Рішення

від 05.03.2019 по справі 902/641/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 березня 2019 р. Справа № 902/641/18

Господарський суд Вінницької області у складі судді Нешик О.С., при секретарі судового засіданні ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер Глобал ПК" , м.Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Мего ЛТД", м.Вінниця

про стягнення 1542550,46 грн заборгованості згідно договору поставки

представники сторін в судове засідання не з'явилися.

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 04.10.2018 надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Глобал" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Мего ЛТД" 1542550,46 грн заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №174/2018-ІГ від 06.04.2018 щодо оплати за отриманий товар.

За вказаним позовом ухвалою суду від 09.10.2018 відкрито провадження у справі №902/641/18, вирішено її розгляд здійснити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 08.01.2019 підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляді по суті.

18.02.2019 від представників сторін надійшла обопільно підписана заява (вх.№02.1-34/1376/19 від 18.02.2019) про затвердження мирової угоди, укладеної між товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер Глобал ПК" та товариством з обмеженою відповідальністю "Мего ЛТД". До вказаної заяви додано сторонами обопільно підписану та скріплену печатками товариств мирову угоду від 12.02.2019.

Під час судового засідання 18.02.2019 судом встановлено часткову невідповідність тексту Мирової угоди вимогам визначеним нормативно-правовим актам. Разом з тим, враховуючи, що при укладенні мирової угоди сторони дійшли до взаємних поступок, направлених на врегулювання спору, суд постановив ухвалу про відкладення вирішення питання щодо поданої сторонами заяви про затвердження мирової угоди до наступного судового засідання, що призначено на 05.03.2019 .

На визначену судом дату (05.03.2019) представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлені належним чином, ухвалою суду від 18.02.2019 та додатково телефонограмами: №902/641/18/309/19 від 04.03.2019, № 902/641/18/310/19 від 04.03.2019.

Разом з тим, 05.03.2019 від представника позивача надійшло клопотання (вх.№ 02.1-34/2042/19 від 05.03.2019) про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю з'явитися в судове засідання, у зв'язку із зайнятістю в інших судових засіданнях.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 216 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Оскільки подане представником позивача клопотання про відкладення розгляду справи не узгоджується з наведеними вище підставами для відкладення, враховуючи відсутність обмежень щодо кількості представників, які можуть представляти особу в суді, а також обмеженість процесуального строку розгляду справи, клопотання задоволенню не підлягає.

При цьому, суд зазначає, що у вищевказаному клопотанні представник позивача зауважує, що позивач підтримує в повному обсязі подану сторонами заяву про затвердження мирової угоди та просить суд її затвердити. У випадку не затвердження судом мирової угоди, позивач просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Із викладеної представником позивача позиції слідує, що сторони наполягають на затвердженні мирової угоди в редакції, поданій 18.02.2019, разом із обопільно підписаною заявою (вх.№02.1-34/1376/19 від 18.02.2019) про затвердження мирової угоди, укладеної між товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер Глобал ПК" та товариством з обмеженою відповідальністю "Мего ЛТД".

Як зазначалось раніше, в судовому засіданні 18.02.2019 судом було надано оцінку змісту мирової угоди сторін та встановлено, що в п.12 угоди сторони визначили, що у разі порушення строків та/або розміру погашення заборгованості, що вказані в п.3 та п.4 даної Мирової угоди, Відповідач сплачує Позивачу за таке порушення штраф у розмірі 5 % від суми відповідного платежу щодо якого мало місце порушення .

Разом з цим, п.3.19 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 було роз'яснено, що господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому , а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета. У зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов.

Виконання мирової угоди визначено ст.193 ГПК України, відповідно до якої виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

Таким чином, на відміну від звичайного договору, мирова угода укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін. Тобто мирова угода не є договором у цивільному/господарському-правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано положеннями ГПК України, проте вона має на меті припинення спору на умовах, погоджених сторонами та затверджених судом.

Враховуючи викладене, пункт 12 Мирової угоди не відповідає вищезазначеними приписам, оскільки вирішує питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому. Окрім того, відсутність конкретно визначеної суми штрафу може призвести до виникнення нового спору та не підлягає виконанню в порядку визначеному З.У. "Про виконавче провадження".

Так, відповідно до п.5 ст.192 ГПК України, суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними .

Одночасно, суд зауважує, що законом не передбачено часткове задоволення мирової угоди, оскільки сама мирова угода за своєю правовою природою є змістом волевиявлення сторін, втручатися в яке суд не має повноважень (Аналогічна позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 19.04.2017 р. у справі N 916/4940/15).

Враховуючи встановлені обставини суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви сторін та затвердженні мирової угоди та прийняття рішення за результатами судового розгляду.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

06.04.2018 між товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер Глобал" (Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Мего ЛТД" (Покупець) укладено договір поставки №174/2018-ІР, відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобов'язується передавати у власність (поставляти), а Покупець приймати та оплачувати товар (нафтопродукти, паливно-мастильні матеріали тощо), загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю вимірю та загальна ціна яких визначена сторонами у заявках, форма яких встановлена в додатку №1 до цього Договору та які є додатками до цього Договору і становлять його невід'ємну частину.

Пунктом 1.4 Договору сторони визначили, що додатки (заявки) підписуються сторонами та скріплюються печатками сторін по мірі необхідності поставки, із зазначенням в них, в тому числі, умов та строків поставки й оплати товару (якщо вказані умови відрізняються від зазначених в п.3.1 Договору).

Ціна одиниці виміру товару та загальна вартість кожної партії товару визначаються сторонами в заявках, які є невід'ємною частиною Договору (п.2.1 Договору).

Відповідно до п.2.4 Договору загальна вартість Договору визначається шляхом додавання загальної вартості кожної партії товару за всіма заявками до даного договору та загальної вартості оплат (відшкодування) покупцем послуг перевізника постачальника.

Покупець здійснює 100% передоплату за товар шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою (п.3.1 Договору).

Покупець має право здійснити оплату за Товар шляхом попередньої оплати на підставі виставленого Постачальником рахунку-фактури, за ціною що визначена в даному рахунку-фактурі. Ціна за оплачений Товар не підлягає зміні протягом строку поставки зазначеному у підписаному Сторонами Додатку (заявці) і дублюється у видатковій накладній (п.3.1.1 Договору).

Згідно п.3.2 Договору ліміт неоплаченої своєчасно, але поставленої партії товару не повинен перевищувати 50000 (п'ятдесяти тисяч) гривень 00 копійок, який повинен бути оплачений в строк встановлений у п. 3.1. даного Договору або негайно протягом 1-го робочого (банківського) дня після поставки Товару.

Розрахунок за фактично одержану партію Товару здійснюється Покупцем на підставі відповідної Заявки на постачання партії Товару, погодженої Постачальником і рахунків-фактур Постачальника (п.3.4 Договору).

Поставка Товару здійснюється на підставі належним чином оформлених Додатків (Заявок на постачання Товару), які сторони погоджують згідно п. п. 1.1. - 1.4. цього Договору, які передаються факсом, особисто або засобами електронної пошти в мережі Інтернет (п.4.1. Договору).

Судом встановлено, що в межах виконання умов Договору поставки позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1327629,00 грн. Наведене підтверджується доданими до матеріалів справи заявками на постачання товару: від 12.04.2018, від 16.04.2018, від 18.04.2018; видатковими накладними: №1977 від 14.04.2018, №1979 від 14.04.2018, №2038 від 16.04.2018, №2101 від 19.04.2018; товарно-транспортними накладними: №5 від 14.04.2018, №12 від 14.04.2018, №49 від 16.04.2018, №135 від 19.04.2018; рахунками на оплату: №1758 від 13.04.2018, №1760 від 13.04.2018, №1814 від 16.04.2018, №1864 від 19.04.2018.

Разом з тим, відповідач розрахунків за товар не провів, порушивши зобов'язання по оплаті товару за Договором поставки на загальну суму 1 327 629,00грн.

Одночасно слід зазначити, що ТОВ "Мега ЛТД" надіслало на адресу ТОВ "Інтер Глобал" лист №32 від 22.05.2018, в якому повідомило, що через затримку фінансування обсягів дорожніх робіт, виконаних товариством, виникла заборгованість за відвантажений для них бітум, яку останній гарантує оплатити до 12.06.2018.

У зв'язку із несплатою відповідачем заборгованості у визначений строк, ТОВ "Інтер Глобал" направило 04.09.2018 на адресу ТОВ "Мега ЛТД" претензію щодо сплати заборгованості.

Відповідач на вказану претензію не відреагував, за поставлений товар не розрахувався, що зумовило звернення ТОВ "Інтер Глобал" з даним позовом до суду.

При цьому, суд зауважує, що ухвалою суду від 31.01.2019 позивача у даній справі - товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер Глобал" (код юридичної особи 40710305) замінено на його правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер Глобал ПК" (код юридичної особи 41721412).

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару.

Згідно зі ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд, перевіривши розрахунок суми боргу, прийшов до висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення 1 327 629,00 грн боргу.

Разом з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 196586,8 грн пені; 1253,28 грн інфляційних втрат та 17082 грн 3% річних.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.

Відповідно до 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по даному Договору, винна сторона несе відповідальність, згідно чинного законодавства України.

Також, сторони в ч. 2 п.6.2 Договору визначили, що у випадку прострочення оплати за поставлену партію, товару покупець оплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої в строк партії товару за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє покупця від зобов'язання по оплаті.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинному законодавству.

Разом з тим, проаналізувавши положення Договору, зокрема п. 3.2, із змісту якого слідує можливість здійснення відповідачем оплати товару протягом 1-го робочого (банківського) дня після поставки Товару, судом встановлено, що позивачем не вірно визначено періоди нарахування: 3% річних, пені та інфляційних втрат.

Враховуючи викладене та положення ч.5 ст.254, ст.253 ЦК України суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування: 3% річних, пені та інфляційних втрат від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто по видатковій накладній № 2038 від 16.04.2018 з 18.04.2018 по 20.09.2018; по видатковій накладній №2010 від 19.04.2018 з 21.04.2018 по 20.09.2018; по видатковій накладній №1977 від 14.04.2018 з 17.04.2018 по 20.09.2018; по видатковій накладній №1979 від 14.04.2019 з 17.04.2018 по 20.09.2018.

Здійснивши розрахунок вказаних вимог за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" судом встановлено, що стягненню підлягає пеня в розмірі 195717,08 грн.; 3% річних в розмірі 16999,57 грн та інфляційні втрати в межах заявленого позивачем розмірі - 1253,28 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 192, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні заяви сторін (вх. №02.1-34/1376/19 від 18.02.2019) про затвердження мирової угоди відмовити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мего ЛТД" (Хмельницьке шосе, 13, кімната 214, м.Вінниця, 21000; ідентифікаційний код 34455332) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Глобал ПК" (проспект Володимира Маяковського, буд. 49, приміщення 3, м.Київ, 02222 ідентифікаційний код 41721412) 1327629 грн - боргу; 195717,08 грн - пені; 16999,57 грн - 3% річних; 1253,28 грн - інфляційних втрат; 23123,99 грн - відшкодування витрат зі сплати судового збору.

4. В позові в частині стягнення 869,72 грн - пені; 82,43 грн - 3% річних відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 15 березня 2019 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - ТОВ "Мего ЛТД", Хмельницьке шосе, буд.13, кім.214, м.Вінниця, 21000.

3 - ТОВ "Інтер Глобал ПК", вул.М.Малиновського, буд. 8, оф.187, м.Київ, 04212.