Постанова

від 27.02.2019 по справі 907/851/17

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2019 р. Справа №907/851/17

Місто Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бонк Т.Б.

суддів Мирутенко О.Л.

Якімець Г.Г.

секретар судового засідання Борщ І.О.

за участю представників:

від прокуратури - Яворський Я.Т.

від позивача 1, 2 - Беляков А.І. (представник за довіреністю)

від позивача 3 - не з'явився

від відповідача - Міщенко О.О. (адвокат)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради б/н і б/д

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.11.2018 (повний текст рішення складено 26.11.2018, суддя Ушак І.Г.)

у справі № 907/851/17

за позовом керівника Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: 1. Ужгородської міської ради, м.Ужгород, 2.Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород, 3.Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області, м. Ужгород

до відповідача приватного підприємства "Закарпатінвестбуд", м. Ужгород,

про стягнення заборгованості на суму 25 301,52 грн. за договором оренди земельної ділянки (з урахуванням зменшення розміру позовних вимог в цій частині) та про припинення договору оренди земельної ділянки шляхом його розірвання

ВСТАНОВИВ:

короткий зміст вимог позову і рішення суду першої інстанції:

прокурор звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості на суму 25 301,52 грн. за договором оренди земельної ділянки (з урахуванням зменшення розміру позовних вимог в цій частині) та про припинення договору оренди земельної ділянки шляхом його розірвання у зв'язку з невиконанням відповідачем у повному обсязі договірних зобов'язань по сплаті орендних платежів з листопада 2011р. по вересень 2017р., внаслідок чого виникла його заборгованість перед позивачем за вказаний період на суму 25301,52 грн.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.11.2018 у справі №907/851/17 у позові керівника Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: 1. Ужгородської міської ради, м.Ужгород. 2.Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород. 3.Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області, м. Ужгород, про стягнення заборгованості на суму 25301,52 грн. за договором оренди земельної ділянки (з урахуванням зменшення розміру позовних вимог в цій частині) та про припинення договору оренди земельної ділянки шляхом його розірвання - відмовлено.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги щодо стягнення орендної плати не відповідають фактичним обставинам справи, твердження позивача про наявність заборгованості відповідача по орендній платі спростовані у ході судового розгляду справи. Щодо позовних вимог у даній справі в частині розірвання договору оренди, то у ході судового розгляду спростовано доводи прокурора та позивачів про систематичну несплату відповідачем орендної плати, що слугувало підставою позову в цій частині.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

в апеляційній скарзі скаржник просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити, мотивуючи це наступним:

· судом не взято до уваги той факт, що відповідач сплачував орендну плату за землю згідно договору оренди землі без врахування нормативної грошової оцінки землі на підставі Рішення Ужгородської міської ради № 1398 від 14.07.2014. Розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, однак річна сума платежу не може бути меншою 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

· договором передбачено розірвання договору оренди земельної ділянки у зв'язку з невиконанням обов'язків за договором.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 відкрито провадження у даній справі за апеляційною скаргою Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради б/н і б/д.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам та запереченням сторін, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з огляду на таке.

Згідно встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що :

10.12.08 управління майном міста Ужгородської міської ради, правонаступником якого є департамент міського господарства Ужгородської міської ради - позивач-2 у даній справі - та відповідач - уклали договір оренди землі, відповідно до умов якого відповідачу надано в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 1200 кв.м по вул. Тельмана у м. Ужгороді для будівництва багатоквартирного житлового будинку строком на 5 років (далі - договір оренди).

Умовами договору оренди передбачено його істотні умови, зокрема, орендну плату в розмірі 2494,49 грн. на рік, виходячи із нормативної грошової оцінки земельної ділянки - 49889,76 грн., строки оплати орендної плати - щомісячно до 10 числа поточного місяця в розмірі 207,87 грн., порядок перегляду орендної плати, відповідальність сторін тощо.

За змістом п. 12 договору оренди сторони передбачили, що у разі збільшення відповідно до законів України розміру земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, орендодавець має право на збільшення орендної плати в односторонньому порядку, про що оформляється додаткова угода, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 33 договору оренди сторони узгодили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін, а в разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору, спір вирішується у судовому порядку.

Пунктом 35 договору оренди передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом.

12.03.14 сторони уклали додаткову угоду до договору оренди, за змістом якої на підставі рішення Ужгородської міської ради від 19.12.13 № 1174 поновили договір оренди строком на 5 років - до 12.12.18, зазначивши кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:62:001:0041 (п. 1 угоди). Крім того внесли зміни до п.п. 5, 8, 10, 11 договору оренди, з урахуванням чого нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 121728,00грн. згідно витягу з технічної документації від 14.01.14, орендна плата становить 3651,84 грн. на рік та вноситься щомісячними платежами в сумі 304,32 грн.

За твердженням прокурора та позивача-2, останнім ініціювалося питання внесення змін до договору оренди шляхом надіслання проектів угоди, однак такі не були укладені і до суду з наведеним питанням сторони не зверталися, що не заперечується всіма учасниками процесу.

Разом з тим, позивач-2, посилаючись на зміну нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка згідно долучених витягів з технічної документації від 20.10.17 (про оцінку землі станом на 2015р.), від 19.02.16 та від 26.01.17 становила відповідно у 2015р. - 543804,00 грн., у 2016р. - 779268,00 грн., у 2017р. - 900372,00 грн., вважає, що орендна плата: у 2015р. повинна становити 1359,51 грн. на місяць, у 2016р. - 1948,17 грн., у 2017р - 2250,93 грн. При цьому, розмір щомісячної орендної плати визначений позивачем, виходячи з розрахунку 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, з посиланням на приписи ст. 288 Податкового кодексу України (ПК України).

Предметом даного позову - є вимога про стягнення 25 301,52 грн боргу з орендної плати ( з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог ) за період з квітня 2016 року по вересень 2017 року (як додатково уточнено представником позивача 1,2 в суді апеляційної інстанції), та вимога про припинення договору оренди шляхом його розірвання.

Норми права, мотиви, якими керувався апеляційний суд при прийнятті рішення у даній справі. Оцінка доказів апеляційним судом.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення боргу з орендної плати, апеляційний суд досліджує розрахунок сум боргу за спірний період, наявність підстав для стягнення боргу, фактичні сплати орендної плати відповідачем та інші істотні обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог долучено розрахунок суми боргу (т.1 а.с 190), однак такий розрахунок сформовано з урахуванням відносин сторін, починаючи з листопада 2011 року по вересень 2017 року.

Відповідачем контррозрахунку сум боргу не подано, долучено копії платіжних доручень та копії банківських виписок про сплату орендної плати (за період від 14.11.2014 року по 08.12.2017).

Так, сторонами не заперечується те, що згідно Додаткової угоди до договору від 12.03.14 орендна плата становить 3651,84 грн. на рік та вноситься щомісячними платежами в сумі 304,32 грн.

Сторони також не заперечили, що інші зміни до договору оренди землі в частині визначення розміру орендної плати не вносилися.

Разом з тим, у відповіді на відзив в суді першої інстанцій позивачі 1,2 зазначають про те, що розмір орендної плати у 2015 році мав скласти 1359,51 грн. в місяць, у 2016 році - 1948,17 грн., у 2017 році - 2250,93 грн на тій підставі, що сторони визначили, що для розрахунку розміру орендної плати застосовується сталий показник - 3% від нормативної грошової оцінки землі.

Саме такі показники розміру орендної плати позивачем -2 внесено до розрахунку суми боргу.

Однак, самостійна та одностороння зміна позивачем у такий спосіб орендної плати в зазначені періоди не відповідає вищенаведеним умовам договору сторін (п.п. 12, 33).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (статті 11, 626 Цивільного кодексу України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Виходячи зі змісту статей 632 , 651 ЦК та статті 30 Закону України "Про оренду землі" слід дійти висновку про те, що за загальним правилом зміна умов договору, в тому числі в частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін. За відсутності такої згоди такий договір може бути змінений за рішенням суду лише у випадках, встановлених умовами договору або в силу закону.

Згідно зі ст.288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

При цьому згідно з п. 288.4 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

З наведених положень Податкового кодексу України та Закону України "Про оренду землі" вбачається, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений в договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає порядок визначення орендної плати за землю, а тому, як вірно зазначає суд апеляційної інстанції, саме договором оренди визначаються розмір та умови сплати орендної плати.

При цьому, суд приймає до уваги, що згідно ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Аналогічні приписи містить ст. 30 Закону України "Про оренду землі", якою встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін, а в разі недосягнення згоди - спір вирішується в судовому порядку.

Частиною 3 ст. 653 ЦК України встановлено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до положень чинного законодавства нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який не може бути меншим, ніж визначено у статті 288 ПК України (постанова ВС від 27.02.2018 у справі №921/265/17-г/17).

Водночас, оскільки нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, тому зміна розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки є також обов'язковою підставою для перегляду розміру орендної плати та, відповідно, внесення змін до договору оренди землі (постанова Верховного Суду 23 жовтня 2018 року, справа № 922/201/18).

Рішення міської ради може бути самостійною підставою для внесення змін до договору оренди, якщо сторони цього договору визначили безпосередньо в самому договорі таку підставу для внесення змін до нього, що відповідає принципу свободи договору, встановленому статтями 3 , 6 , 627 ЦК . (постанова Верховного Суду від 21 листопада 2018 року, справа № 911/3627/17).

Наведена відповідачем Постанова Верховного суду від 30.03.2018 року у справі №916/3236/16 стосується відносин у сфері індексації орендної плати, однак не містить правового висновку, на який покликається представник відповідача, про порядок внесення змін до договору та застосування відповідної умови договору.

Крім того, ст. 288 ПК України, на приписи якої посилаються прокурор та позивачі-1, 2, також встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки; розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Згідно п. 288.5.1 - 5.2 цієї статті в редакції станом на 2015-2016рр. розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки. У редакції ж зазначеної норми, що діяла у спірному період 2017р. розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, з наведених приписів вбачається, що Податковим кодексом України передбачено порядок визначення орендної плати за землю, а не встановлення розміру орендної плати за земельну ділянку.

Отже, до моменту внесення змін до договору оренди, в тому числі за рішенням суду, орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату в розмірі, передбаченому чинним договором оренди.

Відтак, позивачем не обґрунтовано розрахунок суми боргу із зазначенням показників розміру орендної плати в іншому розміру, аніж передбачено договором оренди чи додатковими угодами до нього.

Посилаючись в апеляційній скарзі на приписи Податкового кодексу України , позивачі залишили поза увагою, що правовідносини з відповідачем є договірними, а не контролюючими, а відтак, такі правовідносини врегульовані укладеним договором оренди землі.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, матеріалами справи доведено, що розмір щомісячної орендної плати узгоджений договором сторін становив: у період з листопада 2011р. до 12.03.14 - 207,87 грн., у період з 12.03.14 по вересень 2017р. - 304,32 грн. відповідно до додаткової угоди до договору оренди. При цьому, суд приймає до уваги, що у зв'язку зі зміною нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки (згідно витягів з технічної документації від 20.10.17 (про оцінку землі станом на 2015р.), від 19.02.16 та від 26.01.17) зміни до договору оренди у встановленому порядку не вносилися, відтак застосуванню підлягають умови договору оренди з урахуванням додаткової угоди від 12.03.14.

Перевіривши розрахунок сум боргу в частині стягнення заборгованості по орендній платі, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що розмір нарахованої позивачем орендної плати, зазначений у розрахунку позивача, не відповідає встановленому договором за спірний період. Крім того, відповідачем належними доказами доведено відсутність заборгованості перед позивачем.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що доводи позивача щодо наявності боргу з орендної плати не відповідають фактичним обставинам справи, твердження позивача про наявність заборгованості відповідача по орендній платі спростовані у ході судового розгляду справи, крім того, як вбачається з розрахунку боргу, складеного позивачем, така заборгованість виникла у зв'язку з застосуванням необґрунтованого розміру орендної плати, який не передбачений договором, відтак, висновок суду першої інстанції про відмову в позові в частині стягнення боргу є правильним.

Щодо позовних вимог у частині розірвання договору оренди, то апеляційний суд зазначає наступне.

Нормативною підставою позову в цій частині позивачами зазначено - ст. 141 ЗК України.

Судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позову в цій частині на тій підставі, що у ході судового розгляду спростовано доводи прокурора та позивачів про систематичну несплату відповідачем орендної плати.

Положеннями статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Статтею 141 ЗК України передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема згідно з пунктом "д" частини першої цієї статті такою підставою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов'язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку у справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов'язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (Постанова Великої палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року, справа № 912/1385/17).

За змістом частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац 2 частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке зумовлює неможливість для другої сторони досягти цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору (постанова КГС ВС від 13.02.2018 у справі №925/1074/17).

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в позові про розірвання договору, однак зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги правового висновку, викладеного у постанові Великої палати Верховного Суду стосовно встановлення оцінки істотності порушення договору.

Позивачем не доведено істотного порушення договору оренди відповідачем та наявності негативних наслідків у виді реальної шкоди, а також неможливості досягнути орендодавцем цілей договору оренди, враховуючи відсутність боргу та подальшу періодичну щомісячну сплату відповідачем боргу за договором оренди, зокрема, з травня 2017 року по вересень 2017 року, тоді як позов подано у кінці грудня 2017 року з підстав систематичної несплати орендної плати.

З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення позову в частині розірвання договору оренди землі відсутні.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.11.2018 у справі № 907/851/17 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, та були спростовані судами в ході розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктами 1,2 ст.86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України ). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради б/н б/д - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.11.2018 у справі №907/851/17 - залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції - залишити за скаржником.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286 - 289 ГПК України.

Головуючий (суддя-доповідач): Т.Б. Бонк

Судді О.Л. Мирутенко

Г.Г. Якімець

Повний текст постанови складено - 05.03.2019.