Постанова

від 05.02.2019 по справі 910/8990/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2019 р. м. Київ Справа№ 910/8990/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Чорної Л.В.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Подоляк Р.Ю.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 05.02.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2017 (повний текст складено 20.09.2017)

у справі № 910/8990/17 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "СБМУ" (відповідач 1)

Публічного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-3" (відповідач 2)

про визнання договору від 20.10.2015 недійсним

В судовому засіданні 05.02.2019 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "СБМУ" (відповідача-1) та Публічного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-3" (відповідача-2) про визнання договору відступлення права вимоги від 20.10.2015 недійсним.

Позов обґрунтований тим, що спірний Договір порушує охоронювані законом інтереси позивача, оскільки він є стороною Договору підряду №5/04/10 від 09.04.2010, право вимоги за яким відступлено відповідачу-1, натомість відповідач-2, який відступив право вимоги, несе відповідальність перед позивачем за вказаним Договором підряду. Окрім того, позивач зазначав, що перерахування грошових коштів за незаконним, на його думку, оспорюваним Договором може призвести до подвійного стягнення коштів, у випадку його визнання недійсним в подальшому. З огляду на вищевикладене вважає, що спірний договір є недійсним, оскільки, містить ознаки договору факторингу, тоді як жодна зі сторін не є фінансовою установою.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.09.2017 у справі №910/8990/17 в позові відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що оскаржуваний Договір встановлює права та обов'язки тільки щодо передачі цедентом цесіонарієві права вимоги, належного цедентові, і не переслідує мети забезпечення виконання зобов'язань відповідача-2 перед відповідачем-1. З огляду на зазначене відсутні правові підстави для оцінки Договору на відповідність положенням глави 73 ЦК України, що, в свою чергу, свідчить про необґрунтованість доводів позивача про недійсність Договору. Крім того місцевий суд вказав на те, що обираючи такий спосіб захисту як визнання недійсним Договору, позивачем не враховано, що майнове право, яке є предметом відступлення за ним, виникло на підставі іншого правочину - Договору № 5/04/10, на чинність та існування якого не впливає дійсність Договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2018, рішення місцевого суду скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення Договір відступлення права вимоги від 20.10.2015 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "СБМУ" та Публічним акціонерним товариством "Трест "Київміськбуд-3". Також розподілено судовий збір.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірний Договір відповідачі уклали без погодження з позивачем, чим порушили суб'єктивні права та законні інтереси позивача, і, відповідно, у нього були правові підстави для звернення до суду із вимогою про визнання недійсним такого договору. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав на те, що спірний Договір є договором факторингу посилаючись на те, що відповідач-1 зобов'язався надати відповідачу-2 фінансову послугу по обслуговуванню боргу позивача перед відповідачем-2. Фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до державного реєстру фінансових установ, а ТОВ "Будівельна компанія "СБМУ" у зазначеному державному реєстрі фінансових установ відсутнє. З огляду на викладені обставини суд апеляційної інстанції зробив висновок про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного Договору відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України з урахуванням того, що вказаний спірний Договір вчинений відповідачами з порушенням господарської компетенції оскільки відповідач-1, фактор за Договором, не є банком або іншою фінансовою установою, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Постановою Верховного Суду від 19.07.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2018 у справі № 910/8990/17 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, не дослідженням судом матеріалів справи, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

Доводи апеляційної скарги:

- хоча позивач і не є стороною договору відступлення права вимоги від 20.10.2015, однак є боржником згідно відступленого права за договором підряду №5/04/10 від 09.04.2010 на виконання робіт з будівництва підземного паркінгу на 248 машиномісць реконструкції Національного спортивного комплексу "Олімпійський" по вул. Червоноармійській, 55 у Печерському районі м. Києва, враховуючи відповідальність ПАТ "Трест "Київміськбуд - 3" перед ПрАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" за договором підряду, права позивача порушуються укладеним договором;

- укладений договір відступлення права вимоги від 20.10.2015 містить ознаки факторингу, а тому повинен бути укладений згідно з положеннями гл. 73 ЦК України.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги представник відповідача 1 зазначає, що відступлення права вимоги є двостороннім правочином, в якому сторонами є первісний кредитор і новий кредитор, і зміна кредитора у зобов'язанні не змінює обсяг прав та обов'язків боржника (повивача). Вказує, що оскільки позивачем не доведено порушення його прав, то у позові слід відмовити, вказує щодо зловживання позивачем своїми правами під час розгляду справи, а у випадку визнання вимог позивача, на його думку, будуть порушені Конвенційні та конституційні принципи правосуддя, а саме верховенство права, право на справедливий суд.

У відповіді на відзив, у додаткових поясненнях та у поясненнях по справі позивач спростовує доводи відповідача 1 та просить задовольнити його апеляційну скаргу.

Крім того, представником відповідача 1 були подані пояснення з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду у даній справі.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу позивача 08.08.2018 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Куксову В.В., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Куксов В.В., судді Чорна Л.В.,Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача, справу призначено до розгляду на 25.09.2018.

25.06.2018 на виконання Указу Президента України №454/2017 від 29.12.2017 "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах", яким ліквідовано Київський апеляційний господарський суд, утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Частиною 5 ст. 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 в газеті "Голос України" №185 (6940) опубліковано повідомлення голови Північного апеляційного господарського суду про початок роботи новоутвореного суду. Зважаючи на викладене, Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

Відповідно до акту прийняття-передачі судової справи від 02.10.2018 справу № 910/8990/17 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 у справі №910/8990/17 колегією суддів у визначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд справи призначено на 13.12.2018.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2018, у зв'язку з перебуванням судді Михальської Ю.Б. у відпустці для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Чорна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 у справі №910/8990/17 колегією суддів у визначеному складі відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача, зазначено, що розгляд справи відбудеться 13.12.2018.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 у справі №910/8990/17 відкладено розгляд справи на 05.02.2019, приймаючи до уваги неявку представника відповідача 2.

Явка представників сторін

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 05.02.2019 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній та в доповненнях до неї, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представники відповідача - 1 в судовому засіданні апеляційної інстанції 05.02.2019 заперечували проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзивах та поясненнях до неї, просили її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник відповідача - 2 в судове засідання апеляційної інстанції 05.02.2019 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини його неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача - 2 обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

09.04.2010 Акціонерне товариство холдингова компанія "Київміськбуд", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" (генпідрядник) та Відкрите (наразі - публічне) акціонерне товариство "Трест "Київміськбуд-3" (головний підрядник) уклали договір підряду № 5/04/10 на виконання робіт з будівництва підземного паркінгу на 248 машиномісць реконструкції Національного спортивного комплексу "Олімпійський" по вул. Червоноармійській, 55 у Печерському районі м. Києва (далі - Договір № 5/04/10), за умовами якого головний підрядник зобов'язується виконати роботи з будівництва підземного паркінгу на 248 машиномісць в межах реконструкції Національного спортивного комплексу "Олімпійський", розташованого за адресою: 03150, вул. Червоноармійська, 55 у Печерському районі міста Києва, Україна, а генпідрядник зобов'язується прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх.

20.10.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "СБМУ" (цесіонарій) та Публічне акціонерне товариство "Трест "Київміськбуд-3" (цедент) уклали договір відступлення права вимоги (далі - Договір), який спрямований на відступлення в порядку та на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України, цедентом цесіонарієві права вимоги, належного цедентові, внаслідок чого цесіонарній стає кредитором у правовідносинах з Публічним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" (боржником), які первісно виникли внаслідок виконання цедентом на користь боржника підрядних робіт з будівництва підземного паркінгу на 248 машиномісць в межах реконструкції Національного спортивного комплексу "Олімпійський", розташованого за адресою: 03150, вул. Червоноармійська, 55, у Печерському районі міста Києва, Україна (договір №5/04/10 від 09.04.2010), котрі оформлені відповідними актами приймання виконаних робіт/послуг згідно з даними бухгалтерського обліку цедента на загальну суму 95 928 156,80 грн.

Згідно з п. 2 Договору цесіонарій має право вимагати від боржника виконання зобов'язань по сплаті 2515326,11 грн. основного боргу за виконані роботи, 3% річних та інфляційних втрат, що виникли або виникнуть внаслідок прострочення боржником виконання зобов'язань по оплаті вказаного основного боргу та у зв'язку з незаконним користуванням коштами, та будь-яких похідних від вказаного основного боргу вимог.

Пунктом 6 Договору (в редакції додаткової угоди від 27.07.2017) передбачено обов'язок цесіонарія за відступлення права вимоги сплатити цеденту кошти в сумі 2515326,11 грн.

Звертаючись з даним позовом, Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" вказувало на те, що спірний Договір порушує охоронювані законом інтереси позивача, оскільки він є стороною Договору підряду № 5/04/10 від 09.04.2010, право вимоги за яким відступлено відповідачу-1, натомість відповідач-2, який відступив право вимоги, несе відповідальність перед позивачем за вказаним Договором підряду. Окрім того, позивач зазначав, що перерахування грошових коштів за незаконним, на його думку, оспорюваним Договором може призвести до подвійного стягнення коштів у випадку його визнання недійсним в подальшому.

Як підставу для визнання недійсним спірного Договору, позивачем вказано, що Договір за своєю суттю є договором факторингу, однак, без дотримання сторонами норм права, які регулюють відносини факторингу.

При цьому місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, вказав, що оспорюваний Договір встановлює права та обов'язки тільки щодо передачі цедентом цесіонарієві права вимоги, належного цедентові, і не переслідує мети забезпечення виконання зобов'язань відповідача-2 перед відповідачем-1. З огляду на зазначене, відсутні правові підстави для оцінки Договору на відповідність положенням глави 73 ЦК України, що, в свою чергу, свідчить про необґрунтованість доводів позивача про недійсність Договору. Крім того, місцевий суд вказав на те, що обираючи такий спосіб захисту як визнання недійсним Договору, позивачем не враховано, що майнове право, яке є предметом відступлення за ним, виникло на підставі іншого правочину - Договору № 5/04/10, на чинність та існування якого не впливає дійсність Договору.

Крім того, місцевий суд вважав, що передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином є однією з підстав заміни кредитора у зобов'язанні (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України). Правове регулювання заміни кредитора на підставі правочину здійснюється статтями 512-519 ЦК України), які поширюються на всі види зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення.

Так, місцевий суд зробив висновок, що оскаржуваний Договір встановлює права та обов'язки тільки щодо передачі цедентом цесіонарієві права вимоги, належного цедентові, і не переслідує мети забезпечення виконання зобов'язань відповідача-2 перед відповідачем-1. З огляду на це відсутні правові підстави для оцінки Договору на відповідність положенням глави 73 ЦК України, що, в свою чергу, свідчить про необґрунтованість доводів позивача про недійсність Договору.

Крім того, суд першої інстанції погодився з доводами відповідачів про не порушення Договором суб'єктивних цивільних прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, посилаючись на те, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на його зміст, у зв'язку з чим останній наділений правом висувати проти нового кредитора ті заперечення, які він мав проти первісного (ст. 518 ЦК України). З огляду на це закон не вимагає згоди боржника на заміну кредитора. Винятком з цього правила є випадки, які встановлені договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами попереднього перегляду рішення місцевого господарського суду (постанова Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2018)

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, зазначив про те, що спірний Договір відповідачі уклали без погодження з позивачем, чим порушили суб'єктивні права та законні інтереси позивача, і, відповідно, у нього були правові підстави для звернення до суду із вимогою про визнання недійсним такого договору. При цьому суд апеляційної інстанції вказав на те, що спірний Договір є договором факторингу, посилаючись на те, що відповідач-1 зобов'язався надати відповідачу-2 фінансову послугу по обслуговуванню боргу позивача перед відповідачем-2. Фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до державного реєстру фінансових установ, а ТОВ "Будівельна компанія "СБМУ" у зазначеному державному реєстрі фінансових установ відсутнє. З огляду на викладені обставини суд апеляційної інстанції зробив висновок про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного Договору відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України з урахуванням того, що вказаний спірний Договір вчинений відповідачами з порушенням господарської компетенції, оскільки відповідач-1, фактор за Договором, не є банком або іншою фінансовою установою, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Так, апеляційний суд в постанові зазначив, що п. 6 Договору передбачено обов'язок цесіонарія за відступлення права вимоги сплатити цеденту кошти в сумі 1 257 663,06 грн.

Згідно з пунктом 7 Договору, визначена в пункті 6 Договору оплата здійснюється наступним чином:

100% від розміру визначеної пунктом 6 Договору оплати сплачується цесіонарієм на користь цедента в трьохденний строк після фактичного отримання цесіонарієм від боржника, іншої уповноваженої особи, державної виконавчої служби або у інший законний спосіб певної суми коштів за правом вимоги, що уступається - як основного боргу, так і похідних з/від нього вимог, як то інфляційні втрати, 3 % річних за незаконне користування чужими коштами, інші.

Як вказав апеляційний суд, провадження у справі було порушено 06.06.2017, а відповідачі 27.07.2017, вже після пред'явлення позову у даній справі, уклали додаткову угоду до Договору наступного змісту:

" 1. На зміну п. 6 Договору Сторони дійшли згоди викласти даний пункт в наступній редакції:

" 6. За відступлення права вимоги Цесіонарій сплачує Цеденту кошти в сумі 2 515 326,11 грн . (два мільйони п'ятсот п'ятнадцять тисяч триста двадцять шість гривень 11 коп.)".

2. Сторони дійшли згоди доповнити Договір пунктом 6-1 наступного змісту:

" 6-1. Сторони дійшли згоди, що в залежності від стягнення судом на користь Цесіонарія з Боржника сум інфляційних втрат, 3% річних за незаконне користування чужими коштами, вартість відступлення права вимоги, визначена в пункті 6 Договору, може бути перерахована за обопільним погодженням Сторін в бік її збільшення, про що Сторони обов'язково укладають додаткову угоду до Договору".

3. На зміну п. 7 Договору Сторони дійшли згоди викласти даний пункт в наступній редакції:

" 7. Визначена в пункті 6 Договору оплата здійснюється наступним чином: 100 % від розміру визначеної пунктом 6 Договору оплати сплачується Цесіонарієм на користь Цедента в трьохденний строк після фактичного отримання Цесіонарієм від Боржника, іншої уповноваженої особи, державної виконавчої служби або у інший спосіб повної суми коштів за правом вимоги, що уступається - як основного боргу, так і похідних з/від нього вимог, як то інфляційні втрати, 3 % річних за незаконне користування чужими коштами, інші. У випадку надходження коштів Цесіонарію не у повній сумі, а частково, Сторони дійшли згоди, що оплата Цеденту буде відбуватись у десятиденний строк від моменту отримання такої частини коштів Цесіонарієм та пропорційно, в порядку, визначеному п. 8 Договору.".

Апеляційний суд зазначив, що відповідачами було укладено додаткову угоду від 27.07.2017, якою збільшено суму коштів, які має сплатити відповідач-1 на користь відповідача-2 до 2 515,326,11 грн., тобто до 100 % від вартості переданих прав вимоги за основним зобов'язанням, однак вказані зміни було внесено майже через 2 роки після укладення спірного Договору та через 55 днів після звернення позивача до суду з даним позовом. Докази ж перерахування вказаних грошових коштів на користь відповідача-2 в матеріалах справи відсутні.

Висновки Верховного Суду за результатами перегляду постанови Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2018

Скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2018, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд взагалі не дослідив ні доводи позивача, якими він обґрунтовував позов в частині його порушених прав та інтересів спірним договором, ні відповідні численні заперечення відповідача 1 в цій частині, фактично обмежившись посиланням на те, що спірний Договір відповідачі уклали без погодження з позивачем, чим порушили суб'єктивні права та законні інтереси позивача, і, відповідно, у нього були правові підстави для звернення до суду із вимогою про визнання недійсним такого договору, та зазначивши, що аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 910/7038/17.

Одночасно Верховний Суд зазначив, що в даній справі, що переглядається, апеляційним судом не зазначено в оскаржуваній постанові про наявність умов у договорі підряду № 5/04/10 від 09.04.2010 щодо переведення боргу виключно за умови письмового погодження правочину зі всіма сторонами договору.

Верховним Судом зазначено, що апеляційний суд, не дослідив доводи позивача про укладення відповідачами додаткової угоди до спірного договору вже після пред'явлення позову, та не надав їм оцінку, лише зазначив, що відповідачами було укладено додаткову угоду від 27.07.2017, якою збільшено суму коштів, які має сплатити відповідач - 1 на користь відповідача - 2 до 2 515,326,11 грн., тобто, до 100 % від вартості переданих прав вимоги за основним зобов'язанням, однак, вказані зміни було внесено майже через 2 роки після укладення спірного Договору та через 55 днів після звернення позивача до суду з даним позовом, та, що докази перерахування вказаних грошових коштів на користь відповідача-2 в матеріалах справи відсутні.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті даної постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.1 ГПК України в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом до суду, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів , а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з абз.3 ч.2 ст.20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом .

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

2) визнання правочину недійсним.

Згідно з ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, для визнання правочину недійсним необхідна одночасна наявність двох обставин:

1. недодержання саме в момент вчинення правочину чинного на момент такого вчинення законодавства;

2. порушення вчиненням такого правочину прав або охоронюваних законом інтересів суб'єктів цивільних або господарських правовідносин.

При цьому, оскільки законність спірного правочину в даному випадку оцінюється саме в момент його вчинення, то і порушення прав або охоронюваних інтересів суб'єктів цивільних або господарських правовідносин повинно і може мати місце лише в момент вчинення такого правочину.

Передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином є однією з підстав заміни кредитора у зобов'язанні (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Правове регулювання заміни кредитора на підставі правочину здійснюється статтями 512-519 ЦК України), які поширюються на всі види зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення.

Виходячи з того, що майнові права є самостійним об'єктом цивільних прав (ст. 177 ЦК України), норми про відступлення права вимоги містять додаткові правила до тих положень, що закріплені у нормах про правочин, за яким первісний кредитор відступає своє право вимоги новому кредитору, і мають перед ними пріоритет. З огляду на це, відступлення права вимоги можуть втілюватись у різні цивільно-правові договори - купівлі-продажу, міни, дарування права вимоги, факторингу тощо.

При цьому, предметом вимоги може бути право вимоги, яке не існує на момент передачі, але виникне у кредитора у майбутньому. Оскільки за умовами Договору (п. 6) відступлення права вимоги здійснюється за 2515326,11 грн., які становлять борг боржника, правова конструкція, яка втілена у ньому, є договором купівлі-продажу, що врегульована главою 54 ЦК України. Положення даної глави не містять тих застережень, на відповідність яким позивач оцінює Договір.

Поняття договору факторингу закріплено у ст. 1077 ЦК України, відповідно до якої за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Отже, договір факторингу є особливим різновидом загальноцивільного відступлення право вимоги. Характерною особливістю договору факторингу є насамперед наявність двох спеціальних суб'єктів - фактора, яким, як правило, виступає банк або інша фінансова установа, та клієнта - суб'єкта підприємницької діяльності (ст. 1079 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до третьої особи (боржника) в обмін на надання клієнтом кредиту (грошових коштів), так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором (ст. 1078 ЦК України).

Важливою рисою договору факторингу є його мета. В договорі факторингу відступлення клієнтом права грошової вимоги здійснюється як з метою відчуження вимоги факторові під одержання клієнтом грошових коштів від фактора, так і з метою забезпечення виконання зобов'язань самого клієнта перед фактором (абз. 2 ч. 1 ст. 1077 ЦК України). У зв'язку з цим договір факторингу слід розглядати також як забезпечувальне зобов'язання. Саме мета договору факторингу визначає зміст і обсяг прав та обов'язків сторін, а також дозволяє відмежувати договір факторингу від інших суміжних договорів, у тому числі і від загальноцивільного договору відступлення права вимоги. З однієї сторони передача права вимоги (цесія) за договором факторингу є комерціоналізованим різновидом загальноцивільного відступлення права вимоги. Однак, дана цесія не носить самостійного характеру, а входить до договору факторингу як його елемент.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з доводами відповідачів про не порушення Договором суб'єктивних цивільних прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, посилаючись на те, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на його зміст, у зв'язку з чим останній наділений правом висувати проти нового кредитора ті заперечення, які він мав проти первісного (ст. 518 ЦК України). З огляду на це, закон не вимагає згоди боржника на заміну кредитора. Винятком з цього правила є випадки, які встановлені договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України).

В процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом (крім зміни ціни в договорі після його виконання, оскільки згідно з частиною третьою статті 632 ЦК України така зміна не допускається).

При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №910/6553/17.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно зі ст. 516 ЦК України згода боржника на відступлення права вимоги встановлюється договором. Договір підряду №5/04/10 від 09.04.2010 не містить заборони на відступлення права вимоги до позивача, що вірно було встановлено судом першої інстанції.

В матеріалах справи відсутні докази реального порушення прав позивача оспорюваним договором цесії та недоведено позивачем таких фактів.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто відступлення права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов'язанні, не впливає на зміст самого зобов'язання, заміна сторони у зобов'язанні ніяким чином не порушує права та інтереси боржника. При цьому наведеними нормами цивільного законодавства не встановлено вимог щодо оплатності відступлення права вимоги; відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №910/9195/17.

Відповідно до абзацу першого частини 1 статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, що, по-перше, фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, по-друге, що клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника). Перша з цих умов означає, що за договором факторингу має надаватися позика або кредит. Друга з цих умов містить лише вказівку на відступлення вимоги, не зазначаючи можливих правових підстав відступлення грошової вимоги. Такі підстави зазначені у ст. 1084 ЦК України - грошова вимога може відступатися у зв'язку з її продажем клієнтом фактору або з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. За змістом частини 2 ст. 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов'язання одержати задоволення за рахунок грошової вимоги до боржника. Отже, договір факторингу в частині забезпечення вимог фактора відповідно до ст.572 ЦК України передбачає заставу грошової вимоги до боржника.

Таким чином, за змістом чинного законодавства договір факторингу є складним договором, який обов'язково поєднує у собі, по-перше, елементи договору позики або кредитного договору, по-друге - елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Договір, який не поєднує елементів договорів, зазначених вище, зокрема якщо відсутні елементи договору позики або кредитного договору, не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства.

Оскаржуваний Договір встановлює права та обов'язки тільки щодо передачі цедентом цесіонарієві права вимоги, належного цедентові, і не переслідує мети забезпечення виконання зобов'язань відповідача-2 перед відповідачем-1. З огляду на це, відсутні правові підстави для оцінки Договору на відповідність положенням глави 73 ЦК України, що, в свою чергу, свідчить про необґрунтованість доводів позивача про недійсність Договору.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідачів про не порушення оспорюваним Договором суб'єктивних цивільних прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Загальні підстави звернення до господарського суду визначені ст. 1 ГПК України - захист своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснювати (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом з тим особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення порушених (оспорюваних) прав та влив на порушника.

За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на його зміст, у зв'язку з чим останній наділений правом висувати проти нового кредитора ті заперечення, які він мав проти первісного (ст. 518 ЦК України). З огляду на це закон не вимагає згоди боржника на заміну кредитора. Винятком з цього правила є випадки, які встановлені договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦКУ України).

З цього слідує, що у випадку відсутності визначеної договором або законом обов'язкової згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, правочин про заміну кредитора у зобов'язанні не порушує права боржника.

Положення Договору № 5/04/10 не містять застереження щодо заборони уступати право вимоги за ним без згоди позивача. Відсутні відповідні і законодавчі приписи.

Натомість, обираючи такий спосіб захисту як визнання недійсним Договору, позивачем не враховано, що майнове право, яке є предметом відступлення за ним, виникло на підставі іншого правочину - Договору №5/04/10, на чинність та існування якого не впливає дійсність Договору. Обґрунтованість вимог за відступленим правом залежить не від правомірності Договору, а від чинності Договору № 5/04/10 та фактичного стану виконання зобов'язань за ним, надавати заперечення щодо яких позивач наділений правом незалежно від особи суб'єкта кредитора.

Отже, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції, що при наявності порушених прав позивача за відступленою вимогою, відновлення останніх неможливо шляхом визнання недійсним спірного Договору, з огляду на що відсутні підстави для захисту прав обраним позивачем способом.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі

Доводи апеляційної скарги є тотожними доводам позивача, викладеним в позові, які були відхилені судом першої інстанції та зводяться до того, що права позивача порушуються укладеним договором, оскільки останній є боржником згідно відступленого права за договором підряду №5/04/10 від 09.04.2010 на виконання робіт з будівництва підземного паркінгу на 248 машиномісць реконструкції Національного спортивного комплексу "Олімпійський" по вул. Червоноармійській, 55 у Печерському районі м. Києва, враховуючи відповідальність ПАТ "Трест "Київміськбуд - 3" перед ПрАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" за договором підряду.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, колегією суддів не встановлено наявність таких умов у договорі підряду №5/04/10 від 09.04.2010, і згода позивача на укладання оспорюваного договору не потрібна.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову в позові.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2017 у справі №910/8990/17.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2017 у справі №910/8990/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2017 у справі №910/8990/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/8990/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 13.03.2019.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Л.В. Чорна

А.І. Тищенко