Рішення

від 15.03.2019 по справі 554/8389/18

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 15.03.2019 Справа № 554/8389/18

Провадження № 2/554/103/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2019 року Октябрський районний суд м.Полтави у складі:

головуючого - судді Савченко Л.І.,

при секретарі - Гаврись В.В.

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача УМВС України в Полтавській області - - ОСОБА_3, Державної казначейської служби України - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державного казначейства України, Управління міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Полтавського міського управління УМВС України в Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до УМВС України в Полтавській області, ПМУ УМВС України в Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5, про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 163 460 грн. та моральної шкоди у сумі 35 000 грн., посилаючись на те, що 14 листопада 2014 року у нього на підставі ухвали суду та протоколу обшуку у кримінальному провадженні № 12014170010000536 за ч.1 ст. 190 КК України, у якому він був підозрюваним, вилучено належний йому автомобіль NISSAN PRIMERA , 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, який було доставлено до ПМУ УМВС України в Полтавській області. Постановою від 15.11.2014 року вказаний автомобіль був визнаний речовим доказом. 10.12.2015 року процесуальним прокурором були дані вказівки слідчому до 14.02.2015 року закрити провадження по справі, у зв2язку із відсутністю доказів вчинення кримінального правопорушення та вирішити питання про повернення автомобіля власнику. Однак слідчий, усвідомлюючи, що речовий доказ зберігається з порушенням Порядку зберігання речових доказів, а також не містить слідів злочину, не повернув його. На неодноразові заяви та скарги до різних інстанцій, автомобіль повернутий не був. 29 серпня 2015 року із ЗМІ він дізнався, що належний йому автомобіль викрадено 24 серпня 2015 року близько 01.30 невідомими особами із прилеглої території до ПМУ УМВС України в Полтавській області. Ринкова вартість автомобіля на день викрадення складала 163 460 грн. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 за ч.1 ст. 367 КК України на даний час знаходиться в апеляційній інстанції, у зв язку з переглядом виправдовувального вироку. У зв язку із втратою майна, йому спричинено матеріальної шкоди на суму 163 460 грн. та моральної у сумі 35 000 грн., тому звернувся до суду з позовом.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2018 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

Від відповідача УМВС України в Полтавській області надійшла заява про застосування строків позовної давності, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 18.10.2018 року, тоді як дізнався про порушення його прав 29.08.2015 року.

У відзиві на позов УМВС України в Полтавській області прохав у задоволенні позову відмовити, оскільки матеріалами справи не підтверджується факт неналежного зберігання автомобіля як речового доказу. Як зазначає сам позивач, ухвалою суду йому було відмовлено у задоволенні скарги на бездіяльність слідчого, яка полягала у поверненні тимчасового вилученого автомобіля, який визнаний речовим доказом. Також при розгляді вимоги про відшкодування моральної шкоди можуть братися до уваги лише ті негативні наслідки немайнового характеру, які доведені позивачем , а саме факт наявності моральної шкоди, факти протиправних діянь відповідача, наявність причинно-наслідкового зв язку між протиправними діяннями та завданою шкодою. Вказані обставини доведені не були. Матеріальна шкода не підлягає відшкодуванню, виходячи з того, що в Україні не прийнято Закону, яким врегульовано умови та порядок відшкодування шкоди, завданою кримінальним правопорушенням.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що факт неналежного зберігання автомобіля підтверджується постановою Верховного Суду від 22 травня 2018 року, якою встановлено, що слідчий Овсій М.В., ігноруючи вказівки прокурора, всупереч вимогам ч.4 ст. 40 КПК України, усвідомлюючи те, що речовий доказ зберігається з порушенням вимоги ч.2 ст. 100 КПК України та п.20 Порядку, а виконання останніх неможливе внаслідок відсутності договору між ПМУ УМВС України в Полтавській області та ДП МВС України Інформ-Ресурси на зберігання вилучених транспортних засобів на спеціальному майданчику, а також те, що речовий доказ не містить слідів кримінального правопорушення, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння у вигляді втрати речового доказу, хоча повинен був і міг їх передбачити, не виконав вимоги п.1 ч.6 ст.100 КПК України і не повернув йому автомобіль при наявності можливості вчинення таких дій без шкоди для кримінального провадження. Також зазначив, що обґрунтування спричинення моральної шкоди містяться у позовній заяві. Строк позовної давності не вважає пропущений, оскільки він рахується з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права. До цього часу остаточне рішення по кримінальній справі щодо ОСОБА_5 не винесене.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позов підтримали у повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача Державної казначейської служби України ОСОБА_4 у судовому засіданні проти позову заперечувала, вважає, що позивач не вірно посилається на норми ст.ст. 1173, 1174, 1176 ЦК України і що шкода повинна відшкодовуватися за рахунок державного бюджету, оскільки за неналежне зберігання майна передбачено відповідальність за ст. 950 ЦК України. Також зазначає, що факт неналежного зберігання речового доказу не доведене, а в разі доведеності цього, відповідальність несе той, хто зберігав, тобто ПМУ, який є структурним підрозділом УМВС. Оскільки відкрите кримінальне провадження, то шкода повинна відшкодовуватися за ст. 1177 ЦК України. Однак Закону, який би регулював порядок відшкодування шкоди, в Україні не прийнято. Прохала у позові відмовити.

Представник відповідача УМВС України в Полтавській області ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечував, з підстав наведених у відзиві.

Представник відповідача ПМУ УМВС України в Полтавській області у судове засідання не з явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи (а.с 49, 87, 101), про причини неявки суд не повідомили.

Третя особа, ОСОБА_5, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у судове засідання не з явився, належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив (а.с. 91-92, 103-104).

Заслухавши сторони, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що у провадженні слідчого відділу Полтавського міського управління УМВС України в Полтавській області перебувало кримінальне провадження № 12014170010000536 за ч.1 ст. 190 КК України, внесене за заявою ОСОБА_6 про те, що у листопаді 2013 року ОСОБА_1 позичив у нього 10 000 доларів США, за які придбав легковий автомобіль NISSAN PRIMERA , 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, і в обумовлений строк не повернув.

За дорученням слідчого СВ Полтавського МУЮ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_5, на підставі рішення суду про надання дозволу на проведення обшуку у помешканні ОСОБА_1, 14 листопада 2014 року працівники ВКР ПМУ УМВС України в Полтавській області провели обшук, в ході якого вилучили вказаний автомобіль і доставили ОСОБА_5 до ПМУ УМВС України в Полтавській області, що на вул. Сковороди, 2-б в м.Полтава (а.с.22-27).

Постановою від 15 листопада 2014 року слідчий Овсій М.В. визнав автомобіль НОМЕР_2, речовим доказом у кримінальному провадженні № 12014170010000536. Автомобіль залишився на території, прилеглій до ПМУ УВМС України в Полтавській області.

24 серпня 2015 року вночі невідомі особи викрали автомобіль ОСОБА_1 з території, прилеглої до ПМУ УВМС України в Полтавській області, що на вул.Сковороди, 2-б в м.Полтаві.

Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи № 116 від 25 лютого 2016 року середня ринкова вартість легкового автомобіля NISSAN PRIMERA , 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, на момент викрадення станом на 24.08.2015 року складала 163 460 грн. (а.с.36-43).

Вироком Октябрського районного суду м.Полтави від 24 лютого 2017 року ОСОБА_5 виправдано за ч.1 ст. 367 КК України за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення. ОСОБА_5 обвинувачується у тому, що він, обіймаючи посаду слідчого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу ПМУ УМВС України в Полтавській області, виконуючи функції представника влади, у період часу з 15 листопада 2014 року до 23 серпня 2015 року вчинив службову недбалість, тобто неналежне виконання своїх службових обов язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом права та інтересам ОСОБА_1 на суму 163 460 грн.

Апеляційний судом Полтавської області від 07 листопада 2017 року виправдувальний вирок щодо ОСОБА_5 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 22 травня 2018 року ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 07 листопада 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.8-21).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України , відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України . Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України , а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України , в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 , 1174 цього Кодексу ).

Проаналізувавши встановлені судом фактичні обставини по справі та положення норм чинного законодавства , суд приходить до висновку, що до даних правовідносин слід застосовувати положення ст. 1174 ЦК України.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів

Під час вирішення даного спору про відшкодування шкоди за ст.1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Вирішуючи позовну вимогу про відшкодування матеріальної шкоди, суд вважає недоведеним факт протиправності дій заподіювача шкоди.

Так, матеріали справи не підтверджують факту неналежного зберігання автомобіля як речового доказу.

Частина 6 статті 82 ЦПК України вказує, що вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Вироку суду у кримінальному провадженні, який би підтвердив протиправність дій слідчого, не постановлено.

Відповідно до ч.7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляду іншої справи, не є обов язковою для суду.

Таким чином, доводи позивача, що обставини, які викладені у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 року є доказами спричинення матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_1, судом спростовуються.

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної шкоди є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо спричинення моральної шкоди позивачу, суд виходить з наступного.

Частинами 1, п.2 ч.2, ч.3 ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї

чи близьких родичів . Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається

судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Спричинення моральної шкоди позивачу, яку він оцінює у 35 000 грн., не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки судом не встановлено факту спричинення шкоди саме відповідачами, протиправності дій заподіювача шкоди, а отже і причинно-наслідкового зв язку між фактом спричинення шкоди та протиправними діями слідчого, на яку посилається позивач, а відтак порушення його права відповідачами не доведено.

За таких обставин, суд приходить до висновку що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

Щодо застосування судом строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 ст. 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що слідує зі змісту ч.1 ст. 261 ЦПК України.

Згідно ч.ч.3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд вважає, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з позовом, який становить три роки з дня коли він довідався про порушення його прав - позбавлення його власності, а саме як він зазначає у позові з 29 серпня 2015 року, коли дізнався про викрадення автомобіля, тоді як до суду звернувся 18 жовтня 2018 року.

Разом з тим, враховуючи у задоволенні позову відмовлено по суті, наслідки спливу позовної давності судом не застосовуються.

Керуючись ст.ст.12, 81, 229, 247, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державного казначейства України, Управління міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Полтавського міського управління УМВС України в Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Октябрський районний суд м.Полтави шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разу розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу .

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3.

Відповідач - Державне казначейство України, місце знаходження 01014, м. Київ, вул..Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.

Відповідач -Управління міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, 36000 м.Полтава, вул.Пушкіна, 83, код ЄДРПОУ 08592276.

Відповідач -Полтавське міське управління УМВС України в Полтавській області, 36003 м.Полтава, вул.Сковороди, 2-Б, код ЄДРПОУ 08802845.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5, місце проживання: м.Полтава, пров.Крилова, 1, реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий.

Повне рішення складено 15 березня 2019 року.

Суддя Л.І. Савченко