Постанова

від 25.02.2019 по справі 544/115/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 445/115/18

провадження № 61-46686св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Березоворудська сільська рада Пирятинського району Полтавської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Березоворудської сільської ради Пирятинського району Полтавської області та просила визначити додатковий строк для прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5, після смерті якого відкрилася спадщина. У 2018 році позивач звернулася до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину та отримала відмову у зв'язку з пропуском шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини. Вказує на поважність причин пропуску строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, так як про смерть батька дізналася в липні 2017 року, у зв'язку з чим просить задовольнити позов.

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 22 червня 2018 року позов задоволено.

Визначено ОСОБА_4 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, тривалістю два місяці, з моменту набрання рішенням законної сили.

Суд першої інстанції виходив з доведення позивачем поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Березоворудська сільська рада Пирятинського району Полтавської області подала апеляційну скаргу.

Постановою апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2018 року рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 22 червня 2018 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження пропуску строку для прийняття спадщини з поважних причин, не доведено існування труднощів у вчиненні дій щодо подачі заяви про прийняття спадщини після смерті батька в установлений законом строк.

У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила постанову апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2018 року скасувати та залишити в силі рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 22 червня 2018 року.

В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано наявність поважних причин пропуску строку на звернення із заявою про прийняття спадщини, яким суд першої інстанції надав належну оцінку.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, після смерті якого відкрилась спадщина, до складу якої входить земельна ділянка площею 7, 5215 га у адміністративних межах Березоворудської сільської ради Пирятинського району Полтавської області.

ОСОБА_4 є дочкою померлого ОСОБА_5

Позивач у шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини не звернулася, на обґрунтування чого у позовній заяві зазначала, що вона проживала окремо від батька, який участі у її вихованні не приймав. Про смерть батька дізналася у липні 2017 року, після чого звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України ).

Згідно із частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

20 січня 2018 року ОСОБА_4 звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5, тобто через вісім років, три місяці та п'ятнадцять днів.

24 січня 2018 року Пирятинська державна нотаріальна контора надала відповідь, у якій зазначила, що позивач не подала заяву про прийняття спадщини у шестимісячний строк з дня смерті спадкодавця, а тому вважається такою, що не прийняла її.

Позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини може бути задоволено, якщо позивач надасть докази наявності поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Доказів, які об'єктивно підтверджували б, що позивач пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин, ОСОБА_4 не надала.

Таким чином, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що проживання окремо від спадкодавця та необізнаність щодо його смерті не може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, апостанову апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2018 року без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н.О. Антоненко

В.І. Крат