Постанова

від 26.06.2019 по справі 918/11/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року Справа №918/11/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В.

суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Панасюк О.М.

розглянувши у відкритому судового засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Рівненської області від 11.03.2019 р. (суддя Андрійчук О.В., повний текст рішення складено 11.03.2019 р.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Синівської сільської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1) Міністерства енергетики та вугільної промисловості України,

2) Рівненської обласної державної адміністрації,

3) публічного акціонерного товариства "Рівнегаз"

про стягнення заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат

за участю представників:

позивача - адвоката Карачун Н.М.,

відповідача - Волкошовець М.А.,

третьої особи-1 - не з`явився,

третьої особи-2 - не з`явився,

третьої особи-3 - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 11.03.2019 р. у справі №918/11/19 у задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Синівської сільської ради про стягнення 5334923,30 грн. - основного боргу, 446550,00 грн. -3% річних та 2085655,96 грн. - інфляційних втрат відмовлено повністю.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції, посилаючись на розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 р. № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів", вказав, що газопроводи передаються у власність державі, отже вигодонабувачем за договором про добудову підводних газопроводів є держава. Звернув увагу, що на Синівську сільську раду було покладено функції організатора будівництва газопроводу за рахунок виділених їй державних коштів, тобто відповідач не є замовником, а є лише учасником договору, який зобов`язаний вчинити певні дії для отримання певного результату та з наступною його передачею у державну власність. Зважаючи на те, що фінансування добудови підвідних газопроводів є обов`язком держави, суд дійшов висновку, що зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на Синівську сільську раду обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на добудову газопроводу, є порушенням принципу належного урядування. Крім того зазначив, що відповідач належить до бюджетних установ, які є неприбутковими. Оскільки, у бюджеті відповідача бюджетних асигнувань на виконання договору, укладеного з позивачем, не передбачалося, то згідно приписів ч.ч.3,4 ст.48 БК України така операція є недійсною, бюджетні зобов`язання за нею не виникають та оплаті за бюджетні кошти не підлягають.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити у повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що фінансування добудови підводного газопроводу згідно п.1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 р. №1001-р. здійснювалося за рахунок коштів позивача, а не державних коштів, як це зазначив суд першої інстанції. Зокрема, договір та розпорядження не містять будь-яких посилань на можливий зв`язок з розпорядниками бюджетних коштів, а саме про участь Мінрегіону та Мінагрополітики у забезпеченні фінансування будівництва добудови підводного газопроводу. Отже, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що даний підводний газопровід підпадає під Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року, в якій розпорядником бюджетних коштів визначено Мінрегіон та Мінагрополітики.

Звертає увагу, що позивач не є розпорядником державних коштів та згідно умов договору від 06.08.2012 р. зобов`язаний здійснити фінансування добудови підводного газопроводу за рахунок власних коштів. Крім того, позивач не набув право власності на збудований за його кошти об`єкт, оскільки даний підводний газопровід підлягав передачі у державну власність. За умовами договору замовник (відповідач) зобов`язаний був повернути позивачу отримані від останнього грошові кошти на добудову об`єкта, однак всупереч п.2.3.15 договору відповідач цього не виконав.

Апелянт також вказує, що невиконання замовником п.2.3.15 договору через відхилення КМ України пропозицій щодо включення видатків, не позбавляє замовника обов`язку повернути позивачу кошти, отримані згідно договору, зокрема, за рахунок доходів місцевого бюджету.

Учасники справи правом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалися.

У судове засідання, що відбулося 26.06.2019 р., треті особи не забезпечили явку своїх представників, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи приписи ст.ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників третіх осіб.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 06.08.2012 р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та Синівською сільською радою (замовник) на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 р. №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" (далі - розпорядження) укладено договір №595/02-21 (т.1, а.с.14-16).

Згідно з п. 1.1 договору, НАК "Нафтогаз України" відповідно до Розпорядження та на умовах цього договору, на підставі затвердженого рішенням правління Нафтогазу "Переліку об`єктів газопостачання, у спорудженні яких передбачено фінансову участь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", та графіку фінансування спорудження об`єкта газопостачання (Додаток 1) здійснює фінансування добудови об`єкта газопостачання: "Підвідний газопровід високого тиску до с. Синів Гощанського району Рівненської області" (далі - об`єкт), а замовник зобов`язується здійснити добудову об`єкта, введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами договору, забезпечити передачу його, як цілісного об`єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації та повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову об`єкта.

Відповідно до п. 2.1.1 договору, НАК "Нафтогаз України", зокрема, зобов`язалось при наявності фінансової можливості здійснити фінансування добудови об`єкта за рахунок власних коштів (не коштів державного бюджету) в обсягах, передбачених фінансовим планом Нафтогазу на відповідний період згідно з Додатком 1.

Пунктом 2.3.15 договору передбачено обов`язок замовника протягом року, наступного за роком введення об`єкта в експлуатацію, повернути Нафтогазу шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову об`єкта.

За умовами п. 3.1 договору, загальний обсяг фінансування за цим договором складає 5365185,00 грн.

Згідно з п.4.1 договору, сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань відповідно до умов договору та діючого законодавства України.

У випадку порушення замовником зобов`язань щодо повернення суми грошових коштів, він платить на користь Нафтогазу пеню у розмірі 0,1% від загальної ціни договору за кожний день прострочення виконання зобов`язань, а у випадку прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у сумі 7% ціни договору (п.4.3 договору).

Пунктом 4.7 договору сторони погодили, що невиконання замовником п.2.3.15 договору через відсутність бюджетного фінансування у зв`язку із відхиленням Кабінетом Міністрів України пропозицій щодо включення до Державного бюджету видатків на погашення заборгованості замовника перед Нафтогазом не може бути підставою для нарахування Нафтогазом пені та штрафів і звернення до суду, проте не позбавляє замовника обов`язку повернути Нафтогазу кошти, отримані згідно з договором.

На виконання умов договору НАК "Нафтогаз України" перерахувала Синівській сільській раді на фінансування будівництва об`єкта кошти в загальній сумі 5 365 185,00 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків за період з 06.08.2012 р. по 31.03.2015 р. (т.1, а.с.17), реєстром перерахованих платежів на користь Синівської сільської ради за період 01.09.2012 р. по 30.06.2017 р. (т.1, а.с.18).

У відповідності до сертифікату Державної архітектурно-будівельної інспекції України серії ІV №165142240438 від 12.08.2014 р. засвідчено відповідність закінченого будівництва об`єкта "Підвідний газопровід високого тиску до с. Синів Гощанського району Рівненської області" проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації (т.1, а.с.21).

Рішенням відповідача № 52 від 29.01.2016 р. вирішено передати безкоштовно на баланс ПАТ "Рівнегаз" підвідний газопровід до с. Синів Гощанського району Рівненської області загальною довжиною 4454,8 м, ГРП-2 шт., побудований за кошти НАК "Нафтогаз" (т.1, а.с.150).

Згідно акта прийому-передачі від 26.02.2018 р. (т.1, а.с.151), проведено приймання передачу з балансу Синівської сільської ради на баланс ПАТ "Рівнегаз" з віднесенням до державної частки майна підвідного газопроводу, який знаходився в комунальній власності Синівської сільської ради і побудований за кошти НАК "Нафтогаз України".

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач повернув позивачу кошти в сумі 30261,70 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 31 від 05.03.2013 р. на суму 85,00 грн., № 36 від 04.06.2013 р. на суму 364,70 грн., №32 від 23.04.2013 р. на суму 19677,00 грн., № 34 від 23.04.2013 р. на суму 10135,00 грн. (т.1, а.с.158-159).

Враховуючи неповернення Синівською сільською радою грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову об`єкта, у повному обсязі на підставі п.2.3.15 договору, НАК "Нафтогаз України" звернулася з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду, враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції згідно ст.269 ГПК України, колегія суддів враховує наступне.

За приписами ч. 3 ст. 5 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

При цьому, враховуючи те, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах суспільного господарського порядку, вони повинні додержуватись не тільки вимог законодавства, а й стратегічних економічних рішень держави.

Згідно з ч. 1 ст. 9 ГК України, у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб`єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.

Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку , а також відповідних законодавчих актах (ч. 4 ст. 9 ГК України).

Відповідно до ст. 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Одним з повноважень Кабінету Міністрів України є визначення доцільності розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечення їх виконання (абз. 3 п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", в редакції чинній час видання розпорядження № 1001-р).

Державна цільова програма - це комплекс взаємопов`язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв`язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням (ст. 1 Закону України "Про державні цільові програми", в редакції, чинній на час прийняття розпорядження № 1001-р).

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 № 1158 затверджено Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року , метою якої є забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.

Серед шляхів та способів розв`язання проблем, зокрема, зазначено удосконалення на законодавчому рівні міжбюджетних відносин центральних та місцевих органів виконавчої влади, а саме тих, що пов`язані з вирішенням питань фінансування проектів комплексного розвитку сільських територій.

У розділі ІІ Державної цільової програми розвитку українського села до 2015 року конкретизовано завдання та шляхи їх реалізації для досягнення мети програми.

Пунктом 4 розділу ІІ вказаної програми врегульовано питання удосконалення інженерної інфраструктури сільських територій, що повинно здійснюватись шляхом розроблення і виконання програм будівництва газопроводів-відводів, розвитку газових мереж високого та середнього тиску і регіональних програм поетапної газифікації сільських населених пунктів.

Фінансове забезпечення відповідно до пункту 15 розділу ІІ цієї програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Додатком 2 до програми "Завдання і заходи з виконання Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року" визначено конкретні завдання, показники та їх значення, найменування заходів, що будуть здійснюватись, джерела їх фінансування тощо.

Серед визначених Кабінетом Міністрів України завдань та заходів у пункті 4 зазначеного додатку виділено поліпшення інженерної інфраструктури шляхом будівництва підвідних газопроводів до сільських населених пунктів. Головними розпорядниками бюджетних коштів з виконання цього заходу є Мінрегіон та Мінагрополітики, а джерелом фінансування визначено Державний бюджет України. Прогнозований обсяг фінансових ресурсів для виконання завдань визначено на рівні 2 002,3 млн. грн.

Із наведеного вище вбачається, що саме Держава, з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села, взяла на себе обов`язок здійснити фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України, що відповідає приписам ст. 1 Конституції України, за якими Україна є соціальною державою, та підтримка і розвиток українського села є невід`ємною складовою реалізації конституційного принципу соціальної держави.

Результатом здійснення державної політики у цій сфері є прийняте Кабінетом Міністрів України розпорядження від 26.08.2009 р. № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 № 1881-р.

Пунктом 1 розпорядження визначено: "Погодитися з пропозицією Міністерства палива та енергетики та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" щодо фінансування Компанією робіт з добудови підвідних газопроводів (далі - газопроводи) відповідно до затвердженого Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" переліку".

У відповідності до п.2 розпорядження, для забезпечення добудови газопроводів НАК "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом НАК "Нафтогаз України".

Згідно з п.3 розпорядження, замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із завершенням будівництва, згідно із законодавством.

За змістом п. 4, 5 розпорядження, після закінчення будівництва газопроводів та введення їх в експлуатацію, газопроводи повинні бути передані у державну власність .

Зазначені положення розпорядження повністю узгоджуються з приписами Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року.

Розпорядження Кабінету Міністрів України, відповідно до положень ст. 117 Конституції України, є обов`язковими до виконання.

Відповідно до розпорядження НАК "Нафтогаз України" було уповноважене Державою укласти відповідні договори із замовниками добудови (будівництва) газопроводів та здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів.

Слід звернути увагу на те, що НАК "Нафтогаз України" створене відповідно до Указу Президента України від 25.02.1998 р. №151 "Про реформування нафтогазового комплексу України" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 р. №747 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Засновником та єдиним акціонером НАК "Нафтогаз України" є Держава.

Проте взаємовідносини Товариства та Держави, зокрема, й відносини, що стосуються питання подальшого врегулювання спірної ситуації, яка виникла внаслідок виконання позивачем Розпорядження, знаходяться поза межами предмета розгляду в цій судовій справі.

Як передбачено ст. 12 Господарського кодексу України, держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Серед основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання визначено державне замовлення.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги зміст укладеного сторонами договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач - Синівська сільська рада не є "замовником" у розумінні того поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов`язань, оскільки у цьому випадку сільська рада, на відміну від "замовника" у звичайному значенні, є лише учасником договору, зобов`язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі державі у власність.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України на Синівську сільську раду покладено лише функції організатора (оператора) будівництва газопроводу за рахунок виділених їй державних коштів.

Синівська сільська рада є органом місцевого самоврядування, який відповідно до ст.19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вигодонабувачем за договорами про добудову (будівництво) підвідних газопроводів є Держава. Саме Державі ці газопроводи передаються у власність.

Синівська сільська рада не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об`єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує. Отже, Держава в особі Кабінету Міністрів України, декларуючи свій обов`язок з добудови (будівництва) підвідних газопроводів у сільській місцевості, здійснювала його реалізацію, що знайшло свій вияв у виданому Кабінетом Міністрів України розпорядженні, на підставі якого було укладено договір між позивачем та відповідачем у справі.

Основним принципом цивільних відносин є те, що вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч.1 ст.1 ЦК України). Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3 ЦК України).

Крім того, учасником відносин з добудови (будівництва) підвідних газопроводів є Держава, а оспорюваний договір було укладено на виконання нормативного акта, виданого повноважним державним органом, - Розпорядження Кабінету Міністрів України. Газопровід, побудований за рахунок грошових коштів, перерахованих Синівській сільській раді НАК "Нафтогаз України", отримала у власність Держава.

Тому загальні принципи і засади цивільних відносин у цій ситуації потрібно застосовувати з урахуванням зазначених вище особливостей.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №918/33/17 від 12.10.2018 р., постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах №923/563/17 від 20.02.2019 р., №908/1270/17 від 10.04.2019 р.

Договір, укладений між Синівською сільською радою та НАК "Нафтогаз України", прямо не врегульований нормами Цивільного кодексу України чи Господарського кодексу України, але сторони могли його укласти, виходячи із загального принципу диспозитивності цивільного права, який передбачений ст.6 ЦК України.

Як встановлено колегією суддів, у п. 1.1 договору обумовлено обов`язок Синівської сільської ради (як замовника) повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову об`єкта, а у п. 2.3.15 договору конкретизовано таку умову та визначено, що суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову об`єкта, замовник зобов`язується повернути Нафтогазу протягом року, наступного за роком введення об`єкта в експлуатацію, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу.

Тобто, згідно вказаних умов договору саме на відповідача було покладено відповідні зобов`язання.

При цьому, у Розпорядженні Кабінету Міністрів України, на виконання якого укладено договір, норма, яка б визначала обов`язок відповідача як замовника компенсувати позивачеві витрачені ним кошти за рахунок власних коштів (грошових коштів місцевого бюджету), відсутня.

Разом з тим, серед видатків місцевого бюджету Синівської сільської ради положення про компенсації грошових коштів НАК "Нафтогаз України" теж не передбачено.

Аналізуючи викладене, апеляційний суд вважає, що саме Держава взяла на себе обов`язок здійснити добудову (будівництво) підвідних газопроводів у межах реалізації конституційного принципу соціальної держави.

Державою на нормативному рівні було визначено певний механізм реалізації проекту добудови (будівництва) підвідних газопроводів за участю НАК "Нафтогаз України", яка уповноважувалася здійснювати фінансування будівництва газопроводу, та Синівської сільської ради, яка здійснювала технічні функції з будівництва газопроводу.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Згідно зі ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. №15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм.

Справедливість як одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин та є одним із загальнолюдських вимірів права.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд при розгляді даної справи враховує позицію Європейського суду з прав людини стосовно важливості принципу "належного урядування", який передбачає, що, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (Beyeler v. Italy [GC] (№33202/96, §120, ЄСПЛ, 5 січня 2000 року); Oneryildiz v.Turkey [GC] (№ 48939/99, § 128, ЄСПЛ, 30 листопада 2004 року); Megadat.com S.r.l. v. Moldova (21151/04, §72, ЄСПЛ, 8 квітня 2008 року); Moskal v. Poland (№ 10373/05, § 51, ЄСПЛ, 15 вересня 2009). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (Lelas v. Croatia (№ 55555/08, § 74, ЄСПЛ, 20 травня 2010 року); Toscuta and Others v. Romania (№ 36900/03, § 37, ЄСПЛ, 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (Oneryildiz v.Turkey [GC] (№ 48939/99, § 128, ЄСПЛ, 30 листопада 2004 року), Beyeler v. Italy [GC] (№33202/96, §119, ЄСПЛ, 5 січня 2000 року).

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов`язком саме Держави, колегія суддів вважає, що покладення у процесі реалізації проекту на Синівську сільську раду обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність задоволення позовних вимог про стягнення з Синівської сільської ради на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 5334923,30 грн. основного боргу та відповідно 446550,00 грн. 3 % річних, 2085655,96 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст.73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України.

В силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 11.03.2019 р. у справі №918/11/19 залишити без змін, апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "27" червня 2019 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.