Ухвала

від 15.04.2019 по справі 826/9495/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 квітня 2019 року

Київ

справа №826/9495/18

касаційне провадження №К/9901/9406/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув матеріали касаційної скарги Головного управління ДФС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 04.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 у справі №826/9495/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексім-Прилад" до Головного управління ДФС України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю підприємства "Ексім-Прилад" у червні 2018 року звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.12.2017 №0203811208, яким встановлено порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на прибуток та визначено зобов'язання на загальну суму 454595грн. (за податковими зобов'язаннями - 303063грн., за штрафними санкціями - 151532грн.).

Окружний адміністративний суд м.Києва рішенням від 04.12.2018 позовні вимоги задовольнив.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 12.03.2019 рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 04.12.2018 залишив без змін.

Головне управління ДФС у м. Києві 03.04.2019 звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 04.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа Зубац проти Хорватії (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. Станєв проти Болгарії (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі Леваж Престасьон Сервіс проти Франції , п. 45; згадане вище рішення у справі Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії , п. 37; та Козліца проти Хорватії (Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також Шамоян проти Вірменії (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року). 83.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії , п. 36; згадане вище рішення у справі Козліца проти Хорватії , п. 33; згадане вище рішення у справі Булфрахт Лтд проти Хорватії , п. 34, Добріч проти Сербії (Dobriж ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ (ZUBAC v. CROATIA) - РІШЕННЯ 35 v. Serbia), №№ 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та Йовановіч проти Сербії (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року). 84.

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі Добріч проти Сербії , п. 54).

Також Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Європейський суд у вказаному рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалось судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, а також через складність та інші обставини.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі №826/9495/18 є вимога про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.12.2017 №0203811208, яким встановлено порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на прибуток та визначено зобов'язання на загальну суму 454595грн. (за податковими зобов'язаннями - 303063грн., за штрафними санкціями - 151532грн.).

Ухвалюючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не зобов'язаний сплачувати як податок суми помилково відображені та до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції за заниження податкових зобов'язань. Платник податків може нести відповідальність лише за помилки у веденні податкової звітності.

Фінансова звітність має будуватись на реальних операціях та подіях і відображувати реальний дохід.

Платник податків, зобов'язаний сплачувати податок на прибуток виходячи з реальних результатів господарської діяльності, а не помилково відображений на папері.

Підставою для притягнення платника податків до відповідальності, зокрема, у вигляді застосування штрафу, є вчинення відповідного податкового правопорушення.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем було виявлено помилку у фінансовому звіті суб'єкта малого підприємства за три квартали 2017 року під час складання декларації з податку на прибуток підприємства за три квартали 2017 року, у зв'язку з чим складена відповідна бухгалтерська довідка від 08.11.2017 та прийнято наказ від 09.11.2017 про виправлення помилково зазначених даних.

Скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б спростовували правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.

Отже, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 04.12.2018 у справі щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В :

1.Відмовити Головному управлінню ДФС у м.Києві у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 04.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 у справі №826/9495/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексім-Прилад" до Головного управління ДФС України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк