начальника групи оповіщення ЦОЗ ДСНС України Єфремова І.А. від 20 червня 2017 року.

Відповідно до акту про відсутність на роботі ОСОБА_1 , який складено 20 червня 2017 року о 17 годині 50 хвилин, з нього вбачається, що відповідно до системи контролю управління доступу STOP-NET 4.0 обліку робочого часу працівників ОСОБА_1 - фахівець групи оповіщення ЦОЗ ДСНС України, була відсутня на роботі: 19 червня 2017 року від 9.00 години до 18.00 години (за робочий день час відсутності складає 8 годин 15 хвилин) та 20 червня 2017 року від 9.00 години до 17.40 години (за робочий день час відсутності складає 7 годин 55 хвилин). ОСОБА_1 свою відсутність на роботі не мотивувала і пояснень та документів про причину відсутності до ЦОЗ ДСНС України не надала (а.с.30).

Згідно із заявами начальника групи оповіщення ОСОБА_2 від 19 червня 2017 року та 20 червня 2017 року, ОСОБА_1 19 червня 2017 року та 20 червня 2017 року не з`явилася на роботу і на телефонні виклики не відповідала (а.с.31, 32).

Відсутність ОСОБА_1 на роботі 19 червня 2017 року та 20 червня 2017 року підтверджується також табелем виходу на роботу за червень 2017 року (а.с.34).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснила суду, що повістку до військомату вона надала ще 16 червня 2017 року начальнику ОСОБА_2 , а потім всім керівникам за підпорядкованістю особисто в руки, та не реєструвала через канцелярію. 18 червня 2017 року вона поїхала до військомату та прибула туди 19 червня 2017 року. У цей же день її направили на збірний пункт Хмельницького військомату і 20 червня 2017 року зі збірного пункту вони прибули до міста Києва до Військового інституту.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

Згідно зі ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відсутність реєстрації позивачкою повістки про виклик до військомату в журналі реєстрації вхідної кореспонденції відповідача не є достатнім доказом на підтвердження необізнаності роботодавця чи його службових осіб про її призов на військову службу з 20 червня 2017 року та необхідністю вибуття її до військомату 19 червня 2017 року.

У матеріалах справи міститься припис Ізяславського РВК Хмельницької області від 16 червня 2017 року №1973, виданий на підставі наказу МОУ №403 від 15 червня 2017 року, яким молодшому лейтенанту ОСОБА_1 запропоновано 19 червня 2017 року вибути до військового інституту телекомунікації та інформатизації на курси перепідготовки та підвищення кваліфікації на прибути в строк до 20 червня 2017 року (а.с.155).

Згідно з наказом начальника 5 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації від 20 червня 2017 року №13 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 через Ізяславський районний військовий комісаріат Хмельницької області, яку призвали на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України, наказом Міністра оборони України від 15 червня 2017 року для оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », призначених слухачами 5 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації м. Київ з 20 червня 2017 року, зараховано до списків особового складу курсів, на всі види забезпечення вважати такою, що приступила до виконання службових обов`язків (а.с.5).

За п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваним власником або уповноваженим ним органом також у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Вбачається, що причину прогулу можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не могли бути усуненими самим працівником.

Молодшому лейтенанту ОСОБА_1 на підставі наказу МОУ №403 від 15 червня 2017 року необхідно було 19 червня 2017 року вибути до військового інституту.

Суд вірно вважав причину відсутності позивачки на робочому місці 19 та 20 червня 2017 року поважною та такою, що не залежить від працівника.

Згідно з ч.1 ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснила, що, незважаючи на завчасне повідомлення керівництва про необхідність вибути за повісткою, 20 червня 2017 року їй телефонували з кадрової служби та пропонували надати повістку на підтвердження відсутності на роботі. Також 20 червня 2017 року їй зателефонував керівник і запропонував звільнитися за власним бажанням, оскільки за нею не буде збережено робоче місце.

У матеріалах справи міститься повідомлення від 20 червня 2017 року (а.с.35).

У тексті повідомлення зазначено, що майор служби цивільного захисту ОСОБА_3 , начальник відділення персоналу Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій ДСНС України, 20 червня 2017 року о 17 годині 32 хвилини телефонувала ОСОБА_1 та під час розмови нею було запропоновано ОСОБА_1 з`явитися до Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій ДСНС України для надання офіційних документів, які пояснять її відсутність на роботі 19 та 20 червня 2017 року, а також попереджено про відповідальність згідно КЗпП України у разі їх ненадання (а.с.35).

Суд також вірно вважав, що таке повідомлення та пропозиція позивачці надати офіційні документи та пояснення не є належним виконанням роботодавцем вимог ст.149 ЦПК України.

Представник відповідача зазначала, що робочий день Центру триває до 18 години 00 хвилин. Повідомлення було передано позивачу о 17 годині 32 хвилини 20 червня 2017 року.

З цього вбачається, що роботодавцем було надано працівнику лише 28 хвилин для явки, надання пояснень та доказів, так як в цей же день (20 червня 2017 року) було видано наказ про звільнення позивачки за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною 6 ст.43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» в Україні діє особливий період. Відповідне рішення уповноваженою особою про його скасування, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу, не приймалося. Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Такий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №131/1449/16-ц; від 14 лютого 2018 року у справі №727/2187/16-ц; від 20 лютого 2018 року у справі №640/4439/16-ц; від 21 лютого 2018 року у справі №211/1546/16-ц; від 25 квітня 2018 у справі №205/1993/17-ц.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, призов позивачки на військову службу відбувався під час дії особливого періоду, а тому на ОСОБА_1 поширювалися гарантії та пільги, визначені ст.119 КЗпП України, зокрема, збереження місця роботи (посади).

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 20 червня 2017 року перебувала на військовій службі.

Також, про призов ОСОБА_1 на військову службу за призовом осіб офіцерського складу від 20 червня 2017 року Ізяславським РВК Хмельницької області на адресу керівника ДСНС України надіслано повідомлення від 16 червня 2017 року №1964 (а.с.156). Зазначене повідомлення було відправлене 20 червня 2017 року і вручене 26 червня 2017 року, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.157, 161).

Проте, після отримання інформації про поважність причин відсутності ОСОБА_1 на роботі 20 червня 2017 року, роботодавцем - Центром оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій Державної служби України з надзвичайних ситуацій будь-яких дій щодо факту її звільнення за прогул не було вжито.

За наведених обставин, суд вірно вважав, що звільнення ОСОБА_1 наказом від 20 червня 2017 року №76 не відповідало вимогам закону, а тому вона підлягала поновленню на посаді фахівця групи оповіщення Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 20 червня 2017 року.

Щодо питання про скасування наказу про звільнення, то суд зазначив, що воно не належить до компетенції суду, так як має вирішуватися роботодавцем у порядку виконання рішення у випадку задоволення позову.

Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд прийшов до правильного висновку, що у зв`язку з поновленням на роботі на користь ОСОБА_1 підлягав стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи від 20 червня 2018 року по день вирішення спору судом - 26 лютого 2019 року.

Відповідно до п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Згідно з п.3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком, середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Час вимушеного прогулу позивачки за період від 20 червня 2018 року до 26 лютого 2019 року склав 424 робочих дні.

Як вбачається з довідки про доходи від 06 квітня 2018 року №2 (а.с. 48), останніми повними відпрацьованими місяцями є травень 2017 року та квітень 2017 року. За травень 2017 року заробітна плата становила 5568 грн., за квітень 2017 року - 5568 грн.

Відповідно середньоденна заробітна плата становила 285 грн. 54 коп. (5568 + 5568) / 39 днів = 338,25).

Середній заробіток за час вимушеного прогулу становив 121068 гривень 96 копійок (338,25 х 424 = 121068,96).

Отже, до стягнення з відповідача підлягала сума 121068 гривень 96 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період від 20 червня 2017 року до 26 лютого 2019 року.

Крім того, ч.1 ст.233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, встановлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Позивачка ОСОБА_1 у позовній заяві зазначала, що отримала копію оскаржуваного наказу про звільнення у серпні 2017 року.

Відповідачем на спростування наведеної обставини доказів не надано.

У серпні 2017 року, тобто в межах строку звернення до суду, ОСОБА_1 подала позов до Окружного адміністративного суду м. Києва, вважаючи, що даний спір є публічно-правовим та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2018 року, яку позивачка отримала 09 лютого 2018 року, було закрито провадження та роз`яснено, що розгляд справи має відбуватися в порядку цивільного судочинства (а.с 8-9).

З позовом до Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 звернулася 12 лютого 2018 року.

У такому випадку, суд вірно вважав за можливе поновити позивачці строк звернення до суду.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог і визнання незаконним наказу про звільнення ОСОБА_1 , поновлення її на посаді та стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також допущення до негайного виконання рішення в частину поновлення на роботі.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені врішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Центру оперативного зв`язку, телекомунікаційних систем та інформаційних технологій Державної служби України залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 26 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 14 червня 2019 року.

Суддя-доповідач:

Судді: