Постанова

від 12.03.2019 по справі 826/9495/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9495/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Мельничука В.П.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2018 року, суддя Смолій І.В., у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексім-Прилад" до Головного управління ДФС України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

У С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ексім-Прилад" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.12.2017 року №0203811208 на загальну суму 454595,00 грн. (за податковими зобов'язаннями - 303063,00 грн., за штрафними санкціями - 151532,00 грн.).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Ексім-Прилад перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві з 02.12.2003 року.

Відповідачем на підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.1 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку податкової декларації з податку на прибуток за три квартали 2017 року платника податку на прибуток ТОВ Ексім-Прилад .

За результатами перевірки складено акт камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток від 17.11.2017 року №19255/26-15-12-08-20/32887888 та встановлено порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на прибуток протягом строків, визначених п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 13.12.2017 року №0203811208 на загальну суму 454595,00грн. (за податковими зобов'язаннями - 303063,00 грн., за штрафними санкціями - 151532,00 грн.).

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомлення-рішенням оскаржено в адміністративному порядку, яке в подальшому рішенням ДФС України від 16.05.2018 року № 16751/6/99-99-11-01-01-25 скаргу позивача залишено без розгляду та повернуто скаржнику.

Позивач, вважаючи вищезазначене податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що прийнято з порушенням норм податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

За правилами підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до вимог пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Таким чином, відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, під час камеральної перевірки не можуть використовуватися документи первинного обліку платника податків.

Згідно з пунктом 76.1 статті 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Отже, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. При цьому будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Наведене свідчить про обов'язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу. А відтак камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об'єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.

Предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

Аналіз достовірності сформованих платником показників податкової звітності під час камеральної перевірки не здійснюється.

Водночас, своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати податків може бути перевірена контролюючим органом в разі здійснення документальних перевірок в порядку, передбаченому статтями 77, 78 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10.04.2018 року по справі № 826/13195/16 (провадження №К/9901/35399/18), від 17.04.2018 року по справі №812/872/17 (провадження №К/9901/3488/17).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариством з обмеженою відповідальністю "Ексім-Прилад" подано податкову декларацію з податку на прибуток за три квартали 2017 року від 09.11.2017 року №9234323217 та фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва від 09.11.2017 року №9234326051.

При порівняні показників, задекларованих позивачем згідно податкової декларації з податку на прибуток підприємства за три квартали 2017 року та показників фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва встановлено розбіжність між відповідними показниками податкової декларації з податку на прибуток (1 396 314 грн.) в р. 02 та фінансової звітності підприємства (3 080 000 грн.) в р. 2290, що призвело до заниження об'єкту оподаткування в сумі 1 683 696 грн. та податку на прибуток, нарахованого за результатами останнього (звітного) податкового періоду (р. 19) в сумі 303 063 грн.

Представником позивача зазначено, що останнім допущено помилку у даних, зазначених у фінансовому звіті суб'єкта малого підприємництва за три квартали 2017 року, що підтверджується відомостями облікових регістрів бухгалтерського обліку.

Зазначену помилку виявлено у фінансовому звіті суб'єкта малого підприємства за три квартали 2017 року під час складання декларації з податку на прибуток підприємства за три квартали 2017 року, у зв'язку з чим складено відповідна бухгалтерська довідка від 08.11.2017 року та винесено позивачем наказ від 09.11.2017 року про виправлення помилково зазначених даних.

У роз'ясненні Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 20.03.2001 року №06-10/167 зазначено, що під терміном арифметична помилка слід розуміти помилки або описки, допущені платником податку при заповнені декларацій (розрахунків) або додатків до них, зокрема, при виконанні арифметичний дій, передбачених при обчислені об'єкта оподаткування з метою визначення податкових зобов'язань з податку, збору, обов'язкового платежу (додавання або врахування відповідних рядків), а також описки допущені при перенесені даних із додатків, на підставі яких заповнюється відповідні рядки декларації (неправильно поставлено кому при застосуванні одиниці виміру, неправильно перенесено підсумок з додатка тощо).

Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач здійснив заходи передбачені чинним законодавством, щодо усунення допущеної ним помилки у фінансовому звіті суб'єкта малого підприємництва за три квартали 2017 року.

Статтею 16 Податкового кодексу України визначено обов'язки платника податків, серед яких зобов'язання сплачувати податки та збори в строки га у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи та подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством;

У відповідності до ст. 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку

Пунктом 23.1 ст.23 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування.

Пунктом 29.1 ст.29 Податкового кодексу України, обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.

Відповідності до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства, що перебачено ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких принципах, серед яких, зокрема, повне висвітлення, у відповідності до якого фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва , затверджене наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 року №39, зареєстроване в Міністерстві юстиції України від 15.03.2000 року №161/4382 встановлює зміст і форму фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва, а також порядок заповнення його статей. Так, відповідно до п.5.6. розділу 5 вказаного вище Положення, у статі фінансовий результат до оподаткування відображається різниця між чистими доходами та витратами підприємства.

Доходом визнається збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу. Де, на противагу, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язання, які призводять до зменшення власного капіталу. Тобто, оподаткуванню підлягає різниця між чистим доходом та витратами.

Фінансова звітність має будуватись на реальних операціях та подіях і відображувати реальний дохід.

Платник податків, зобов'язаний сплачувати податок на прибуток виходячи з реальних результатів господарської діяльності, а не помилково відображений на папері.

Підставою для притягнення платника податків до відповідальності, зокрема, у вигляді застосування штрафу, є вчинення відповідного податкового правопорушення.

Отже, судом першої інстанції вірно зазначено, що позивач не зобов'язаний сплачувати як податок суми помилково відображені та до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції за заниження податкових зобов'язань. Платник податків може нести відповідальність лише за помилки у веденні податкової звітності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Таким чином, під час проведення камеральної перевірки податковим органом вчинено дії, які є предметом документальної перевірки.

За таких обставин, враховуючи те, що перевірка позивача проведена з порушенням процедурних вимог Податкового кодексу України, така перевірка відсутня як юридичний факт, що свідчить про відсутність в органу державної фіскальної служби компетенції на прийняття податкових повідомлень-рішень за наслідками здійснення цієї перевірки.

Колегія судів також зазначає, що апеляційна скарга не містить обґрунтованих посилань, які б доводили законність вимог контролюючого органу, позаяк в скарзі викладено положення Податкового кодексу України та висновки акту перевірки, проте на зазначено які саме аргументи суду першої інстанції суперечать положенням матеріального або процесуального права.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Судя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Мельничук В.П.

Повний текст виготовлено: 13 березня 2019 року.