Постанова

від 07.06.2007 по справі 2/297-06-9923

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

07 червня 2007 р.                                                                                  

№ 2/297-06-9923 

Вищий

господарський суд України у складі колегії 

суддів:

Головуючого

суддів:

Кота О.В. Владимиренко С.В.

Шевчук С.Р.

розглянув касаційну скаргу

Татарбунарського сільського

споживчого товариства

на постанову

Одеського апеляційного

господарського суду від 20 березня 2007 року

у справі

№ 2/297-06-9923

за позовом

Суб'єкта підприємницької

діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

до

Татарбунарського сільського

споживчого товариства

Про

Стягнення 108 277 грн.

за участю представників:

позивача:

ОСОБА_2;

відповідача:

Синенко Л.П.

в с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду

Одеської області від 21 грудня 2006 року (суддя Бахарєв Б.О.) у справі №

2/297-06-9923 позов задоволено частково, стягнено з Татарбунарського споживчого

товариства (далі -Товариство) на користь СПД - фізичної особи ОСОБА_1 564,16

грн. пені, 5,64 грн. державного мита, 0,61 грн. витрат на ІТЗ судового процесу,

53,6 грн. витрат на послуги адвоката.

Постановою Одеського апеляційного

господарського суду від 20 березня 2007 року (судді Бойко Л.І., Величко Т.А.,

Жукова А.М.) апеляційну скаргу СПД - фізичної особи ОСОБА_1 задоволено

частково, рішення господарського суду Одеської області від 21 грудня 2006 року

скасовано, позов задоволено частково; стягнуто з Товариства на користь СПД -

фізичної особи ОСОБА_1 24277,18 грн., пеню в сумі 37751 грн., витрати по

держмиту в сумі 620,20 грн., витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 118 грн.,

за адвокатські послуги - 6202,8 грн.

6 квітня 2007 року Одеським

апеляційним господарським судом прийнято у справі додаткову постанову, якою

доповнено резолютивну частину постанови Одеського апеляційного господарського

суду від 20.03.2007 р. пунктом наступного змісту: „Доручити господарському суду

Одеської області видати відповідний наказ”.

Не погоджуючись з винесеною

постановою, Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з

касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного

господарського суду від 20 березня 2007 року та залишити в силі рішення

господарського суду Одеської області від 21 грудня 2006 року. При цьому, заявник

касаційної скарги посилається на порушення господарським судом апеляційної

інстанції норм процесуального права, а саме: п.п. 2, 4 ст. 97 ГПК України,

оскільки позивачем до апеляційної скарги не було додано доказів надіслання її

копії стороні, скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її

подання, без клопотання про відновлення пропущеного строку; ст. 101 ГПК

України, оскільки судом апеляційної інстанції долучено до матеріалів справи

докази, надані позивачем, без зазначення останнім причин неможливості їх

подання суду першої інстанції. До того ж скаржник зазначає на неправомірність

виключення апеляційним господарським судом ордерів № 958 від 30.06.2005 р., №

1216 від 17.08.2005 р., № 1383 від 20.09.2005 р., № 1624 від 27.10.2005 р. на загальну

суму 6400 грн., які є доказами повернення грошових коштів за договором позики

від 01.12.2004 р.

Обговоривши доводи касаційної

скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування

судами норм матеріального та процесуального права на предмет їх юридичної

оцінки судом, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає

задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статей 108, 1117

Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення

місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів

переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених

фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної

інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій

встановлено, що між сторонами укладено договір позики від 1 грудня 2004 року,

згідно умов якого позивач (позикодавець) зобов'язується передати у власність

відповідача (позичальника) грошові кошти в розмірі 39881 грн., а позичальник

зобов'язується прийняти позику та повернути її позикодавцю у місячний термін

від дня письмової вимоги про це. Зобов'язання по договору позики від 1 грудня

2004 року позивачем виконано повністю і передано відповідачу грошові кошти в

розмірі 39881 грн. згідно прибуткового касового ордеру № 595 від 31 березня

2005 року. 17 листопада 2005 року позивач звернувся до відповідача з листом про

повернення позики.

Отже, судами встановлено, що

договір позики укладено суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою

ОСОБА_1 з Татарбунарським сільським споживчим товариством, та є господарським

договором.

Зі змісту ст.ст. 50 Цивільного

кодексу України, 128 Господарського кодексу України вбачається, що фізична

особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної

реєстрації в порядку, встановленому законом.

Згідно вимог ст. 43 Закону України

"Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб

-підприємців" від 15 травня 2003 року № 755-IV дата внесення до Єдиного державного

реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця

є датою державної реєстрації фізичної особи - підприємця. При цьому, факт

внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію фізичної

особи -підприємця засвідчує відповідне свідоцтво про державну реєстрацію.

Разом з цим, ні господарські суди

не надали належної юридичної оцінки тому факту, що в преамбулі договору позики

від 1 грудня 2004 року позикодавцем зазначено ЧП ОСОБА_1, яка при

укладенні даного договору діяла на підставі паспорта громадянина України

НОМЕР_1, виданого 19.12.1996 р. Татарбунарським РВ УМВС. Як вбачається з листа

від 15.10.2005 р., до Товариства з вимогою про повернення позичених згідно

договору від 1 грудня 2004 року коштів ОСОБА_1звернулась як фізична особа. До

того ж, згідно видаткових касових ордерів кошти, які були сплачені Товариством

в якості погашення боргу за договором позики від 01.12.2004 р., було отримано громадянкою

ОСОБА_1

Таким чином, враховуючи зазначене

не вбачається, що позивач діяв як фізична особа-підприємець, з якою у

відповідача виникли господарські зобов'язання і яка в розумінні статей 1, 21

ГПК України може бути стороною в господарському процесі.

Відповідно до ст. 12 ГПК України

господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при

укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Зі змісту ст. 181 ГК України

вбачається, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі

єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Судами попередніх інстанцій не

надано належної правової оцінки тій обставині, що договір позики від 1 грудня

2004 року не містить печатки суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної

особи ОСОБА_1

Крім того, суд апеляційної інстанції

постановив стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за

договором позики за кожен день прострочення, а саме за 311 днів.

Разом з цим, судом апеляційної

інстанції не враховано норму ч. 2 ст. 258 ЦК України, згідно якої до вимог про

стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується строк позовної давності в

один рік. Окрім того, згідно приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування

штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не

встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня,

коли зобов'язання мало бути виконано.

На зазначені вище обставини суди

попередніх інстанцій не звернули увагу та не надали цьому відповідної правової

оцінки.

Керуючись ст.ст. 1115,

1117, 1119 -11111 Господарського

процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О

В И В:

Касаційну скаргу Татарбунарського

сільського споживчого товариства задовольнити частково.

Рішення господарського суду

Одеської області від 21.12.2006 р. та постанову Одеського апеляційного

господарського суду від 20.03.2007 р. у справі № 2/297-06-9923 скасувати.

Справу направити на новий розгляд

до господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя                                                      

О. Кот     

                       Суддя

С. Владимиренко

                       суддя 

С. Шевчук