Рішення

від 07.03.2019 по справі 520/3054/19

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 520/3054/19

Провадження № 2/520/2577/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.03.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Калініченко Л.В.

при секретарі Кириковій О.О.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в місті Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про визнання особи такою, що втратила

право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 13 лютого 2019 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - житловим будинком АДРЕСА_2.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона - ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_2. Відповідач - ОСОБА_2, є її сином, та зареєстрований у належній їй житловому будинку.

Як стверджує позивач, відповідач у вказаній квартирі не мешкає з дня реєстрації, а саме з вересня 2014 року, житловою площею не цікавиться, жодних претензій з цього приводу не заявляв.

Реєстрація відповідача у належному позивачеві на праві власності житловому будинку позбавляє позивача можливості повноправно здійснювати свої права власника, на власний розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним їй майном для вільного використання та проживання в ньому, а також позивач вимушена нести додаткові витрати зі сплати комунальних послуг, оскільки розрахунок експлуатаційних платежів і платежів за комунальні послуги здійснюється, виходячи з кількості зареєстрованих за адресою осіб, у зв'язку з чим позивачка була вимушена звернутись до суду з відповідним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 25.02.2019 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження, призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

У підготовче судове засідання 07 березня 2019 року позивач по справі не з'явилась, про дату, час і місце проведення якого повідомлена належним чином, однак надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій також зазначила, що позов підтримує та просить суд задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, однак надав до суду заяву від 26.02.2019 року, яка посвідчена консулом Посольства України в Республіці Австрії, в якій відповідач зазначив, що не заперечує проти задоволення позовних вимог, а також просить суд розгляд справи провести за його відсутності.

Згідно з ч.3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

У зв'язку з поданням сторонами по справі заяв про розгляд справи за їх відсутності та визнанням відповідачем позову, судом було ухвалено провести розгляд справи у підготовчому судовому засіданні за відсутності сторін по справі.

Дослідивши та вивчивши документи наявні в матеріалах справи, суд вважає позов підлягаючим задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_2, на підставі договору міни нерухомого майна від 17 вересня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі №1695.

Згідно з довідкою №90, виданої Органом самоорганізації населення комітету Мікрорайону 10-та Станція Великого Фонтану у місті Одесі від 16.02.2019 року, в будинку АДРЕСА_2 вбачається, що в будинку АДРЕСА_2 мешкають та зареєстровані чотири особи:

- відповідальна - ОСОБА_1, з 30.09.2014 року;

- син - ОСОБА_4, з 30.09.2014 року;

- син - ОСОБА_5, з 30.09.2014 року;

- син - ОСОБА_6, з 30.09.2014 року.

Вказані обставини щодо реєстрації відповідача ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_2, підтверджується отриманою судом довідкою з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Одеській області наявною в матеріалах справи.

Отже судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2, як син позивача, зі згоди останньої - ОСОБА_7, 30.09.2014 року був поставлений на реєстраційний облік за вказаною адресою.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року, закріплено принцип непорушності приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності,закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло-житловий будинок, садиба квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

В силу ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 346 ЦК України право власності може буди припинене в інших випадках, встановлених законом.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст.. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Відповідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач - ОСОБА_2 тривалий час, а саме більше року не проживає у даному житловому будинку АДРЕСА_2, що підтверджується випискою з закордонного паспорту відповідача, з якого вбачається, що з квітня 2017 року останній виїхав до Республіки Австрія.

Судом також враховується надана до суду відповідачем ОСОБА_2 заява від 26.02.2019 року, яка посвідчена консулом Посольства України в Республіці Австрії, в якій відповідач зазначив, що не заперечує проти задоволення позовних вимог, а також просить суд розгляд справи провести за його відсутності.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Так як визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач не мешкає в житловій площі - житловому будинку АДРЕСА_2, належному позивачеві, більше року, а відтак є підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Згідно частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та при розгляді справ застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано ВРУ, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 17 Закону України № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (з подальшими змінами) передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997р. відповідно до Закону України № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Аналізуючи право особи на мирне володіння своїм майном, Європейський суд з прав людини дійшов висновків, згідно з якими визнанням права кожного на мирне володіння своїм майном, по суті, гарантовано право власності; право розпорядження є традиційним і фундаментальним аспектом права власності (рішення Суду у справі Маркс проти Бельгії від 27.04.1979 року,п.63).

На підставі вищевикладеного, після дослідження та оцінки доказів у справі, наданих позивачем відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України, вони вважаються судом належними та допустимими згідно зі ст. ст. 77, 78 ЦПК України, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що відповідач не мешкає в квартирі №АДРЕСА_1 понад один рік, а саме з 2008 року, факт перебування ОСОБА_8 на реєстраційному обліку за даною адресою, перешкоджає власникові даної квартири у здійсненні права власності у повному обсязі, позивач вимушений нести додаткові витрати зі сплати комунальних послуг, оскільки розрахунок експлуатаційних платежів і платежів за комунальні послуги здійснюється, виходячи з кількості зареєстрованих за адресою осіб.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 Про судове рішення у цивільній справі , враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню, так як обґрунтовані та доведені.

Згідно з ч.1, 2, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.79 рішення Європейського суду з прав людини (справа Білуха проти України від 09.11.2006 р. (Заява №33949/02), відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування витрат, тільки якщо буде доведено, що вони були необхідні та фактично понесені, а також є обґрунтованими за розміром.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем у позові не заявлено вимоги про відшкодування судових витрат, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для покладання цих витрат на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76-78, 81, 200, 206, 211, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, п.п. 15.5 п.15 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, ст. ст. 317, 321, 346, 391, 405 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням - житловим будинком АДРЕСА_2.

Дане рішення, у разі набрання ним законної сили, є підставоюдля зняття ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з реєстраційного обліку з житлового приміщення - житлового будинку АДРЕСА_2.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Калініченко Л. В.