Рішення

від 04.03.2019 по справі 922/147/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/147/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Смірнової О.В.

при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Релігійної громади Свято-Вознесенського собору Ізюмської єпархії Української Православної Церкви, м. Ізюм Харківської області до Ізюмської міської ради, м. Ізюм про визнання права власності за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 02.01.2019 року;

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Релігійна громада Свято-Вознесенського собору Ізюмської єпархії Української православної церкви звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Ізюмської міської ОСОБА_2, в якому просить визнати право власності за релігійною громадою Свято-Вознесенського собору Ізюмської єпархії Української православної церкви (64300, Харківська обл., м. Ізюм, вул. Московська, 30-Б) право власності на культову споруду, а саме: нежитлову будівлю літ. А-3 загальною площею 721,28 м.кв., яка знаходиться за адресою: м. Ізюм, вул. Московська, 30-Б.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач з 1991 року та по теперішній час користується Свято-Вознесенським собором, розташованим за адресою: Харківська область, Ізюмський район, м. Ізюм, вул. Московська, 30-Б, у зв'язку з чим вказує на підстави для визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю у відповідності до приписів ст. 344 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.01.2019 року було прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.02.2019 року на 11:30 год.

В судовому засіданні 11.02.2019 року оголошено перерву до 25.02.2019 року.

25.02.2019 року відповідач надав відзив (вх.№ 4940), в якому зазначив про відсутність заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.02.2019 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.03.2019 року на 11:45 год.

Представник позивача у судовому засіданні 04.03.2019 року підтримав позов, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 04.03.2019 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Свято-Вознесенський храм, розташований за адресою: Харківська область, Ізюмський район, м. Ізюм, вул. Московська, 30-Б.

Як стверджує позивач, Релігійна громада Свято-Вознесенської Ізюмської єпархії Української православної церкви з 1991 року займає будівлю вищевказаного храму.

Позивач стверджує, що на протязі всього часу, починаючи з 1991 року, у даному храмі релігійною громадою проводились православні Богослужіння і обряди. Крім того, за власні кошти, здійснювались ремонти та поліпшення, сплачувались комунальні послуги.

В зв'язку з тим, що станом на 2006 рік культові споруди на баланс релігійної громади передані не були виникла необхідність звернутись до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання права власності на споруди.

Так на підставі рішення господарського суду Харківської області від 04.07.2006 року у справі №35/276-06 Управлінням житлово-комунального господарства було видано Свідоцтво про право власності на сараї, гараж та погріб. Однак на собор (церкву) в Свідоцтві не було вказано.

Тобто, на даний час вказана споруда у власність релігійній громаді Свято- Вознесенського собору Ізюмської єпархії Української православної церкви передана не була.

10.10.2011 року релігійною громадою Свято-Вознесенського собору отримано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (Серія ЯЯ №309669).

Позивач зазначає, що відсутність правової реєстрації на собор що знаходяться за адресою: м. Ізюм, вул. Московська, б. 30-Б, не дає релігійній громаді можливості повноцінно здійснювати діяльність для задоволення духовних потреб громади.

На підставі вищезазначеного, позивач вважає, що оскільки користування вищевказаним об'єктом нерухомості здійснюється безперервно, добросовісно та відкрито понад десять років, є підстави для визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю у відповідності до приписів ст. 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (стаття 181 ЦК України).

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 344 Цивільного кодексу України (яка визначена підставою позову) можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння; відкритості; безперервності; безтитульності володіння.

У розумінні наведених положень володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.

Встановлення характеру володіння (добросовісне й недобросовісне) при виникненні спору здійснюється судом з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю.

Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним.

Володіння має бути безперервним упродовж визначених законом строків (для нерухомого майна упродовж 10 років, а для рухомого майна - 5 років).

Таким чином, суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю є встановлення моменту виникнення права власності за набувальною давністю та строк володіння; характер володіння (добросовісне, недобросовісне, відкрите, безперервне); обставини, за яких виникло володіння спірним майном та чи відповідає це володіння ознакам безтитульного володіння; юридичний статус спірного майна.

Норми вищевказаної статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Згідно з п. 3. Указу Президента України "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" від 04.03.1992 за №125/92 доручено ОСОБА_2 Кримської АРСР, виконавчим комітетам обласних, Київської та Севастопольської міських ОСОБА_2 народних депутатів протягом 1992-1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем добросовісно зайнятий Свято-Вознесенський храм. Судом також є встановлено, що спірна будівля не була передана позивачу на підставі цивільно-правового правочину (договору купівлі-продажу, дарування, міни, оренди тошо), у зв'язку з чим володіння позивачем спірним нерухомим майном є безтитульним, тобто, таким, що не спирається на які-небудь правові підстави набувальної давності (титули), внаслідок чого до спірних відносин можливе застосування ст. 344 ЦК України.

З огляду на обставини, за яких Свято-Вознесенська Ізюмська єпархія Української православної церкви заволоділа майном, вбачається, що таке заволодіння є добросовісним.

Також у суду відсутні підстави вважати, що Свято-Вознесенський храм був зайнятий позивачем всупереч волі попередніх власників.

В матеріалах справи наявна копія технічного паспорту на спірну будівлю Свято-Вознесенського Храму.

Висновком про вартість об'єкту оцінки, виконаного на замовлення позивача у 2018 році Товарною біржею "УРТБ", встановлено, що вартість об'єкта оцінки собору (церкви) розташованого за адресою: м. Ізюм, вул. Московська, б. 30-Б становить 989377,40 грн.

Окрім того, слід звернути увагу на те, що матеріали справи не містять доказів які б свідчили про наявність інших осіб ніж позивач, які претендують на це майно. В тому числі, в матеріалах справи відсутні докази із яких би вбачалося, що відповідачем в період протягом якого позивач володіє спірним нерухомим майном здійснювалися заходи щодо витребування спірного майна від позивача.

Підсумовуючи викладене, суд вважає доведеним факт того, що Свято-Вознесенський храм з 1991 року по теперішній час перебуває у фактичному відкритому та безперервному володінні Релігійної громади Свято-Вознесенської Ізюмської єпархії Української православної церкви.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади (п. 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2015 року за №5).

При цьому, виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю. Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

За таких обставин, враховуючи встановлення судом усіх обставин, які є необхідними для визнання права власності на майно за набувальною давністю, з огляду на висновки суду про можливість застосування до спірних правовідносин ст. 344 ЦК України, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Оскільки позивач не наполягає на стягненні з відповідача судових витрат, у зв'язку з чим суд вважає за можливе витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

На підставі ст.ст.41, 55 Конституції України, ст.ст.15, 16, 328, 344, 392 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 73-74, 76-80, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати за релігійною громадою Свято-Вознесенського собору Ізюмської єпархії Української Православної Церкви (64300, Харківська обл., м. Ізюм, вул. Московська, 30-Б, код ЄДРПОУ 23334927) право власності на культову споруду, а саме: нежитлову будівлю літ. А-3 загальною площею 721,28 м.кв., яка знаходиться за адресою: м. Ізюм, вул. Московська, 30-Б.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили, відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду в установленому законом порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11.03.2019 року.

Суддя ОСОБА_3