Рішення

від 25.02.2019 по справі 908/2805/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 24/1/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2019 Справа № 908/2805/18

Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Т.А., при секретарі Вака В.С.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 3 від 27.12.2018

від ГУ Держгеокадастру: ОСОБА_2, довіреність від 02.01.2019 № -8-0.62-5/62-19

від Якимівської селищної об'єднаної територіальної громади: не прибув

Розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/2805/18

за позовом: Фермерського господарства "АГРІС" (72500, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 30630229)

до відповідача: Якимівської селищної об'єднаної територіальної громади (72500, Запорізька область, Якимівський район, смт. Якимівка, вул. Молодих патріотів, буд. 10 -А, код ЄДРПОУ 20508990)

про визнання права постійного користування на земельну ділянку

СУТЬ СПОРУ:

Фермерське господарство "АГРІС" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання права постійного користування на земельну ділянку площею 50.03 га, розташовану на території Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, кадастровий номер 2320355100:04:001:0009, зазначену у Державному акті на право постійного користування землею серії І-ЗП №001348, виданого 01.11.1999 на ім'я ОСОБА_3, за Селянським (фермерським) господарством "АГРІС" (ідентифікаційний код 30630229) та проведення відповідних змін в кадастровій документації.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2018 наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Азізбекян Т.А.

Ухвалою суду від 02.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2805/18 за правилами загального провадження, присвоєно справі номер провадження 24/1/19. Підготовче судове засідання призначено на 10.01.2019.

Ухвалою суду від 10.01.2019 залучено Якимівську селищну об'єднану територіальну громаду (72500, Запорізька область, Якимівський район, смт. Якимівка, вул. Молодих патріотів, буд. 10 -А, код ЄДРПОУ 20508990) до участі в справі № 908/2805/18 в якості співвідповідача. Продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Підготовче судове засідання відкладено на 25.02.2019.

Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося повне фіксування судового засідання 25.02.2019 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Судом перевірені повноваження присутніх в судовому засіданні учасників процесу.

Учасники процесу оголосили про обізнаність прав та обов'язків, викладених у статтях 42, 46 Господарського процесуального кодексу України.

Відводів складу суду не заявлено.

Позивач заявив клопотання про заміну неналежного відповідача у справі № 908/2805/18 - Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області на належного відповідача - Якимівську селищну об'єднану територіальну громаду.

Згідно ч. 1 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмету позову, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

На підставі клопотання позивача, згідно ст. 48 ГПК України, суд оголосив про заміну неналежного відповідача у справі № 908/2805/18 - Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095 м. Запоріжжя, вул. Українська, 50, ідентифікаційний номер юридичної особи 39820689) на належного відповідача - Якимівську селищну об'єднану територіальну громаду (72500, Запорізька область, Якимівський район, смт. Якимівка, вул. Молодих патріотів, буд. 10 -А, код ЄДРПОУ 20508990).

За приписами ч. 6 ст. 183 ГПК України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Учасник процесу надав письмову згода розпочати розгляд справи по суті в судовому засіданні 25.02.2019.

Відповідно до ч. 2. ст. 185 ГПК України судом оголошено про закінчення підготовчого засідання та початок судового розгляду справи по суті.

Позивач підтримав вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позові. Просить суд позов задовольнити.

Відповідач свою позицію виклав у відзиві від 28.01.2019 № 05/168, вважає що права постійного користування спірною земельною ділянкою належить ФГ АГРІС .

В засіданні 25.02.2019 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи вбачається, Селянське (фермерське) господарство АГРІС було створене громадянином України ОСОБА_3 і зареєстроване 16.11.1999 розпорядженням голови Якимівської райдержадміністрації № 570.

Підставою для отримання Фермерським господарством земельної ділянки було розпорядження голови Якимівського районної державної адміністрації Якимівського району Запорізької області.

Право постійного користування посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗП № 001348, виданого 01.11.1999, про що в Книзі записів державних актів па право постійного користування землею зроблено запис за № 27.

Кадастровий номер земельної ділянки в Державному акті не зазначений, але, як зазначає позивач, в Державному земельному кадастрі зареєстроване право державної власності на земельну ділянку, якій присвоєно номер 2320355100:04:001:0009.

Засновником Фермерського господарства «АГРІС» є ОСОБА_3, якому була передала земельна ділянка на праві постійного користування.

Позивач вважає, що право постійного користування на земельну ділянку, площею 50,03 га, розташовану на території Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, кадастровий номер 2320355100:04:001:0009, зазначену у Державному акті на право постійною користування землею серії І-ЗП № 001348, виданого 01.11.1999 громадянину України ОСОБА_3, належить Фермерському господарству «АГРІС» .

Згідно ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року № 2009-ХІІ (чинний на час створення ФГ «АГРІС» ), селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, чинній на час створення ФГ «АГРІС» ) визначено, що після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, чинній на час створення ФГ «АГРІС» ) у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства. продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами.

Відповідно до приписів статті 19 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» до складу майна фермерського (сільського) господарства у т.ч. входить право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, а також інші права, що передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Частиною 1 ст. 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою.

Право постійного користування є похідним і залежить від права власності, земельна ділянка надається у володіння і користування фізичним особам, а Фермерське господарство, як юридична особа, фактично с вторинним користувачем без достатнього правового обґрунтування.

Наявність земель на праві постійного користування згідно існуючих вимог законодавства не дозволяє фермерському господарству планувати, ефективно використовувати землю, а громадянам - передавати ці землі у спадщину спадкоємцям, які бажають продовжити ведення фермерського господарства. Відсутність успадкування призведе до припинення діяльності Фермерського господарства.

З матеріалів справи вбачається, що з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин землекористування в силу вимог Закону України «Пре селянське (фермерське) господарство» зайняло створене фермером Фермерське господарство, як землекористувач.

При цьому засновник юридичної особи та сама юридична особа, тісно пов'язані між собою тим, що є зв'язок між правосуб'єктністю, як фізичної особи та її, як засновника юридичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що 16.11.1999 громадянином України ОСОБА_3 створено Фермерське господарство «АГРІС» .

Таким чином, саме створене громадянином України ОСОБА_3 Селянське (фермерське) господарство «АГРІС» несе обов'язки землекористувача земельної ділянки площею 50,03 га, розташованої на території Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, кадастровий номер 2320355100:04:001:0009.

З набранням чинності нового Земельного кодексу України 2001р., регулювання правого титулу права постійного користування земельною ділянкою зазнало змін. Звузивши коло суб'єктів, які можуть набути право постійного користування, законодавець наступним чином визначив долю землекористувачів, які вже набули це право: у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001р. встановлено, що "громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них".

Водночас, у рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, зроблено низку важливих висновків, які забезпечують безперешкодне здійснення права постійного користування тими землекористувачами, які не увійшли до переліку осіб, визначених у статті 92 ЗК України 2001р.

Зокрема, Конституційний Суд України вказав, що стаття 92 ЗК України 2001р. не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб (постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року №449 (чинна до 23 липня 2013 року). Отже, громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України 2001), одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Встановлене п. 1 ст. 92 ЗК України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно приписів ст. 92, ст. 125 ЗК України 2001 року, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.

За змістом ст.ст. 142, 149 ЗК України 2001 року, право постійного користування землею припиняється в разі добровільної відмови від права постійного користування землекористувачем та у разі вилучення для суспільних та інших потреб за рішенням органів місцевого самоврядування у разі згоди землекористувача.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 зазначеного Кодексу, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому Земельним кодексом.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Господарські суди повинні мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок здійснюється за згодою землекористувачів у випадках, передбачених законом, на компенсаційних засадах з визначенням повноважень органів, які здійснюють таке вилучення, та обмежень, встановлених статтею 151 ЗК України.

Позивач із заявою про добровільну відмову від спірної земельної ділянки не звертався та державний акт на право постійного користування землею йому не повертав. Також земельна ділянка у позивача не вилучалася. Крім того, обставини, зазначені в статті 141 ЗК України, з якими законодавець пов'язує припинення права користування земельною ділянкою, в даному випадку також відсутні. При цьому, оскільки суб'єктивне право на земельну ділянку виникає та реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією, Земельного кодексу та іншими законами України, що регулюють земельні відносини, то підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. У Земельному кодексі України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не названо оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Право ж постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством, чого відповідач не зробив.

З матеріалів справи вбачається, що Фермерське господарство звернулось до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області з заявою від 07.12.2018 про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 50,03 га, розташованою на території Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, кадастровий номер 2320355100:04:001:0009, зазначену у Державному акті на право постійною користування землею серії І-ЗП № 001348, виданою 01.11.1999 ОСОБА_3, за Селянським (фермерським) господарством «АГРІС» та провести відповідні зміни в кадастровій документації.

В заяві голова Фермерського господарства ОСОБА_3 зазначив, що підписання цієї заяви, як головою СФГ АГРІС , одночасно є волевиявленням, як фізичною особою, яка отримала земельну ділянку для створення фермерського господарства, про таку передачу прав землекористувача.

Листом від 13.12.2018 № 27-8-0.2-7500/2-18 Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області повідомило, що Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області та його територіальні підрозділи не уповноважені проводити реєстрацію виниклих прав або їх припинення та запропонувало звернутися до Управління юстиції Запорізької області з відповідним клопотанням для вирішення питання по суті.

Судом встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» видано наказ від 21.12.2018 № 8-2302/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» , яким передано Якимівській селищній об'єднаній територіальній громаді у комунальну власність за актом приймання - передачі земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7794,6845 га, в тому числі спірна земельна ділянка 50,03 га кадастровий номер 2320355100:04:001:0009, зазначену у Державному акті на право постійною користування землею серії І-ЗП № 001348, виданою 01.11.1999 ОСОБА_3.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними ОСОБА_2 народних депутатів (Закон України «Про власність» , який втратив чинність 20.06.2007 та був чинним на момент отримання громадянином - фермером та передачі у створене ним фермерське господарство спірної земельної ділянки).

Відповідно до положень ст. ст. 48, 49, 51 зазначеного Закону захист права власності здійснюється судом, арбітражним судом або третейським судом, положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоча і не є власником, але володіє майном на праві користування, володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом. Громадянин або юридична особа не може бути позбавлені права власності на земельну ділянку поза їх волею інакше, як на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Суд зазначає, що право землекористувача використовувати землі для ведення фермерського господарства, яке ґрунтується на підставі акту на постійне користування землею, становило "майно", яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу (див. mutatis mutandis, рішення від 24 червня 2003 року у справі «Стреч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom), заява № 44277/98, пункти 32-35).

У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини наголосив, що одноосібний власник може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за ст. 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти нього.

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що позивача не було позбавлено належного йому Державного акта на право користування землею, а отже невизнання факту належності йому спірної земельної ділянки є фактично «позбавленням» його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу та ця дія, фактично анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю, становить втручання в зазначене право. У будь-якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно від того, чи становило відповідне втручання «позбавлення власності» , чи ні. Зокрема, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами землекористувача (див., серед багатьох інших джерел, зазначене вище рішення у справі «Стреч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom), та справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року).

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» .

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , яка кореспондується зі ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до другого речення частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб'єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

Концепція «майна» , в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності» , а відтак і «майном» .

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що право користування земельною ділянкою також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким гарантується статтями 1, 8, 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України» вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом» .

Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» .

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право користування земельною ділянкою, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Разом з тим, під час розгляду даного спору, відповідач, належним чином не обґрунтував та не довів за допомогою належних та допустимих доказів ані обставин наявності суспільного інтересу на припинення права СФГ «АГРІС» користування спірною земельною ділянкою, ані порушень прав держави чи територіальної громади, внаслідок виникнення у фермерського господарства такого права.

Частиною 2 ст. 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Приписами ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно приписів ст. 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно ж до ч. 1 ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною 3 ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною 1 статті 92 ЗК передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК, перелік яких є вичерпним.

Відповідно до статті 141 ЗК підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Наведений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тобто інші юридичні факти не можуть розглядатися як підстава припинення права користування зазначеною земельною ділянкою.

Слід зазначити, що дії СФГ «АГРІС» не підпадають під вказаний вище перелік.

Враховуючи вищевикладене, позивач має законне право на постійне користування спірною земельною ділянкою.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 (п. 40) по справі «Горнсбі поти Греції» зазначено: «…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 73, 77 ГПК України).

З урахуванням викладеного суд констатує правомірність заявлених позивачем вимог, а тому позов задовольняє.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, за згодою позивача, судовий збір покладається на СФГ АГРІС в сумі 1 762,00 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 219, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити.

Визнати, що право постійного користування на земельну ділянку площею 50.03 га, розташовану на території Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, кадастровий номер 2320355100:04:001:0009, зазначену у Державному акті на право постійного користування землею серії І-ЗП № 001348, виданого 01 листопада 1999 року на ім'я ОСОБА_3, належить Селянському (фермерському) господарству АГРІС (72500 АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 30630229).

Рішення оформлено та підписано 11.03.2019.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.А. Азізбекян