Рішення

від 11.03.2019 по справі 521/9053/15-ц

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №521/9053/15-ц

Провадження №2/521/104/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2019 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого судді - Целуха А.П.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки та застосування наслідків недійсності правочину, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2015 року ПАТ Укрсоцбанк звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та ВАТ Одеський завод інженерного устаткування про стягнення заборгованості посилаючись на те, що 25.05.2007 р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк , правонаступником якого є ПАТ Укрсоцбанк , та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 (надалі - Договір кредиту), відповідно до умов якого Позивач зобов`язався надати ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 139 500,00 доларів США, з графіком повернення кредиту, передбаченим пунктом п. 1.1.1. Договору кредиту та кінцевим терміном повернення всієї заборгованості за Договором кредиту до 24.05.2014 року, зі сплатою 13% річних та комісій з наступним зниженням максимального ліміту заборгованості, починаючи с 10.06.2007 р. В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за Договором кредиту 25.05.2007 р. між Позивачем, ОСОБА_1 та ВАТ Одеський завод інженерного устаткування укладено Договір поруки №07-15/618, відповідно до умов якого ВАТ Одеський завод інженерного устаткування зобов`язалось солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 . зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків, а також можливих штрафних санкцій. Позивач свої зобов`язання за Договором кредиту виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит, у встановленому договором розмірі, однак останнім не виконуються умови Договору кредиту - порушуються строки повернення кредиту та сплати процентів. Оскільки ОСОБА_1 ухиляється від належного виконання взятих на себе зобов`язань, встановлених Договором кредиту, Позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ВАТ Одеський завод інженерного устаткування заборгованість за Договором кредиту в розмірі 52 807,70 доларів США та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3654,00 грн.

Справа в порядку авто розподілу надійшла до провадження судді Леонова О.С., який ухвалою суду від 08.06.2015 р. відкрив провадження у справі.

Ухвалою суду від 19.06.2015 р. витребувано з Головного управління статистики в Одеській області витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України про державну реєстрацію ВАТ Одеський завод інженерного устаткування .

Листом від 24.06.2015 р. Головне управління статистики в Одеській області повідомило, що станом на 24.06.2015 р. з ЄДРПОУ вилучено ВАТ Одеський завод інженерного устаткування (код ЄДРПОУ 01267389), причина ліквідації - в зв`язку з визнанням банкрутом.

11.07.2015 р. ПАТ Укрсоцбанк подано до суду уточнену позовну заяву до ОСОБА_1 , якою просило стягнути з останнього заборгованість за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 в розмірі 52 807,70 доларів США. При цьому, згідно до уточнених позовних вимог, Позивачем виключено з переліку відповідачів ВАТ Одеський завод інженерного устаткування .

Ухвалою суду від 22.07.2015 р. прийнято заяву ПАТ Укрсоцбанк про уточнення позовних вимог до розгляду.

Ухвалою суду від 22.07.2015 р. справу передано для розгляду по суті за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Свяченої О.Б. від 14.08.2015 р. справу прийнято до свого провадження.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Свяченої О.Б. від 29.10.2015 р. задоволено клопотання представника Відповідача, справу повернуто до Малиновського районного суду м. Одеси, як помилково направлену, для розгляду по суті.

01.12.2015 р. справа надійшла до Малиновського районного суду м. Одеси для розгляду за підсудністю та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу розподілено судді Михайлюку О.А.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 02.12.2015 р. задоволено самовідвід судді Михайлюка О.А. в розгляді даної справи.

В порядку повторного авторозподілу справа надійшла до провадження судді Леонова О.С. та ухвалою суду від 03.12.2015 р. була прийнята до провадження.

05.02.2016 р. ПАТ Укрсоцбанк подано до суду уточнену позовну заяву до ОСОБА_1 , якою просило стягнути з Відповідача заборгованість за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 в розмірі 57 623,92 доларів США.

23.02.2016 р. ПАТ Укрсоцбанк подано до суду уточнену позовну заяву до ОСОБА_1 , якою просило стягнути з Відповідача заборгованість за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 в розмірі 52 807,70 доларів США.

15.03.2016 р. в судовому засіданні представником Відповідача було заявлено відвід судді Леонову О.С.

Ухвалою суду від 15.03.2016 р. задоволено заяву представника Відповідача про відвід судді Леонова О.С.

В порядку авторозподілу справа розподілена судді Целуху А.П. та ухвалою суду від 17.03.2016 р. була прийнята до провадження.

Ухвалою суду від 30.05.2016 р. задоволено клопотання представника Відповідача про витребування доказів, витребувано у ПАТ Укрсоцбанк інформацію, підтверджену відповідними документами, про суму коштів сплачених ОСОБА_1 за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/003.14-072 від 25.05.2007 р.

27.09.2016 р. представник Позивача звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, якою просив вжити заходи до забезпечення позову ПАТ Укрсоцбанк до ОСОБА_1 шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно Відповідача.

Ухвалою суду від 30.09.2016 р. в задоволенні заяви представника Позивача про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 01.03.2017 р. задоволено клопотання представника Відповідача про витребування доказів, витребувано у ПАТ Укрсоцбанк Графік погашення кредиту згідно Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 від 25.05.2007 р., який містить сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту.

01.03.2017 р. представник Відповідача звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ Укрсоцанк про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки та застосування наслідків недійсності правочину, якою просив визнати недійсним укладений між ПАТ Укрсоцбанк та ОСОБА_1 Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 від 25.05.2007 р.; визнати недійсним Іпотечний договір від 25.05.2007 р. укладений між ОСОБА_1 та ПАТ Укрсоцбанк , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В., зареєстрований в реєстрі за №2631; застосувати наслідки недійсності укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ Укрсоцбанк Іпотечного договору від 25.05.2007 р.

В обґрунтування зустрічного позову Відповідач вказував на те, що Договір кредиту є предметом спеціального правового регулювання Закону України Про захист прав споживачів , яким сторони повинні були керуватися під час його укладання; в Договорі кредиту відсутні встановлені законодавством обов`язкові умови, які необхідні для його укладення; сторонами Договору кредиту в належній формі не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, передбачених законодавством; Банком незаконно встановлено платежі, які позичальник має сплатити на користь Банку за дії, які Банк фактично здійснює на власну користь; в частині визнання недійсним Іпотечного договору послався на те, що недійсність Договору кредиту спричиняє необхідність визнання недійсними договорів, вчинених на забезпечення виконання зобов`язань за наведеним Договором кредиту.

31.05.2017 р. представник Відповідача звернувся до суду з клопотанням про призначення судової економічної експертизи, в обґрунтування якого посилався на обставини та підстави викладені в клопотанні.

Ухвалою суду від 31.05.2017 р. призначено у справі судову економічну експертизу, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

08.09.2017 р. з Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз справа повернулась з повідомленням щодо неможливості провести експертизу в зв`язку з відсутністю оплати вартості проведення експертизи.

Ухвалою суду від 14.09.2017 р. відновлено провадження у справі.

19.10.2017 р. від представника Відповідача до суду надійшло клопотанням про призначення судової економічної експертизи, яке мотивовано тим, що рахунок за проведення експертизи Відповідачем не отримано, в зв`язку з чим матеріали справи повернуто Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз без виконання.

Ухвалою суду від 19.10.2017 р. призначено у справі судову економічну експертизу.

13.09.2018 р. справа повернута на адресу суду з Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз разом із експертним висновком.

Ухвалою суду від 14.09.2018 р. поновлено провадження у справі.

18.10.2018 р. представник Відповідача звернувся до суду з клопотанням про витребування у ПАТ Укрсоцбанк доказів, яке мотивоване тим, що в зв`язку з відсутністю первинних документів, якими оформлені фінансові операції з надання кредитних коштів експертом не надано відповіді на частину питань, що поставлено перед експертом ухвалою суду.

Ухвалою суду від 18.10.2018 р. задоволено клопотання представника Відповідача про витребування доказів, витребувано у ПАТ Укрсоцбанк належним чином засвідчені копії документів, які стосуються укладання договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 від 25.05.2007 та додаткової угоди №1 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/ Ф03 .14-072 від 09.04.2009.

25.01.2019 р. від ПАТ Укрсоцбанк до суду надійшли копії кредитної справи ОСОБА_1 та положення про порядок кредитування фізичних осіб в системі АКБ Укрсоцбанк .

Представник ПАТ Укрсоцбанк у судове засідання не з`явився, був сповіщений про час та місце розгляду справи належним чином. Причини неявки суду не повідомив, жодних клопотань до суду не заявляв, відзиву на зустрічний позов не надав.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, через канцелярію суду подав клопотання, яким просив розглянути справу без його участі, проти позову ПАТ Укрсоцбанк заперечував, підтримав свої зустрічні позовні вимоги, просив застосувати наслідки недійсності правочину.

Суд, з урахуванням ст. 223 ЦПК України, ухвалив слухати справу за відсутності Сторін , сповіщених належним чином.

Суд дослідив матеріали справи, представлені докази, за результатами чого дійшов наступного. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі представлених письмових доказів.

07.05.2007 р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк , правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк (Кредитор) та ОСОБА_1 . (Позичальник), укладено Договір про надання відновлюваної кредитної лінії №2007-690/003.14-072.

Відповідно до п. 1.1. Договору кредиту Кредитор зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, на умовах, визначених цим Договором.

Підпунктом 1.1.1. Договору кредиту передбачено, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами зі сплатою 13% річних та комісій, в розмірі та в порядку визначеному цим договором, в межах максимального ліміту заборгованості, встановленого на дату укладання цього договору в сумі 139500,00 доларів США, відповідно до графіку змін максимального ліміту заборгованості, встановленого даним підпунктом.

Зазначеним підпунктом встановлений графік змін максимального ліміту заборгованості на період з 10.06.2007 по 10.04.2014, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості 24.05.2014, а також дострокового погашення, у випадках передбачених Договором кредиту.

Пунктом 1.2. Договору кредиту встановлено, що кредит надається для сплати поточних витрат. Позичальник не має права використовувати кредит для сплати відсотків по кредитах та інших боргових зобов`язань.

Отже з умов кредитного договору слідує, що кошти були надані в споживчих цілях фізичній особі, яка не пов`язана з підприємницькою діяльністю. Таким чином, оспорюваний кредитний договір за своєю природою є договором споживчого кредиту.

Відповідно до пп. 1.3.1. п. 1.3. Договору кредиту в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченою заставою вимоги, кредитор укладає з позичальником в день укладання цього договору іпотечний договір, за умовами якого позичальник передає кредитору в іпотеку земельну ділянку загальною площею 0,1312 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, заставною вартістю 1 007 000,00 грн.

Пунктом 2.4. Договору кредиту передбачено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно в останні робочий день поточного місяця за період з передостаннього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останнім робочим дням поточного місяця, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повному обсязі.

Згідно п. 2.5. сплата процентів за користування Кредитом здійснюється у валюті Кредиту щомісячно до 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, на рахунок в Балківському відділенні ООФ АКБ "Укрсоцбанк", а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі.

Згідно п. 2.6. сплата кредиту здійснюється в валюті Кредиту на рахунок в Балківському відділенні ООФ АКБ Укрсоцбанк не пізніше 10 числа поточного місяця. У випадку, якщо десяте число поточного місяця є неробочим днем, то Позичальник зобов`язаний сплатити суму кредиту, згідно з п. 1.1. цього Договору у попередній робочий день.

Пунктом 2.7. Договору кредиту передбачено, що нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів користування Кредитом в періоді (28-29-30-31/360). При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення Кредиту.

09.04.2009 р. між АКБ Укрсоцбанк та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/ Ф03 . 14-072 від 25.05.2007 р., якою п. 1.1. та п. 1.1.1. статті 1 до Договору змінили та виклали в наступній редакції:

1.1. Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо - "Транш", а у сукупності - "Транші", зі сплатою 14.00 процентів річних та комісій, в межах максимального ліміту заборгованості до 139 500,00 доларів США, з наступним порядком надання Траншів Кредиту:

1.1.1.1. Надання Траншів Кредиту проводитиметься протягом перших 24 місяців з дати підписання кредитного договору.

Після отримання Позичальником всіх Траншів Кредиту подальше надання Кредиту не здійснюється.

1.1.1.2. Погашення Траншів кредиту буде здійснюватися рівними частинами, періодично до 10 числа кожного місяця, починаючи з червня 2007 року по квітень 2014 року в сумі 1 661,00 долар США, в травні 2014 року - 1637,00 доларів США та з кінцевим терміном погашення за кредитом 24 травня 2014 року. .

26.06.2009 р. між АКБ Укрсоцбанк та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №2 до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/ Ф03 . 14-072 від 25.05.2007 р., якою п. 1.1.1.2 п. 1.1. статті 1 Договору змінили та виклали в новій редакції, якою змінено порядок погашення кредиту.

28.02.2011 р. між ПАТ Укрсоцбанк та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №3 до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/ Ф03 .14-072 від 25.05.2007 р., якою викладено в новій редакції графік погашення кредиту.

Пунктом 6 вказаної додаткової угоди №3 зазначено, що детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки, абсолютне значення подорожчання кредиту наведено в додатку 1 до цієї додаткової угоди, що є її невід`ємною частиною.

Однак, в наданій ПАТ Укрсоцбанк копії кредитної справи ОСОБА_1 відповідний додаток 1 до додаткової угоди №3 відсутній.

Крім того, ухвалою суду від 01.03.2017 р. витребувано у ПАТ Укрсоцбанк Графік погашення кредиту, який містить сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту.

На виконання вказаної ухвали суду представник ПАТ Укрсоцбанк заявою від 29.03.2017 р. (а.с. 158) повідомив, що графік оплати кредиту міститься на першій сторінці договору, щодо сукупної вартості кредиту ним зроблено відповідний запит до сервісного центру банку, однак відповідь не надійшла.

Таким чином, з наявних в матеріалах справи доказів суд вбачає, що розрахунок реальної процентної ставки за користування кредитом, визначення сукупної вартості подорожчання кредиту та розміру суми абсолютного значення подорожчання кредиту, ПАТ Укрсоцбанк не здійснював, в письмовій формі не викладав, до відома Позичальника не доводив та з ним не узгоджував.

У відповідності до положень ст.ст. 1054, 1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч.2 ст.627 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст.1054 цивільного закону).

Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 р. у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ,ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 11 Закону України Про захист прав споживачів та ст.ст. 6, 12 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , в редакції яка діяла станом на дату укладання оспорюваного договору, врегульовані питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладання споживчого кредиту та включити до тексту договору, а ст. 56 Закону України Про банки і банківську діяльність - щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу.

Відповідно до норм ч. 2 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів , в редакції яка діяла станом на дату укладання оспорюваного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

В свою чергу, згідно до ч. 4 ст. 11 вказаного Закону у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються, зокрема, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, інші умови, визначені законодавством.

Наведені вище норми ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів , які діяли станом на дату укладання оспорюваного договору, були встановлені Законом України Про внесення змін до Закону України Про захист прав споживачів від 01.12.2005 р. №3163-IV, з урахуванням Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, яка затверджена Законом України Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу , якою передбачена адаптація законодавства України у банківській діяльності до законодавства ЄС, зокрема, Директиви 87/102/ЄЕС Ради Європейського Співтовариства від 22.12.1986 р. щодо наближення законодавства, регулятивних положень і адміністративних розпоряджень Держав-членів стосовно споживчого кредиту.

Відповідно до ст. 1 вказаної Директиви 87/102/ЄЕС від 22.12.1986 р. "загальна вартість кредиту для споживача" означає всі витрати, включаючи відсотки та інші збори, які споживач має сплатити за кредит, а "щорічна відсоткова ставка збору" означає загальну вартість кредиту для споживача як щорічний відсоток суми кредиту, що надається і обчислюється відповідно до існуючих методів держав-членів.

До інших умов, визначених актами цивільного законодавства, у даному конкретному випадку з урахуванням специфіки кредитного договору та виду забезпеченості (яким, згідно припису п. 1.3. кредитного договору є іпотека), слід віднести обов`язкові умови які урегульовують дані правовідносини зокрема, Закон України Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами № 979-IV (надалі - Закон № 979-IV).

Статтею 1 вказаного Закону №979-IV, в редакції яка діяла станом на дату укладання оспорюваного договору, визначено, що іпотечний борг - це основне зобов`язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою.

За правилом ст. 2 Закону №979-IV, іпотечний борг виникає з цивільно-правових відносин між сторонами договору про іпотечний борг за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Умови договору про іпотечний борг та іпотечного договору

розробляє кредитодавець.

Основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті до укладання договору про іпотечний борг. Ця інформація має бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити: опис усіх грошових зборів і витрат, пов`язаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; положення про інфляційне застереження; порядок дострокового виконання основного зобов`язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов`язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов`язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків.

Встановлена Законодавцем в коментованій нормі Закону №979-IV передумова обов`язкової необхідності для Банку здійснювати встановлення положення про інфляційне застереження, (яке Законодавцем визначено, як спосіб встановлення та узгодження з Іпотекодавцем домовленості про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості), є такою, що перш за все направлена, на необхідність дотримання рівноправ`я сторін (учасників договору), дотримання справедливого балансу договірних правовідносин та на збереження реальної вартості предмету іпотеки.

У іншому випадку, відсутність в умовах спірного правочину вище зазначених застережень та домовленостей між сторонами кредитного договору, суттєво порушує баланс договірних правовідносин Позичальника, істотно знецінює вартість предмету іпотеки та значно погіршує становище Іпотекодавця йому на шкоду, що є недопустимим.

Отже, вище наведена правова конструкція норм Законів, надає суду підстави для висновку, що: на дані правовідносини, окрім вимоги ст. 1054 ЦК України, ЗУ Про захист прав споживачів , ЗУ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , також поширюється дія норм ЗУ Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами , і при укладенні такого виду кредитного договору, Кредитодавець має керуватись правилами та дотримуватись імперативних норм і вимог, встановлених цими Законами; приписи ст. 2 Закону № 979-IV щодо необхідності та обов`язку визначення кредитодавцем саме в кредитному договорі основних економічних та правових вимог виникнення іпотечного боргу, на які міститься посилання в ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів та ч.1 ст.6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг (із числа інших обов`язкових умов, що випливають із суті та умов договору), мають бути визначені та розкриті Банком саме в змісті кредитного договору ще до укладення іпотечного договору, шляхом оприлюднення таких відомостей у письмовій формі .

Зазначені вимоги, є визначеними законом істотними умовами кредитного договору, укладеного між позичальником і банком, а їх зміст та умови є такими, що можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту та являються необхідними і обов`язковими для такого виду договорів.

В п. 14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин вказано, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України Про захист прав споживачів .

Відповідно до ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

З аналізу та вивчення Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/ Ф03 .14-072 від 25.05.2007 р. та матеріалів кредитної справи ОСОБА_1 , наданої ПАТ Укрсоцбанк , судом встановлено, що в змісті оспорюваного договору відсутні встановлені законодавством обов`язкові умови, які необхідні для його укладення, а саме ПАТ Укрсоцбанк як при укладанні спірного кредитного договору з позичальником, так і при виконанні такого договору:

1) не здійснив належно детальний, достовірний та об`єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту згідно імперативних вимог п. 2 ч. 4 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів та п. 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (надалі - Правила), затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168;

2) не зазначив належно вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості згідно вимоги п. 3.4 Правил;

3) не визначив належно реальну процентну ставку в порушення вимоги п. 3.3 Правил;

4) не визначив та не вказав належно про абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді, згідно вимоги п. 3.3 Правил , шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту;

5) порушення вимоги п. 3.8 Правил , Банк не встановив застереження, щодо попередження позичальника про настання валютних ризиків;

6) всупереч вимоги п. 3.4 Правил , не зазначив про умови відкриття, ведення та закриття банківського рахунку, тарифи а також про всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв`язку з отриманням кредиту, його обслуговування і погашенням;

7) в порушення вимоги п. 6 ч. 4 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів не встановив істотної умови договору, про дострокове розірвання кредитного договору, що не є тотожним з достроковим поверненням кредиту;

8) не визначив відповідальності кредитора при порушені умов договору, щодо умов повернення і зарахування кредиту (зокрема, в разі зарахування коштів з каси банку на транзитні рахунки або на рахунки не зазначені в договорі) як того вимагають норми ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України та п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків ;

9) в порушення вимоги п. 4 ч. 1 ст. 61 Закону України Про банки і банківську діяльність відсутнє застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення;

10) не здійснив оприлюднення інформації про умови іпотечного кредитування згідно імперативної вимоги ст. 2 ЗУ Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати ;

11) не встановив положення про інфляційне застереження та не узгодив домовленості, про розрахунки індексації щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки.

Крім того, зі змісту п. 2.9., пп. 3.3.14. п. 3.3. оспорюваного кредитного договору вбачається, що Позичальник зобов`язаний в день укладення цього Договору сплатити Кредитору комісію за оформлення справи та відкриття позичкового рахунку в розмірі 0.99 процентів від суми кредиту по курсу НБУ шляхом внесення коштів готівкою в касу кредитора або шляхом перерахування коштів на рахунок в Балківське відділення ООФ АКБ Укрсоцбанк , МФО 328016.

Відповідно до зазначених вище умов сума комісії становить 1381,05 доларів США (139500,00 х 0,99 : 100), що по курсу НБУ станом на 25.05.2007 р. у розмірі 505 грн. за 100 доларів США становить 6974,30 грн.

В матеріалах справи наявна квитанція №1 від 25.05.2007 р., відповідно до якої платником ОСОБА_1 внесені кошти в Одеське обл. ФАКБ соц. роз. Укрсоцбанк у сумі 6974,30 грн. у реквізиті квитанції Призначення платежу зазначено: Комісія за відкриття позичкового рахунку та оформлення кредитної справи ОСОБА_1 без ПДВ .

У матеріалах справи наявна також квитанція №2 від 25.05.2007 р., відповідно до якої платником ОСОБА_1 внесені кошти в Одеське обл. ФАКБ соц. роз. Укрсоцбанк у сумі 3592,82 грн., що по курсу НБУ 505,00 грн. за 100,00 доларів США становить 711,45 доларів США (3592,82 х 100 : 505). У реквізиті квитанції Призначення платежу зазначено: За касове обслуговування ОСОБА_1 без ПДВ .

По відношенню до отриманого кредиту у сумі 139500,00 доларів США платіж у сумі 711,45 доларів США становить 0,5% (711,45 : 139500,00 х 100).

За положеннями ч. 5 ст. 11, частин 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз вказаних норм дає суду підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за оформлення і обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Таким чином, комісія за відкриття позичкового рахунку та оформлення кредитної справи у розмірі 0,99 % від суми кредиту та комісія у розмірі 0,5 % від початкової суми кредиту за касове обслуговування, є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме: за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним в силу ч. 5 ст. 11, частин 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів .

У відповідності до ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір є неукладеним (не відбувся), коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б однієї його істотної умови, передбаченої законодавцем.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними підставою недійсності правочину, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеним правочин (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Отже, оскільки Банком застосовано в оспорюваному кредитному договорі незаконні платежі у вигляді комісій, які фактично сплачені позичальником на користь банку, а вказані вище обов`язкові відомості в Договорі кредиту не були встановлені та не розкриті, і докази про це не були надані суду та є відсутніми, за таких умов, суд прийшов до обґрунтованого та підставного висновку, що оспорюваний Договор кредиту не відповідає вимогам чинного законодавства України, а його сторонами, в належній формі не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, передбачених законодавцем.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до умов пунктів 1.1.,1.2. Договору кредиту ПАТ Укрсоцбанк в порядку та на умовах визначених цим Договором зобов`язалось надати Позичальнику кредит на споживчі цілі з оплатою Позичальником за користування кредитними коштами в розмірі 13 (тринадцять) процентів річних та комісій.

Відповідно до правила ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Згідно правила ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Частиною 2 п. 16. постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин передбачено, що суди повинні з`ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

На підставі відповідного клопотання представника ОСОБА_1 ., ухвалою суду було призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Клопотанням судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Олексюк В.П. від 29.12.2017 р. було запропоновано сторонам надати додаткові матеріали, необхідні для виконання експертизи.

Однак Відповідачем за зустрічним позовом, не було надано судовому експерту додаткові матеріали справи.

Експертиза проводилась за наявними матеріалами справи, які надані експерту Позивачем за зустрічним позовом.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Отже, враховуючи, що проведення судово-економічної експертизи має суттєве значення по справі, для встановлення викладених Позивачем в зустрічній позовній заяві обставин, щодо факту введення банком позичальника в оману при укладенні оспорюваного кредитного договору, а також те, що ПАТ Укрсоцбанк на час проведення експертизи ухилився від подання експерту необхідних документів, за таких обставин, суд дійшов висновку та вважає можливим, визнати встановлені експертним дослідженням факти, для з`ясування яких було призначено судом проведення судово-економічної експертизи.

Викладені судовим експертом відповіді на поставлені судом питання, надані ним в категоричній формі. ПАТ Укрсоцбанк не надав суду жодних письмових доказів, які б ставили під сумнів або спростовували зазначений висновок судового експерта. А отже, в суду немає підстав для сумніву в об`єктивності, всебічності та обґрунтованості виконаної ним експертизи, яку приймає як доказ, наведених Позивачем в зустрічній позовній заяві обставин.

З дослідженого судом висновку судового експерта від 31.08.2018 р. №17-5148/5149 здобутого як доказ за клопотанням сторони Позивача, судовим експертом було встановлено, що розрахована за наданими документами відповідно до базових умов на момент укладання Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 від 25.05.2007 р. реальна процентна ставка становить 14,52% річних.

Тобто, за висновком експерта реальна процентна ставка на момент укладення Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 від 25.05.2007 р. фактично становить 14,52%, та є вищою на 1,52% від процентної ставки зазначеної в умовах кредитного договору 13,00%.

Абсолютне значення подорожчання кредиту у грошовому виразі (тобто, фактична сума переплати за кредитом) за наданими документами відповідно до базових умов на момент укладання Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 від 25.05.2007 р. становить 66151,18 доларів США.

Внаслідок документального недотримання Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р.) Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 від 25.05.2007 р. та додатки до нього не містять розрахунку щодо реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі).

Крім того, судовим експертом наголошено, що при оформленні Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/ Ф03 . 14-072 від 25.05.2007 р. не виконані вимоги ч.ч. 2, 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів". Також, експертом зазначено, що в зв`язку з відсутністю первинних документів, якими оформлені фінансові операції з надання кредитних коштів, а також відсутністю банківських виписок, підтвердити чи обґрунтовано нормативно та документально виконано банком оформлення фінансових операцій з надання та погашення кредиту не надається за можливе.

Зазначений висновок судового експерта надійшов на адресу суду в прошитому і пронумерованому вигляді, при цьому до експертизи додано додаток №1 Розрахунок абсолютного значення подорожчання кредиту та реальної ставки на момент укладання Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 від 25.05.2007 р. А тому, суд оцінює вказаний висновок експерта, як належний і допустимий доказ по справі.

Суд вважає, що даним експертним висновком підтверджується, що ПАТ Укрсоцбанк скористався тим, що Позивачу за зустрічним позовом об`єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а Відповідач, в порушення вимог ЗУ "Про захист прав споживачів" не надав Позивачу відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті .

Разом з тим, на підставі встановлених судовим експертом обставин, суд дійшов висновку, що документальне оформлення ПАТ Укрсоцбанк кредиту за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 від 25.05.2007 р., не відповідає всім вимогам Закону та нормативно-правовим актам України, які регулюють питання кредитних правовідносин.

На думку суду, встановлені судовим експертом розбіжності є такими, що поліпшують умови банку, який розробляв спірний кредитний договір.

Таким чином, з дослідженого судом висновку експертизи, суд вважає, що під час укладання договору, банк приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, виконуючи умови Договору кредиту у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Отже, виходячи з положень ст.ст. 203, 215, 230, 548 ЦК України, в момент підписання кредитного договору між сторонами, Позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту.

А тому, волевиявлення Позивача на укладання Договору кредиту у вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили його дійсному волевиявленню щодо укладання саме на таких умовах.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09.04.1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Ради Європи від 17.05.1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (пункти 9,13,14 преамбули), та Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Статтями 18 і 19 ЗУ Про захист прав споживачів встановлено підстави для визнання кредитного договору недійсним. Такими, зокрема, є укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч. 3 ст. 18 ЗУ Про захист прав споживачів . Відповідно до ч. 4 зазначеної статті цей перелік не є вичерпним.

Поняття нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Згідно з пунктами 2, 6 ч. 1 ст. 19 коментованого Закону нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, у відповідності до правила ч. 6 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів є недійсні.

В ч. 1 ст. 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Омана так само як і обман, сприяє перекрученому формуванню волі учасника правочину, однак на відміну від обману не є результатом навмисних, цілеспрямованих дій іншого учасника правочину. Виникненню омани може сприяти відсутність належної обачності, часом самовпевненість учасника угоди або дії третіх осіб.

Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї.

В пункті 20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам наголошено: правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

У рішенні Конституційного суду України від 10.11.2011 р. № 15-рп/2011(справа про захист прав споживачів кредитних послуг), Конституційний суд вважає, що держава встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України ), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Висновок судово-економічної експертизи підтверджує, що під час укладення кредитного договору Банк приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Вищенаведене, а саме: приховування важливої, об`єктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку, суд вважає таким, що свідчить про наявність умислу в діях Відповідача за зустрічним позовом.

Зіставляючи всі вище наведені дані, факти і обставини справи (зокрема, щодо невідповідності цифрових показників реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) до коментованих норм та імперативних вимог Закону, суд прийшов до висновку, що укладений ОСОБА_1 . Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 від 25.05.2007 р. є укладений під впливом омани з боку Банку, що у відповідності до правила ст.19 Закону України Про захист прав споживачів , розцінюється як елемент нечесної підприємницької практики, використання якої заборонено Законом.

В такому разі, укладений за таких умов спірний кредитний правочин є недійсним в силу ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів .

Відповідно до положень ч. 1 ст. 21 Закону України Про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції, принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію, та ціну продукції визначено неналежним чином.

Отже, виходячи з вище наведеної обставини та у зіставленні до вимоги ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , суд дійшов висновку, що спірний кредитний договір було укладено Банком з використанням нечесної підприємницької практики, яка є забороненою коментованою нормою Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними №9 від 06.11.2009 року виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності.

Таким чином, зважаючи на вище викладене та враховуючи висновок експерта, суд вважає доведеним, що при укладенні між сторонами кредитного договору, Позивача за зустрічним позовом було введено в оману щодо фактичних істотних умов кредитного договору (зокрема, щодо його ціни та загальної вартості кредиту), а тому позовна вимога про визнання його недійсним, який укладено під приводом обману, підлягає до задоволення.

За приписами ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як вбачається із наданої ПАТ Укрсоцбанк Довідки №08.506-297/85-2918 від 22.06.2016 р. по клієнту банка ОСОБА_1 (а.с. 115) та Довідки №10.1-186/96-2033 від 12.02.2016 р. (а.с. 181), позичальнику за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 від 25.05.2007 р. видано кредитних коштів на загальну суму 264 500,00 доларів США. При цьому, вказаними довідками також підтверджується сплата ОСОБА_1 на користь банку в сукупності відсотків і тіла кредиту в сумі 279 359,93 доларів США.

Стаття 1057-1 ЦК України введена в дію з 03.11.2012 р. та регулює правові наслідки недійсності кредитного договору, передбачаючи, що у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов`язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.

Оскільки, відповідно до наданих сторонами доказів ОСОБА_1 повинен повернути банку, як кредитодавцю 264 500,00 доларів США, але ним сплачено 279 359,93 доларів США, тобто суму більшу ніж отримано від кредитодавця, суд вважає за можливе застосувати двосторонню реституцію, зобов`язавши ПАТ Укрсоцбанк повернути ОСОБА_1 різницю між виданими та отриманими від позичальника грошовими коштами в сумі 15 359,93 доларів США.

Крім того, судом встановлено, що на забезпечення виконання умов Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 між ОСОБА_1 та ПАТ Укрсоцбанк 25.05.2007 р. укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В., зареєстрований в реєстрі за №2631.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Задовольняючи позовну вимогу про визнання недійсним кредитного договору, слід також визнати недійсним договір іпотеки, оскільки цей договір є похідним від основного договору.

Разом з цим, суд вважає за необхідне на підставі ст. 267 ЦПК України встановити, що рішення є підставою для внесення відповідних записів про припинення іпотеки та припинення обтяження предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В силу недійсності Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 від 25.05.2007 р. не підлягає задоволенню позов ПАТ Укрсоцбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки недійсний правочин не викликає виникнення у сторін тих правових наслідків, на виникнення яких була спрямована їх воля.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд приходить до висновку, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а первісний позов ПАТ Укрсоцбанк відхиленню.

В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували даний висновок суду.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 110, 223, 259, 264, 267 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити у повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства задовольнити.

Визнати недійсним Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 (з урахуванням укладеної Додаткової угоди №1 від 09 квітня 2009 р. до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 від 25 травня 2007 р.; Додаткової угоди №2 від 26 червня 2009 р. до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007-690/Ф03.14-072 від 25 травня 2007 р.; Додаткової угоди №3 від 28 лютого 2011 р. про внесення змін до Договору кредиту №2007-690/Ф03.14-072 від 25 травня 2007 р.), укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк (в подальшому Публічне акціонерне товариство та Акціонерне товариство) та ОСОБА_1 25 травня 2007 р.

Визнати недійсним Іпотечний договір (з урахуванням укладеного договору про внесення змін до іпотечного договору від 28 лютого 2011 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. 28 лютого 2011 р., зареєстрований в реєстрі за №309), укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк (в подальшому Публічне акціонерне товариство та Акціонерне товариство) та ОСОБА_1 25 травня 2007 р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. 25 травня 2007 р., зареєстрований в реєстрі за №2631.

Припинити іпотеку за номером 5064816 згідно іпотечного договору від 25 травня 2007 р., укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк (в подальшому Публічне акціонерне товариство та Акціонерне товариство) та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. 25 травня 2007 р., зареєстрований в реєстрі за №263, із змінами відповідно до Договору про внесення змін до іпотечного договору від 28 лютого 2011 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. 28 лютого 2011 р., зареєстрований в реєстрі за №309, на нерухоме майно - земельну ділянку, площею 0,1312 (нуль цілих тисяча триста дванадцять десятитисячних) гектара, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться на АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4 .

Вилучити з Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про заборону на нерухоме майно за номером НОМЕР_5 , який був внесений на підставі іпотечного договору від 25 травня 2007 р., укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк (в подальшому Публічне акціонерне товариство та Акціонерне товариство) та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. 25 травня 2007 р., зареєстрований в реєстрі за №263, із змінами відповідно до Договору про внесення змін до іпотечного договору від 28 лютого 2011 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. 28 лютого 2011 р., зареєстрований в реєстрі за №309, на нерухоме майно - земельну ділянку, площею 0,1312 (нуль цілих тисяча триста дванадцять десятитисячних) гектара, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться на АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4 .

В порядку двосторонньої реституції стягнути з Акціонерного товариства Укрсоцбанк (ідентифікаційний код юридичної особи 00039019) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) 15 359,93 доларів США /п`ятнадцять тисяч триста п`ятдесят дев`ять доларів США дев`яносто три центи/.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення - в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Ознайомитись з повним текстом судового рішення в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ГОЛОВУЮЧИЙ А.П. ЦЕЛУХ