Постанова

від 13.03.2019 по справі 905/1679/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2019 р. Справа №905/1679/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Дучал Н.М.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Міщенко А.Л., посвідчення №000414 від 21.01.2019 року, свідоцтво серія КВ№000414 від 21.01.2019 року, ордер серія КС№376087 від 12.03.2019 року;

першого відповідача - не з'явився;

другого відповідача - ОСОБА_2, свідоцтво серія ЛВ№000617 від 14.06.2017 року, ордер серія ЛВ№135095 від 03.01.2019 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу другого відповідача - громадянина України ОСОБА_3, с.Оброшине, Пустомитівський район, Львівська область, (вх.№245Д/1-40) на рішення Господарського суду Донецької області від 05.12.2018 року по справі №905/1679/18,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Тедіс Україна , м.Одеса,

до 1. Приватного підприємства Агро-Фуд , м.Маріуполь,

2. Громадянина України ОСОБА_3, с.Оброшине, Пустомитівський район, Львівська область,

про стягнення 757228,84 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2018 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Тедіс Україна , звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до першого відповідача - Приватного підприємства Агро-Фуд та другого відповідача - громадянина України ОСОБА_3 про стягнення 757228,84 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на неналежне виконання першим відповідачем умов договору поставки №21676-ЛВ від 08.08.2017 року щодо оплати вартості поставленого товару, у зв'язку з чим просить суд стягнути солідарно заборгованість з першого відповідача та другого відповідача, як його поручителя за договором поставки №21676-ЛВ від 08.08.2017 року.

10.10.2018 року позивачем до Господарського суду Донецької області було надано заяву №1908/ГО/ЮД від 09.10.2018 року про зменшення позовних вимог, в якій зазначено, що другим відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості на суму 23500,00 грн., у зв'язку з чим просив суд стягнути 593298,21 грн. основної заборгованості, 102280,46 грн. штрафу, 35125,66 грн. пені, 3024,51 грн. 3% річних.

Вказана заява судом першої інстанції була прийнята до провадження, а розгляд справи здійснено з її урахуванням.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.12.2018 року у справі №905/1679/18 (повний текст складено 17.12.2018 року, суддя Сковородіна О.М.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного підприємства Агро-Фуд та громадянина України ОСОБА_3 солідарно на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Тедіс Україна 593298,21 грн. - основної заборгованості, 102280,46 грн. - штрафу, 35125,66 грн. - пені, 3024,51 грн. - 3% річних та 11005,93 грн. судового збору.

Другий відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 05.12.2018 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до додатку №1 до договору поставки №21676-ЛВ/17 від 08.08.2017 року єдиною особою уповноваженою на прийняття ТМЦ від імені ПП Яремко був ОСОБА_3, однак накладні, надані в підтвердження вимог позовної заяви не містять підпису уповноваженої особи ОСОБА_3

Скаржник вказує, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не перевірено договір поруки в частині його припинення, посилаючись на збільшення обсягу відповідальності поручителя з 300000,00 грн. до 619798,21 грн., у зв'язку з чим не застосовано ст. 559 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 року у справі №905/1679/18 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою другого відповідача та призначено справу до розгляду. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання та документи в обґрунтування своєї позиції по справі.

05.03.2019 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2370), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвала суду від 11.02.2019 року, яка направлялась на адресу першого відповідача - Приватного підприємства Агро-Фуд на адресу, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулись до суду з позначкою поштового відділення - за закінченням встановленого строку зберігання .

Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною або яка міститься у відповідному реєстрі, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Таким чином, колегія суддів вважає, що перший відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, а не отримання кореспонденції зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представника першого відповідача.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2019 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Россолова В.В., для розгляду справи №905/1679/18 сформовано колегію суддів у складі головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Дучал Н.М. та ухвалою суду від 06.03.2019 року задоволено клопотання апелянта про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 13.03.2019 року представник другого відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, який міститься в матеріалах справи.

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача та другого відповідача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Так, 08.08.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Тедіс Україна (продавець, позивач у справі) та Приватним підприємством Яремко (нова назва - Приватне підприємство Агро-Фуд , покупець, перший відповідач) укладено договір поставки №21676-ЛВ/17.

Відповідно до п. 1.1 договору, продавець зобов'язується передати тютюнові вироби або інші групи товарів (далі - товар) у власність покупця відповідно до його замовлення, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар на умовах, зазначених у цьому договорі. Придбаний покупцем за цим договором товар буде в подальшому реалізовуватися через об'єкти торгівлі покупця на території України.

Згідно з п. 1.2 договору асортимент, кількість, ціна товару визначається сторонами за кожну партію окремо.

Як вбачається з п. 3.5 договору покупець приймає товар у відповідності до вимог законодавства, згідно з супровідними документами продавця.

За приписами п. 3.7 договору після приймання товару покупцем претензії щодо кількості та якості товару продавцем не приймаються, за винятком прихованих виробничих дефектів. З моменту підписання видаткової накладної представниками обох сторін, поставка товару вважається такою, що відбулась належним чином, товар вважається таким, що прийнятий покупцем по кількості та якості.

З п. 4.1. договору вбачається, що ціна товару визначається у відповідності з ціною вказаною у прайс-листах продавця, які діють на момент виконання продавцем замовлень покупця і вказується у видаткових накладних з урахуванням ПДВ. Загальна сума даного договору не обмежується і визначається на підставі фактично поставленого товару згідно видаткових накладних.

Пунктом 4.5. договору встановлено, що за згодою продавця покупцеві товар може відпускатись на умовах повної передоплати або з відтермінуванням оплати за отриманий товар.

Як встановлено у п. 4.8 договору, максимальний строк відтермінування оплати за тютюнові вироби становить шість календарних днів і обраховується з дати виписки видаткової накладної. День, наступний за днем виписки видаткової накладної є першим днем при підрахунку строку, на який надано відстрочку. Останнім днем розрахунку є шостий календарний день. В разі розрахунку в іншій спосіб, ніж перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, який не погоджений з продавцем, строк відтермінування оплати може бути змінено продавцем в односторонньому порядку, про що повідомляє покупця. На інші групи товарів строк відтер мінування оплати становить шість календарних днів і обраховується з дати виписки видаткової накладної. День, наступний за днем виписки видаткової накладної є першим днем при підрахунку строку, на який надано відстрочку. Останнім днем розрахунку є шостий календарний день (п. 4.9. договору поставки).

За змістом п. 5.4.1 договору покупець зобов'язаний оплачувати фактично поставлений товар в порядку та на умовах, визначних у цьому договорі.

У відповідності з п.п. 6.2, 6.3 договору, у разі прострочення покупцем строків оплати вартості отриманого товару, він зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

При цьому, у випадку прострочення платежу понад 3 (три) календарні дні, покупець сплачує на користь продавця одноразовий штраф у розмірі 16% від суми неоплаченого в строк товару за користування коштами.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 07.08.2018 року включно, а по відношенню платежів - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань по оплаті отриманого товару (п. 1.3 договору).

Договір поставки №21676-ЛВ/17 від 08.08.2017 року підписаний та скріплений печатками обох сторін без зауважень.

У подальшому найменування першого відповідача було змінено з Приватного підприємства Яремко на Приватне підприємство Агро-Фуд (код ЄДРПОУ 39394987).

Матеріали справи свідчать, що 17.08.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Тедіс Україна (кредитор, позивач у справі) та ОСОБА_3 (поручитель, другий відповідач) укладено договір поруки №48-П/17.

Відповідно до п. 1.1 договору поруки, на умовах даного договору поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником своїх зобов'язань за договором поставки №21676-ЛВ/17 від 08.08.2017 року, укладеним між кредитором та боржником (основний договір).

Згідно з п. 1.2 договору поруки, боржником по основному договору є Приватне підприємство Яремко , код ЄДРПОУ 39394987.

Як вбачається з п. 1.3 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за порушення боржником своїх зобов'язань за основним договором як солідарний боржник в повному обсязі, включаючи зобов'язання з оплати товару, а також сплату штрафу, пені, неустойки, інфляційних нарахувань тощо та відшкодування збитків у випадках, передбачених основним договором, в тому числі тих, що виникнуть у майбутньому.

За приписами п. 2.2 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань по основному договору у тому ж обсязі, що і боржник.

З п. 3.1.1 договору поруки вбачається, що у випадку невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань за основним договором та/або у разі виникнення у кредитора права вимагати обов'язкового дострокового виконання зобов'язань боржника за основним договором, без будь-яких заперечень виконати зобов'язання боржника шляхом перерахування суми грошових коштів, що підлягає сплаті кредитору, не пізніше ніж у термін/строк, зазначений у відповідній вимозі кредитора на рахунок в банківській установі, який буде вказаний у такій вимозі. Вимога кредитора є єдиним і достатнім доказом настанням підстав для виконання поручителем зобов'язань боржника за основним договором, в розмірі визначеному кредитором у вимозі.

Пунктом 4.3. договору поруки встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором в тому ж об'ємі, що і боржник, включаючи суму основного боргу, інфляційних нарахувань за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, сплату штрафних санкцій, відшкодування судових витрат по стягненню боргу та інших збитків кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань боржника за основним договором.

Договір поруки №48-П/17 від 08.08.2017 року підписаний та скріплений печатками обох сторін без зауважень.

Суд першої інстанції, оцінивши зміст договору №21676-ЛВ/17 від 08.08.2017 року, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, дійшов вірного висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вказує позивач в позовній заяві, на виконання договору, він передав у власність покупця відповідно до його замовлень тютюнові вироби, що підтверджується:

- видатковою накладною №ЛВ18-000094354 від 22.06.2018р. на суму 50899,10 грн.;

- видатковою накладною №ЛВ18-000095093 від 23.06.2018р. на суму 49812,86 грн.;

- видатковою накладною №ЛВ18-000095097 від 23.06.2018р. на суму 38442,36 грн.;

- видатковою накладною №ЛВ18-000095811 від 26.06.2018р. на суму 43390,32 грн.;

- видатковою накладною №ЛВ18-000095812 від 26.06.2018р. на суму 45686,88 грн.;

- видатковою накладною №ЛВ18-000096705 від 27.06.2018р. на суму 53522,52 грн.;

- видатковою накладною №ЛВ18-000096706 від 27.06.2018р. на суму 53610,48 грн.;

- видатковою накладною №ЛВ18-000097533 від 28.06.2018р. на суму 45884,16 грн.;

- видатковою накладною №ЛВ18-000097534 від 28.06.2018р. на суму 59660,09 грн.;

- видатковою накладною №ЛВ18-000098139 від 29.06.2018р. на суму 300,00 грн.;

- видатковою накладною №ЛВ18-000098168 від 29.06.2018р. на суму 45813,67 грн.;

- видатковою накладною №ЛВ18-000098169 від 29.06.2018р. на суму 78631,27 грн.;

- видатковою накладною №ЛВ18-000098844 від 30.06.2018р. на суму 36432,72 грн.;

- видатковою накладною №ЛВ18-000098851 від 30.06.2018р. на суму 37166,40 грн.

Тобто, позивачем на користь першого відповідача здійснена поставка товару за вищевказаними накладними на загальну суму 639252,83 грн.

Покупцем товар був отриманий та прийнятий, що підтверджується підписом у видаткових накладних та печаткою підприємства. Зауважень щодо кількості та якості поставленого товару, покупцем у видаткових накладних не вказано.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач 03.08.2018 року на адресу другого відповідача направив вимогу №1491/ГО/ЮД про погашення заборгованості в розмірі 736807,28 грн. за договором поставки №21676-ЛВ/17 від 08.08.2017 року та договором поруки №48-П/17 від 17.08.2017 року.

Натомість, покупцем оплата за поставлений товар здійснена не в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 593298,21 грн., а доказів оплати заборгованості матеріали справи не містять.

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання першим відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором поставки товару №21676-ЛВ/17 від 08.08.2017 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 593298,21 грн. заборгованості за поставлений товар є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню на користь позивача.

Щодо доводів апелянта, що накладні, надані в підтвердження вимог позовної заяви, не містять підпису уповноваженої особи ОСОБА_3, а отже не є належними, допустимими доказами у підтвердження поставки товару та позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями пункту 9.8 договору поставки сторони погодили, що поставка товару здійснюється по принципу централізовано-кільцевих перевезень. Невід'ємною частиною даного договору є додаток №1, який підписується одночасно з договором, відповідальність за інформацію, зазначену в цьому додатку несе покупець. Про будь-які зміни інформації наведеної у додатку №1 покупець зобов'язаний повідомити продавця шляхом укладення додатку №1 в новій редакції. На кожну торгову точку можливим є оформлення окремих додатків №1. В разі не повідомлення продавця про зміну інформації зазначеної в додатку №1 - відповідальність за будь-які наслідки несе покупець. Покупець гарантує і підтверджує, що в будь-якому разі, видаткова накладна, підписана від імені покупця і передана покупцем (безпосередньо чи через представника покупця) продавцю (представнику продавця) - є видатковою накладною, яка підписана належним чином від імені покупця, особою, яка має для цього всі необхідні повноваження. Сторони домовились про те, що обов'язок (і всі ризики, пов'язані з неналежним виконання цього обов'язку) здійснення контролю за тим, щоб видаткова накладна була підписана від імені покупця уповноваженою особою покладається на покупця, а продавець звільняється від обов'язку і необхідності доводити факт підписання видаткової накладної, від імені покупця уповноваженою особою. За продавцем залишається право прийняти в односторонньому порядку рішення про перехід на відпуск товарів покупцю на підставі довіреностей, за формою та порядком заповнення погоджених з продавцем.

Слід зазначити, що оспорювані видаткові накладні окрім підпису містять відтиск печатки першого відповідача, а також у видаткових накладних вказано, що доставка товару здійснювалась за адресою вул. Городоцька, 145, м.Львів, за якою перший відповідач здійснював свою господарську діяльність, що підтверджується ліцензією Державної фіскальної служби України ГУ ДФС у Львівській області № 2017132566/12198 від 22.09.2017 року з терміном дії з 07.10.2017р. по 06.10.2018р., копія якої міститься в матеріалах справи.

Крім того в матеріалах справи міститься копія акта звірки взаєморозрахунків від 29.08.2018 року, підписаного апелянтом та копія гарантійного листа від 30.08.2018 року, в якому скаржником підтверджено отримання від позивача товару за спірними видатковими накладними і підтвердив свої зобов'язання за договором поруки від 17.08.2017 року №48-П/17 у розмірі 616798,21 грн.

Позивачем також до матеріалів справи надано копії видаткових накладних, які завірені апелянтом і які підтверджують те, що у період його перебування на посаді керівника першого відповідача, товар за спірними видатковими накладними був отриманий саме ним.

Таким чином, твердження апелянта, що спірні видаткові накладні не містять підпису ОСОБА_3 ніяким чином не спростовує факту та доказів отримання першим відповідачем товару за відповідними видатковими накладними та його обов'язку оплатити цей товар.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вже зазначалося, умовами договору поставки - п.п. 6.2, 6.3 договору передбачено, що у разі прострочення покупцем строків оплати вартості отриманого товару, нараховується пеня та штраф.

Позивачем заявлена до стягнення пеня в розмірі 35125,66 грн. на підставі п. 6.2 договору поставки за загальний період з 29.06.2018 року по 31.08.2018 року. Також, позивачем нараховано штраф на підставі п. 6.3 договору поставки в розмірі 102280,46 грн.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача заявленої до стягнення пені та штрафу, з урахуванням норм чинного законодавства України, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог і стягнення на користь позивача 35125,66 грн. пені та 102280,46 грн. штрафу.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 3024,51 грн. за загальний період з 29.06.2018 року по 31.08.2018 року.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про стягнення 3% річних у сумі 3024,51 грн., оскільки такий розрахунок є вірним, а вимоги обґрунтованими та доведеними.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд вказав, що оскільки другий відповідач виступає поручителем згідно договору поруки №48-П/17 від 17.08.2018 року перед позивачем за зобов'язаннями першого відповідача по договору поставки №21676-ЛВ/17 від 08.08.2017 року, то позовні вимоги які визнані обґрунтованими та задоволеними на користь позивача в межах даної справи, підлягають солідарному стягненню з відповідачів.

У апеляційній скарзі апелянт зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення не перевірено договір поруки в частині його припинення, посилаючись на збільшення обсягу відповідальності поручителя з 300000,00 грн. до 619798,21 грн., у зв'язку з чим не застосовано ст. 559 Цивільного кодексу України.

Положеннями ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, порукою.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Пунктом 1.3 договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення боржником своїх зобов'язань за основним договором як солідарний боржник в повному обсязі, включаючи зобов'язання з оплати товару, а також сплату штрафу, пені, неустойки, інфляційних нарахувань тощо та відшкодування збитків у випадках, передбачених Основним Договором, в тому числі тих, що виникнуть у майбутньому.

Положеннями пункту 2.2, 4.3 договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань по основному договору у тому ж обсязі, що і боржник.

Згідно з п. 2.5 договору поруки, оскільки загальна сума основного договору не обмежується і визначається на підставі фактично поставленого товару згідно видаткових накладних, поручитель погоджується, що ця умова основного договору не вважається такою, що збільшує обсяг відповідальності поручителя, а тому забезпечується порукою за цим договором без отримання будь-яких додаткових згод поручителя.

Пунктом 5.10 договору поруки сторони погодили, що підписуючи договір, поручитель засвідчує, що всі умови основного договору №21676-ЛВ/17 від 08.08.2017 року, укладеного між ТОВ Тедіс Україна та Приватне підприємство Яремко , йому відомі і зрозумілі.

Тобто, згідно умов договору поруки апелянт поручився перед позивачем за виконання першим відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №21676-ЛВ/17 від 08.08.2017 року, укладеним між позивачем та першим відповідачем у повному обсязі та йому було достовірно відомо, що сума по договору поставки може бути більшою 300000,00 грн.

Крім того, пункт 4.14 договору поставки передбачає право, а не обов'язок позивача вимагати забезпечення зобов'язання, що повною мірою кореспондується з положеннями ст. 546 Цивільного кодексу України. У пункті 4.15 договору поставки сторони передбачили, які види забезпечення зобов'язання можуть вимагатися позивачем залежно від обсягу зобов'язань, що виникають у першого відповідача перед позивачем по договору поставки.

Таким чином, посилання апелянта на пункт 4.15 договору поставки як на підставу для обмеження відповідальності по договору поруки є безпідставним і вчинено при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин.

Також колегія суддів враховує, що поручителем (другим відповідачем) було здійснено часткову оплату заборгованості на суму 23500,00 грн. у період з 04 по 07 вересня 2018 року, що свідчить про визнання заборгованості і визнання факту дії договору поруки.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження належного виконання умов договору поставки як і умов договору поруки щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга другого відповідача - громадянина України ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 05.12.2018 року по справі №905/1679/18 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 126, 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу другого відповідача - громадянина України ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 05.12.2018 року по справі №905/1679/18 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18 березня 2019 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя Н.М. Дучал