Рішення

від 14.03.2019 по справі 300/78/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2019 р. справа № 300/78/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чуприни О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Копанківської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області про визнання протиправним і скасування рішення №317 від 21.12.2016 та зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1І.) 10.01.2019 звернувся в Івано-Франківський окружний адміністративний суд з позовом до Копанківської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області (надалі по тексту також - відповідач, Копанківська сільська рада) про визнання протиправним і скасування рішення №317 від 21.12.2016 та зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно, в порушення норм статті 123 Земельного кодексу України та розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр", прийнято рішення №317 від 21.12.2016 "Про заяву ОСОБА_1", згідно якого позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право власності на земельну ділянку в розмірі 0,116 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд в с. Копанки по вул. Івана Франка, 8, оскільки не представлені матеріали, що підтверджують площу земельної ділянки. На думку позивача, підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. В даному випадку, на вказаній земельній ділянці знаходиться успадкований ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а тому, як вважає позивач, він користується ділянкою, яка знаходиться в межах населеного пункту, згідно генерального плану села, відтак жодних обмежень у видачі дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право власності на таку земельну ділянку, немає. При цьому, площа земельної ділянки вказана у реєстраційно-облікових документах сільської ради, зокрема, в погосподарській книзі. ОСОБА_1 стверджує, що рішення Копанківської сільської ради №317 від 21.12.2016 порушує його право на отримання у власність шляхом приватизації, у межах норм, що визначені законом, земельної ділянки, у зв'язку з чим просить суд визнати таке рішення протиправним та скасувати.

Івано-Франківським окружним адміністративним судом, 15.01.2019, відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.1-3).

23.01.2019 через канцелярію Івано-Франківського оружного адміністративного суду, на виконання вимог пункту 5 резолютивної частини ухвали суду про відкриття провадження від 15.01.2019, позивачем надано копії: свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 28.02.1996 державним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу та зареєстрованого Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації; ухвали від 11.01.2017 Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області у справі №345/1124/15-а; листа-відповіді Управління Держкомзему в Калуському районі Івано-Франківської області від 30.03.2011 щодо даних перебування у користуванні ОСОБА_2 земельних ділянок по обліку громадських та присадибних земель с. Копанки колгоспу ''Шляхом Ілліча'' (а.с.28-31).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 25.01.2019 (а.с.33-43). У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне. В рішенні Копанківської сільської ради №317 від 21.12.2016 ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні заяви про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, яка посвідчує право власності на земельну ділянку в розмірі 0,116 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд в с. Копанки по вул. Івана Франка, 8, в зв'язку з тим, що згідно пункту 2 статті 118 Земельного кодексу України, рішення приймається на підставі технічних матеріалів та документів про підтвердження розміру земельної ділянки. Позивач не подав жодного підтвердження про те, що за ним рахується земельна ділянка в розмірі 0,116 га. В книзі погосподарського обліку 1995 року на час смерті бабусі позивача - ОСОБА_2 рахувалось всього 0,39 га, в тому числі 0,02 га під будівництво. Окрім цього, представник відповідача зазначив, що 16.06.2015 Копанківською сільською радою вже було надано дозвіл позивачу на приватизацію земельної ділянки орієнтовною площею 0,116 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд по вул. Івана Франка, 8, в с. Копанки, однак за зверненням ОСОБА_1 вказане рішення скасовано Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області. Враховуючи наведене, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, а оскаржуване рішення №317 від 21.12.2016 такими, що прийнято відповідно до Земельного кодексу України та з урахуванням усіх обставин.

Відповідачем 11.02.2019 подано в суд як доказ копію рішення сільської ради №1191 від 16.06.2015 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1І." (а.с.47-48).

20.02.2019 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду позивач подав заяву про долучення документів, згідно якої ОСОБА_1 надав копії: заяви від 08.05.2015 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право власності на земельну ділянку в розмірі 0,116 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд по вул. Івана Франка, 8, в с. Копанки; постанови Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29.07.2015 в справі №345/2623/15-а; ухвали Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05.01.2017 про виправлення описки; копію справи по впорядкуванню присадибних і громадських земель с. Копанки Калуського району Івано-Франківської області; акту комісії щодо встановлення та погодження зовнішніх меж землекористування від 07.10.2014; акту обміру земельної ділянки сертифікованим інженером-землевпорядником від 06.10.2014 з геопроекцією (а.с.51-63).

Суд, розглянувши у порядку письмового провадження за правилами, встановленими статтею 262 КАС України дану адміністративну справу, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.02.1996, виданого державним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу ОСОБА_3, після смерті ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по вул. І.Франка, 8, в с. Копанки Калуського району Івано-Франківської області належить ОСОБА_1 на праві приватної власності (а.с.29). Вказане свідоцтво від 28.02.1996 зареєстроване в Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації, що підтверджується відповідним реєстровим написом №392 від 13.03.1996.

30.03.2011 Управління Держкомзему у Калуському районі Івано-Франківської області листом №07-06-13/087 у відповідь на адвокатський запит від 17.03.2011 повідомило, що згідно Справи по обліку громадських та присадибних земель с. Копанки колгоспу "Шляхом Ілліча" Калуського району Івано-Франківської області від 1974 року за ОСОБА_4 рахувалося 0,116 га землі по вул. І.Франка, 8 в с. Копанки. В тому числі під городами 0,080 га, під дворами 0,036 га, в тому числі під будівлями 0,007 га (а.с.31).

З метою оформлення права власності на земельну ділянку під вказаними будівлями, 08.10.2014 позивач звернувся до Копанківської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації на земельну ділянку для подальшого оформлення права власності на неї. Рішенням відповідача від 24.10.2014 за №968 позивачу було відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації.

ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до сільської ради про скасування вказаного рішення відповідача, за результатом розгляду якого Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області постановою від 06.05.2015 в справі №345/1124/15-а визнав протиправним та скасував рішення Копанківської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 24.10.2014 за №968 (а.с.22-23).

16.06.2015 за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 Копанківська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області прийняла рішення №1191, яким надала позивачу дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) орієнтованою площею 0,1160 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. І.Франка №8 (а.с.38).

Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29.07.2015 в справі №345/2623/15-а задоволено позов ОСОБА_1 до Копанківської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області: визнано протиправним та скасовано рішення відповідача від 16.06.2015 за №1191 (а.с.53-56).

Позивач знову звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації на земельну ділянку для подальшого оформлення права власності на неї, однак Копанківська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області рішенням від 04.09.2015 за №1233 відмовила ОСОБА_1 у наданні такого дозволу.

Вказане рішення №1233 від 04.09.2015 позивач оскаржував в Калуському міськрайонному суді Івано-Франківської області, який постановою від 13.04.2016 в справі №345/690/16-а визнав протиправним та скасував рішення Копанківської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 04.09.2015 за №1233 (а.с.24-25).

18.11.2016 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право власності на земельну ділянку в розмірі 0,116 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд в с. Копанки по вул. І.Франка, 8 відповідно до Справи по обліку громадських та присадибних земель с. Копанки (а.с.20).

За результатом розгляду вказаної заяви позивача від 18.11.2016 Копанківська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області прийняла оскаржуване рішення №317 від 21.12.2016 "Про заяву ОСОБА_1", згідно якого вирішила: відповідно до пункту 2 статті 118 Земельного кодексу України відмовити у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право на земельну ділянку в розмірі 0,116 га для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель в с. Копанки по вул. Івана Франка, 8, оскільки не представлені матеріали, що підтверджують площу земельної ділянки (а.с.12).

Не погоджуючись із такою відмовою відповідача у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права шляхом визнання протиправним та скасування рішення Копанківської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області №317 від 21.12.2016.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус сільських, селищних, міських рад визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 за №280/97-ВР (надалі по тексту також - Закон №316-21/2018).

Статтею 10 Закону №316-21/2018 визначено, що ради є органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси відповідних територіальних громад та здійснюють повноваження, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, земля що є у комунальній власності територіальної громади села. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частини 3 та 5 статті 16 Закону №316-21/2018).

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР, передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Також повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 Земельного кодексу України.

Зокрема, за змістом пунктів "а" і "б" частини 1 коментованої статті Кодексу до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян відповідно до цього Кодексу

При цьому, відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Питання щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду, регламентовані також статтею 120 Земельного кодексу України.

Так, згідно частини 1 вказаної статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до частини 2 статті 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Як встановлено судом вище, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.02.1996, виданого державним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу ОСОБА_3, після смерті ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по вул. І.Франка, 8, в с. Копанки Калуського району Івано-Франківської області, належить ОСОБА_1 на праві приватної власності (а.с.29).

В розгляді даної справи відповідач спростовує таку обставину та не заперечує щодо неї.

Розміру земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд в с. Копанки по вул. І.Франка, 8, право користування якими за законом перейшло до позивача за наслідками спадкування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, як свідчать матеріали справи становить 0,116 га, що підтверджується Справою по обліку громадських та присадибних земель с. Копанки Калуського району Івано-Франківської області від 1975 року, згідно якої ОСОБА_2 належало 0,116 га землі, в тому числі під городами 0,080 га і дворами 0,036 га (а.с.59-60).

Наведені відомості також підтверджуються листом Управління Держкомзему у Калуському районі Івано-Франківської області від 30.03.2011 за №07-06-13/087, згідно якого за ОСОБА_4 рахувалося 0,116 га землі по вул. Франка, 8 в с. Копанки. В тому числі під городами 0,080 га, під дворами 0,036 га, в тому числі під будівлями 0,007 га (а.с.31).

Окрім цього, в матеріалах справи наявна копія акту від 07.10.2014 про встановлення та погодження зовнішніх меж землекористування, складеного комісією в складі начальника управління Держземагенства у Калуському районі ОСОБА_5, сільського голови Копанківської сільської ради ОСОБА_6, начальника відділу землеустрою ОСОБА_7, землевпорядника Копанківської сільської ради ОСОБА_8, який також підтверджує факт перебування земельної ділянки по вул. Франка, 8 в с. Копанки Калуського району Івано-Франківської області у користуванні ОСОБА_2 в розмірі 0,116 га, спадкоємцем якої є ОСОБА_1І.(а.с.61).

Таким чином, в силу вимог частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 120 Земельного кодексу України, до позивача перейшло право користування на земельну ділянку, на якій розміщено житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по вул. І.Франка, 8, в с. Копанки Калуського району Івано-Франківської області в тому обсязі та на тих умовах, які були встановлені для ОСОБА_2.

Що стосується оскаржуваного рішення Копанківської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області №317 від 21.12.2016, то суд звертає увагу на таке.

За приписами пунктів "а" і "в" частини 3 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема:

- у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

- одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Стаття 118 Земельного кодексу України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, відповідно до частини 1 статті 118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 118 Земельного кодексу України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_9 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_9 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний і послідовний аналіз вищевказаних норм матеріального права свідчить, що Земельний кодекс України виокремлює безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадян за двома різними порядками, а саме: у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян та одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Зокрема, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян шляхом приватизації землі, що перебуває у користуванні таких громадян врегульовано пунктом "а" частини 3 статті 116, частинами 1, 2 статті 118 Земельного кодексу України.

В свою чергу, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян шляхом їх одержання із земель комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації (щодо ділянок, які не перебувають у користуванні) регламентовано пунктом "в" частини 3 статті 116, частинами 6, 8 статті 118 і статті 121 Земельного кодексу України.

Зважаючи на те, що позивач до подання в сільську раду заяви від 18.11.2016 був користувачем земельної ділянки в с. Копанки по вул. Івана Франка, 8, то спірні правовідносини щодо права ОСОБА_1 на безоплатне отримання землі у власність врегульовано саме пунктом "а" частини 3 статті 116, частинами 1, 2 статті 118 Земельного кодексу України, а тому посилання позивача на порушення відповідачем статті 123 вказаного Кодексу, в тому числі частини 3 такої статті, що регулюють порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності виключно у користування, а не у власність, є безпідставними та необґрунтованими.

Як вже відзначено судом, в спірному випадку, згідно рішення сільської ради №317 від 21.12.2016 підставою для відмови у наданні дозволу позивачу на виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право на земельну ділянку в розмірі 0,116 га для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель в с. Копанки по вул. Івана Франка, 8, було непредставлення матеріалів, які підтверджують площу земельної ділянки. Відмовляючи відповідач послався на частину 2 статті 118 Земельного кодексу України (а.с.12).

Позивач у заяві від 18.11.2016 не звертався з клопотанням про прийняття рішення щодо приватизації земельної ділянки, а просив надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право власності на землю (а.с.20).

Разом з тим, частина 2 статті 118 Земельного кодексу України визначає можливість ухвалення органами місцевого самоврядування рішення виключно щодо приватизації земельних ділянок, для прийняття якого необхідні технічні матеріали та документи, що підтверджують розмір такої земельної ділянки.

Дана норма закону не регулює питання надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою.

Відтак, суд вважає безпідставним застосування сільською радою при розгляді і вирішення заяви ОСОБА_1 від 18.11.2016 положень частина 2 статті 118 Земельного кодексу України як правової підстави для вирішення питання надання чи не надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, та як наслідок приходить до висновку про протиправність оскаржуваного рішення №317 від 21.12.2016.

З огляду на вимоги частини 2 статті 19 Конституції України, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За вказаних обставин, суд констатує, що рішення Копанківської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області №317 від 21.12.2016 є протиправним та підлягає скасуванню, так як прийнято не на підставі закону.

З приводу посилання ОСОБА_1 у позовній заяві на гарантоване частиною 3 статті 121 Земельного кодексу України права безоплатної передачі земельної ділянки у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, в розмірі не меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, то суд відзначає, що вказана норма закону має виняток - крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим.

У спірному випадку розміри земельної ділянки із відповідним призначенням визначені як листом Управління Держкомзему у Калуському районі Івано-Франківської області від 30.03.2011 за №07-06-13/087 так і Справою по обліку громадських та присадибних земель с. Копанки Калуського району Івано-Франківської області від 1975 року, на зміст яких безпосередньо посилається сам позивач.

Суд також звертає увагу позивача на приписи пункту 3 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр", за змістом якого, у разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Забороняється вимагати для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера інші документи. Такий кадастровий номер є чинним з моменту його присвоєння.

В свою чергу, згідно статті 25 Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є однією із видів документації із землеустрою та детально регламентована статтею 55 Закону України "Про землеустрій".

Так, частинами 1, 2 вказаної статті передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до частини 8 статті 55 Закону України "Про землеустрій" у разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною ОСОБА_9 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).

Згідно частини 9 статті 55 Закону України "Про землеустрій" якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельної ділянки державної чи комунальної власності у власність чи користування, на якій розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано, така технічна документація розробляється на замовлення власника житлового будинку без надання дозволу Верховною ОСОБА_9 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України.

В даному випадку, позивач звернувся із заявою від 18.11.2016 до Копанківської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право власності на земельну ділянку в розмірі 0,116 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд в с. Копанки по вул. І.Франка, 8. При цьому, право власності на вказаний житловий будинок та господарські споруди зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.02.1996.

Тобто, в силу вимог частини 9 статті 55 Закону України "Про землеустрій" для передачі земельної ділянки розміром 0,116 га по вул. І.Франка, 8, в с. Копанки Калуського району Івано-Франківської області, у власність позивача, технічна документація розробляється на замовлення ОСОБА_1 як власника житлового будинку без надання дозволу Копанківської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області як органу місцевого самоврядування.

При цьому, абзацом 2 пункту 14 статті 186 Земельного кодексу України також визначено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується, серед інших, органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності.

В даному випадку, положення частини 1 статті 118 Земельного кодексу України кореспондуються абзацу 2 пункту 14 статті 186 такого Кодексу.

Стосовно вимоги позивача встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Копанківську сільську раду Калуського району Івано-Франківської області подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду, з моменту набрання ним законної сили, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, законодавцем передбачено право, а не обов'язок суду встановлювати такий вид судового контролю за виконанням рішення суду.

Враховуючи наведене, а також те, що позивач не надав суду доказів невиконання рішень Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06.05.2015 в справі №345/1124/15-а, від 29.07.2015 в справі №345/2623/15-а, від 13.04.2016 в справі №345/690/16-а, про скасування відповідних рішень відповідача аналогічного змісту, на переконання суду, відсутні і підстави для встановлення вказаного виду судового контролю за виконанням рішення суду у даній адміністративній справі.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частин 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач в адміністративному позові вказує на понесення ним витрат на правничу допомогу в розмірі 750,00 гривень, та просить їх стягнути з відповідача.

Вирішуючи клопотання позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вказує на наступне.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 750,00 гривень, ОСОБА_1 долучив лише квитанцію №0277665 від 20.12.2018, видану адвокатом ОСОБА_10 (а.с.21).

Досліджуючи наданий документ, суд зазначає, що в ньому не міститься інформація про підготовку позовної заяви саме по справі №300/78/19 чи щодо спору ОСОБА_1 із Копанківської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області в частині оскарження рішення №317 від 21.12.2016.

Суд звертає увагу на те, що склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, які свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16, від 31 жовтня 2018 року у справі №636/2485/16-а.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В даному випадку відсутній як договір про надання правничої допомоги, так і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява №19336/04) Європейський суд із прав людини (надалі по тексту також - Суд), оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу Суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Враховуючи те, що наданими ОСОБА_1 до суду документами, витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Щодо витрат позивача, пов'язаних із його прибуттям до суду, то ОСОБА_1 надав суду оригінали квитків на проїзд: для подання позову: 10.01.2019 з м. Калуша до м. Івано-Франківська, вартість 32,29 гривень; 10.01.2019 з м. Івано-Франківська до м. Калуша, вартість 35,44 гривень; для подання копій письмових документів: 23.01.2019 з м. Калуша до м. Івано-Франківська, вартість 32,29 гривень; 23.01.2019 з м. Івано-Франківська до м. Калуша, вартість 32,29 гривень; для подання заяви про доручення документів: 20.02.2019 з м. Калуша до м. Івано-Франківська, вартість 32,29 гривень (а.с.64-65).

Таким чином, загальний розмір документально підтверджених витрат позивача на переїзд до іншого населеного пункту для подання позову та додаткових документів через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду становить 164,60 гривень.

Частиною 1 статті 135 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Згідно з частиною 3 статті 135 КАС України граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, за змістом пункту 5 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 за №590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави", витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Витрати на переїзд можуть бути відшкодовані лише у випадках, коли стороні необхідно було здійснити переїзд до адміністративного суду в інше місто або селище. Розмір витрат визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтвердженою вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За наслідками розгляду справи підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати на переїзд ОСОБА_1 до іншого населеного пункту для подачі документів до суду в розмірі 164,60 гривень та витрати на оплату судового збору в розмірі 768,40 гривень, сплаченого згідно наявної в матеріалах справи квитанції від 10.01.2019 за №№0.0.1233685164.1 (а.с.4).

Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С ТА Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Копанківської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області №317 від 21.12.2016 "Про заяву ОСОБА_1".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Копанківської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області (ідентифікаційний код юридичної особи 04356567) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) витрати на переїзд до іншого населеного пункту для подачі документів до суду в розмірі 164 (сто шістдесят чотири) гривні 60 (шістдесят) копійок та сплачений судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1, адреса: вул. Б. Хмельницького, 8/2, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач - Копанківська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області, адреса: вул. Івасюка, 13, с. Копанки, Калуський район, Івано-Франківська область, 77330, ідентифікаційний код юридичної особи 04356567.

Суддя /підпис/ ОСОБА_11