Постанова

від 26.02.2019 по справі 917/1267/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2019 р. Справа № 917/1267/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного розглянувши апеляційну скаргу позивача (вх. 229 П/1-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 26.12.2018 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Пушко І.І., повний текст якого складено 26.12.2018 року, у справі

за позовом Споживчого товариства "Коопзаготпром-МКК", м. Полтава,

до Полтавської обласної спілки споживчих товариств, м. Полтава,

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Споживче товариство "Коопзаготпром-МКК", звернувся до місцевого господарського суду із позовною заявою до відповідача - Полтавської обласної спілки споживчих товариств, в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь 61156,30 грн. безпідставно отриманих коштів, перерахованих за період дії укладених між сторонами договорів оренди нерухомого майна.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 26.12.2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з Полтавської обласної спілки споживчих товариств (вул. Червоноармійська, 3, м. Полтава, 36003, код ЄДРПОУ 01763042) на користь Споживчого товариства “Коопзаготпром-МКК” – 16858,49 грн. безпідставно отриманих коштів; 485,72 грн. – витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з Споживчого товариства “Коопзаготпром-МКК” 1521,11 грн. витрат на правничу допомогу адвоката. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився в частині відмови у задоволенні позовних вимог та стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що на його думку місцевим господарським судом неправильно застосовані норми статей 261 та 530 Цивільного кодексу України. Позивач вважає, що оскільки ним на адресу відповідача було направлено претензію 19.02.2018 року, яка отримана останнім 01.03.2018 року, то строк позовної давності спливає у 2021 році, а тому є всі підстави для задоволення позовних вимог, проте ці обставини не були враховані господарським судом першої інстанції.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

У відзиві відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечує, вказує на те, що укладаючи договори оперативної оренди від 09.07.2015 року та купівлі-продажу від 23.10.2014 року, позивач був обізнаний про проведені розрахунки за договорами від 06.11.2014 року та від 09.07.2015 року, тому відповідач вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, оскільки на його думку - позивачем пропущено строк позовної давності за відповідною частиною позовних вимог.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах “Ryabykh v.Russia” від 24.07.2003 року, “Svitlana Naumenko v. Ukraine” від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

На умовах договору оперативної оренди об'єкта нерухомості від 06.11.2014 року (а.с. 18-20) позивач прийняв від відповідача в тимчасове платне користування основні засоби, що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Червонофлотська, 11 - нежитлові приміщення загальною площею 8878,9 кв. м., а саме: будівля прохідної А-1, площею 47,8 кв.м., будівля складу Б-1, площею 1779,0 кв.м., будівля складу В-1, площею 1484,2 кв.м., будівля складу з навісом Г-1, площею 1648,4 кв.м., будівля складу Д-1, площею 3919,5 кв.м., огорожа № 1-5, пожежна водойма.

Пунктом 3.1 цього договору встановлено, що загальний розмір орендної плати за користування об'єктом оренди становить 13500,00 грн. та плата за землю.

За актом приймання-передачі в оренду об'єкта нерухомості (Додаток до договору оперативної оренди об'єкта нерухомості від 06.11.2014 року, т.1., а.с. 21) відповідач передав, а позивач прийняв зазначені об'єкти нерухомості в оренду.

Додатковою угодою від 01.12.2014 року (т.1, а.с. 22) до договору оперативної оренди об'єкта нерухомості від 06.11.2014 року сторони внесли зміни, зокрема домовились, що орендна плата починає нараховуватись з 01.12.2014 року (без врахування орендної плати за листопад 2014 року) та щомісячна орендна плата з 01.12.2014 року складає 6500,00 грн., та включає всі обов'язкові платежі і податки.

За період з 12.12.2014 року по 30.06.2015 року позивачем платіжними дорученнями (а.с. 46-54): № 10 від 12.12.2014 року на суму 6250,00 грн., № 20 від 29.12.2014 року на суму 2550,00 грн., № 56 від 03.02.2015 року на суму 8500,00 грн., № 83 від 26.02.2015 року на суму 8500,00 грн., № 130 від 30.03.2015 року на суму 10000,00 грн., № 173 від 27.04.2015 року на суму 10038,00 грн., № 204 від 20.05.2015 року на суму 14 544,71 грн., № 219 від 03.06.2015 року на суму 15501,32 грн., № 260 від 30.06.2015 року на суму 14849,65 грн., були сплачені відповідачу грошові кошти на загальну суму 90733,68 грн.

Щодо зазначених вище основних засобів, сторони уклали договір оперативної оренди об'єкта нерухомості від 09.07.2015 року (т.1, а.с.23-25), також в подальшому передача майна за цим договором була оформлена актом приймання-передачі від 09.07.2015 року (т.1, а.с. 25, зворот).

За п. 3.1 зазначеного договору, загальний розмір місячної орендної плати за користування об'єктом оренди становить 5000,00 грн.

В період користування об'єктом оренди відповідно до умов договору оперативної оренди об'єкта нерухомості від 09.07.2015 року було сплачено відповідачу платіжними дорученнями № 292 від 22.07.2015 року на суму 4000,39 грн., № 352 від 31.08.2015 року на суму 5342,10 грн., № 372 від 22.09.2015 року на суму 5303,18 грн., № 389 від 25.09.2015 року на суму 10050,00 грн., № 390 від 25.09.2015 року на суму 10050,00 грн., № 424 від 20.10.2015 року на суму 5220,43 грн., № 489 від 30.11.2015 року на суму 285,45 грн., № 542 від 28.12.2015 року на суму 337,57 грн. (а.с. 55-62), за період з 22.07.2015 року по 28.12.2015 року грошові кошти на загальну суму 40 589,12 грн.

За договорами купівлі-продажу від 23.10.2015 року (т.1, а.с. 26-28) та від 28.12.2015 року (т.1, а.с. 29-30) право власності на об'єкт оренди перейшло до позивача.

За договором від купівлі-продажу від 23.10.2015 року відповідач продав позивачу 9/10 часток у праві власності на нежитлові будівлі і споруди, що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Червонофлотська, 11 та за договором купівлі-продажу від 28.12.2015 року – 1/10 часток цього майна.

Разом із переходом права власності на об'єкт оренди до позивача з 28.12.2015 року договір оперативної оренди об'єкта нерухомості від 09.07.2015 року припинився відповідно до ст. ч. 2 ст. 291, ч. 2 ст. 204 ГК України.

Як зазначає позивач в позовній заяві, в період дії договорів оперативної оренди позивач в період 06.11.2014 року по 28.12.2015 року сплатив відповідачу 135 656,69 грн. орендної плати, замість 74500,39 грн., нарахованої за цей період.

Враховуючи переплату суми орендної плати за період дії зазначених вище договорів оперативної оренди в сумі 61156,30 грн., позивач, посилаючись на ст. 1212 Цивільного кодексу України, звернувся до суду із вимогою повернути цю суму.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що розмір переплати, здійсненої позивачем на користь відповідача в період дії договору оренди від 09.07.2015 року, становить 12 524,60 грн. і позовні вимоги підлягають задоволенню у цій частині, оскільки встановлений законом строк позовної давності за вказаними вимогами не є пропущеним, так само як і вимоги щодо стягнення грошових коштів, сплачених відповідачу як оплата за послуги зв'язку на загальну суму 4333,89 грн.

Щодо решти позовних вимог у розмірі 43 556,26 грн., місцевий господарський суд зазначив, що право вимоги щодо повернення цих коштів виникло у позивача 09.07.2015 року, а позов до суду подано лише 10.10.2018 року - тобто поза межами строку позовної давності, а тому місцевий господарський суд, приймаючи до уваги відповідну заяву відповідача, зазначив про відсутність підстав для задоволення позову у названій частині.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та переглядаючи справу в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи те, що рішення місцевого господарського суду оскаржується позивачем лише в частині відмови у задоволенні частини позовних вимог, а також те, що іншою стороною рішення господарського суду першої інстанції не оскаржується, колегія суддів зазначає наступне.

Так, як було встановлено місцевим господарським судом, за період з 12.12.2014 року по 30.06.2015 року позивачем були сплачені відповідачу грошові кошти на загальну суму 90733,68 грн.

09.07.2015 року між сторонами було укладено новий договір оренди, предметом якого був той же самий об'єкт нерухомості, а саме нежитлові будівлі і споруди, що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Червонофлотська, 11 загальною площею 8878,9 кв. м., а саме: будівля прохідної А-1, площею 47,8 кв.м., будівля складу Б-1, площею 1779,0 кв.м., будівля складу В-1, площею 1484,2 кв.м., будівля складу з навісом Г-1, площею 1648,4 кв.м., будівля складу Д-1, площею 3919,5 кв.м., огорожа № 1-5, пожежна водойма.

Відповідно до акту приймання-передачі в оренду об'єкта нерухомості від 09.07.2015 року, який є додатком до договору оперативної оренди об'єкта нерухомості від 09.07.2015 року, вказані вище нежитлові приміщення в той же день були передані відповідачем (орендодавцем) позивачу (орендарю) у користування як предмет вже нового договору оренди, укладеного 09.07.2015 року.

За таких обставин, користування позивачем об'єктом оренди за договором оперативної оренди об'єкта нерухомості від 06.11.2014 року фактично відбувалося в період з 06.11.2014 року по 08.07.2015 року включно.

За умовами вказаного договору та додаткової угоди до нього від 01.12.2014 року (т.1, а.с. 22), за цей період позивач мав сплатити відповідачу орендну плату в розмірі 6500 грн. за кожний повний місяць оренди з грудня 2014 року по червень 2015 року включно, що складає 6500,00 грн. х 7 міс. = 45500,00 грн., а також орендну плату за період з 01 по 08 липня 2015 року в розмірі 6500,00 грн. /31 день * 8 днів =1677,42 грн., а всього на суму 47 177,42 грн.

Таким чином, розмір грошових коштів, які були надлишково сплачені позивачем відповідачу за користування об'єктом оренди відповідно до умов договору оперативної оренди об'єкта нерухомості від 06.11.2014 року, складає 90733,68 грн. – 47177,42 грн. = 43 556,26 грн.

При цьому, умовами договору оперативної оренди об'єкта нерухомості від 09.07.2015 року не було передбачено врахування вказаної вище переплати за договором оренди від 06.11.2014 року в рахунок платежів, які позивач мав здійснити відповідно до умов нового договору оренди від 09.07.2015 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення вищезазначених 43 556,26 грн, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки ч. 1 ст. 1212 ЦК України не визначає строк, на протязі якого відповідач мав виконати своє зобов'язання щодо повернення позивачу зазначених грошових коштів, а відповідне право вимоги щодо повернення цих коштів виникло у позивача 09.07.2015 року, саме від цієї дати відповідно до абзацу другого ч. 5 ст. 261 ЦК України розпочав свій перебіг строк позовної давності щодо вимог позивача про повернення 43 556,26 грн. переплати.

Проте, з такими доводами місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може, та звертає увагу на наступне.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстави, на якій воно набуте, згодом відпала.

Відповідно до положень абз. 2 частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

При цьому, згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Правовідносини щодо повернення безпідставно набутого майна врегульовані статтею 1212 не є деліктними, але мають позадоговірний характер. Строк їх виконання не визначений.

У зв'язку з цим, до даних відносин у системному зв'язку має застосовуватися положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, яка вказує, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання. Виняток з цього правила становлять випадки, коли із закону або з договору випливає обов'язок негайного виконання зобов'язання: у такому разі перебіг позовної давності починається від дня пред'явлення вимоги кредитором. (п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року).

Таким чином, частина 5 ст. 261 ЦК України має застосовуватись у зв'язку із ч. 2 статті 530 ЦК України, тобто, фактично, боржнику за зобов'язанням без встановленого строку виконання встановлюється пільговий семиденний строк на виконання зобов'язання від дня отримання вимоги. А за таких обставин - строк позовної давності починає свій перебіг з восьмого дня від отримання такої вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, вимога позивача про повернення переплачених коштів отримана відповідачем 01.03.2018 року і саме з цієї дати почав перебіг строк позовної давності за позовними вимогами у даній справі.

Відповідно до положень статей 256 та 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За викладених обставин, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про застосування позовної давності, оскільки позовна давність у даній справі не спливла.

За викладених обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України надлишково сплачених позивачем відповідачу коштів у розмірі 43 556,26 грн. підлягають задоволенню.

Вказані вище обставини залишились поза увагою місцевого господарського суд.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною обґрунтованістю та наявністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято за умов неправильного застосування судом норм матеріального, тому - апеляційна скарга підлягає скасуванню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - частковому скасуванню.

У зв'язку з частковим скасуванням оскаржуваного рішення суду, приймаючи до уваги те, що після перегляду справи апеляційним господарським судом, позовні вимоги задоволені у повному обсязі, колегія суддів, керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, здійснює новий розподіл судових витрат за всі судові витрати покладаються на відповідача у справі.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 26.12.2018 року скасувати частково - в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Полтавської обласної спілки споживчих товариств (вул. Червоноармійська, 3, м. Полтава, 36003, код ЄДРПОУ 01763042) на користь Споживчого товариства “Коопзаготпром-МКК” (вул. Квітки Цісик, 11, м. Полтава, 36010, код ЄДРПОУ 38534908) безпідставно отримані кошти у розмірі 43 556,26 грн.

В іншій частині - рішення залишити без змін.

Здійснити новий розподіл судових витрат.

Стягнути з Полтавської обласної спілки споживчих товариств (вул. Червоноармійська, 3, м. Полтава, 36003, код ЄДРПОУ 01763042) на користь Споживчого товариства “Коопзаготпром-МКК” (вул. Квітки Цісик, 11, м. Полтава, 36010, код ЄДРПОУ 38534908) – витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1762,00 грн.

Стягнути з Полтавської обласної спілки споживчих товариств (вул. Червоноармійська, 3, м. Полтава, 36003, код ЄДРПОУ 01763042) на користь Споживчого товариства “Коопзаготпром-МКК” (вул. Квітки Цісик, 11, м. Полтава, 36010, код ЄДРПОУ 38534908) – витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2634,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 04.03.2019

Головуючий суддя В.І. Сіверін

Суддя О.І. Терещенко

Суддя М.М. Слободін