Постанова

від 11.03.2019 по справі 910/10947/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2019 р. Справа№ 910/10947/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Дідиченко М.А.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від позивача - Гольда О.А., в.о. директора ТОВ "Гласс Тім";

від відповідача - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 у справі №910/10947/18 (суддя Шкурдова Л.М., повний текст складено - 30.10.2018) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Гласс Тім" до товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" про стягнення 316 964, 48 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Гласс Тім" подано позов до товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" про стягнення суми коштів у розмірі 254 781,69 грн., що є 50% гарантійного фонду, а також пені у розмірі 36 597,82 грн. , 3% річних у розмірі 6 680,17 грн., інфляційних у розмірі 18 904,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати суми коштів у розмірі 254 781,69 грн., що є 50% гарантійного фонду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 у справі №910/10947/18 позов задоволено частково: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 254 781,69 грн. основного боргу, 24 982 грн. 57 коп. пені, 11 657 грн. 41 коп. інфляційних втрат, 5 339 грн. 95 коп. 3 % річних.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати грошових коштів у розмірі 50% гарантійного фонду.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 у справі №910/10947/18 скасувати.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на ненастання строку повернення сум гарантійного фонду.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Станом на час проведення даного судового засідання будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у ньому від відповідача до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення відповідача, а також те, що саме ним подано апеляційну скаргу, отже його позиція є викладеною та зрозумілою, з урахуванням того, що неявка представника скаржника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між дочірнім підприємством "Гласс Тім" (постачальник, продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Солстрой" (покупець) 26 вересня 2014 р. укладено Договір поставки №ГТ-26/09/14 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору продавець зобов'язався відповідно до умов даного Договору, поставити покупцю склопакети (товар) для "Будівництва торгівельного центру між вулицею П. Куліша та вулицею Під Дубом у м. Львів", відповідно до Додатку № 1 - Специфікація, який є невід'ємною частиною цього Договору відповідно заявок наданих покупцем, які є його невід'ємною частиною цього Договору. Продавець зобов'язався здійснити поставку товару в терміни, передбачені Договором (Додаток №2 - "Графік постачання"), а покупець зобов'язався прийняти товар та своєчасно проводити розрахунки в порядку та строки, передбачені Договором. Товар поставляється партіями у кількості 250 - 300 квадратних метрів, відповідно до погоджених сторонами заявок покупця.

Згідно з п.4.1. Договору договірна ціна товару, що постачається на підставі заявок покупця погоджена сторонами у Специфікації - Додаток №1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною, та орієнтовно становить 3 268 061,26 грн. з ПДВ.

Відповідно до п.4.2. Договору оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника Договору, вказаний у цьому Договорі.

Згідно Специфікації до Договору позивач зобов'язався поставити відповідачу товар (склопакет) вартістю 3 268 061,26 грн.

У відповідності до Додаткового договору до Договору поставки №ГТ-26/09/14 від 26.09.2014р. було замінено продавця (постачальника) дочірнє підприємство "Гласс Тім" на товариство з обмеженою відповідальністю "Гласс Тім" (позивач).

Між сторонами 23.06.2016р. була укладена Угода про порядок погашення заборгованості, за якою товариство з обмеженою відповідальністю "Солстрой" визнало свою заборгованість перед товариством з обмеженою відповідальністю "Гласс Тім" за Договором поставки №ГТ-26/09/14 в розмірі 479 849,12 грн., що є відкладеним гарантійним фондом.

Відповідно до пункту b статті 3 Угоди, товариство з обмеженою відповідальністю "Солстрой" зобов'язалося оплатити суму коштів у розмірі 254 781,69 грн., що є 50% гарантійного фонду, відповідно до пп.б п.4.4.1 Договору.

Згідно пп.б п. 4.4.1. Договору поставки розрахунок у розмірі 50% Гарантійного фонду, або його наявного залишку, здійснюється після закінчення 2-х років із дати відкриття об'єкту для відвідувачів, на суму наявного залишку гарантійного фонду протягом 15 днів, після перерахування коштів гарантійного фонду замовником будівництва.

Офіційне відкриття для відвідувачів торгівельного центру "Форум Львів" відбулося 25 вересня 2015 року, а тому після закінчення 2-х років із вказаної дати позивач звернувся до відповідача з листом від 08.11.2017 №8/11/17-1, в якому просив перерахувати кошти у розмірі 50% гарантійного фонду в сумі 254 781,69 грн. на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю "Гласс Тім".

У відповідь на вказаний лист відповідач у листі від 20.11.2017 №1-394 зазначив, що строк оплати вказаних коштів не настав у зв'язку з неперерахуванням Замовником будівництва товариству з обмеженою відповідальністю "Солстрой" коштів гарантійного фонду.

Враховуючи несплату відповідачем коштів у розмірі 50% гарантійного фонду в сумі 254 781,69 грн. позивач звернувся до суду з даним позовом.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

За своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту b статті 3 Угоди, товариство з обмеженою відповідальністю "Солстрой" зобов'язалося оплатити суму коштів у розмірі 254 781,69 грн., що є 50% гарантійного фонду, відповідно до пп.б п.4.4.1 Договору.

Згідно пп.б п. 4.4.1. Договору поставки розрахунок у розмірі 50% Гарантійного фонду, або його наявного залишку, здійснюється після закінчення 2-х років із дати відкриття об'єкту для відвідувачів, на суму наявного залишку гарантійного фонду протягом 15 днів, після перерахування коштів гарантійного фонду замовником будівництва.

Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи те, що конкретний строк, зі спливом якого має здійснюватися оплата чи термін оплати умовами договору не встановлено, суд першої інстанції прийшов до висновку про застосування положень ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України.

Так, суд першої інстанції встановив, що позивач звертався до відповідача з листом №8/11/17-1 від 08.11.2017р. з вимогою про оплату заборгованості, який було отримано відповідачем, а тому з урахуванням положень ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України він повинен був здійснити оплату не пізніше 27.11.2017р.

Таким чином, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом строк виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати грошових коштів у розмірі 254 781,69 грн., що є 50% гарантійного фонду, настав.

Стосовно доводів апелянта про ненастання строку повернення сум гарантійного фонду, слід зазначити наступне.

Так, апелянт в обґрунтування вказаних доводів посилається на те, що п. 4.7 Договору передбачено дві умови за яких настає обов'язок відповідача повернути договірне забезпечення, а саме: підписання Державною приймальною комісією Акту про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту та оформлення акту передачі об'єкту експлуатуючий організації, а також надходження коштів від замовника.

При цьому, скаржник зазначає, що позивачем не надано належних доказів щодо настання строку повернення сум гарантійного фонду.

Колегією суддів відхиляються зазначені доводи, з огляду на наступне.

Так, по перше слід зазначити, що укладений між сторонами договір не містить п. 4.7, на який посилається апелянт.

В свою чергу, як вже зазначалося, між сторонами 23.06.2016р. була укладена Угода про порядок погашення заборгованості за Договором поставки №ГТ-26/09/14, відповідно до пункту b статті 3 Угоди, товариство з обмеженою відповідальністю "Солстрой" зобов'язалося оплатити суму коштів у розмірі 254 781,69 грн., що є 50% гарантійного фонду (які є предметом стягнення у даній справі), відповідно до пп.б п.4.4.1 Договору.

Згідно пп.б п. 4.4.1. Договору поставки розрахунок у розмірі 50% Гарантійного фонду, або його наявного залишку, здійснюється після закінчення 2-х років із дати відкриття об'єкту для відвідувачів, на суму наявного залишку гарантійного фонду протягом 15 днів, після перерахування коштів гарантійного фонду замовником будівництва.

Отже, умовами укладеного між сторонами договору та Угоди про порядок погашення заборгованості за ним не передбачено пов'язаності строку оплати суми коштів у розмірі 254 781,69 грн., що є 50% гарантійного фонду, із введенням об'єкту будівництва в експлуатацію.

Таким чином, доводи апелянта у наведеній частині визнаються колегією суддів необґрунтованими.

Стосовно наявності у пп.б п. 4.4.1. Договору положення про здійснення оплати протягом 15 днів після перерахування коштів гарантійного фонду замовником будівництва, слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

При цьому, згідно ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Разом з тим, вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення у зобов'язанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати. В іншому ж випадку кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Подія з надходження коштів від замовника не може бути визнана такою, що неминуче має настати, оскільки вона залежить від суб'єктивної поведінки третьої особи, визначеної в договорі як Замовник будівництва.

Отже, ненадходження коштів від замовника не може бути підставою для нездійснення відповідачем оплати позивачу грошових коштів у розмірі 254 781,69 грн., що є 50% гарантійного фонду.

З огляду на вищевикладене, доводи апелянта про ненастання строку повернення сум гарантійного фонду підлягають відхиленню за необґрунтованістю.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми коштів у розмірі 254 781,69 грн., що є 50% гарантійного фонду.

Позивачем, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання відповідачем, нараховано пеню у розмірі 36 597,82 грн., 3% річних у розмірі 6 680,17 грн., а також інфляційні нарахування у розмірі 18 904,80 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Відповідно до п.5 Угоди про порядок погашення заборгованості від 23.06.2016р. в разі несвоєчасного здійснення боржником визначених цією Угодою платежів він сплачує на користь кредитора пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме у цей період, від загальної суми заборгованості.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

Враховуючи те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 24 982 грн. 57 коп. пені, 11 657 грн. 41 коп. інфляційних втрат, 5 339 грн. 95 коп. 3 % річних, розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 у справі №910/10947/18 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 у справі №910/10947/18.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 18.03.2019 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Дідиченко