Рішення

від 11.03.2019 по справі 468/204/19-а

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 468/204/19-а

2-а/468/6/19

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2019 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Муругова В.В, за участю секретаря Рижньової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Баштанка справу № 468/204/19-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора взводу № 1 роти батальйону № 3 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Соврона Дмитра Сергійовича та Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Динамо-Авто ),

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про скасування постанови інспектора Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Соврона Д.С. по накладенню на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 3 КУпАП.

Посилаючись на неправомірність дій працівника ПП щодо доведення доказами наявності в його діях складу адміністративного правопорушення та щодо дослідження усіх істотних обставин справи, позивач просив скасувати постанову серії АР № 008371 від 07.02.2019 року. Позивач, при цьому, заперечив вчинення з його боку правопорушення 07.02.2019 року, оскільки керований ним автомобіль НОМЕР_1 пройшов обов'язковий технічний контроль відповідно до встановленого законом порядку, однак відомості про проходження вказаного контролю не були внесені до відповідної бази не з вини позивача. На підставі викладеного, позивач просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення та стягнути з Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області на його користь 10000 грн в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач до суду не з'явився, від нього надійшла заява про підтримання позову та проведення розгляду справи у його відсутність.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надавши до суду заяву про проведення розгляду справи без участі представника позивача на підставі наявних доказів.

Відповідачі: інспектор Соврон Д.С. та Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області до суду не з'явилися, про день, час та місце розгляду повідомлялись поштовими відправленнями та відповідно до ч.2 ст. 268 КАС України шляхом оприлюднення на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі. Від відповідачів у встановлений в ухвалі про відкриття провадження строк не надійшло відзиву на позов.

Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Динамо-Авто не забезпечила явку до суду свого представника, про день, час та місце розгляду повідомлялась поштовим відправленням та відповідно до ч.2 ст. 268 КАС України шляхом оприлюднення на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі..

З огляду на те, що відповідачі - суб'єкти владних повноважень, у передбачений КАС України спосіб повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, з врахуванням визначених ст. 286 КАС скорочених строків розгляду даної категорії справ - суд відповідно до ст. 205 КАС України ухвалив про розгляд справи на підставі наявних в ній доказів згідно з ч.5 ст. 77, ч.6 ст. 162 КАС України.

Дослідивши матеріали справи (другий екземпляр постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АР № 008371 від 07.02.2019 року про накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 3 КУпАП; світлокопію протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу № 00609-07974-18; розрахунок витрат на професійну правничу допомогу; світлокопію договору про надання правничої допомоги від 12.02.2019 року; світлокопію квитанції до прибуткового касового ордеру від 12.02.2019 року; світлокопію розрахунку затраченого адвокатом часу; ордер адвоката серії МК №128251 від 12.02.2019 року; світлокопію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю), суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову та скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Це означає, що ч.2 ст. 77 КАС України встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, а повідомлені позивачем обставини справи відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує.

Отже, в адміністративних справах щодо оскарження рішень та дій суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Така презумпція вини покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Крім того, ч. 3 ст. 79 КАС України зобов'язує відповідача надати всі наявні у нього докази разом із поданням відзиву, тим більше, що такі вимоги (про надання документів) вказані в ухвалі суду про відкриття провадження у справі, а тому, в даному випадку, суд відповідно до ч. 5 ст. 77, ч.3 ст. 205, ст. 286 КАС України безумовно зобов'язаний розглянути справу на підставі тих доказів, які надані суду сторонами.

В судовому засіданні встановлено, що 07 лютого 2019 року інспектором Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області було винесено відносно позивача постанову про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ст. 121 ч. 3 КУпАП. В тексті постанови інспектор вказав, що 07.02.2018 року о 23.00 год. в Дніпропетровській області на тарсі М04, 155 км, Криничанський пост, водій керував транспортним засобом RENAULT MAGNUM 440E номерний знак НОМЕР_2, що не пройшов обов'язковий технічний контроль, чим порушив вимоги п. 31.3.б ПДР України.

У зв'язку з вказаним інспектор призначив позивачу адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.

Диспозиція ч. 3 ст. 121 КУпАП передбачає відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов'язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов.

П. 31.3.б ПДР України передбачає, що забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством, якщо вони не пройшли обов'язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю).

Таким чином, вказані норми містять обов'язок проходження технічного контролю для транспортних засобів, що підлягають такому контролю, та заборону водіям керувати транспортним засобом, який не пройшов технічний контроль.

В судовому засіданні встановлено, що позивач не вчиняв викладеного в постанові правопорушення, оскільки керований ним транспортний засіб пройшов у встановленому законом порядку технічний контроль, що підтверджено протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу від 22.12.2018 року, відповідно до якого автомобіль НОМЕР_3 після технічного контролю визнано технічно справним, та дата наступного проходження обов'язкового технічного контролю для вказаного транспортного засобу визначена у строк не пізніше 22.12.2019 року.

Встановлені судом обставини вказують на відсутність у діях позивача складу правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 121 КУпАП.

При цьому, відсутність відомостей про проходження обов'язкового технічного контролю у загальнодержавній базі даних про результати обов'язкового технічного контролю транспортних засобів, не змінює встановлених судом обставин та висновків про відсутність у діях позивача складу правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 121 КУпАП, оскільки, по-перше, диспозиція ч. 3 ст. 121 КУпАП передбачає настання відповідальності за керування транспортним засобом, який не пройшов відповідний технічний контроль, а не за відсутність у загальнодержавній базі даних відомостей про проходження такого контролю.

По-друге, відповідно до п. 13 Порядку формування загальнодержавної бази даних про результати обов'язкового технічного контролю транспортних засобів, доступу до неї та встановлення розміру плати за надання таких послуг, затвердженого постановою КМУ від 31.05.2012 року № 512, передбачену законом відповідальність за достовірність, повноту та своєчасність внесення інформації, в тому числі про результати обов'язкового технічного контролю транспортних засобів, до загальнодержавної бази даних несуть лише суб'єкти здійснення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів та страховики, до яких не відносяться фізичні особи, в тому числі водії транспортних засобів, які підлягають обов'язковому технічному контролю.

По-третє, згідно з п. 18 Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою КМУ від 30.01.2012 року № 137, у разі позитивного результату після проведення обов'язкового технічного контролю транспортного засобу замовникові видається протокол перевірки технічного стану. У разі негативного результату або невідповідності даних у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу даним ідентифікації транспортного засобу складається акт невідповідності технічного стану транспортного засобу.При цьому, за результатами перевірки технічного стану автомобіля НОМЕР_3, яким керував позивач, було видано відповідний протокол, що вказує на те, що вказаний транспортний засіб пройшов відповідний обов'язковий технічний контроль.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При цьому, в розділі постанови, який передбачає можливість вказівки на докази, на підставі яких прийнято рішення ( До постанови додаються ), відсутні будь-які записи про дослідження інспектором будь-яких доказів по справі.

Зі змісту п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті від 23.12.2005 року №14 слідує, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності буде відповідати вимогам ст.ст. 283 і 283 КУпАП тоді, коли в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначено мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Натомість відповідачем всупереч вказаному вище на спростування пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не було вказано в постанові жодних достатніх, належних та допустимих доказів, а тому така постанова не може вважатись обґрунтованою.

Оскільки згідно зі ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який в даному випадку не надав до суду допустимих достатніх фактичних даних на підтвердження правомірності дій, які оскаржуються фізичною особою, тому зібрані інспектором матеріали відносно позивача не є достатньою підставою для притягнення водія до адмінвідповідальності за ст. 121 ч. 3 КУпАП і доказом вини позивача у вчиненні вказаного правопорушення, за яке його було притягнуто оскаржуваною постановою до адміністративної відповідальності, оскільки цей висновок не підтверджується сукупністю достатніх допустимих доказів, а навпаки спростовується встановленими судом обставинами, а, отже, не відповідає вимозі їхньої достатності, що свідчить про недоведеність складу адміністративного правопорушення, інкримінованого позивачеві.

Крім того, суд вважає за необхідне особливо зауважити, що в даному випадку справа стосується перевірки судом правомірності та обґрунтованості притягнення особи до адміністративної відповідальності і саме на таку категорію справ поширюється також конституційна презумпція невинуватості, закріплена в ст. 62 Конституції України, з врахуванням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободта з врахуванням практики Європейського суду з прав людини, який не розрізняє кримінальну та адміністративну відповідальність, вважаючи їх всіх кримінальним переслідуванням, за такого в адміністративних справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності не позивач має довести законність своїх вимог і відсутність в своїх діях складу адміністративного правопорушення, а відповідач - суб'єкт владних повноважень достатніми належними та допустимими доказами має довести наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення та законність її притягнення до адміністративної відповідальності, спростувавши таким чином презумпцію невинуватості особи.

При цьому з аналізу ст. 293 КУпАП та ст.2 КАС України в частині мети судового перегляду постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності за скаргою такої особи та в частині завдань адміністративного судочинства (захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень) та оцінки законності та обґрунтованості оскарженого рішення суб'єкта владних повноважень слідує, що розглядаючи позов фізичної особи про оскарження рішення суб'єкта владних повноважень про притягнення до адміністративної відповідальності суд не в праві досліджувати нові докази на підтвердження вини особи, які при прийнятті рішення суб'єктом владних повноважень не враховувались.

Вказане є безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Вирішуючи вимоги позивача про стягнення на його користь судових витрат, понесених, зокрема, на сплату судового збору, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до чч. 1 та 2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За подання вказаного позову до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн згідно з квитанцією N ПН61 від 13.02.2016 року.

Однак, як вказано судом вище, позивачем оскаржується рішення суб'єкта владних повноважень про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, вимоги щодо порядку оскарження якого, в тому числі сплати судового збору, врегульовані спеціальним законом, зокрема, Кодексом України про адміністративні правопорушення.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 288 КУпАП особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Наведене свідчить про те, що позивача за даною категорією справ законом звільнено від сплати судового збору, що вказує на відсутність встановлених законом підстав для стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень на користь позивача витрат, понесених ним на оплату судового збору.

При цьому, законом не передбачено повернення позивачеві переплаченої суми судового збору за ініціативою суду, оскільки відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом лише за клопотанням особи, яка його сплатила, у зв'язку з чим з метою повернення позивачу сплаченої ним суми судового збору останній має право звернутися до суду з відповідним клопотанням про його повернення.

Вирішуючи вимоги позивача про стягнення із відповідача, суб'єкта владних повноважень, судових витрат за надання правничої допомоги, суд приходить до наступного.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч.5 ст. 134 КАС України, згідно з якою розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з п.2 ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, серед іншого, враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес

З матеріалів справи слідує, що на підтвердження понесення судових витрат на правничу допомогу позивачем надано розрахунок витрат на професійну правничу допомогу на суму 10000 грн; світлокопію договору про надання правничої допомоги від 12.02.2019 року; світлокопію квитанції до прибуткового касового ордеру від 12.02.2019 року на суму 10000 грн; світлокопію розрахунку затраченого адвокатом часу, який становить 7 годин; ордер адвоката серії МК №128251 від 12.02.2019 року; світлокопію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

При цьому, у договорі про надання правничої допомоги від 12.02.2019 р. визначено, що розмір гонорару адвоката є фіксованим та становить 10000 грн та при його визначенні враховано складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта, ціна позову та значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони та публічний інтерес до справи. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд звертає увагу, що справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема про порушення правил дорожнього руху не є складними, віднесені до термінових справ.

У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що сплачена позивачем сума на професійну правничу допомогу є відповідно до п.2 ч.9 ст. 139 КАС України не співмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а тому, вартість такої послуги, а саме 10000 грн., в даному випадку є необґрунтованою та явно завищеною.

Суд враховує, що предметом розгляду у даній справі було встановлення правомірності постанови від 07.02.2019 року серії АР № 008371 по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 121 КУпАП, якою на позивача накладено штраф у розмірі 340 грн.

На підставі викладеного, з урахуванням принципу співмірності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 500 грн., понесених у зв'язку із вивченням обставин справи та складенням позовної заяви, які підлягають стягненню з Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 73-77, 90, 242-244, 246, 250-251, 271, 273 КАС України суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до інспектора взводу № 1 роти батальйону № 3 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Соврона Дмитра Сергійовича та Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності серії АР №008371 від 07.02.2019 року за ст. 121 ч. 3 КУпАП задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АР № 008371 від 07.02.2019 року відносно ОСОБА_1 за ст. 121 ч. 3 КУпАП та провадження по справі закрити.

Стягнути з Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 500 (п'ятсот) гривень.

В частині задоволення вимог про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в більшому розмірі відмовити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до Баштанського районного суду Миколаївської області з клопотанням про повернення сплаченої суми судового збору відповідно до ст. 7 Закону України Про судовий збір .

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 246 КАС України:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання, вказане позивачем в позовній заяві: АДРЕСА_1, 56101, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4).

Відповідачі:

Інспектор взводу № 1 роти батальйону № 3 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Соврон Дмитро Сергійович (службова адреса: вул. Троїцька, 2а, м. Дніпро Дніпропетровської області, 49000),

Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження юридичної особи: вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048, ідентифікаційний код 40108646).

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Динамо-Авто (місце знаходження: вул. Миру, буд. 5, кв. 17 м. Олешки Олешківського району Херсонської області, 75100, ідентифікаційний код 39359193).

Повне рішення суду складене 11.03.2019 року.

СУДДЯ: