Постанова

від 04.03.2019 по справі 717/941/18

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року м. Чернівці

Справа №717/941/18

Чернівецький апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справах:

головуючого Владичана А.І.

суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.

секретар Андрушків С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 , приватного підприємства «Югро» про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору оренди земельної ділянки, за апеляційною скаргою військового прокурора Чернівецького гарнізону на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2018 року, (головуючий у 1-й інстанції Туржанський В.В.),

ВСТАНОВИВ:

У липні2018року заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України та Чернівецького прикордонного загону звернувся досуду зпозовом до ОСОБА_1 , приватного підприємства «Югро» про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору оренди земельної ділянки.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 7322084000:02:004:0232, площею 1,7402 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Зеленської сільської ради Кельменецького району на підставі свідоцтва про право власності на земельну ділянку від 21 липня 2014 року.

15 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ПП «Югро» укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 12 років, зареєстрований державним реєстратором реєстраційної служби Чернівецького МУЮ

Провадження 22ц/822/163/19 Категорія Чернівецької області, з метою вирощування товарної сільськогосподарської продукції.

Згідно зданими публічноїкадастрової картиземельна ділянказнаходиться наперетині лініїДержавного кордонуУкраїни таїї частинаперебуває натериторії держави Молдови.

Вважав, що дана земельна ділянкавідноситься доземель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги, які не можуть передаватись громадянам у приватну власність. Крім того, перебування частини земель в межах цієї смуги у власності громадян не забезпечує реалізацію суспільного інтересу захисту державного кордону, а отже незаконно перебуває у власності ОСОБА_1 та у користуванні третіх осіб.

Просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21 липня 2014 року № НОМЕР_1 , виданого на ОСОБА_1 ;

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1,7402 від 15 жовтня 2014 року, кадастровий номер 7322084000:02:004:0232, укладений між ОСОБА_1 та ПП « ОСОБА_2 ».

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

На вказане рішення військовий прокурор Чернівецького гарнізону подав апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Свої доводи мотивує тим, що cпірна земельна ділянка належить до земель оборони, оскільки розташована в межах прикордонної смуги.

Зазначає, що відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри прикордонної смуги встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.

Просить скасуватирішення Кельменецькогорайонного судуЧернівецької областівід 22листопада 2018року таухвалити новесудове рішення,яким позовзадовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Поляк М.В., просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін як законне та обґрунтоване.

Заслухавши доповідачапро сутьоскаржуваного рішення,доводи апеляційноїскарги,дослідивши матеріалисправи,колегія вважає,що апеляційнаскарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог.

Колегія суддів вважає правильними зазначені висновки суду.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №124408257 від 18 травня 2018 року земельна ділянка за кадастровим номером 7322084000:02:004:0232 належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 , а орендарем є відповідач ПП «Югро», що також підтверджується Свідоцтвом право власності на земельну ділянку серії САК №947998 від 21 липня 2014 року та договором оренди земельної ділянки від15жовтня 2014року.

Звертаючись до суду з указаним позовом, заступник військового прокурора посилався на те, що спірна земельна ділянка отримана із земель оборони з порушенням норм законодавства України й, відповідно, незаконно передана у власність відповідачу.

Відповідно до статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 2ЗаконуУкраїни«Про використанняземельоборони» передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексуУкраїни.

Згідно з частинами 1-4 статті 77ЗКУкраїни землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Пунктом «в» частини 4 статті 84ЗКУкраїни передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.

Відповідно до частин 2, 3 статті 2Закону України«Провикористанняземель оборони» особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об`єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації.

Згідно зі статтею 3ЗаконуУкраїни«Про використанняземельоборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Навколо військових частин та оборонних об`єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об`єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Відповідно до частини 2 статті 22ЗаконуУкраїни«Про державнуприкордоннуслужбуУкраїни» органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, їх службові і посадові особи в межах своїх повноважень сприяють Державній прикордонній службі України в охороні державного кордону та суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Згідно з пунктом 1 постанови КабінетуМіністрівУкраїни№ 1147від27липня1998року«Проприкордонний режим» вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм установлено прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби України, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Існування прикордонних смуг визначеної ширини передбачено нормами Закону України «Про використання земель оборони».

Згідно зі статтями 6, 27 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) зоні та є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Статтею 10частини2ЗаконуУкраїни«Про державнуприкордоннуслужбу» встановлено, що прикордонний загін є основною оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладаються охорона певної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону та Морською охороною, забезпечення дотримання режиму, а також здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів.

Отже ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) є органом державної влади на місцях в системі Державної прикордонної служби України.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В матеріалах справи відсутні рішення органу місцевого самоврядування, якими були б встановлені межі прикордонних зон та смуг в межах Чернівецької області.

Разом з тим, з дослідженого апеляційним судом плану меж земельної ділянки та публічної кадастрової карти України, наданої позивачем до позовної заяви, не є можливим встановити, яку саме частину прикордонної смуги займає земельна ділянка відповідача ОСОБА_1 , оскільки у матеріалах справи не міститься відомостей щодо ширини прикордонної смуги, яка знаходиться в користуванні військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України, що є необхідною умовою для встановлення вказаних обставин.

Наявний у справі акт обстеження земельної ділянки від 02 жовтня 2018 року (а.с.97), на який посилається позивач, не дозволяє ідентифікувати конкретне місце розташування спірної ділянки із зазначенням необхідних параметрів земельної ділянки з прив`язкою до місцевості.

Водночас в акті зазначено, що відповідна земельна ділянка розташована в межах прикордонної смуги та в масиві виділених земельних часток паїв, які обробляються загальним масивом, на відстані 4 м від контрольно-слідової смуги та орієнтовно на відстані 13 м від проміжного знаку (між прикордонним знаком 0016 та 0017) та охороні державного кордону не перешкоджає.

Відповідно до статті 152ЗКУкраїни держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, тому у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Виходячи з аналізу статей 15, 16ЦКУкраїни та статті 152 ЗК України, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку не потребує обов`язкового установлення незаконності рішення відповідного органу, на підставі якого він виданий.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-2824цс15 від 20 квітня 2016 року.

Виходячи з того, що судом першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, не встановлено порушення прав позивача в частині передачі у власність відповідачу спірної земельної ділянки, колегією суддів не вбачається підстав для задоволення вимог про визнання недійсним Свідоцтва про право власності на земельну ділянку від 21 липня 2014 року та відповідно визнання недійсним укладеного 15 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ПП «Югро» договору оренди.

Судом установлено, що право власності відповідачем ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку набуто в порядку спадкування після смерті батька, який, у свою чергу, набув її в порядку розпаювання земель, що належали колективному сільськогосподарському підприємству.

Отже, на час розпаювання земель були відсутні перешкоди для одержання батьком відповідача у власність права на земельну частку (пай), право власності на яку в подальшому оформлено за ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі ЄСПЛ).

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (наприклад, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Разом з тим, позбавлення відповідача ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку означатиме втручання в право особи на мирне володіння майном за відсутності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності, оскільки таким втручанням буде порушена справедлива рівновага між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав юридичної особи, яка є власником земельної ділянки.

Апеляційний суд також враховує, що спірна земельна ділянка безпосередньо не прилягає до лінії державного кордону, потреба у її використанні у діяльності прикордонної служби у спосіб позбавлення ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку відсутня.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військового прокурора Чернівецького гарнізону залишити без задоволення.

Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 березня 2019 року.

Головуючий А.І. Владичан

Судді: Н.К. Височанська

І.Н. Лисак