Постанова

від 05.03.2019 по справі 403/15985/12

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1723/19 Справа № 403/15985/12 Суддя у 1-й інстанції - Шевцова Т.В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу Департамента державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 03 квітня 2018 року по справі за скаргою публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС України Нещадим Івана Сергійовича, третя особа - ОСОБА_2, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2017 року публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк") звернулось до суду із скаргою на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС України Нещадим І.С. (далі - державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС України), мотивуючи його тим, що Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "ВТБ Банк" 8.575.000 доларів США, який був поданий до ВПВР Департаменту ДВС України на виконання.

Зазначали, що ВПВР Департаменту ДВС України було відкрите виконавче провадження за вказаним вище виконавчим листом, однак стягнення з боржника не проводилось, втім їх повідомляли, що вживаються все необхідні дії для виконання рішення суду.

Вказували, що протягом усього часу ВПВР Департаменту ДВС України не вчинялись усі необхідні виконавчі дії.

Посилаючись на те, що бездіяльність державного виконавця виразилась у прийнятті 05 вересня 2017 року неправомірної постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, яку вони отримали 14 вересня 2017 року та яка на їх думку є безпідставною, а тому просили суд ухвалити рішення, яким визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС України Нещадима І.С. від 05 вересня 2017 року про повернення виконавчого документу стягувачу, а виконавчий лист направити для подальшого виконання.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 03 квітня 2018 року скаргу ПАТ "ВТБ Банк" задоволено.

В апеляційній скарзі Департамент ДВС України МЮУ ставить питання про скасування ухвали суду та постановлення нової ухвали, якою скаргу ПАТ "ВТБ Банк" залишити без задоволення у повному обсязі, зазначаючи, що ухвала винесена з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що скаржником не доведено порушення його прав діями ВПВР Департаменту ДВС України МЮУ, будь-яких порушень його прав вони не допускали, а суд першої інстанції безпідставно не взяв це до уваги, крім того допустив порушення норм процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За правилами ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ст.449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Згідно частин 2,3 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Отже за змістом вказаних норм закону, обов'язковою умовою для задоволення скарги є встановлення факту порушення прав заявника.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 24 квітня 2013 року позовні вимоги ПАТ ВТБ Банк задоволені.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ ВТБ Банк заборгованість в розмірі 8.575.000 доларів США (що еквівалентно 68.539.975 грн.) - заборгованості за кредитним договором №68/07В від 25 жовтня 2007 року та кредитним договором №69/07В від 25 жовтня 2007 року, 833.054 долари США 56 центів (що еквівалентно 6.658.605 грн.10 коп..) - прострочених процентів за кредитним договором №68/07В від 25 жовтня 2007 року та кредитним договором №69/07В від 25 жовтня 2007, 358.436 грн.84 коп. - комісійної винагороди за кредитним договором №68/07В від 25 жовтня 2007 та кредитним договором №69/07В від 25 жовтня 2007 року, 681.540 доларів США 44 центів (що еквівалентно 5.447.552 грн.74 коп.) та 27.398 грн.32 коп. - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором №68/07В від 25 жовтня 2007 року та кредитним договором №69/07В від 25 жовтня 2007 року, 137.017 доларів США 05 центів (що еквівалентно 1.095.177 грн.28 коп.) та 5.468 грн.72 коп. - 3% річних за кредитним договором №68/07В від 25 жовтня 2007 року та кредитним договором №69/07В від 25 жовтня 2007 року, та 3.219 грн. - судового збору.

18 жовтня 2013 року Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська на примусове виконання рішення суду від 24 квітня 2013 року видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості на користь ПАТ ВТБ Банк .

22 жовтня 2013 року ПАТ ВТБ Банк звернувся до Державної виконавчої служби України з заявою про відкриття виконавчого провадження, до якої було долучено оригінал виконавчого листа.

24 жовтня 2013 року старшим державним виконавцем ВПВР ДВС України відкрито виконавче провадження ВП №40410099 з примусового виконання рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 24 квітня 2013 року у цивільній справі №403/15985/12-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ ВТБ Банк заборгованості.

05 вересня 2017 року головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС України Нещадим І.С. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.7 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження , зазначивши, що при примусовому виконанні виконавчого листа боржника за адресою реєстрації не виявлено, майно боржника в рамках виконавчого провадження розшукати не вдалося.

Задовольняючи скаргу ПАТ ВТБ Банк суд першої інстанції виходив з того, що бездіяльністю державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС України МЮУ яка виразилися в прийнятті постанови про повернення виконавчого документу стягувачу порушуються вимоги закону та права скаржника.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладається на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Стаття 7 Закону України Про державну виконавчу службу встановлює обов'язок державного виконавця сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України.

Частина 1 ст.6 Закону України Про виконавче провадження зобов'язує державного виконавця використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно ст.1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 3 Закону України Про виконавче провадження визначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний: 1)здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2)надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3)розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4)заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5)роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.

Згідно до п.7 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, з також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку .

Приймаючи до уваги, що розшук поліцією ОСОБА_2 - боржника у виконавчому провадженні, не здійснювався, у головного державного виконавця Нещадим І.С. були відсутні правові підстави для повернення виконавчого листа стягувачу на підставі п.7 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження .

Матеріалами справи підтверджується факт того, що дії у виконавчому провадженні проводились з порушенням вимог законодавства оскільки були неповними, що і потягло за собою винесення оскаржуваної банком постанови.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що державний виконавець має право вчиняти ряд дій направлених на виконання рішення не можуть слугувати підставою для скасування ухвали суду оскільки на законодавчому рівні визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Колегія суддів звертає увагу на те, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.

Та звертає увагу на те, що у разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу (п.14 ч.3 ст.18 Закону України Про виконавче провадження .)

Колегія суддів також наголошує на тому, що частиною 8 ст.48 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у десятиденний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Однак, будь-які відомості щодо проведення державним виконавцем таких перевірок з періодичністю, відповідно до вимог ч.8 ст.48 Закону України Про виконавче провадження , в матеріалах справи відсутні.

Окрім того, відповідно до абз.2 п.1 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція), виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.

Доводи апеляційної скарги стосовно порушень судом першої інстанції норм процесуального права не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги, які ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення скарги, не заслуговують на увагу та спростовуються вищенаведеними обставинами справи і положеннями законодавства.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України ,№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Агрокомплекс проти України від 06 жовтня 2011 року міститься висновок, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для законного сподівання на виплату такої заборгованості і становить майно цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа Юрій Миколайович Іванов проти України , рішення від 15 жовтня 2009 року).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ( Бурдов проти Росії , Горнсбі проти Греції ).

У своєму рішенні у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини зазначив, що передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Тобто, практика Європейського суду з прав людини переконливо свідчить про те, що невід'ємною умовою забезпечення права на суд є виконання судового рішення.

З урахування наведеного , колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а тому не має підстав для її задоволення.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Департамента державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 03 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Макаров М.О.