Постанова

від 04.03.2019 по справі 910/21935/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2019 р. Справа№ 910/21935/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Константинова І.В.;

від відповідача 1: Лук'яненко О.В. довіреність № 1/3 від 07.02.2019 року;

від відповідача 2: не прибув;

від відповідача 3: не прибув;

від відповідача 4: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 року (повний текст складений 22.06.2018 року)

у справі № 910/21935/17 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Керівника Київської місцевої прокуратури №10

до відповідача 1. Національної академії медичних наук України

до відповідача 2. Інституту нейрохірургії ім. академіка А.П. Ромоданова Академії медичних наук України

до відповідача 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС"

до відповідача 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза"

про визнання недійсними постанови та договорів

Встановив

Керівник Київської місцевої прокуратури №10 (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Національної академії медичних наук України (далі - відповідач 1), Інституту нейрохірургії ім. академіка А.П. Ромоданова Академії медичних наук України (далі - відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю Експрес МС (далі - відповідач 3) та Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпро-Плаза (далі - відповідач 4) про визнання недійсними:

- постанови Президії Академії медичних наук України від 06.03.2007 №5/3, якою дозволено Інституту нейрохірургії імені академіка А.П. Ромаданова Академії медичних наук України укласти договір інвестування від 07.03.2007 року №01/03-Л;

- договору інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками від 07.03.2007 року №01/03-Л на земельній ділянці по вул. Лермонтовській, 12 в Шевченківському районі м. Києва, укладеного між Інститутом нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова Академії медичних наук України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза";

- договору від 25.05.2007 року про заміну сторони у зобов'язанні від 07.03.2007 року №01/03-Л та додаткової угоди № 1 до вказаного договору.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що постанову Президії Академії медичних наук України від 06.03.2007 року №5/3, було прийнято, а Договір, додаткову угоду до нього, договір про заміну сторони у зобов'язанні укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки інвестиційний результат має місце лише для відповідача-3, в той час як відповідач-2 не отримує будь-якого доходу (частини) від створення об'єкту інвестиційної діяльності, тобто для держави результат від вказаної діяльності не досягається. Інститут укладаючи спірний договір та додатки до нього, а Академія - приймаючи спірну постанову фактично розпорядились правом постійного користування земельною ділянкою, яка є предметом оспорюваного інвестиційного договору всупереч її цільовому призначенню та принципу розумності, без отримання частки в об'єкті інвестиційної діяльності. У своїх заявах по суті прокурор вказує на відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому прокурором пред'явлено даний позов до відповідачів як процесуальним позивачем в інтересах держави, а також на те, що ним не пропущено строк позовної давності на звернення до суду, оскільки він не був стороною названих правочинів, а дізнався про обставини прийняття спірної постанови та укладення спірних правочинів лише у червні 2017 року у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015100100012938, а тому причини пропуску строку позовної давності мають бути визнані судом поважними, а порушене право підлягаю захисту, одночасно зі зверненням до суду з даним позовом прокурор просить суд поновити строк позовної давності на звернення до суду. Щодо удаваності спірного правочину, прокурор вказує на те, що зі змісту Договору вбачається, що Інститут в обмін на медичне обладнання передає право забудови земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні, без отримання у новозбудованому об'єкті будь-якої частини, а тому, на думку прокурора, в розумінні ст. 293 Господарського кодексу України, ст. 715 Цивільного кодексу України, сторонами вчинено договір міни.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 року, повний текст якого складений 22.06.2018 року, у справі № 910/21935/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним оспорюваних договорів суд першої інстанції погодився з позицією прокурора про те, що вказані договори не відповідають нормам діючого станом на час їх укладення нормам законодавства України, проте відмовив у їх задоволенні з огляду на пропуск прокурором строку позовної давності для звернення до суду з цими вимогами та наявність відповідної заяви про застосування такого строку.

При цьому, суд першої інстанції зазначив про те, що спірні правочини були укладені 07.03.2007 року, 25.05.2007 року та 11.11.2011 року і саме з цих дат прокурор міг довідатись про порушення інтересів держави та в межах визначеного законом строку позовної давності звернутись до суду з даним позовом, а доводи прокурора про те, що ним не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення інтересів держави він довідався лише у червні 2017 в ході досудовою розслідування кримінального провадження №12015100100012938 є хибними.

Не погоджуючись з рішенням, Заступник прокурора м. Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 року у справі № 910/21935/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права.

Так, скаржник зазначив, що суд дійшов безпідставного висновку, що обраний спосіб захисту не може забезпечувати реальний захист порушеного (невизнаного) права, а визнання постанови президії недійсною не є ефективним способом захисту порушеного права.

Крім того, скаржник вказав, що відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі №469/1203/15-ц (постанова від 22.05.2018 року) на позови, де прокурор звертається до суду із заявою про захист державних інтересів перебіг строку позовної давності починається з часу, коли прокурор, який звертається за захистом порушеного права дізнався про таке порушення, а не з часу , коли відповідне порушення сталося.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2018 року справа № 910/21935/17 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.

При дослідженні матеріалів справи та апеляційної скарги колегією суддів було встановлено, що подана заявником апеляційна скарга не відповідає вимогами ст. 258 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює вимоги до форми і змісту апеляційної скарги, оскільки апелянтом не додано до апеляційної скарги доказів сплати судового збору та доказів направлення листом з описом вкладення апеляційної скарги і доданих до неї документів відповідачу 3 за адресою: 04073, м. Київ, вул. Степана Бандери, 8, приміщення 711.

Ухвалою від 01.08.2018 року апеляційну скаргу було залишено без руху, апелянту роз'яснено, що він має право протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки, а саме, подати до Київського апеляційного господарського суду докази про сплату судового збору в сумі 7 200 грн та докази направлення листом з описом вкладення апеляційної скарги і доданих до неї документів відповідачу 3 за адресою: 04073, м. Київ, вул. Степана Бандери, 8, приміщення 711.

06.08.2018 року від апелянта через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов лист, до якого додано платіжне доручення № 1068 від 19.07.2018 року на суму 9 600,00 грн.

14.08.2018 року від апелянта через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов лист, до якого додані накладна № 0315063205207 від 07.08.2018 року, фіскальний чек та опис вкладення щодо направлення апеляційної скарги і доданих до неї документів відповідачу 3.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі № 910/21935/17.

27.08.2018 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від відповідача 3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач 3 просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, відповідач 3 у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що позивачем позов подано після спливу позовної давності, з огляду на що вірно застосовано правові наслідки цього.

25.06.2018 року на виконання Указу Президента України №454/2017 від 29.12.2017 року "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах", яким ліквідовано Київський апеляційний господарський суд, утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 року в газеті "Голос України" №185 (6940) опубліковано повідомлення голови Північного апеляційного господарського суду про початок роботи новоутвореного суду. Зважаючи на викладене Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

Частиною 5 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 16.10.2018 року, справу № 910/21935/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Чорногуз М.Г., Агрикова О.В.

Північний апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 року у справі № 910/21935/17 до свого провадження та призначив розгляд справи на 21.11.2018 року своєю ухвалою від 18.10.2018 року.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2018 року, у зв'язку з перебуванням судді Агрикової О.В., на лікарняному з 20.11.2018 року, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/21935/17 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Чорногуз М.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2018 прийнято апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі № 910/21935/17 до провадження у складі нової колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Чорногуз М.Г., Коротун О.М.

16.01.2019 року до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС" надійшла заява про відвід колегії судді Північного апеляційного господарського суду Суліма В.В. від участі у розгляді апеляційної скарги у справі № 910/21935/17.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2018 визнано заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС" про відвід судді Північного апеляційного господарського суду Суліма В.В. у справі № 910/21935/17 необґрунтованою. Зупинено апеляційне провадження у справі №910/21935/17 до вирішення питання про відвід судді Суліма В.В.

Матеріали справи №910/21935/17 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, за результатами якого обрано колегію суддів у складі головуючого судді Пантелієнко В.О., суддів: Грек Б.М., Верховець А.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 року у складі колегії суддів: головуючого судді: Пантелієнко В.О., суддів: Грек Б.М., Верховець А.А. у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС" про відвід судді Північного апеляційного господарського суду Суліма В.В. у справі № 910/21935/17 відмовлено. Отже, обставини, що зумовили зупинення провадження у даній справі, були усунені.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2019 року поновлено провадження у справі №910/21935/17.

11.02.2019 в судовому засіданні від представників відповідачів 1, 3 надійшло клопотання про продовження строків розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 року у справі № 910/21935/17 до 04.03.2019 року. Оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 року у справі № 910/21935/17 до 04.03.2019 на підставі ст. 216 Господарського процессуального кодексу України.

04.03.2019 року у судовому засіданні прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду першої інстанції залишити без змін а скаргу без задоволення.

Крім того, відповідач 1 у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що Президією АМН України було прийнято правовий акт, яким академією реалізовано владно-управлінські функції щодо підпорядкованої наукової установи, в межах визначених повноважень та з урахуванням положень законодавства, а саме: Земельного кодексу України, законів України Про наукову і наукову технічну діяльність Про управління об'єктами державної власності , Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу .

Представники відповідачів 2-4 у судове засідання 04.03.2019 року не з'явились. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема, надсиланням ухвали від 11.02.2019 року на відповідні адреси.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників відповідачів 2-4, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 року підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга Заступника прокурора міста Києва - частковому задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.03.2007 року відповідач 2 як сторона 1 та відповідач 4 як сторона 2 уклали договір №01/03-Л інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі м. Києва (далі - договір), предметом якого є інвестування у будівництво житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі м. Києва.

Так, укладенню договору передувало прийняття Президією Академії медичних наук України від 06.03.2007 року № 5/3 постанови Про складення інвестиційного договору між Інститутом нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України і Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпро Плаза з питання будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул. Лермоновська, 12 у Шевченківському районі м.Києва (далі Постанова) (а.с. 21 т. 1) якою відповідачу 2 дозволено укласти інвестиційний договір щодо будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі м. Києва.

В п. 2.1 договору сторонами погоджено, що обсяг зобов'язань відповідача 2 визначений у п. 4.1 договору і є інвестицією відповідача 2 для виконання предмету договору.

Згідно з п. 4.1.1. договору відповідач 2 зобов'язаний, серед іншого, забезпечити оформлення права користування земельною ділянкою площею 0,673 га по вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі м. Києва під будівництво Об'єкту шляхом надання усіх необхідних документів в органи місцевого самоврядування для вирішення даного питання відповідними органами місцевого самоврядування з наступним оформленням договору оренди земельної ділянки за рахунок відповідача 4 або державного акту.

Відповідно до п. 2.4 договору (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 11.11.2011 року відповідач 2 у якості компенсації за участь у будівництві по цьому договору на підставі технічного завдання отримує у власність медичне обладнання, а саме: операційні нейрохірургічні мікроскопи в кількості 6 одиниць загальною вартістю не менше оціночної вартості земельної ділянки. Відповідач 4 зобов'язаний забезпечити закупівлю, поставку, монтаж, введення в експлуатацію та передачу у власність відповідачу 2 медичне обладнання не пізніше закінчення терміну будівництва об'єкту. Відповідач 2 не може вимагати оплати вказаної в даному пункті суми грошовими коштами.

Згідно п. 2.5. договору відповідач 4 у якості компенсації за участь у будівництві по цьому договору отримує у власність 100% загальної площі об'єкту.

Договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до дня його остаточного виконання сторонами (п. 9.1. договору).

25.05.2007 року відповідач 4 та відповідач 3 уклали договір про заміну сторони у зобов'язанні (далі договір про заміну сторони), згідно п. 1.1. якого відповідач 4 передає, а відповідач 3 приймає на себе права та обов'язки сторони 2 за договором № 18/12 інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул. Лермонтовській, 12 в Шевченківському районі м. Києва від 16.03.2007, укладеного між відповідачем 2 та відповідачем 4.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що незважаючи на зазначення в п. 1.1 Договору про заміну сторони іншого номеру договору про інвестування та дати його укладення, а саме: № 18/12 від 16.03.2007 року замість: № 1/03-Л від 07.03.2007 року сторони при його укладенні керувались саме п. 9.7 договору про що зазначено в його преамбулі, а відтак дійсне волевиявлення сторін такого договору про заміну сторони саме у договорі.

Відповідно до п. 1.2 договору про заміну сторони у зобов'язанні сторони досягли згоди, що з моменту набрання чинності цим договором всі права та обов'язки за договором переходять до відповідача 4.

Договір про заміну сторони у зобов'язанні набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами за договором (п. 5.1).

Звертаючись до суду з даним позовом прокурор вказує на те, що вказані вище постанову було прийнято, а договір, додаткову угоду до нього та договір про заміну сторони у зобов'язанні укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки:

- інвестиційний результат має місце лише для відповідача 3, в той час як відповідач 2 не отримує будь-якого доходу (частини) від створення об'єкту інвестиційної діяльності, тобто для держави результат від вказаної діяльності не досягається;

- відповідач 2 укладаючи спірний договір та додатки до нього, а відповідач 1 - приймаючи спірну постанову фактично розпорядились правом постійного користування земельною ділянкою, яка є предметом оспорюваного інвестиційного договору всупереч її цільовому призначенню та принципу розумності, без отримання частки в об'єкті інвестиційної діяльності;

- зі змісту договору вбачається, що відповідач 1 в обмін на медичне обладнання передає право забудови земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні, без отримання у новозбудованому об'єкті будь-якої частини, а тому, в розумінні ст. 293 Господарського кодексу України, ст. 715 Цивільного кодексу України, сторонами вчинено договір міни.

У своїх заявах по суті прокурор вказує на відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому прокурором пред'явлено даний позов до відповідачів як процесуальним позивачем в інтересах держави, а також на те, що ним не пропущено строк позовної давності на звернення до суду, оскільки він не був стороною названих правочинів, а дізнався про обставини прийняття спірної постанови та укладення спірних правочинів лише у червні 2017 року у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015100100012938, а тому причини пропуску строку позовної давності мають бути визнані судом поважними, а порушене право підлягає захисту, одночасно зі зверненням до суду з даним позовом прокурор просить суд поновити строк позовної давності на звернення до суду.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

відповідно до приписів ст. 23 Закону України Про прокуратуру :

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

За приписами ст. 29 Господарського процесуального кодексу України в редакції, яка діяла станом на дату звернення прокурора до суду з цим позовом:

- прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави (ч. 1);

- у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача (ч. 2);

Аналогічні положення містяться і в ст. 53 чинного процесуального кодексу.

У своїх заявах по суті прокурор вказує на відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому прокурором пред'явлено даний позов до відповідачів як процесуальним позивачем в інтересах держави, оскільки прийняття спірної постанови та укладення спірних правочинів порушує інтереси держави, оскільки державна установа не отримує доходу від інвестиційної діяльності, у разі забудови земельної ділянки всупереч цільовому призначенню та статутним завданням та фактично втрачає право на неї.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про неприйняття доводів відповідача 3 стосовно того, що прокурор є неналежним позивачем у даній справі, оскільки процесуальним законом взагалі не передбачено такого поняття, водночас судом може бути відмовлено позивачу за відсутності порушеного права, натомість право на звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено як Конституцією України та Законом України Про прокуратуру , так і Господарського процесуального кодексу України, якими зокрема закріплено повноваження прокурора щодо здійснення представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, у разі відсутності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною постанови, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004, поняття охоронюваний законом інтерес що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права , треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого права.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Нормами статті 13 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 10.10.2012 року № 6-110цс12.

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

У своїх заявах по суті, прокурором не вмотивовано яким чином обраний ним спосіб захисту порушеного про визнання недійсною Постанови відповідає передбаченим законом способам захисту такого права, натомість прокурором обґрунтовуються свої вимоги про визнання недійсною такої постанови загальними нормами для визнання договорів недійсними, проте, які вірно встановлено судом першої інстанції Постанова в розумінні ЦК України не є правочином, а за приписами закону України Про управління об'єктами державної власності , положень Статуту відповідача 1 є формою реалізації колегіальним органом Академії у період між загальними зборами своїх повноважень та за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії, оскільки він не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав визначеного кола осіб.

За приписами ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. ст. 55, 124, 129, 130 Конституції України кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, що не заборонений законом, відтак спір що стосується незаконності Постанови може бути вирішений судом із застосуванням способу захисту порушеного права, передбаченого п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, а саме визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, якщо це призводить до порушення, оспорення або невизнання цивільного права чи інтересу.

Заявлена прокурором вимога про визнання оскаржуваної постанови недійсною не є ефективним в розумінні названих вище правових норм способом захисту порушеного права, оскільки має відмінні, аніж при визнанні незаконним відповідного акту індивідуальної дії правові наслідки.

Позивачем у встановленому законом порядку не обґрунтовано, яким чином обраний ним спосіб захисту зможе забезпечити реальний та ефективний захист його порушеного (невизнаного) права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною постанови з підстав невірно обраного останнім способу захисту порушеного права. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними договору, колегія суддів відзначає наступне..

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Законом України Про інвестиційну діяльність (тут і далі в редакції, яка діяла станом на дату укладення договору) передбачено, що:

- Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності (ст. 1);

- об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права (ст. 4);

- суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності (с. 5).

Колегія судів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що системний аналіз норм закону України Про інвестиційну діяльність дає підстави дійти висновку про те, що інвестиційна діяльність полягає в отриманні інвесторами результату в об'єкті інвестиційної діяльності від вкладення певних матеріальних цінностей.

Водночас укладаючи договір сторони домовились, що в якості інвестиційного внеску Інститут зобов'язаний забезпечити оформлення права користування земельною ділянкою площею 0,673 га по вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі м. Києва під будівництво Об'єкту шляхом надання усіх необхідних документів в органи місцевого самоврядування для вирішення даного питання відповідними органами місцевого самоврядування з наступним оформленням договору оренди земельної ділянки за рахунок відповідача 4 або державного акту та у якості компенсації за участь у будівництві по Договору на підставі технічного завдання отримує у власність медичне обладнання, а саме: операційні нейрохірургічні мікроскопи в кількості 6 одиниць загальною вартістю не менше оціночної вартості земельної ділянки в той час як відповідач 4 у якості компенсації за участь у будівництві по цьому договору отримує у власність 100% загальної площі Об'єкту.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 293 Господарського кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Сторона договору вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін.

Вказані положення передбачені й ч. 1 ст. 715 Цивільного кодексу України.

Отже, фактично відповідач 2 при укладенні договору в обмін на медичне обладнання передав право забудови земельної ділянки, яка перебуває у нього у постійному користуванні без отримання у новозбудованому об'єкті будь-якої частини, а відтак вірним є висновок суду першої інстанції про те, що такий правочин підпадає під правове регулювання ч. 1 ст. 293 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 715 Цивільного кодексу України, тобто є договором міни.

Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Отже правовідносини сторін за договором регулюються правилами, встановленими щодо договору міни.

Згідно ст. 15 Закону України Про наукову і науково-технічну діяльність (чинному станом на дату укладення договору):

- Національна академія наук України та галузеві академії наук - Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України (далі - академії) є державними науковими організаціями, що засновані на державній власності (ч. 1);

- Держава передає академіям у безстрокове безоплатне користування без права зміни форми власності основні фонди, а також обігові кошти. Використання майна, переданого академіям, здійснюється ними відповідно до законодавства та статутів академій. Земельні ділянки надаються академіям у постійне користування або в оренду відповідно до земельного законодавства України (ч. 10).

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, яка була передана за договором становить частину земельної ділянки площею 4,89 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд інституту на вул. Мануїльського, 32 у Шевченківському районі м. Києва у зв'язку з передачею будівель і споруд на баланс інституту переданої відповідачу 2 рішенням Київської міської ради № 508/2969 від 29.11.2005 року Про надання Інституту нейрохірургії ім. академіка А.П.Ромоданова Академії медичних наук України земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд інституту на вул. Мануїльського, 32 у Шевченківському районі м. Києва (а.с. 19-20 т. 1) в постійне користування.

Згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 2882905 від 14.09.2006 року (а.с.17-18 т. 1) відповідач 2 на підставі названого рішення Київської міської ради № 508/2969 від 29.11.2005 року є постійним користувачем земельної ділянки, площею 48 973 кв.м. у межах згідно з планом по вул. Мануїльського, 32 у Шевченківському районі м. Києва, цільове призначення (використання) земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування будівель і споруд інституту.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.

Відповідно до п. е ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

Згідно ч. 4 ст. 293 Господарського кодексу України не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Законодавством можуть бути встановлені також інші особливості здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, пов'язаних з придбанням і використанням окремих видів майна, а також здійснення таких операцій в окремих галузях господарювання.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що земельна ділянка, яка є предметом Договору є державною власністю та повинна використовуватись виключно для забезпечення діяльності медичної установи (відповідача 2) відповідно до цільового призначення такої земельної ділянки та не може бути об'єктом міни.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та законність вимог прокурора про визнання договору та додаткової угоди до нього недійсними.

З огляду на наявність правових підстав для визнання недійсним договору, визнанню недійсним підлягає й договір про відступлення права вимоги.

Щодо пропуску строку позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання оспорюваних договорів недійсними колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

На такі позови поширюється положення ст. 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 469/1203/15-ц.

Звертаючись до суду з цим позовом прокурор посилається на те, що Київською місцевою прокуратурою № 10 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12015100100012938 від 29.10.2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 367, с. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України і про наявність оспорюваних договорів прокурору стало відомі саме під час вказаного розслідування.

Зазначені обставини підтверджуються належними та допустимими доказами, а саме листом Київської місцевої прокуратури № 10 від 14.06.2017 року за № 43-4902вих17, листом відповідача 2 від 15.06.2017 року № 726/01 (наявні в матеріалах справи).

Водночас як слідує з витягу з досудового реєстру розслідувань (а.с. 31-32 т.2) кримінальне провадження №12015100100012938 внесено до єдиного реєстру 29.10.2015 року, а відтак, навіть якщо припустити що про вказані правочини прокурор міг бути обізнаний з дати внесення відповідних відомостей до досудового реєстру розслідувань, тобто з 29.10.2015 року, при зверненні 06.12.2017 року з цим позовом до суду трирічний строк позовної давності не був пропущений.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що матеріали справи не містять доказів того, що держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень, з огляду на те, що такі договори сторонами фактично не виконувались, мала можливість дізнатись про оспорювані договори до цієї дати.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документальні докази, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги з урахуванням вище встановлених обставин підлягають задоволенню в частині позовних вимог до відповідача 2, 3, 4.

Таким чином, згідно п. 1 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 року підлягає частковому скасуванню, з підстав неповного з'ясування обставин справи, в порядку п. 2 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, а апеляційна скарга скаргу Заступника прокурора м. Києва - частковому задоволенню.

Судові витрати у зв'язку із задоволенням позовних вимог відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на відповідачів 2, 3, 4.

Керуючись ст.ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 року у справі № 910/21935/17 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 року у справі № 910/21935/17 скасувати в частині відмови в задоволенні позову до Інституту нейрохірургії ім. академіка А.П. Ромоданова Академії медичних наук України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС", Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза".

Позов до Інституту нейрохірургії ім. академіка А.П. Ромоданова Академії медичних наук України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС", Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза" - задовольнити.

Визнати недійсним укладений між Інститутом нейрохірургії ім. академіка А.П.Ромоданова Академії медичних наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпро-Плаза договір №01/03-Л інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі м. Києва від 07.03.2007 року та додаткової угоди № 1 від 11.11.2011 року до вказаного договору.

Визнати недійсним укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Експрес М та Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпро-Плаза договір про заміну сторони у зобов'язанні №01/03-Л від 07.03.2007 року.

Рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог до Національної академії медичних наук України залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Стягнути з Інституту нейрохірургії ім. академіка А.П.Ромоданова Академії медичних наук України (04050, м. Київ, вул. Платона Майбороди, 32, ідентифікаційний код 02011930) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Преславинська, 45/9, ідентифікаційний код 02910019) витрати по сплаті судового збору в сумі 800,00 грн (вісімсот гривен 00 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Експрес М (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, 8, приміщення 711, ідентифікаційний код 303404397) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Преславинська, 45/9, ідентифікаційний код 02910019) витрати по сплаті судового збору в сумі 1 600,00 грн (одну тисяча шістсот гривен 00 копійок).

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпро-Плаза (03150, м. Київ, вул. Преславинська, 34-Б, ідентифікаційний код 33830052) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Преславинська, 45/9, ідентифікаційний код 02910019) витрати по сплаті судового збору в сумі 800,00 грн (вісімсот гривен 00 копійок).

4. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на відповідачів 2, 3, 4.

Стягнути з Інституту нейрохірургії ім. академіка А.П.Ромоданова Академії медичних наук України (04050, м. Київ, вул. Платона Майбороди, 32, ідентифікаційний код 02011930) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Преславинська, 45/9, ідентифікаційний код 02910019) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 1 200 грн (одну тисячу двісті гривен 00 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Експрес М (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, 8, приміщення 711, ідентифікаційний код 303404397) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Преславинська, 45/9, ідентифікаційний код 02910019) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 2 400 грн (дві тисячі чотириста гривен 00 копійок).

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпро-Плаза (03150, м. Київ, вул. Преславинська, 34-Б, ідентифікаційний код 33830052) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Преславинська, 45/9, ідентифікаційний код 02910019) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 1 200 грн (одну тисячу двісті гривен 00 копійок).

5. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/21935/17.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді М.Г. Чорногуз

О.М. Коротун

Дата складення повного тексту 12.03.2019 року.