Рішення

від 11.03.2019 по справі 918/11/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/11/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук , за участю секретаря судового засіданні Б. Рижого, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача Синівської сільської ради ,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Рівненська обласна державна адміністрація,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ПАТ "Рівнегаз",

про стягнення заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат,

за участю представників учасників:

від позивача: Карачун Н.М., дов. № 14-201 від 18.10.2019 року,

від відповідача: не з'явився,

від третьої особи (Міністерство енергетики та вугільної промисловості України): не з'явився,

від третьої особи (Рівненська обласна державна адміністрація): Чеховська Є.А., дов. від 02.01.2019 року,

від третьої особи (ПАТ "Рівнегаз"): не з'явився,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Синівської сільської ради (відповідач) про стягнення в сумі 7 887 129,26 грн, з яких: 5 334 923,30 грн - основний борг, 446 550,00 грн - 3% річні та 2 085 655,96 грн - інфляційні втрати, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням Синівською сільською радою умов договору від 06.08.2012 року № 595/02-21 (далі - договір) у частині повернення позивачу грошових коштів, отриманих на добудову об'єкта газопостачання.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 08.01.2019 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/11/19. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 29.01.2019 року.

Ухвалою суду від 29.01.2019 року розгляд справи відкладено на 25.02.2019 року, до участі у справі у якості третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучено Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, Рівненську обласну державну адміністрацію, ПАТ "Рівнегаз".

Ухвалою суду від 25.02.2019 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 11.03.2019 року.

У судовому засіданні 11.03.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідача, пояснень третіх осіб.

06.08.2012 року позивач та відповідач (замовник) на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" (далі - Розпорядження) зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 року № 1881-р, уклали договір № 595/02-21, за умовами якого позивач здійснює фінансування добудови об'єкта газопостачання: "Підвідний газопровід високого тиску до с. Синів Гощанського району Рівненської області , а відповідач зобов'язується здійснити добудову об'єкта, ввести його в експлуатацію, забезпечити передачу його, як цілісного об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації та повернути грошові кошти, отримані від позивача на добудову об'єкта.

Позивач свої зобов'язання щодо фінансування добудови об'єкта газопостачання виконав у повному обсязі, перерахувавши на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 5 365 185,00 грн, проте відповідач повернув лише частину коштів в сумі 30 261,70 грн, решта суми в розмірі 5 334 923,30 грн залишається неповернутою, тому позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь суму основного боргу в розмірі 5 334 923, 30 грн, а також 446 550,00 грн 3% річних та 2 085 655, 96 грн інфляційних втрат, нарахованих на цю суму боргу.

29.01.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якій останній просить суд відмовити у задоволенні позову з таких підстав. Так, на рахунок відповідача субвенцій з Державного бюджету на виконання умов договору не надходило; у відповідача не було необхідних бюджетних призначень, так як відносини між учасниками мають характер не лише господарського, а й бюджетного зобов'язання; кредиторська заборгованість за договором перед позивачем з моменту його укладення і по сьогоднішній день не зареєстрована у Державній казначейській службі України. Укладення договору протягом бюджетного періоду, за яким розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань, є підставою для визнання такого договору недійсним. Відповідач також зазначає, що укладення договору відбулося у той час, коли законодавчим актом було виключено норми відшкодуван6ня забудовнику чи інвестору витрат на будівництво мереж постачання природного газу, що, у свою чергу, знову ж таки ставить під сумнів відповідність умов договору щодо повернення коштів за добудову об'єктів газифікації законодавству. Отже, відповідач вважає, що п. 2.3.15 та п.п. 4.6., 4.7. договору такими, що державними і суспільним інтересам, а тому вимога про стягнення заборгованості на підставі цих пунктів є незаконною та такою, що не підлягає до задоволення, тощо.

18.02.2019 року від третьої особи - ПАТ Рівнегаз надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким останнє зазначає, що держава з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села взяла на себе обов'язок здійснити фінансування добудови підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України, а тому у задоволенні вимог позивача до відповідача слід відмовити.

19.02.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що у договорі, укладеному на виконання п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року №1001-р, відсутні будь-які посилання на можливу участь Мінрегіону чи Мінагрополітики у забезпеченні фінансування цього об'єкта. Позивач вказує, що під поняттям замовник , виходячи з практики його застосування, розуміється юридична особа, яка видає замовлення на виконання робіт, укладає підрядний договір, контролює вартість, терміни та якість виконання робіт, саме такі обов'язки і були покладені на відповідача. Стосовно застосування ст. 48 БК України, то позивач зазначає, що вказана норма стосується недійсності бюджетного зобов'язання, однак не господарського договору чи його частини. Крім того, у відповіді на відзив міститься посилання на розпорядження Рівненської облдержадміністрації, в якому йдеться про необхідність підготувати документи щодо внесення змін до бюджетних призначень та розроблення бюджетних запитів на забезпечення бюджетних видатків для розрахунків з позивачем, однак усупереч вказаному розпорядженню відповідач жодних дій, спрямованих на отримання бюджетних асигнувань для розрахунків з позивачем, не вчинив. Позивач також вважає, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню ст. 7 Закону України Про трубопровідний транспорт . Враховуючи викладене, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

25.02.2019 року від третьої особи - Рівненської обласної державної адміністрації надійшли пояснення у справі, в яких остання зазначає, що відповідач є бюджетною установою, відтак при вирішенні спору підлягають застосуванню вимог ч.ч. 3, 4 ст. 48 БК України, згідно з якою розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються. Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов'язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов'язань, у судовому порядку. Зважаючи на викладене, існують підстави для визнання правочину, на підставі якого стягується заборгованість, недійсним.

Заяви і клопотання учасників процесу, результати їх розгляду.

15.01.2019 року від Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, при розгляді якого судом з'ясовано технічну неможливість Господарського суду Рівненської області забезпечити участь представника позивача в режимі відеоконференції у визначені ухвалою суду дату та час проведення судового засідання, оскільки згідно з даними Web-програми "Бронювання систем відеоконференцзв'язку" неможливо забронювати зал у Господарському суді Рівненської області 29.01.2019 року на 12 год. 30 хв. для проведення засідання в режимі відеоконференції у зв'язку із заздалегідь заброньованими засіданнями інших судів. Зважаючи на викладене, у задоволенні клопотання представника позивача відмовлено.

29.01.2019 року від відповідача надійшло клопотання про залучення в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, яке ухвалою суду від 29.01.2019 року задоволене.

29.01.2019 року від Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надійшло клопотання про проведення судового засідання у цій справі в режимі відеоконференції, яке ухвалою суду від 30.01.2019 року задоволене.

07.03.2019 року від представника відповідача - адвоката Кальки Я.З. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване тим, що останній зайнятий у кримінальному провадженні в іншому населеному пункті. У задоволенні вказаного клопотання відмовлено, про що зазначено у протоколі судового засідання, з огляду на те, що, по-перше, представником не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин його неявки у судове засіданні, по-друге, відповідач не обмежений колом представників, від голови Синівської сільської ради, який приймав участь у попередніх судових засіданнях, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило; по-третє, явка учасників справи не визнавалася обов'язковою. При цьому суд зауважує, що підставою для відкладення є не відсутність представника сторони, а саме неможливість вирішити спір у судовому засіданні без його участі, тобто відкладення справи є правом, а не обов'язком суду.

Інших заяв і клопотань від представників учасників процесу не надходило.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв'язку, оцінивши надані докази, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

06.02.2012 року НАК "Нафтогаз України" (позивач) та Синівська сільська рада (відповідач, замовник) на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" (далі - Розпорядження), відповідно до діючого законодавства України уклали договір про таке.

Згідно з п. 1.1 договору НАК "Нафтогаз України" відповідно до Розпорядження та на умовах цього договору, на підставі затвердженого рішенням правління Нафтогазу "Переліку об'єктів газопостачання, у спорудженні яких передбачено фінансову участь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", та графіка фінансування спорудження об'єкта газопостачання (Додаток 1) здійснює фінансування добудови об'єкта газопостачання: "Підвідний газопровід високого тиску до с. Синів Гощанського району Рівненської області" (далі - об'єкт), а замовник зобов'язується здійснити добудову об'єкта, введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами договору, забезпечити передачу його, як цілісного об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації та повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову об'єкта.

Відповідно до п. 2.1 договору до обов'язків НАК "Нафтогаз України" віднесено, зокрема: при наявності фінансової можливості здійснити фінансування добудови об'єкта за рахунок власних коштів (не коштів державного бюджету) в обсягах, передбачених фінансовим планом Нафтогазу на відповідний період згідно з Додатком 1. Фінансування здійснюється шляхом банківських переказів грошових коштів на рахунок замовника або іншими способами, що не суперечать діючому законодавству України; щоквартально на звітну дату та в місячний термін після завершення робіт по добудові об'єкта в установленому порядку оформити акти звірки взаємних розрахунків із замовником з підтвердженням заборгованості замовника перед Нафтогазом у сумі здійсненого Нафтогазом фінансування.

Пунктом 2.3 договору передбачено обов'язки замовника, зокрема:

- забезпечити виконання всіх належних дій для добудови об'єкта відповідно до діючого законодавства України та умов договору, в тому числі отримання необхідних дозвільних документів та розробку проектно-кошторисної та іншої документації, надання підтверджуючих документів щодо права власності замовника на інші частки об'єкта та введення в експлуатацію об'єкта і передачу його у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс відповідного спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації, яке здійснює ліцензійну діяльність на території розташування об'єкта, згідно з діючим законодавством України (підп.. 2.3.1.);

- здійснювати закупівлю товарів, робіт і послуг, пов'язаних з добудовою об'єкта згідно з діючим законодавством України (підп.. 2.3.2.);

- своєчасно здійснити всі необхідні дії для отримання компенсації витрат на добудову об'єкта газопостачання для забезпечення повернення Нафтогазу у встановлений договором термін суми грошових коштів, перерахованих ним на добудову об'єкта газопостачання (підп. 2.3.14.);

- протягом року, наступного за роком введення об'єкта в експлуатацію, повернути Нафтогазу шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову об'єкта (підп. 2.3.15.).

Розділом 3 договору передбачено ціну та порядок проведення розрахунків, зокрема у п. 3.1 сторонами погоджено загальний обсяг фінансування в сумі 5 365 185,00 грн. Вартість добудови об'єкта визначається замовником на підставі проектно-кошторисної документації, розробленої і затвердженої в установленому діючим законодавством порядку та не може перевищувати вартості добудови, затвердженої переліком. Фінансування Нафтогазом робіт із завершення будівництва об'єкта буде здійснюватись у межах витрат, передбачених фінансовим планом та збалансованим бюджетом грошових коштів Нафтогазу на відповідний період. Фінансування робіт з добудови об'єкта за договором здійснюється згідно з Додатком 1, який є невід'ємною частиною цього договору.

Судом установлено, що на виконання умов договору НАК "Нафтогаз України" перерахувала Синівський сільській раді на фінансування будівництва об'єкта кошти в загальній сумі 5 365 185,00 грн, звітом про використання коштів з початку будівництва, актом звірки розрахунків за період з 06.08.2012 року по 31.03.2015 року, реєстром перерахованих платежів на користь Синівської сільської ради за період 01.09.2012 року по 30.06.2017 року, наявних у матеріалах справи.

За підп. 2.4.3. п. 2.4. договору замовник є власником частини (цілісного) об'єкта, добудованого за кошти Нафтогазу, до передачі цілісного об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації.

Після завершення робіт по добудові об'єкта забезпечити введення його в експлуатацію з оформленням усіх необхідних документів та у термін, що не перевищує 60 календарних днів від дати введення об'єкта в експлуатацію, забезпечити його передачу як цілісного об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації. Протягом місяця з дати передачі об'єкта у держави власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України надати Нафтогазу завірені підписом уповноваженої особи та печаткою замовника копії декларації про готовність об'єкта до експлуатації або акт готовності об'єкта до експлуатації з сертифікатом, акту приймання-передачі об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та протоколу комісії про прийняття об'єкта державної форми власності до експлуатації (підп. 2.3.12., 2.3.13. п. 2.3. договору).

Як вбачається матеріалів справи, сертифікатом Державної архітектурно-будівельної інспекції України серії ІV №165142240438 від 12.08.2014 року засвідчено відповідність закінченого будівництва об'єкта Підвідний газопровід високого тиску до с. Синів Гощанського району Рівненської області (протяжність - 4454,8 м, пропускна здатність - 1383 нм.кб/год) проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації. Приймальними комісіями також складені та підписані Акти про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту системи газопостачання Газорегуляторний пункт шафовий (ГРПш-2) для встановлення в с. Синів Гощанського району Рівненської області , про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту системи газопостачання: Підвідний газопровід високого тиску до с. Синів Гощанського району Рівненської області , про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту системи газопостачання Газорегуляторний пункт шафовий (ГРПш-1) для встановлення в с. Синів Гощанського району Рівненської області . Рішенням відповідача № 52 від 29.01.2016 року вирішено передати безкоштовно на баланс ПАТ Рівнегаз підвідний газопровід до с. Синів Гощанського району Рівненської області загальною довжиною 4454,8 м, ГРП-2 шт., побудований за кошти НАК Нафтогаз (вартість 5 361 786,93 грн), фактична передача підвідного газопроводу відбулася 26.02.2016 року, що стверджується актом прийому-передачі підвідного газопроводу, який побудований за кошти НАК Нафтогаз України , у державну власність на баланс ПАТ з газопостачання та газифікації Рівнегаз .

Згідно з п.п. 4.4, 4.5 договору Нафтогаз не несе відповідальності за недофінансування добудови об'єкта, а замовник несе повну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Пунктом 4.7 договору визначено, що невиконання замовником підп. 2.3.15 п. 2.3 договору через відсутність бюджетного фінансування у зв'язку із відхиленням Кабінетом Міністрів України пропозицій щодо включення до Державного бюджету видатків на погашення заборгованості замовника перед Нафтогазом не може бути підставою для нарахування Нафтогазом пені та штрафів і звернення до суду, проте не позбавляє замовника обов'язку повернути Нафтогазу кошти, отримані згідно з договором.

З матеріалів справи вбачається, що замовник повернув позивачу 30 261,70 грн, що стверджується платіжними дорученнями № 31 від 05.03.2013 року на суму 85,00 грн, № 32, № 34 від 23.04.2013 року на суму 19 677,00 грн та 10 135,00 грн відповідно, № 36 від 04.06.2013 року на суму 364,70 грн, реєстром прийнятих платежів НАК Нафтогаз України від Синівської сільської ради за період з 01.09.2012 року по 30.06.2017 року.

Решта суми грошових коштів в розмірі 5 334 923,30 грн залишається неповернутою, відтак позивач просить стягнути її у судовому порядку.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 ЦК України, враховуючи неналежне виконання зі сторони відповідача грошових зобов'язань за договором, просить суд стягнути з відповідача 446 550,00 грн 3% річних і 2 085 655,96 грн інфляційних.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані із добудовою підвідних газопроводів, проведення розрахунків, пов'язаних із такою добудовою, регулювання яких здійснюється Конституцією України, ГК України, ЦК України, Законом України "Про Кабінет Міністрів України", Законом України "Про державні цільові програми , Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 року № 1158 Про затвердження Державної цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року , розпорядженням КМ України від 26.08.2009 року № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 року № 1881-р, тощо.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених учасниками процесу.

За змістом ч. 1 ст. 5 ГК України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

У зазначеній нормі встановлено загальну вимогу фундаментального характеру до формування правового господарського порядку, якою повинні керуватися органи влади, приймаючи управлінські рішення стосовно суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 5 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

При цьому, враховуючи те, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах суспільного господарського порядку, вони повинні додержуватись не тільки вимог законодавства, а й стратегічних економічних рішень держави.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 9 ГК України у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.

Приписами ст. 113 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади .

За абз. 3 п. 1 ч. 1 ст. ст. 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) одним із повноважень Кабінету Міністрів України є визначення доцільності розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечення їх виконання.

Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням (ст. 1 Закону України "Про державні цільові програми" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У свою чергу, Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 року № 1158 затверджено Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року, метою якої є забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності (п. 3 Розділу І).

Серед шляхів та способів розв'язання проблем, зокрема зазначено удосконалення на законодавчому рівні міжбюджетних відносин центральних та місцевих органів виконавчої влади, а саме тих, що пов'язані з вирішенням питань фінансування проектів комплексного розвитку сільських територій (п. 4 Розділу І).

Пунктом 5 Розділу І Державної цільової програми передбачено, що основними завданнями Програми є, у тому числі створення організаційно-правових та соціально-економічних умов для комплексного розвитку сільських територій, наближення та вирівнювання умов життєдіяльності міського та сільського населення.

У Розділі ІІ Державної цільової програми розвитку українського села до 2015 року конкретизовано завдання та шляхи їх реалізації для досягнення мети програми. Так, у п. 4 Розділу ІІ врегульовано питання удосконалення інженерної інфраструктури сільських територій, що повинно здійснюватись шляхом розроблення і виконання програм будівництва газопроводів-відводів, розвитку газових мереж високого та середнього тиску і регіональних програм поетапної газифікації сільських населених пунктів.

Відповідно до п. 15 розділу ІІ цієї Програми фінансове забезпечення здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Додатком 2 до Програми "Завдання і заходи з виконання Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року" визначено конкретні завдання, показники та їх значення, найменування заходів, що будуть здійснюватись, джерела їх фінансування тощо. Серед визначених Кабінетом Міністрів України завдань та заходів у п. 4 зазначеного додатку виділено поліпшення інженерної інфраструктури шляхом будівництва підвідних газопроводів до сільських населених пунктів. Головними розпорядниками бюджетних коштів з виконання цього заходу є Мінрегіон та Мінагрополітики, а джерелом фінансування визначено Державний бюджет України. Прогнозований обсяг фінансових ресурсів для виконання завдань визначено на рівні 2 002,3 млн гривень.

Отож, держава, з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села, взяла на себе обов`язок здійснити фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

Зазначене відповідає приписам ст. 1 Конституції України, у якій проголошено, що Україна є соціальною державою. Підтримка і розвиток українського села є невід`ємною складовою реалізації конституційного принципу соціальної держави.

Результатом здійснення державної політики у цій сфері є видане Кабінетом Міністрів України розпорядження від 26.08.2009 року № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 № 1881-р ( далі - розпорядження).

У п. 1 розпорядження зазначено: "Погодитися з пропозицією Міністерства палива та енергетики та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" щодо фінансування Компанією робіт з добудови підвідних газопроводів (далі - газопроводи) відповідно до затвердженого Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" переліку".

Згідно з п. 2 розпорядження взято до відома, що для забезпечення добудови газопроводів НАК "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом НАК "Нафтогаз України".

Відповідно до п. 3 розпорядження замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із завершенням будівництва, згідно із законодавством.

Зі змісту п.п. 4,5 розпорядження вбачається, що після закінчення будівництва газопроводів та введення їх в експлуатацію, газопроводи повинні бути передані у державну власність.

Зазначені положення розпорядження повністю узгоджуються із приписами Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року.

Розпорядження Кабінету Міністрів України відповідно до положень ст. 117 Конституції України є обов'язковими до виконання.

Згідно з Розпорядженням НАК "Нафтогаз України" уповноважена державою укласти відповідні договори із замовниками добудови (будівництва) газопроводів та здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів.

Слід звернути увагу на те, що НАК "Нафтогаз України" створена відповідно до Указу Президента України від 25.02.1998 року № 151 "Про реформування нафтогазового комплексу України" та постанови Кабінету Міністрів України № 747 від 25.05.1998 року "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Засновником та єдиним акціонером НАК "Нафтогаз України" є держава.

Проте взаємовідносини НАК "Нафтогаз України" та держави, зокрема і відносини, що стосуються питання подальшого врегулювання спірної ситуації, яка виникла внаслідок виконання позивачем розпорядження, знаходяться поза межами предмета розгляду в цій судовій справі.

Суд, проаналізувавши зміст укладеного договору, дійшов висновку, що відповідач - Синівська сільська рада не є "замовником" у розумінні того поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов'язань, оскільки у цьому випадку сільська рада, на відміну від "замовника" у звичайному значенні, є лише учасником договору, зобов'язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі державі у власність.

Розпорядженням на Синівську сільську раду, по суті, покладено лише функції організатора (оператора) будівництва газопроводу за рахунок виділених їй державних коштів.

Синівська сільська рада є органом місцевого самоврядування, який відповідно до ст. 19 Конституції України мав діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вигодонабувачем за договорами про добудову підвідних газопроводів є держава. Саме державі ці газопроводи передаються у власність.

Синівська сільська рада не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об'єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує .

Отже, держава в особі Кабінету Міністрів України, декларуючи свій обов'язок з добудови підвідних газопроводів у сільській місцевості, здійснювала його реалізацію, що знайшло свій вияв у виданому Кабінетом Міністрів України розпорядженні, на підставі якого, власне, і було укладено договір між позивачем та відповідачем у справі.

Частиною 1 ст. 1 ЦК України визначено, що основним принципом цивільних відносин є те, що вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст. 3 ЦК України ).

У той же час така свобода не є безмежною, оскільки відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

У силу вимог п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Закріплення загальних засад цивільного законодавства в ЦК України свідчить про підтвердження законодавцем природного права як "першоджерела" цивільного законодавства, що випливає із раціональності і розумності. Структуру природного права становлять норми і норми-принципи, які визначають поведінку людей у суспільстві незалежно від позитивного права, до складу якого, в свою чергу, входять норми цивільного законодавства і міжнародні договори України.

Норми-принципи мають загальнообов'язковий характер, і тому їх дотримання та облік при законотворчості і розгляді конкретних правових ситуацій є обов'язковою вимогою закону. Практичне значення цього положення полягає, зокрема в тому, що суд повинен не лише механістично аналізувати конкретні юридичні документи, але й осмислювати принципи і цілі, що покладено в основу їх прийняття.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Через призму природних принципів справедливості, добросовісності і розумності має оцінюватися і тлумачитися все позитивне і природне право і наслідки його застосування. Основне призначення цього принципу вбачається в "наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину". Закріплений вітчизняним законодавцем принцип справедливості, добросовісності і розумності має визнаватися не сукупністю трьох принципів, а єдиним принципом, який проявляється в єдності взаємопов'язаних трьох складових, що є традиційним для європейського приватного права.

Справедливість є конкретною та універсальною за сферами використання категорією, що адекватно може бути реалізована через невичерпну багатоманітність правозастосовної діяльності і захищається судом, коли несправедливість стає нестерпною. Добросовісність має "обмежувальну" функцію, згідно з якою правило, обов'язкове для сторін не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості. Отже, добросовісність може за даних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених договором чи законом. У цьому зв'язку всі правила, які створюються сторонами чи законом підпадають під контроль судів не для того, щоб оцінити їх внутрішню справедливість, а для того, щоб вирішити чи не призведе їх застосування в конкретній справі до несправедливих результатів. Суди приймають рішення "contra legem" (тобто, всупереч формальному, державному закону), якщо дотримання норм закону призведе до явно несправедливого щодо сторін результату.

Отже, "концепція добросовісності може використовуватися в будь-якій ситуації, щоб виправити несправедливість, яка б мала місце, якщо б застосовувалися традиційні правила". При цьому сферою застосування справедливості є "виправлення закону там, де він має недоліки через свою загальність".

Суд звертає увагу на те, що учасником відносин з добудови підвідних газопроводів є держава і що договір було укладено на виконання нормативного акта, виданого повноважним державним органом - розпорядження Кабінету Міністрів України. У підсумку газопровід, побудований за рахунок грошових коштів, перерахованих Синівський сільські раді НАК "Нафтогаз України", отримала у власність держава .

Тому загальні принципи і засади цивільних відносин у цій конкретній ситуації потрібно застосовувати з урахуванням зазначених особливостей.

Щодо здійснення розрахунків за договором та повернення грошових коштів, то суд зазначає таке.

Підпунктом 2.3.15. п. 2.3. договору зазначено, що протягом року, наступного за роком введення об'єкта в експлуатацію, відповідач зобов'язується повернути позивачу шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок суму грошових коштів, отриманих від НАК "Нафтогаз України" на добудову об'єкта.

Основне положення договору стосувалося питання компенсації позивачу витрат, понесених на добудову об'єкта, тобто саме на Синівську сільську раду було покладено повний обсяг відповідальності за невиконання умов договору.

Проте до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зміни щодо фінансування будівництва газопроводу не вносилися, а норма, яка б визначала обов'язок Синівської сільської ради компенсувати позивачеві витрачені ним кошти за рахунок власних грошових коштів (грошових коштів місцевого бюджету), відсутня, відтак держава взяла на себе обов'язок здійснити добудову (будівництво) підвідних газопроводів у межах реалізації конституційного принципу соціальної держави.

У ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 , верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм.

Справедливість як одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин та є одним із загальнолюдських вимірів права.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини стосовно важливості принципу "належного урядування" судом зазначено, що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії, "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії"). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у цій справі як джерело права.

Державою на нормативному рівні було визначено певний механізм реалізації проекту добудови (будівництва) підвідних газопроводів за участю НАК "Нафтогаз України", яка уповноважувалася здійснювати фінансування будівництва газопроводу, та Синівської сільської ради, яка здійснювала технічні функції з добудови газопроводу. Згодом первинно визначений механізм було змінено шляхом внесення змін до Закону України "Про газопровідний транспорт" та підзаконних нормативних актів.

Зважаючи на те, що фінансування добудови підвідних газопроводів є обов'язком держави, суд вважає, що зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на Синівську сільську раду обов'язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на добудову газопроводу, є порушенням принципу належного урядування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2018 року у справі № 918/33/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 28.11.2018 року у справі № 908/44/17 тощо, які суд враховує при вирішенні спору та не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у зазначених постановах.

Суд також зазначає, що відповідач у справі, предметом спору у якій є стягнення грошових коштів, належить до бюджетних установ.

Так, п. 12 ч. 1 ст. 2 БК України визначено, що бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Взяття бюджетними установами на себе бюджетних зобов'язань (будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому) здійснюється за правилами ст. 48 БК України.

Зокрема, ч.ч. 3, 4 ст. 48 БК України передбачено, що розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються. Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов'язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов'язань, у судовому порядку.

Судом установлено, що у бюджеті відповідача бюджетних асигнувань на виконання договору, укладеного з позивачем, не передбачалося, а відтак така операція є недійсною в силу прямої вказівки закону, бюджетні зобов'язання за нею не виникають та оплаті за бюджетні кошти не підлягають.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 5 334 923,30 грн основного боргу, а за відсутності підстав для його стягнення, немає й підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 446 550,00 грн 3% річних та 2 085 655,96 грн інфляційних.

Щодо інших аргументів, які були наведені учасниками справи та яким не була надана оцінка судом, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006 року).

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України 5 334 923,30 грн основного боргу, а відтак і стягнення з відповідача на користь позивача і 446 550 ,00 грн 3% річних та 2 085 655, 96 грн інфляційних втрат, нарахованих на цю суму заборгованості.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 118 306, 94 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що у позові відмовлено, відтак судовий збір в розмірі 118 306,94 грн покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд.1, ідентифікаційний код 26025552) до Синівської сільської ради (35426, Рівненська область, Гощанський район, с. Синів, вул. Вишнева, буд.1, ідентифікаційний код 04385592) про стягнення 5 334 923,30 грн основного боргу, 446 550,00 грн 3% річних та 2 085 655, 96 грн інфляційних втрат відмовити повністю.

Позивач: Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд.1, ідентифікаційний код 26025552).

Відповідач: Синівська сільська рада (35426, Рівненська область, Гощанський район, с. Синів, вул. Вишнева, буд.1, ідентифікаційний код 04385592).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/ .

Повне судове рішення складене та підписане 11.03.2019 року.

Суддя О. Андрійчук